Рішення № 102148740, 22.12.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 489/808/20

н\п 2/490/485/2021

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Клиса Андрія Анатолійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2020 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області на його користь відшкодування мінімального заробітку, втраченого за час кримінального переслідування у розмірі 30602 грн. 00 коп. та 30602 грн. 00 коп. моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 08 квітня 2008 року Ленінським районним судом м. Миколаєва його було визнано винним за ч. 2 ст. 185 КК України та ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі. 10 липня 2008 року вказаний вирок після оскарження в апеляційному порядку був залишений без змін та вступив в законну силу. Весь час з моменту проголошення вироку в 2008 році і до травня 2019 року ОСОБА_2 місце проживання не змінював, перебував за місцем своєї реєстрації, очікуючи виконання вироку.

15.02.2018 року Ленінським районним судом м. Миколаєва до Заводського ВП ГУНП в Миколаївської області надіслано розпорядження та 2 копії вироку відносно засудженого ОСОБА_3 для виконання.

04 травня 2019 року працівниками поліції ОСОБА_1 було затримано, як особу, яка розшукуються як кримінальний злочинець, що ухиляється від виконання вироку суду. Після затримання ОСОБА_1 було доставлено до ДУ "Снігурівська виправна колонія №5", де він, на його думку, незаконно знаходився у умовах позбавлення волі до 12 грудня 2019 року.

10 грудня 2019 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва вирішено звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року, в зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, а також негайно звільнити з-під варти.

Крім того, в ухвалі суду вказано, що з дня набрання чинності обвинувального вироку пройшло більше 5 років. Давність виконання вироку не переривалася, що підтверджено довідкою ОСК МВС України від 26.02.2018 року. Оперативна-розшукова справа з розшуку ОСОБА_1 на виконання вироку суду від 08.04.2008 року була заведена 29.12.2018 року вже після спливу строку давності виконання вироку суду.

Відтак, на думку позивача він незаконно тримався в умовах позбавлення волі з 04 травня 2019 року по 12 грудня 2019 року (7 місяців 8 днів).

Мінімальний розмір заробітної плати в Україні на 2019 рік встановлений у розмірі 4173,00 грн. в місяць. Таким чином сума втраченого заробітку позивача складає 30602 грн. 00 коп. (4173 грн. х 7 місяців 8 днів).

Крім того, внаслідок незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, яка полягає у порушенні внаслідок незаконного позбавлення волі нормальних життєвих зв`язків, погіршення стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані, втраті життєвих перспектив та можливості працювати.

Виходячи з наведеного, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди для позивача становить 30602 грн. 00 коп. (4173 грн. х 7 місяців 8 днів).

За такого, просить стягнути вказані кошти з відповідача.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Миколаєва Коваленко І.В. від 25.02.2021 року передано матеріали справи за вказаною позовною заявою за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

27.04.2020 року до матеріали справи надійшли до канцелярії Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Чулупа О.С.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 05.05.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі за вказаним позовом.

На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 05.02.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

10.02.2021 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 15.02.2021 року прийнято вищезазначену заяву до розгляду.

18.02.2021 року представник відповідача на адресу суду направив заяву про розгляд справи за його відсутності. Крім того, направив відзив, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що розмір моральної шкоди є надуманим та визначений Позивачем без урахування засад розумності та виваженості і не відповідає характеру немайнових втрат та обсягу моральних страждань.

Не допускається стягнення моральної шкоди з Казначейства, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів (постанова Верховного суду України Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 по справі № 199/6713/14-ц, ухвала ВСУ по справі №910/23967/16).

Таким чином, не вірно визначений у позовній заяві Позивачем порядок стягнення шкоди спричинений його триманням в СІЗО, а саме: не з Головного управління Державної казначейської служби України, а лише з Державного бюджету України.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з підстав наведених в ньому. Зазначили, що незаконність дій щодо позивача підтверджується наданими доказами, а також листом направленим позивачу та підписаним заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області С. Луговським.

Заслухавши поясненя учасників справи, дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, встановлено наступне.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року у справі №1-41/2008 було визнано ОСОБА_4 винним в скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 185 КК України та ч 2. ст. 186 КК України та призначено йому покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10.07.2008 року по справі№11-387-2008р. скаргу захисника Ютова А.А. залишено без задоволення, а Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2008 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

15.02.2018 року Ленінським районним судом міста Миколаєва було видано Розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили за вих. №01-09/37/2018.

19.02.2018 року вказане Розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили від 15.02.2018 року за вих. №01-09/37/2018 було отримано в Заводському відділі поліції, про що свідчить відтиск реєстрації вхідних повідомлень від 19.02.2018 року за №502-2018.

