Рішення № 102146745, 13.12.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2415/21

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,

розглянувши справу №916/2415/21

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., місто Одеса, вул. Артилерійська, будинок 1; код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація" (65045, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Велика Арнаутська, будинок 76, офіс 4; код ЄДРПОУ 41034167)

про стягнення 690 055,61 грн, розірвання договору та виселення;

представники сторін:

від позивача – Вакаренко І.В.,

від відповідача – Гусаров О.Л.,

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація", в якому просить суд:

- розірвати Договір оренди від 11.04.2017р. №537/203, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація" та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради;

- виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація" з нежитлових будівель та споруд, загальною площею 367,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 86, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 680 981,84 грн та пеню у розмірі 9073,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди №537/203 від 11.04.2017р. (далі – Договір).

Вказав, що термін дії Договору продовжено у порядку ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ до 11.02.2023р.

Звернув увагу, що відповідач належним чином не виконує свої договірні зобов`язання в частині сплати орендної плати, яка є однією з істотних умов Договору.

Надав розрахунок заборгованості по орендній платі, яка станом на 27.07.2021 становить 680 981,84 грн. Акцентував, що відповідачем не сплачувалась орендна плата 4 роки поспіль – у період з 20.07.2017 по 27.07.2021.

За несвоєчасне внесення орендної плати нарахував відповідачу пеню у розмірі 9 073,77 грн.

Посилаючись на п. п. 3.3., 5.6. Договору, а також на ст. 291 ГК та ч. 2 ст. 651 ЦК України, просив суд розірвати вказаний Договір, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань по сплаті орендної плати.

Крім того, враховуючи приписи ст. 785 ЦК України, просив виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація" з нежитлових будівель та споруд, загальною площею 367,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 86, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Ухвалою від 16.08.2021р. позовну заяву (вх. №2501/21 від 10.08.2021р.) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду додаткових доказів сплати судового збору за подання до господарського суду позовної заяви у розмірі 246,50 грн.

27.08.2021 до суду надійшла заява про усунення недоліків позову.

Ухвалою від 30.08.2021 прийнято позовну заяву (вх.№2501/21 від 10.08.2021р.) до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2415/21, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 27.09.2021, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі реалізувати процесуальне право на подання відзиву.

09.09.2021 відповідач надав до суду відзив (вх. №23746/21), в якому, не заперечуючи факту укладення з позивачем Договору, вказав, що строк останнього сплинув 11.03.2020 р. Крім того, зазначив наступне.

Після укладення Договору та складення акту відповідачу стали відомі обставини, які свідчили про неможливість використання об`єкту оренди за призначенням з підстав, за які відповідач не відповідає.

З`ясувалось, що право власності на передані відповідачу в оренду споруди та земельну ділянку під ними з 2007-08 років належить приватній особі – ОСОБА_1 .

Відповідач з посиланням на ч. 6 ст. 762 ЦК України звернув увагу, що у нього не було законних підстав використовувати орендоване майно за призначенням й відповідно вказав, що вказана норма звільняє його від сплати орендної плати.

Зазначив, що неодноразово повідомляв позивача про вищевказані обставини.

Просив відмовити у задоволенні позову.

Протокольною ухвалою від 27.09.2021 позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив до 12.10.2021р., а також відкладено підготовче судове засідання на 27.10.2021.

13.10.2021 позивач надав до суду відповідь на відзив (вх. №27103/21), в якій, крім аналогічних доводів, вказаних у позовній заяві, зазначив наступне.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради, вважаючи себе уповноваженим органом щодо розпорядження комунальним майном територіальної громади м. Одеси, у 2017 р. звертався до Київського районного суду м. Одеси із позовом про витребування майна у добросовісного набувача та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, предметом якого виступали будівлі і споруди, загальною площею 345,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Саксаганського, 2 «А» (нині – Дача Ковалевського). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.06.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16.05.2019 та Постановою Верховного Суду від 05.02.2020, у задоволенні позову Департаменту комунальної власності відмовлено.

