Рішення № 102142387, 20.11.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/2677/21

Провадження № 2-а/183/70/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2021 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Майної Г. Є., розглянувши в письмовому, спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції з вимогами про:

- скасування постанови серії ДПО 18 № 781013 від 08 квітня 2021 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним адміністративним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 08 квітня 2021 року старшим інспектором ВБДР УПП в Дніпропетровській області було складено постанову серії ДПО 18 № 781013 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн.

У постанові зазначено про те, що позивач, 08 квітня 2021 року о 14 год. 15 хв. у м. Новомосковськ на вул. Монастирській, 23-А, керував транспортним засобом «Mercedes-Benz» 0345, номерний знак НОМЕР_1 , що використовується з надання послуги з перевезення пасажирів, який мав технічні несправності, а саме тріщину на лобовому склі у межах дії склоочисників, чим порушив вимоги п. 31.1 ПДР, вимог п. 6.8.5 ДСТУ 3649:10. Винесену постанову позивач вважає незаконною, оскільки вона винесена з порушенням норм права, суперечить вимогам закону та не відображає дійсних обставин справи, а тому підлягає скасуванню. Відповідачем, при складанні оскаржуваної постанови, не було належним чином з`ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи наявна вина позивача у вчиненні такого правопорушення, а також грубо порушено встановлений законом порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, позивач був змушений звернутися за захистом своїх порушених прав із цим адміністративним позовом до суду та просить скасувати постанову серії ДПО 18 № 781013 від 08 квітня 2021 року, винесену старшим інспектором ВБДР УПП в Дніпропетровській області про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КупАП.

Ухвалою судді від 23 квітня 2021 року позовну заяву позивача було залишено без руху з наданням йому строку для усунення недоліків його позовної заяви (а.с. 20), що було зроблено позивачем 31 травня 2021 року (а.с. 21-22). Ухвалою судді від 02 червня 2021 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та цією ж ухвалою було установлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень (а.с. 24).

09 листопада 2021 року від представника Департаменту патрульної поліції Головка Є. Ю. надійшов до суду відзив на позовну заяву, який не відповідає вимогам ст. 162 КАС України, оскільки до нього не додано доказів його надіслання (надання) іншим учасникам справи, а тому на підставі ч. 1 ст. 74, ч. 9 ст. 79 КАС України, суд не бере його до уваги при розгляді справи. Будь-яких доказів від відповідачів на адресу суду не надходило.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вважає адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Судом установлено, що 08 квітня 2021 року старшим інспектором ВБДР УПП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Яворським І. К. було винесено постанову серії ДПО 18 № 781013 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП із накладенням на останнього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн. Відповідно до змісту вказаної постанови, ОСОБА_1 , 08 квітня 2021 року о 14 год. 15 хв. рухаючись у м. Новомосковськ на вул. Монастирській, 23-А, керував транспортним засобом «Mercedes-Benz» 0345, номерний знак НОМЕР_1 , який використовується для надання послуги з перевезення пасажирів, та який має технічну несправність, а саме тріщину на лобовому склі у зоні дії склоочисників, чим порушено вимоги п. 6.8.5 ДСТУ 3649:2010 та п. 31.1 ПДР України (а.с. 10).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Частиною 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Згідно зі ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

У відповідності до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України визначений Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Відповідно до пп. 31.1 п. 31 ПДР визначено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

У відповідності до ч. 2 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Матеріалами справи підтверджено, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП відбулося через допущене позивачем за твердженням відповідача порушення вимог ДСТУ 3649.

Згідно з п. 1.1 ДСТУ 3649:2010 цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (далі по тексту - КТЗ) категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.

Пунктом 6.8 ДСТУ 3649:2010 передбачено вимоги до інших елементів конструкції, зокрема, пп. 6.8.5 визначено, що на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.

Отже, сколи чи тріщини на вітровому склі колісного транспортного засобу заборонені саме у зоні роботи склоочисників.

Разом з тим, приписами ДСТУ 3649:2010 такі пошкодження не віднесено до технічної несправності автомобіля.

Перелік технічних несправностей і невідповідностей вимогам, за яких згідно із законодавством забороняється експлуатація транспортних засобів, визначений у пп. 31.4 п. 31 Правил дорожнього руху.

У наведеному пункті ПДР викладений перелік технічних несправностей транспортних засобів, за наявності яких забороняється їх експлуатація. Варто зауважити на тому, що вказаний перелік технічних несправностей не містить такої несправності, як тріщина на вітровому склі в зоні роботи склоочисників.

Отже, у розумінні Правил дорожнього руху тріщина на склі автомобіля позивача не віднесена до технічної несправності автомобіля. Фактично наявність вказаного дефекту скла свідчить про його пошкодження, а не про технічну несправність автомобіля.

Як убачається з матеріалів справи, інспектором ВБДР УПП в Дніпропетровській області притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за те, що на вітровому склі транспортного засобу, яким він керував, має місце тріщина в зоні роботи склоочисників, однак у переліку технічних несправностей, при яких забороняється експлуатація транспортного засобу взагалі відсутні такі несправності, як тріщина на вітровому склі, тобто Правилами дорожнього руху не забороняється експлуатувати транспортний засіб в цьому випадку.

Підпункт 7.8.1 пункту 7.8 ДСТУ 3649:2010 визначає методи контролювання вимог щодо безпечності технічного стану колісного транспортного засобу, а саме, відповідність вимогам 6.8.1, 6.8.2, 6.8.4-6.8.6, 6.8.8, 6.8.10-6.8.25 перевіряють візуально та, у відповідних випадках, прикладанням зусилля, приведенням у дію, простукуванням нарізевих з`єднань.

Відтак, факт наявності тріщин на вітровому склі в забороненій зоні міг бути встановлений інспектором саме шляхом приведення у дію склоочисників та візуального спостереження, як це передбачено пп. 7.8.1 п. 7.8 ДСТУ 3649:2010.

Відповідачами не було надано суду доказів, зокрема відеозапису обставин складання постанови на підтвердження того, що останній здійснював визначення зони роботи склоочисників шляхом приведення їх у дію. Місце розташування тріщин на вітровому склі транспортного засобу не дає можливості беззаперечно встановити чи розміщені вони в зоні роботи склоочисників без приведення їх у дію.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що наявність тріщин на вітровому склі в зоні роботи склоочисників транспортного засобу, яким керував позивач, в розумінні положень пп. 31.4 ПДР не забороняє його експлуатацію, що в свою чергу, виходячи з диспозиції ч. 2 ст. 121 КУпАП, виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за цією нормою КУпАП.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За правилами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ч. 3 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (Правовий висновок Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 263/15738/16-а).

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні (Правовий висновок Верховного Суду у Постанові від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а).

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутністю будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень (Правовий висновок Конституційного Суду України у своєму рішенні у справі №23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року).

Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що відповідачами належними та допустимими доказами не доведено факту порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 121 КУпАП та не доведено правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Враховуючи принцип змагальності адміністративного процесу та встановлений КАС України, обов`язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, суд вирішує спір на основі викладених в позові аргументів.

Разом з тим, відповідачами не надано суду жодних доказів, які підтверджували б наявність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про скасування постанови про адміністративне правопорушення є цілком обґрунтованими і підлягають задоволенню, постанова серії ДПО 18 № 781013 у справі про адміністративне правопорушення від 08 квітня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, як структурного підрозділу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України слід стягнути судовий збір у сумі 454,00 грн.

Крім того, у позовній заяві позивачем заявлено вимогу про компенсацію витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., на підтвердження яких надано договір про надання правничої допомоги № 150421 від 15 квітня 2021 року, укладений між позивачем та адвокатом Каракановою Т. В. (а.с. 11-13), додаткову угоду про надання правничої допомоги від 15 квітня 2021 року (а.с. 14), квитанцію до прибуткового касового ордеру № 150421 від 15 квітня 2021 року на суму 2 000,00 грн. (а.с. 15), розрахунок розміру гонорару (винагороди) від 15 квітня 2021 року (а.с. 16), акт приймання-передачі правничої допомоги до Договору № 150421 про надання правничої допомоги від 15 квітня 2021 року (а.с. 17).

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (надання консультації, вивчення судової практики, складення позовної заяви), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області як структурного підрозділу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 120, 139, 229, 241-246, 250, 268-271, 286 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження за адресою: 03048, м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3), Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження за адресою: 49000, м. Дніпро, пл. Троїцька, 2-А) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову старшого інспектора Відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Яворського Ігора Костянтиновича серії ДПО 18 № 781013 від 08 квітня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП - закрити.

Стягнути з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, як структурного підрозділу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., а всього 2 454 (дві тисячі чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду складено і підписано 20 листопада 2021 року.

Суддя Г.Є. Майна