Ухвалою Ленінського районного суду від 10.12.2019 року по справі №489/5547/19 задоволено клопотання засудженого ОСОБА_4 про звільнення його від відбування покарання в зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2008 у справі №1-41/2008, в зв`язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. ОСОБА_5 негайно звільнено з-під варти, доручивши це адміністрації ДУ "Снігурівська виправна колонія №5".

Згідно довідки про звільнення серія МИК №015240, виданої на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що він відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 04.05.2019 року по 12.12.2019 року.

Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

При цьому, в статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

У відповідності до вимог пункту 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Частинами 5 та 6 статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У даній справі, позивачем визначено підставою для відшкодування моральної шкоди є незаконне утримання позивача ОСОБА_4 в умовах позбавлення волі з 4 травня 2019 року по 12 грудня 2019 року (7 місяців 8 днів).

При цьому суд зазначає, що у відповідності до приписів статті 403 КПК України (в редакції від 28.12.1960 року) Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Статтею 401 КПК України (в редакції від 28.12.1960 року) було встановлено, що Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення апеляційною чи касаційною інстанцією ухвали.

Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили.

Таким чином, враховуючи приписи статтей 401 та 403 КПК України (в редакції від 28.12.1960 року) обвинувальний вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року у справі №1-41/2008, яким було визнано ОСОБА_4 винним в скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 185 КК України та ч. 2. ст. 186 КК України та призначено йому покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі, набрав законної сили 10.07.2008 року після залишенння його без змін Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10.07.2008 року по справі №11-387-2008р., та є обов`язковим для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 1 статті 80 КК України встановлено, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі;

3) п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

При цьому, статтею 409 КПК України (в редакції від 28.12.1960 року) було встановлено, що питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального кодексу України, вирішуються судом, який постановив вирок.

Статтею 41 КПК України (в редакції від 28.12.1960 року) було встановлено, що питання зв`язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора.

Частиною 1 статті 539 КПК України (в редакції від 13.04.2012 №4651-VI) встановлено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

При цьому, частинами 3 та 6 статті 539 КПК України (від 13.04.2012 №4651-VI) встановлено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.

За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Таким чином, аналізуючи КПК України (в редакції від 28.12.1960 року) та КПК України (в редакції від 13.04.2012 №4651-VI) суд прийшов до висновку, що саме до повноважень суду віднесено вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для звільнення особи від відбування покарання в тому числі і в зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Вказане питання розглядається судом на підставі відповідного клопотання (подання) про результати розгляду постановляється ухвала. При цьому, суд має перевірити чи не зупинявся або переривався перебіг сроків давності виконання обвинувального вироку, як це встановлено частиною 4 статті 80 КК України.

Таким чином, особа звільняється від відбування покарання в зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку не автоматично після настання певної календарної дати, а виключно на підставі відповідної ухвали суду.

Як вже зазначалося вище судом, ухвалою Ленінського районного суду від 10.12.2019 року по справі №489/5547/19 задоволено клопотання засудженого ОСОБА_4 про звільнення його від відбування покарання в зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2008 у справі №1-41/2008, в зв`язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. ОСОБА_5 негайно звільнено з-під варти, доручивши це адміністрації ДУ "Снігурівська виправна колонія №5".

Таким чином, оскільки позивача було звільнено від відбування покарання в зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку лише 10.12.2019 року, а тому аргументи позивача про незаконне тримання в умовах позбавлення волі з 4 травня 2019 року по 12 грудня 2019 року спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року у справі №1-41/2008, Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10.07.2008 року по справі №11-387-2008р., Розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15.02.2018 року за вих. №01-09/37/2018, Ухвалою Ленінського районного суду від 10.12.2019 року по справі №489/5547/19 та Довідкою про звільнення серія МИК №015240, виданої на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, судом не встановлено, навність в даному випадку підстав передбачених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», за наявності яких у позивача виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, а саме: стосовно позивача не було постановлено виправдувального вироку суду; не було встановлено в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; не було закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; не було закриття справи про адміністративне правопорушення.

За такого, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у формі виникнення права на відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок незаконного тримання особи в умовах позбавлення волі.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, суд зазначає, що як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

Відповідно до приписів статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

В даній справі позов було пред`явлено до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, яке є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету.

При цьому, частинами 1 та 2 статті 51 ЦПК України встановлено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

При цьому, відповідачем у відзиві було повідомлено про те, що відповідач не є належним та вказаний відзив було направлено позивачу.

Натомість, позивачем та його представником не заявлялося клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів, а у суду, враховуючи положення ч. 1 ст. 51 ЦПК України, за відсутності такого клопотання, відсутні підстави для самостійного залучення співвідповідачами органів, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди.

Суд зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Предметом позову є стягнення моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок незаконного тримання в умовах позбавлення волі. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, що є самостійною підставою для відмови в позові.

За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України не розподіляються.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, 141-в, код ЄДРПОУ 37992030) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін