Рішення № 102146536, 13.12.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2021 Справа № 914/2476/21

За позовом:Приватного підприємства «СТВ-Луцьк», м. Луцькдо відповідача:Приватного підприємства «Торговий дім «АГРО», м. Дрогобич, Львівська обл.про:стягнення боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат Суддя – Р.В. Крупник Секретар – О.О. Шевчук Представники сторін:від позивача:не з`явивсявід відповідача:не з`явився

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ПП «СТВ-Луцьк» до ПП «Торговий дім «АГРО» про стягнення боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 19.08.2021 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 06.09.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 27.09.2021.

Ухвалою від 27.09.2021 судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано у ГУ ДПС у Львівській області: належним чином завірену копію податкової декларації з податку на додану вартість з усіма додатками, яка подавалася (надсилалася) ПП «Торговий дім «Агро» до органів ДПС за звітний податковий період квітень 2021 року; розшифровку податкових зобов`язань та податкового кредиту ПП «Торговий дім «Агро» в розрізі контрагентів, зокрема ПП «СТВ-Луцьк», які засвідчують облік оподаткованих господарських операцій за квітень 2021 року, підготовче засідання відкладено на 25.10.2021.

Ухвалою від 25.10.2021суд задовольнив клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підготовче засідання у справі, призначене на 25.10.2021 ухвалив проводити в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 25.10.2021задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано у ПП «Торговий дім «Агро» оригінали Договору поставки №21042021 від 21.04.2021, Видаткової накладної від 21.04.2021 №РН-000197, Товарно-транспортної накладної №0000000198 від 21.04.2021, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 19.11.2021.

Ухвалою від 19.11.2021закритопідготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 13.12.2021.

У судове засідання призначене на 13.12.2021 представники сторін не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позов обґрунтований тим, що між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) досягнуто усної домовленості щодо поставки товару (цукру-піску в мішках по 50 кг., в кількості 22000,00 кг., вартістю 485232,00 грн.). На виконання домовленостей, позивачем виставлено відповідачеві до оплати рахунок на суму 485232,00 грн. та здійснено 21.04.2021 поставку обумовленого товару. Також, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачеві для підписання було надіслано договір поставки, видаткову накладну, свідоцтво/декларацію виробника, ТТН. Незважаючи на отримання товару, відповідач надісланих йому документів не підписав, а поставлений товар оплатив лише частково, на суму 260000,00 грн. Оскільки претензії про сплату решти боргу залишися без реагування та задоволення, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 257909,16 грн. боргу, 4420,93 грн. інфляційних втрат, 13068,93 грн. пені, 2586,94 грн. 3% річних.

Аргументи відповідача.

Відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченого 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), не скористався та не подав до суду у встановлений строк відзив на позовну заяву.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

21.04.2021позивач, як постачальник, та відповідач, як покупець, досягнули домовленості щодо поставки товару, а саме цукру-піску у кількості 22000,00 кг загальною вартістю485232,00 грн. з ПДВ.

На виконання своїх зобов`язань з поставки товару, позивачем вчинено ряд дій, що підтверджується наступним.

Згідно Декларації виробника цукру білого кристалічного згідно з ДСТУ 4623/ГОСТ 31361 від 21.04.2021 ТОВ «Радехівський цукор» відвантажило позивачу цукор, вага нетто – 22000,00 кг.

21.04.2021 між позивачем, як замовником, та ТОВ «Транспортні системи», як перевізником, підписано Заявку-договір №131 на разове перевезення вантажу, а саме цукру-піску, вагою 22000,00 кг, згідно якої позивач погодив із перевізником забезпечити своєчасну подачу автомобіля під завантаження у смт Заводське, Чортківський р-н та своєчасну доставку вантажу відповідачу до м. Дрогобич у термін 21-22.04.2021.

Свої зобов`язання за Заявкою-договором ТОВ «Транспортні системи» виконало, що підтверджується Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг)№ОУ-0000571 від 22.04.2021.

За результатами здійсненої операції з постачання позивач нарахував податкові зобов`язання на загальну суму 485232,00 грн. з ПДВ, що підтверджується податковою накладною №40 від 21.04.2021 зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних та Квитанцією № 1 від 15.05.2021.

21.04.2021 позивач сформував рахунок-фактуру №СФ-0000199 на оплату відповідачем вартості поставленого товару на загальну суму 485232,00 грн. з ПДВ.

В матеріалах справи, наявна також копія Довіреності № 15 від 21.04.2021 із підписом уповноваженої особи відповідача – директора Кононюк Г.С., та печаткою відповідача на отримання від позивача цінностей за вказаним вище рахунком-фактурою.

Відповідач частково сплатив вартість поставленого товару у загальному розмірі 260000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №35 від 22.04.2021 на суму 115000,00 грн.; №39 від 14.05.2021 на суму 50000,00 грн.; №41 від 24.05.2021 на суму 25000,00 грн.; №43 від 15.06.2021 на суму 20000,00 грн.; № 44 від 16.06.2021 на суму 35000,00 грн., №46 від 17.06.2021 на суму 15000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на електронну адресу відповідача підписані зі своєї сторони Договір поставки № 210421 від 21.04.2021, видаткову накладну № РН-000197 від 21.04.2021, товарно-транспортну накладну № 0000000198 від 21.04.2021, вказану вище декларацію виробника, однак відповідачем надіслані документи підписані не були.

27.05.2021 позивач надіслав на адресу відповідача претензію, згідно із якою вимагав сплатити залишок коштів за поставку товару у сумі 295232,00 грн. за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань.

13.07.2021 позивач повторно надіслав на адресу відповідача претензію, згідно із якою вимагав від відповідача негайно сплатити залишок коштів у сумі 225232,00 грн., а також штрафні санкції (пеню, 3% річних та інфляційні втрати) в сумі 14695,00 грн. (пеня – 8282,75 грн., 3% річних – 1658,77 грн., інфляційні втрати – 4 753,48 грн.), всього 239927,00 грн..

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплав позивачу вартість поставленого товару у повному обсязі.

Згідно наданих ГУ ДПС у Львівській області податковою декларацією з ПДВ за звітний податковий період – квітень 2021, Додатку1 до податкової декларації «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування», що були подані (зареєстровані) відповідачем, останній за звітний період квітень 2021 в розділі ІІ «Податковий кредит», таблиця 2 «Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7% і 14%», вказав операцію щодо постачальника з ІПН 358679103181, який відповідає податковому номеру позивача, з обсягом постачання (без ПДВ) у розмірі 404360,00 грн. та сумою ПДВ (основна ставка) у розмірі 80872,00 грн., що в загальному становить 485232,00 грн.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв`язку із поставкою товару.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Таким чином, для визнання договору поставки укладеним його сторони (сторона) повинні надати суду докази на підтвердження факту досягнення істотних умов такого договору, на основі яких суд дійде висновку про його укладення.

Позивач на підтвердження факту укладення між сторонами договору поставки подав до суду, зокрема примірники Договору поставки № 210421 від 21.04.2021, видаткової накладної №РН-000197 від 21.04.2021, товарно-транспортної накладної №0000000198 від 21.04.2021.

Вирішуючи питання про укладення між сторонами договору поставки в письмовій формі та досягнення згоди щодо усіх істотних умов за таким договором, суд зазначає, що наданий примірник Договору поставки № 210421 від 21.04.2021 не є належним та допустимим доказом поданим на підтвердження виникнення між сторонами договірних відносин. З його змісту неможливо встановити дійсну волю сторін щодо погодження його умов, в тому числі, істотних, оскільки він не містить підпису обох сторін, який є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Долучена позивачем переписка у мобільному месенджері «Viber» вказаного висновку не спростовує, оскільки така не відповідає вимогам ст. ст. 76, 77 ГПК України.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору поставки в письмовій формі.

У своєму позові позивач також посилається на те, що між ним та відповідачем досягнуто домовленості щодо поставки товару та узгоджено усі істотні умови правочину (предмет договору – цукор-пісок в мішках по 50 кг, загальною вагою 22000,00 кг/440 мішків, якість товару, ціну за одиницю товару, термін та умови поставки, строки та способи розрахунку, строк дії договору, ціну товару).

Перевіряючи вказані доводи позивача, суд зазначає, що нормами матеріального права не передбачено спеціальних вимог щодо форми договору поставки.

Відповідно ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо іншене встановлено законом.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2020 у справі № 915/411/19 якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключатиме кваліфікацію договору як неукладеного.

Як стверджує позивач, він 21.04.2021 належним чином виконав свої зобов`язання щодо поставки відповідачу товару, а відповідач такий товар прийняв.

З метою вирішення питання щодо реальності відповідної господарської операції з поставки товару та прийняття такого товару відповідачем, судом досліджено, в тому числі податкову звітність позивача та відповідача, і при цьому встановлено, що позивачем у податковій звітності відображено господарську операцію з поставки цукру-піску вартістю 485232,00 грн., що підтверджується поданою та зареєстрованою 15.05.2021 податковою накладною №40 від 21.04.2021.

В свою чергу, відповідач також відобразив у своїй податковій звітності здійснення позивачем господарської операції з поставки товару, що вбачається із Додатку 1 до податкової декларації за звітний податковий період – квітень 2021.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово здійснював часткові оплати за поставлений йому товар на користь позивача. Здійснивши часткову оплату вартості товару та відобразивши відповідну операцію з поставки у податковій звітності, відповідач фактично визнав свої зобов`язанням перед позивачем.

Про здійснення поставки товару 21.04.2021 свідчать також формування та надсилання позивачем відповідачу рахунку фактури№СФ-0000199 від 21.04.2021, видаткової накладної № РН-000197 від 21.04.2021, товарно-транспортної накладної №0000000198 від 21.04.2021, а також інші докази наявні в матеріалах справи, які підтверджують вчинення позивачем дій спрямованих на виконання зобов`язань за договором, а саме: декларація виробника цукру білого кристалічного згідно з ДСТУ 4623/ГОСТ 31361 від 21.04.2021, заявка-договір №131 від 21.04.2021, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)№ОУ-0000571, Довіреність № 15 від 21.04.2021.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто,коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Враховуючи викладене, суд, керуючись стандартом вірогідності доказів, дійшов висновку, що надані позивачем докази засвідчують його логічну та вірогідну поведінку щодо здійснення поставки товару, та свідчать про здійснення такої операції з поставки21.04.2021, а оскільки такі докази не спростовані з боку відповідача доказами, обставини поставки товару відповідачу 21.04.2021 та прийняття такого товару відповідачем у цей же ж день є встановленими.

Зазначене вище, у своїй сукупності, дає підстави для висновку, що між сторонами виникли договірні відносини з поставки 21.04.2021 цукру-піску на загальну вартість 485232,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи той факт, що відповідач прийняв поставлений йому товар 21.04.2021, то обов`язок оплатити його вартість у сумі 485232,00 грн. виник одразу після його прийняття.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань та сплатив на користь позивача 260000,00 грн., у зв`язку із чим у нього утворилась заборгованість за поставку товару у розмірі 225232,00 грн..

Доказів повної чи часткової оплати вказаної суми заборгованості відповідачем до суду подано не було, відтак вимога позивача про стягнення із відповідача 225232,00 грн. основної заборгованості є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Що стосується вимоги про стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перерахувавши заявлені до стягнення інфляційні втрати, суд зазначає, що такі розраховані правильно та підлягають стягненню з відповідача повністю, у заявленому розмірі 4388,25 грн.

Водночас, здійснивши перерахунок 3% річних, суд зазначає, що такі підлягають частковому стягненню з відповідача у розмірі 2435,73 грн., оскільки позивачем при проведенні розрахунків невірно визначено періоди їх нарахування зважаючи на часткове погашення заборгованості відповідачем.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення із відповідача 12326,75 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на підставі п. 6.5. Договору поставки №210421 від 21.04.2021, суд відмовляє, з огляду на недосягнення сторонами згоди щодо укладення зазначеного договору на визначених ним умовах.

Що стосується позовної вимоги про стягнення із відповідача 32677,16 грн. збитків, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1-3 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Також у ч. 3-4 ст. 225 ГК України визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду, при цьому обов`язок доказування розміру збитків з урахуванням ринкової вартості покладається на кредитора. Кредитор має не лише точно підрахувати розмір заподіяних йому збитків, але й, підтвердити їх документально. Отже, пред`явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи.

У цивільному законодавстві відсутнє уніфіковане поняття ринкової ціни. При цьому у ст. 14 Податкового кодексу України ринкова ціна визначена як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Позивач в обґрунтування вимоги про стягнення збитків у розмірі 32677,16 грн. зазначив, що реалізовує своїм покупцям товар – цукор в мішках по 50 кг за ціною 26256 грн. за одну тону, що підтверджується видатковою накладною №РН-000395 від 02.08.2021, товарно-транспортною накладною №00000395 від 02.08.2021, за якими покупець – ФОП ОСОБА_1 , придбав у позивача цукор у кількості 22000,00 кг загальною вартістю 577632,00 грн. з ПДВ.

Зважаючи на те, що позивачем в якості підтвердження ринкової вартості цукру в мішках по 50 кг подано лише докази здійснення господарської операції одному із своїх контрагентів, та не було надано жодних інших доказів на підтвердження цін, що склалися на ринку ідентичних товарів у порівняних економічних (комерційних) умовах, які дали б змогу об`єктивно оцінити реальну ситуацію із ринковими цінами на відповідний товар, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення із відповідача 32677,16 грн. збитків з підстав їх недоведеності.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 3480,94 грн.

Керуючись ст. 4, 74, 76-80, 123, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Торговий дім «АГРО» (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Трускавецька, буд. 71; код ЄДРПОУ 43903823) на користь Приватного підприємства «СТВ-Луцьк» (43000, м. Луцьк, вул. Будівельників, буд. 11, кв. 9; код ЄДРПОУ 35867917) 225232,00 грн. основної заборгованості, 4388,25 грн. інфляційних втрат, 2435,73 грн. 3% річних та 3480,94 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2021 року

Суддя Крупник Р.В.