Протокольною ухвалою від 27.10.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 10.11.2021.

08.11.2021 відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. №29607/21), де зазначив, що право власності на будівлі та споруди, загальною площею 367,4 кв.м, а також на земельну ділянку під ними, за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 86, з 25.12.2007 р. належить приватній особі, а у позивача відсутні будь-які права на вказане майно.

Крім того, посилаючись на ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, звернув увагу на нікчемність Договору, так як власник нерухомого майна не уповноважував позивача на укладення ним Договору оренди №537/203 від 11.04.017 р.

Протокольною ухвалою від 10.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2021.

На стадії розгляду справи по суті судове засідання було відкладено на 13.12.2021.

13.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

11.04.2017 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди №537/203 нежитлового приміщення, згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 367,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 86.

Пунктом 1.3. Договору встановлено термін його дії – з 11.04.2017 до 11.03.2020.

Відповідно до п. п. 7.7., 7.8., 7.9. Договору після закінчення строку його дії, орендар має переважне право на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у орендодавця наміру передачі об`єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Заяви, пропозиції, повідомлення, претензії стосовно змін, розірвання, припинення або продовження дії договору оренди на новий термін, надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, зазначеними у цьому договорі.

Пунктом 7.11. Договору встановлено, що його дія припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 20.07.2017 відповідачу були передані нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 367,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 86.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 1, а.с. 62), ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка (кадастровий номер 5110136900:43:007:0009), площею 0,5642 га, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці – 2251070751101. Підставами для державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку (серія та номер ЯД№930431), виданий 28.02.2008, видавник: Управління земельних ресурсів у м. Одеса (Т. 1, а.с. 63); договір купівлі-продажу, серія та номер: 22090, виданий 21.12.2007, видавник: приватний нотаріус Іллічова Н.А.

14.09.2018 відповідачем було направлено позивачу лист б/н від 14.09.2018 р., в якому повідомлялось про неможливість використання об`єктів оренди за Договором, у зв`язку з тим, що право власності на будівлі та споруди, а також на земельну ділянку під ними належить приватній особі.

Вказаний лист позивачем отримано 17.09.2018 р., про що свідчить поштова накладна (Т. 1, а.с. 66).

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, господарський суд виходить з наступних норм та приписів законодавства.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

За ч. 3 ст. 283 ГК України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частинами 1, 6 ст. 762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 769 ЦК України передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави. При укладенні договору найму наймодавець зобов`язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за найм речі або розірвання договору та відшкодування збитків.

Частинами першою та другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частинами першою, другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Згідно із частинами першою, третьою статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

З огляду на наведене необхідне зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18.

Відповідно до частини першої та другої статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У наведеній правовій нормі йдеться про преюдиційність, що у процесуальному праві означає обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів обставини, які вже були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, або вироком у будь-якій іншій справі.

У Постанові КГС ВС від 26.11.2019р. по справі №922/643/19 міститься висновок, згідно з яким преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні рішення) не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було ю не лише недоцільним, але й неприпустимим з точку зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019р. по справі №910/6356/19).

Отже, суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставини встановлені судом рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019р. у справі №320/4938/17).

Так, в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала справа №520/6906/17 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Одеська міська рада, про витребування майна у добросовісного набувача та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, в якій позивач просив суд:

- витребувати у ОСОБА_1 будівлі та споруди, загальною площею 345,9 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та передати зазначені приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 із будівель та споруд, загальною площею 345,9 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та передати зазначені приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19.06.2018 по справі №520/6906/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16.05.2019, у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Одеська міська рада, про витребування майна у добросовісного набувача та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення – відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2020 рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року по справі №520/6906/17 залишено без змін.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19.06.2018 по справі №520/6906/17 від 19.06.2018 р. встановлено, зокрема, наступні обставини.

28 лютого 2008 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21 грудня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 22090, було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,5642 га, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.95 том № 1, ц.с.№2-70/10), що також вбачається з відповіді ОРФ ДП «ЦДЗК від 15.12.2009 року (а.с.108 том № 1, ц.с.№2-70/10).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 став законним власником будівель та споруд, та земельної ділянки, площею 2642 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Технічним паспортом на будівлі та споруди по АДРЕСА_1 , виготовленим КП «ОМБТІ і РОН» 17.12.2007 року, на ім`я попередніх до ОСОБА_1 власників (а.с.59-64 том № 2, ц.с.№2-70/10), підтверджується, що нерухоме майно за вказаною адресою та нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , є тим самим.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 є законним власником будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, а також законним власником земельної ділянки за вказаною адресою, на якій розташовані вказані споруди та будівлі, за державним актом на право власності на землю, який ніким не оскаржений та не скасований.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна, тому його право власності підлягає захисту відповідно до Конституції України та ЦК України.

Однією із позовних вимог, заявлених в рамках даного спору є вимога про розірвання Договору оренди від 11.04.2017 р. №537/203, укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повідомляв позивача про фактичну неможливість виконання Договору, у зв`язку з чим, суд не погоджується з доводами позивача стосовно того, що Договір міг бути продовжений на підставі п. 7.8. Договору та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ, до 11.02.2023.

Таким чином, суд вважає, що дія Договору припинилась 11.03.2020, як передбачено п. п. 1.3., 7.11. Договору.

Слід зазначити, що розірвання та припинення договору не є тотожними поняттями, розірвання є одним з способів припинення договору. Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі N 18/124-10, від 31.03.2009 р. N 33/25пд, від 06.06.2007 р. N 36/52пн.

Розірвання є одним з способів припинення договору, відтак припинений договір не може бути розірвано.

У зв`язку з тим, що Договір припинив свою дію 11.03.2020, а припинений договір не може бути розірвано, суд відмовляє Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у задоволенні позову в частині вимог про розірвання Договору.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 680 981,84 грн та пені у розмірі 9073,77 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.

Вищевказаний правовий висновок міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі N 910/7495/16.

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Сторона повинна довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.

Частина 6 ст. 762 ЦК України не підлягає застосуванню у випадку якщо орендар має щонайменшу здатність отримання вигоди від майна, що полягає у можливості: мати доступ до майна/входити до нього; зберігати обладнання, товари, інше майно в орендованих приміщеннях; здійснювати обмежену діяльність навіть із значним скороченням чисельності персоналу чи годин роботи; здійснювати діяльність із зміною способу надання послуг чи скороченням площі, необхідної для такого надання, що супроводжуються збереженням можливості безперешкодного відновлення господарської діяльності негайно після спливу карантинних заходів; відсутності активних дій орендаря щодо звільнення орендованого майна, його передачі орендодавцеві та виключення запису з реєстру речових прав про оренду.

Таке тлумачення частини 6 ст. 762 ЦК України в повній мірі узгоджується із критеріями, виробленими судовою практикою, зокрема, із Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі N 910/7495/16 та Постановою Верховного Суду від 22.05.2019 у справі N 914/1248/18.

Судом встановлено, що відповідач через незалежні від нього обставини не мав можливості використовувати орендоване майно, а саме не міг бути допущеним до нерухомого майна, яке є предметом Договору, так як вказане майно належить на праві власності приватній особі, а не Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Таким чином, відповідач звільняється від сплати орендної плати по Договору на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України, у зв`язку з чим, суд відмовляє Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 680 981,84 грн та нарахованої пені у розмірі 9073,77 грн.

Позовна вимога про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація" з нежитлових будівель та споруд, загальною площею 367,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 86 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є похідною від вимоги про розірвання Договору оренди, тому також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., місто Одеса, вул. Артилерійська, будинок 1; код ЄДРПОУ 26302595) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна корпорація" (65045, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Велика Арнаутська, будинок 76, офіс 4; код ЄДРПОУ 41034167) про стягнення 690 055,61 грн, розірвання договору та виселення – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 13 грудня 2021 р. Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2021 р.

Суддя Р.В. Волков