Рішення № 102144316, 23.12.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1823/21

Провадження № 2/645/1305/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:

Головуючого судді - Шарка О.П.

секретаря судових засідань - Христенко А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2 встановлення факту проживання однією сім`єю за спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить встановити факт постійного проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менш ніж п`ять років та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що з 1995 року він з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, спочатку у зареєстрованому шлюбі, а з 27.06.2001 року без реєстрації шлюбу. Шлюб було між ними розірвано, проте, фактично шлюбні відносини між ними припинені не були, вони продовжували разом проживати однією сією, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тощо. Після смерті ОСОБА_3 1 20.07.2018 року, у визначений законом строк він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте, у видачі свідоцтва йому було відмовлено, оскільки відсутні докази сумісного проживання із спадкодавцем понад п`ять років на час відкриття спадщини. Крім того, із заявою про прийняття спадщини звернулась далека знайома ОСОБА_3 – ОСОБА_2

У ході судового розгляду представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила їх задовольнити, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечувала.

Представник відповідача Харківської міської ради у судове засідання не з`явився. Надав відзив на позовну заяву та просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомляла тому суд, за згодою представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст. 282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до ст. 283 ЦПК Уркаїни, відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді , що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вислухавши пояснення представника, допросивши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст.12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що проживав однією сім`єю із спадкодавцем не менш ніж п`ять років та склад спадкового майна, яке він має успадкувати.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини і відповідні ним правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області 21.07.2018 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії Державного нотаріуса Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори Герасимової О.О від 19.02.2019 року довіреній особі позивача - ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю доказів сумісного проживання зі спадкодавцем понад п`ять років на час відкриття спадщини. Також із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулась відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами спадкової справи.

Згідно відповіді № 7171/0411/20 від 24.07.2020 року Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради Квартира АДРЕСА_1 належить на праві сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06.07.1998 року, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, р.н. НОМЕР_2 .

ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про НОМЕР_3 , виданим Комінтернівським РАЦС 25.05.1963 р. та випискою з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції № 00009180530 від 29.06.2011 року.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується сввідоцтвом про смерть серии НОМЕР_4 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції 21.06.2011 року.

На момент смерті ОСОБА_5 , у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що підтверджується довідками КП «Жилкомсервіс» № 17696/2/0705 від 30.07.2020 р. та копією паспорта померлої ОСОБА_7 .

Відповідно до ч. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який разом проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, що протягом строку, встановленого ст.1270 СК України, не заявив про відмову від неї.

Таким чином, оскільки на час смерті своєї матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 була зареєстрована та проживала з нею, вона фактично, как єдиний спадкоємець першої черги, прийняла спадщину у вигляді належної їй частини квартири АДРЕСА_1 .

Нормами ч.1 ст. 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно із ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у справі спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відтак, суд приходить до висновку, що на момент смерті ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 цілком.

Крім того, у судовому засіданні встановлено, що позивач у 1990 році познайомився з ОСОБА_9 . Згодом це внаслідок почуттів один до одного переросли в сімейне життя

28 липня 1995 року між позивачем та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб у Київському відділу державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 509.

Після реєстрації шлюбу дружина переїхала до позивача та вони оселилися у належній йому квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 .

26 червня 2001 року шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується актовим записом № 361, складеним Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції від 26 червня 2001 року.

Проте, фактично між ними шлюбні стосунки припинені не були, вони й надалі продовжували проживати в одній квартирі однією сім`єю та вести спільне господарство, тобто проживали як одна сім`я, але без реєстрації шлюбу. Вони проживали удвох, спільних дітей не мали, ОСОБА_3 також не мала дітей. Вони турбувалися один про одного, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, робили спільні покупки, тощо.

19 липня 2018 року ОСОБА_3 раптово стало зле. Позивач разом із сусідкою викликали їй швидку, яка забрала ОСОБА_3 до лікарні невідкладної допомоги з квартири, де вони постійно проживали по АДРЕСА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 померла від атеросклеротичного кардіосклерозу, що підтверджується довідкою про причини смерті від 21.07.2018 року та лікарським свідоцтвом про смерть № 746 від 21.07.2018 року.

Після смерті дружини позивач займався її похованням, що підтверджено письмовими доказами -відповідним договором-замовленням на організацію та проведення поховання та товарним чеком. Також позивачем замовлено та встановлено померлій дружині пам`ятник на кладовище, що підтверджується квитанцією від 25.09.2018 року.

Підтвердженням спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є також надані та чеки про оплату комунальних послуг у належній ОСОБА_3 квартирі, які постійно протягом багатьох років здійснювались з поштового відділення АДРЕСА_4 , яке розташоване поблизу квартири, що належить позивачу та де він постійно проживав з ОСОБА_3 .

Також доказами спільного проживання позивача з ОСОБА_3 суд вважає той факт, що ОСОБА_3 отримувала на адресу АДРЕСА_3 кореспонденцію: а саме листи (оглянутий конверт на ім`я ОСОБА_3 на адресу АДРЕСА_3 ); отримували поштові посилки служби «Нова Пошта» (оглянуті чотири поштові накладні №№ 20290025508088 від 07.04.2016 р.; 20290025631667 від 21.04.2016 р.; 20290025561473 віл 13.04.2016 р.; 20290025564157т від 13.04.2016 р.) на адресу АДРЕСА_3 та за номером телефону НОМЕР_5 , абонентом якого є ОСОБА_1 відповідно договору № 1769/3351619 від 04.12.2015 р. з ПАТ «Укртелеком» .

Також факт сумісного проживання може бути підтверджений тим, що всі особисті речі та оригінали документів як самої ОСОБА_3 , так і її батьків зберігаються у позивача ОСОБА_1 , суду надані спільні фотокартки позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_3 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що є сусідкою позивача та знайома з позивачем та ОСОБА_3 понад 25 років. ОСОБА_3 вона знала як дружину позивача, вони постійно проживали разом, вели спільне господарство. Оскільки вона проживає у сусідній квартирі. Вона постійно допомагала їм як подружжю, зараз допомагає позивачу по господарству . Про те, що між ними розірвано шлюб вона дізналася вже після смерті ОСОБА_3 , вони жили як звичайне подружжя разом, весь час вважали один одного чоловіком та дружиною. Відповідача ОСОБА_2 вона не знає, ніколи не бачила, ОСОБА_3 з нею однією сім`єю ніколи не проживала.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що є двоюрідним братом позивача та знає його з дитинства. У 1995 році позивач уклав шлюб з ОСОБА_11 .. З цього часу і по день смерті ОСОБА_3 вони з позивачем проживали разом однією сім`єю. Проте, у 2001 році вони шлюб офіційно розірвали внаслідок непорозумінь з матір`ю позивача, проте, фактично сімейні відносини вони не припиняли та після розірвання шлюбу продовжували проживати разом однією сім`єю. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, завжди на всі сімейні святи приходили разом. Щодо відповідача ОСОБА_2 , то, як йому відомо, вона є далекою знайомою ОСОБА_3 , яка за дорученням ОСОБА_3 мала оформили документи для оформлення квартири, спільно вони ніколи не проживали, родичами не є. ОСОБА_3 не мала нікого з родичів, окрім позивача, інші спадкоємці відсутні.

У відповідності з ч.2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Для позивача встановлення вищезазначеного факту має юридичне значення, оскільки дозволить реалізувати моє право на прийняття спадщини, як спадкоємця четвертої черги за законом у встановленому законом порядку, оскільки в силу ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст..ст.1216-1223, 1225 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом та відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи зазначені у заповіті, а у разу відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст..ст. 1261-1265 ЦК України До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені..

У відповідності до положень частин першої та другої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за законом чи за заповітом може прийняти спадщину або не прийняти її. He допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до положень частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до положень ч. 1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Оскільки спадкоємцями спадкоємці першої, другої та третьої черг після смерті ОСОБА_3 відсутні, позивач є спадкоємцем четвертої черги після її смерті та у встановлений строк подав заяву про прийняття спадщини.

У той час відповідач ОСОБА_12 не є спадкоємцем ані за законом, ані за заповітом, а є лише знайомою спадкодавця, у зв`язку з чим до участі у справі було залучено у якості відповідач територіальну громаду в особі Харкіської міської ради.

Зі змісту ст.321 К України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас, відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно роз`яснень п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду України «про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 , якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п..

Таким чином, для набуття права на спадкування за законом на підставі ст.1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обовязковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, у справі підлягали встановленню, як факт проживання позивача однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років. На дані обставини також звертає увагу п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом україни від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», встановлено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи в сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд знаходить достовірно встановленим факт, що позивач ОСОБА_1 з 1995 року проживав разом з спадкодавицею, тому, є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , якій належала квартира АДРЕСА_1 , тому, позов про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги на майно та визнання права власності в порядку спадкування за законом, підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, , 76-81, 258, 259, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської міської ради. ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт НОМЕР_6 виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 20.07.1998 року, картка платника податків НОМЕР_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) як спадкоємця четвертої черги по закону разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт НОМЕР_6 виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 20.07.1998 року, картка платника податків НОМЕР_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Харкові.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м.Харкова.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 23.12.2021 року.

Головуючий суддя: