Рішення № 102142399, 30.11.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6714/20

№ 2/183/1631/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» про захист прав споживачів,-

в с т а н о в и в:

02 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» був укладений Договір, відповідно до якого ним отримано позику.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір не був ним підписаний, сторони не домовились про всі істотні умови визначені законодавством, а сам, договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним. Також, у договорі відсутні істотні умови, що впливають на можливість виконання сторонами договору, а тому позивач вважає, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а отже договір не є укладеним. Відповідач не виконав встановлені імперативно вимоги Закону України «Про споживче кредитування» щодо надання інформації про споживчий кредит. Такі дії розглядаються як нечесна підприємницька практика в розумінні вказаного Закону, оскільки підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. За нормами ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсним.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним Договір позики, укладений між ним та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро».

Ухвалою суду від 04 грудня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року закрите провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» в судове засідання не з`явився, в той же час звернувся до суду з відзивом, в якому проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що 24 листопада 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та позивачем був укладений Договір кредитної лінії № AG5695081 в Інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача в електронній формі (номер у системі L6663461). Оспорюваний договір не має жодної ознаки щодо мотивів вважати його недійсним або нікчемним, оскільки укладений в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Під час укладання договору позивачем було успішно пройдено процес верифікації клієнта на сайті відповідача, а отже позивачем було укладено договір у порядку передбаченому чинним законодавством. Зокрема просив звернути увагу на те, що позивач ОСОБА_1 є постійним клієнтом відповідача ТОВ «ФК «Дінеро» з 10 серпня 2019 року та вже укладав Договір позики № АG8235965 та Додаткову угоду № АМ 3877785, виконував всі умови (крім оспорюваного), погодившись з усіма умовами в тому числі з відсотками за користування кредитними коштами зауважив, що оспорюваний договір є аналогічним попередньому, а тому позивач був повністю ознайомлений з правилами, умовами та процедурою його укладення. На спростування вимог представник відповідача до відзиву надав усі необхідні документи щодо укладення спірного договору. Враховуючи наведене, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що на офіційному сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» www.dinero.ua в мережі Інтернет розміщено «Правила надання грошових коштів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», які є публічною пропозицією (офертою) на укладення кредитного договору на умовах і в порядку, що визначені ними.

Встановлено, що 24 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та позивачем ОСОБА_1 був укладений Договір кредитної лінії № AG5695081 (номер у системі № L6663461).

За умовами договору, ТОВ «ФК «Дінеро» зобов`язалося надати позику позичальнику на основі заяви ОСОБА_1 , яка була подана через особистий кабінет на порталі та відповідно до оцінки кредитоспроможності (платоспроможності) позичальника на власний розсуд позикодавця.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 в позовній заяві посилався на те, що кредитний договір не був ним підписаний, сторони не домовились про всі істотні умови визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, не містить ціну та сукупну вартість кредиту, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним.

В той же час, суд не погоджується з такими твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Судом встановлено, що 24 листопада 2019 року між сторонами укладено Договір кредитної лінії № AG5695081, за умовами якого ТОВ «ФК «Дінеро» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 4 000,00 грн. строком на 30 днів/місяців. Відсоткова ставка в день для початково зазначеної тривалості кредиту (підлягає оплаті до дати оплати) 1.33 % . Строк оплати 30 днів, про що вказано в Спеціальних умовах для короткострокового кредиту в якому визначено, що вони є невід`ємною частиною Договору кредитної лінії та виконуватимуться сторонами відповідно до Загальних умов Договору кредитної лінії (далі - Загальні умови), укладаються дистанційно та мають юридичну силу без будь - якого підпису на папері.

Згідно розділу 2 Загальних умов, встановлення договірних відносин між Сторонами за допомогою дистанційних засобів забезпечується таким чином: 2.1.1. на порталі Позичальник повинен заповнити Заяву шляхом введення необхідної Суми Кредиту та Строку оплати, а також надати (завантажити) інші дані та документи, що вимагаються. Також, якщо буде використовуватися електронний платіж, посилання на постачальника таких послуг повинно відкриватися у полі, в якому Позичальник повинен ввести реквізити своєї платіжної картки. Після заповнення вищезазначеної заяви: - Позичальник створює Особистий кабінет на Порталі, шляхом виконання вказівок, викладених на Порталі; - Позичальнику надається пропозиція Кредитодавця Спеціальних умов Кредиту на основі інформації, наданої в Заяві (надалі іменується як «Пропозиція»). Якщо Позичальник під час обробки заяви змінив інформацію, надану в Заяві, нова Пропозиція буде надана на основі нововведених умов; - натискаючи кнопку «Прийняти», Позичальник підтверджує надання Кредитодавцю згоди на використання персональних даних Позичальника, для ідентифікації Позичальника, для оцінки кредитоспроможності Позичальника та для виконання Договору відповідно до політики конфіденційності; - код підтвердження буде надіслано Кредитодавцем на Номер телефону Позичальника. Шляхом введення Коду підтвердження Позичальник підписує та приймає Пропозицію та підтверджує укладення Договору на основі Загальних умов Кредиту; - Договір, включаючи його Додаткові угоди, укладений за допомогою дистанційних засобів, має таку ж силу, як і договір, підписаний у паперовому вигляді.

В пунктах 3.1, 3.3, 3.10 Загальних умов визначено, що Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальнику в межах Ліміту Кредитної лінії, на основі Заяви Позичальника та за умови їх схвалення, і Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю Суму наданого Кредиту та сплатити всі відповідні Договірні компенсації до останнього дня строку сплати. Позичальник може подавати Заяву шляхом заповнення електронної форми Заяви на Порталі через Особистий кабінет. Кредитодавець надає кожен Кредит шляхом його переказу на рахунок Позичальника. Сума вважається наданою в день здійснення банківського переказу Кредитодавцем .

Відповідно до п. 4.1.1. Загальних умов, за користування сумами, які надаються в якості Кредиту за Договором та в межах Ліміту кредитної лінії, Позичальник повинен сплачувати Кредитодавцю Відсотки по Кредиту за Відсотковою ставкою, яка зазначається в Спеціальних умовах Кредиту. Оплата Відсотків по Кредиту здійснюється до останнього дня Строку оплати.

З метою уникнення сумнівів, сторони домовились, що у разі порушення строку оплати, прискорення несплачених Договірних платежів та/або розірвання Договору, позичальник повинен погасити кредитодавцю суму наданого кредиту та сплатити відповідні несплачені Договірні компенсації протягом наступних 30 календарних днів, окрім випадків, передбачених Договором чи законодавством.

Як вбачається з Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії № АG5695081, укладеного між Кредитодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «Дінеро» та Позичальником - ОСОБА_1 , висловлюючи свою згоду вільно, без помилки, шахрайства чи примусу, уклали ці Спеціальні Умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії (далі - Договір) та домовилися про наступне - Умови Договору кредитної лінії: ліміт кредитної лінії - 10 000,00 грн., сума кредиту - 4 000,00 грн., відсоткова ставка в день 1,33%, потенційний ліміт кредитної лінії 20 000,00 грн., надана сума кредиту - 4 000,00 грн., загальна вартість кредиту 5 279,00 грн., реальна річна процентна ставка 383,76%, дата повного погашення 24 грудня 2019 року, штраф 50%. Договір підписано електронним підписом. В розділі Позичальник зазначено: ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , електронна адреса Позичальника: ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону Позичальника: НОМЕР_2 .

В п. 1.2 Спеціальних умов вказано, що лише тоді, коли Позичальник прочитав, оцінив та прийняв Умови користування Порталом, Політику конфіденційності, Паспорт споживчого кредиту, Загальні умови Договору кредитної лінії та Пропозицію Кредитора щодо Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії, що були надані Позичальнику через Особистий кабінет на Порталі.

Загальними умовами договору кредитної лінії товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «Дінеро» визначено, що Договір - це Договір кредитної лінії, який укладається між Сторонами у разі видачі кредиту. Договір складається зі Спеціальних умов Договору кредитної лінії та Загальних умов Договору кредитної лінії та додаткової угоди.

В такому ж порядку Договір було укладено з позивачем ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який було надіслано Позивачу на його фінансовий номер телефону НОМЕР_2 24 листопада 2019 року о 18:48 год. та введено Позивачем у інформаційно-телекомунікаційній системі Відповідача 24листопада 2019 року о 18:49 год.

Процес верифікації, який проходив Позивач на сайті Відповідача підтвердив, що саме Позивач, використовуючи особистий фінансовий номер телефону та власну банківську картку особисто укладав Договір.

Відповідно до Паспорту споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит): - Кредитодавцем є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «Дінеро», що діє на підставі свідоцтва про реєстрацію кредитодавця в Державному реєстрі фінансових установ серії ФК 941 від 19 вересня 2017 року. Метою отримання кредиту є споживчі цілі; процентна ставка, відсотків у день 1,33%; процентна ставка, відсотків річних 383,76%.

Згідно Порядку верифікації клієнтів в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Дінеро», у процесі укладення Договору верифікацію клієнта ОСОБА_1 було проведено належним чином, а саме здійснено: - отримано звіт кредитної історії клієнта; - перевірку відповідності особи, що тримає паспорт, особі, що зображена на фото в паспорті; - звірку відповідності прізвища, ім`я та по батькові, що вказане в заяві, прізвищу, імені та по батькові у паспорті та даним кредитного бюро; - звірку відповідності адреси прописки, серії паспорту, номеру паспорту та дати народження клієнта, що зазначені в паспорті і заяві та даним кредитного бюро; - перевірку наявності мобільного телефону клієнта у звіті його кредитної історії, перевірка показала наявність мобільного номеру телефону у звіті кредитної історії клієнта; - автоматичну перевірку на наявність клієнта у базі шахраїв кредитного бюро; - перевірку факту перевипуску сім-картки, зміни номеру телефону клієнта і його банківської картки протягом короткого проміжку часу, перевірка наявності номеру телефону, який вказаний в заяві клієнта, у його кредитній історії та строку наявності його у кредитній історії клієнта з метою запобіганню шахрайству та перевірка не підтвердила дані факти; - пересічення повного імені нового клієнта з базою вже існуючих з метою запобігання шахрайству.

Судом встановлено, що 24 листопада 2019 року позивачу було перераховано кошти в розмірі 4 000,00 грн., що підтверджується доказом відправки кредитних коштів в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача ТОВ «ФК «Дінеро» та доказом відправки кредитних коштів в особистому кабінеті ТОВ «ФК «Дінеро» в АТ «Таскомбанк» (платіж № 179108471).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із наведеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Матеріалами справи свідчать про те, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого, відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина перша статті 2 ЦПК України).

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19. При цьому, Верховний Суд наголосив на тому, що практика у даній категорії справ є незмінною та була висловлена в інших постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.

Суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосувавши наведені вище норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, дійшов висновку про те, що оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи позивача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять та позивачем таких у відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України не надано.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі шляхом його підписання позивачем за допомогою одноразового ідентифікатора.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

З наданого відповідачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з пропозицією ТОВ «ФК «Дінеро» на укладання договору про використання аналогового власноручного підпису для вчинення правочинів, Паспортом споживчого кредиту, та відповідним примірником кредитного договору, Правил надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача ТОВ «ФК «Дінеро» при укладенні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу, який був спрямований на введення споживача в оману.

З урахуванням наведеного, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем, кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому суд вважає, що цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Крім того, суд звертає увагу, що з метою укладення кредитного договору позивач ОСОБА_1 при зверненні до відповідача для отримання кредитних коштів, були зазначені особисті дані такі як номер та серія паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання та надсилання фотознімку, на якому зображено позивача з копією його паспорта.

Судом встановлено, що позивачу була надана інформація про особу та місцезнаходження кредитодавця, про мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, про форми його забезпечення, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача, про тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік всіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, про строк, на який кредит може бути одержаний, про варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, тощо, а наявний електронний підпис ОСОБА_1 в Загальних умовах договору кредитної лінії, Спеціальних умовах для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії № AG5695081, Паспорті споживчого кредиту, Інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит підтверджує ознайомлення останнього з його умовами та згоду на ці умови.

Отже, спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та раніше виконував аналогічні умови інших договорів з відповідачем, а відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Доводи позивача щодо нікчемності оспорюваного кредитного договору та ненадання відповідачем повної інформації щодо умов кредитування та настання ризиків при укладенні оспорюваного договору і нечесну підприємницьку практику є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях позивача та спростовуються змістом договору про надання фінансового кредиту.

Інші доводи сторін судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведених висновків суду.

При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» про захист прав споживачів, - відмовити.

Судові витрати покласти за рахунок держави.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», код ЄДРПОУ 41350844, місцезнаходження за адресою: 03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3-А.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 30 листопада 2021 року.

Суддя Д. І. Городецький