Рішення № 102155571, 23.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 р. Справа№200/13934/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною , зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті сум грошової компенсації за 3 дні невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 6 календарних днів невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік (усього 9 календарних днів) та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2020, 2021 роки (з розрахунку 14 календарних днів на рік), виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;

- зобов`язати ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 6 календарних днів невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік (усього 9 календарних днів) у сумі 5344,83 грн. та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2020, 2021 роки (з розрахунку 14 календарних днів на рік), у сумі 49885,08 грн., виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції -593,87 грн/день;

- зобов`язати ГУНП в Донецькій області подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 29.10.2003 року по 06.11.2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України, а з 07.11.2015 року по 11.08.2021 року в Національній поліції України. Наказом ГУНП в Донецькій області позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Листом відповідача від 18 серпня 2021 року позивача було повідомлено, що станом на день звільнення кількість днів невикористаної основної та додаткової щорічної відпустки складає 9 діб та зазначено, що додаткову відпустку ОСОБА_1 як учасник бойових дій за 2015-2021 роки не використовував. Виходячи з наведеного позивач вважає, що в нього наявне право на компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки.

Відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних, тому, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР). Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи) законодавством не передбачена. ОСОБА_1 у 2019 році використано таку відпустку. Під час проходження служби з питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій протягом 2015 - 2018 років, 2020-2021 роки позивач не звертався. Враховуючи зазначене вважає, що вимоги останнього є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно компенсації за невикористану частину основної відпустки відповідач зазначає, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами Закону України «Про національну поліцію» та пунктом 8 розділу III Порядку №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання». Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. Відповідно до вимог Закону України «Про національну поліцію» та Порядку № 260 грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Таким чином, законодавчі підстави для виплати ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні чергової відпустки відсутні.

На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с.44-47).

Позивач через відділ діловодства та документообігу суду надав відповідь на відзив на адміністративний позов, у якому позовні вимоги підтримав, навів аналогічні доводи, викладеним в позовній заяві (а.с.58-61).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копію паспорта № НОМЕР_2 (а.с.14-16).

Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 02 жовтня 2015 року № 18/І.1/V/71 та посвідчення серії НОМЕР_3 від 20 жовтня 2015 року (а.с.20-23).

Наказом ГУНП в Донецькій області від 07 листопада 2015 року № 65 о/с позивача призначено старшим оперуповноваженим Іллічівського відділення поліції Маріупольського відділу поліції ГУНП в Донецькій області (а.с.52).

Наказом ГУНП в Донецькій області від 11 серпня 2021 року № 449 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) з 11 серпня 2021 року (а.с.53-54).

13 вересня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки (а.с.27-29).

Відповідно до довідки управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області від 18 серпня 2021 року № 3124/12/03-2021 та від 03 листопада 2021 року № 4259/12/04-2021 позивачем не використано основну та додаткову щорічну оплачувану відпустку: у 2015 році - 3 доби, у 2017 році - 6 діб (а.с.24-25, 50).

Згідно довідки управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області від 18 серпня 2021 року № 3123/12/03-2021 та від 03 листопада 2021 року № 4260/12/04-2021 ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015-2021 року не використовував (а.с.26, 51).

Як убачається з грошового атестату від 08 вересня 2021 року № 177 позивачу при звільненні нараховано та виплачено грошове забезпечення: посадовий оклад - 1 046,77 грн, оклад за спеціальним званням - 709,68 грн, надбавка за стаж служби 40% - 702,58 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 60% - 1 475,42 грн, премія щомісячна 47,805% - 1 880,86 грн, індексація - 506,50 грн, усього - 6 321,81 грн (а.с.32).

Відповідач листом від 20 вересня 2021 року за № С-186/26102-2021 повідомив позивача, що нарахування та виплату грошової компенсації учасникам бойових дій за невикористану додаткову відпустку законодавством не передбачено. У 2019 році ОСОБА_1 було надано додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Зазначено, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 та 2021 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.30-31).

Відповідно до довідки відповідача від 05 листопада 2021 року № 1956 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення складав 5 815,41 грн: посадовий оклад - 1 046,77 грн, оклад за спеціальне звання - 709,68 грн, надбавка за стаж служби 40% - 702,58 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 60% - 1 475,42 грн, премія щомісячна 47,805% - 1 880,86 грн. Місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає 16 388,62 грн. Одноденний розмір грошового забезпечення складає 546,29 грн (а.с.49).

Позивач, не погоджуючись із неповним розрахунком на день звільнення, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо (неупереджено);добросовісно;розсудливо;з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки установлюються такі види відпусток: 1)щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки»).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Відповідно до частин дев`ятої, десятої та одинадцятої ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, убачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону №580-VIII і Порядком МВС №260, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Дана правова позиція узгоджується із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав невикористані частини щорічної чергової відпустки за 2015 рік у кількості 3 діб, за 2017 рік у кількості 6 діб. Однак відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за ці дні, відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

Суд не застосовує при вирішенні цієї справи висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16.04.2020 року у справі № 2а-5178/12/1470 та від 07.12.2018 року у справі № 815/6476/15 на які посилається відповідач, оскільки вони не узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18, від 04.04.2018 року у справі № 805/5111/15-а та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19, які й враховує суд при вирішенні цієї справи.

Щодо додаткових відпусток позивача, суд зазначає наступне.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки та 2020-2021 роки.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та 2020-2021 роки, а саме за 84 календарних днів (з розрахунку 14 календарних днів на рік).

Щодо вказання певної суми компенсації, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоцільність вимог позивача на стягнення відповідної суми стягнення (з огляду на те, що відповідач ще не порушив право позивача на отримання певної суми компенсації) та достатність захисту прав позивача в частині зобов`язання ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 6 календарних днів невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2020, 2021 роки.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини першої статті 7 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: 87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т. Нахімова, 86) про визнання бездіяльності протиправною , зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 3 дні невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 6 календарних днів невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2020, 2021 роки.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік і за 6 календарних днів невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік та за 84 календарних дні невикористаних додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2015-2018, 2020, 2021 роки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 23 грудня 2021 року.

Суддя Т.О. Шувалова