Рішення № 102139539, 13.12.2021, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/184/21

Провадження №2/442/394/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого – судді Хомика А.П.

з участю секретаря судового засідання – Лужецької С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом Дрогобицької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_5 , Дрогобицької окружної прокуратури про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та знесення самочинного будівництва,-

встановив :

12.01.2021 позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить:

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 липня 2018 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 предметом якого є нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 7.8 кв.м.

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17 грудня 2018 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 предметом якого є нежитлове приміщення розташоване за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 7.8 кв.м, котрий зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 29489017;

Зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знести самочинне побудоване нежитлове приміщення загальною площею 7.8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0,001 га кадастровий номер: 4610600000:01:006:0117.

В обґрунтування позову вказує, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2016 року № 442/4139/16 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 7,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому Постановою Апеляційного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року у справі № 442/4139/16 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нежитлове приміщення відмовлено.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що згідно технічного паспорту від 02.02.2016 року КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» на нежитлове приміщення №2/1 під літ.А-1 по АДРЕСА_2 площі 7,8 кв.м. фундамент - бутобетон, стіни-багатошарові панелі, покрівля-лист профільний, перекриття - панелі, підлога-плитка, електрика-так, водовідвід – так, каналізація - так.

А тому, спірну нежитлову будівлю не можна віднести до тимчасової споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд не врахував, що відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій», будівництво об`єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір про визнання права власності, суд своїм рішенням безпідставно узаконив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не належить ні позивачу, ні відповідачу, а також така не надавалася жодному з них під здійснення згаданого будівництва розпорядником земельної ділянки Дрогобицькою міською радою.

При цьому в ході розгляду відповідної справи було встановлено, що самочинно побудоване нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 4610600000:01:006:0117.

Власником відповідної земельної ділянки є Дрогобицька міська рада, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Положеннями ч.4 ст. 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Після набрання рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2018 року (котре в подальшому було скасовано) законної сили ОСОБА_1 зареєструвала відповідне самочинне будівництво у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В подальшому відповідне самочинне будівництво було продано на підставі Договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року на користь ОСОБА_2 , котра в подальшому у відповідності до Договору купівлі-продажу від 17 грудня 2018 року продала відповідний об`єкт на користь ОСОБА_3 ..

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24.06.2015 у справі №907/544/14, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Отже оскільки рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2018 року було скасовано, ОСОБА_1 не набула права власності на спірне самочинне будівництво і не мала права здійснювати його відчуження.

Більше того як уже зазначалось нежитлове приміщення пл. 7,8 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1 є самочинно побудованим.

Таким чином оскільки спірне нежитлове приміщення є самочинним будівництвом на котре ОСОБА_1 не набула у встановленому законом порядку права власності, таке самочинне будівництво підлягає знесенню у відповідності до положень ст. 376 ЦК України, а також недійсними є усі правочини, предметом яких виступало відповідне самочинне будівництво.

24.05.2021 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. Позову не визнає. У відзиві вказує на те, що посилання позивача як на підставу визнання договорів купівлі-продажу недійсними є безпідставними, необґрунтованими та помилковими, оскільки договір купівлі-продажу від 30.07.2018р. було укладено у відповідності до чинного законодавства України та на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.06.2016 у справі № 442/4139/16-ц, що є підставою для задоволення позовної вимоги.

17.12.2018р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Лютик Р.В. 17.12.2018 та зареєстрованого в реєстрі за № 1217. Під час укладення вказаного договору приватний нотаріус Лютик Р.В. не виявила будь - яких порушень та обтяжень на предмет договору. Про постанову Львівського апеляційного суду від 29.08.2018р. у справі № 442/4139/16-ц – йому відомо не було.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знести спірне самочинне побудоване нежитлове приміщення, то позивач у позовній заяві безпідставно зазначає що нежитлове приміщення площею 7,8 кв.м. є самочинним, посилаючись на ч.2 ст. 376 ЦК України. Однак в своїх запереченнях повідомляє, що 21.05.2018 року між орендодавцем - Дрогобицькою міською радою, та орендарем, ОСОБА_1 , було укладено договір оренди землі, а саме земельну ділянку несільськогосподарського призначення орендар прийняв у строкове платне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (п. 6.1 договору), а, отже, посилання Позивача на те, що нею було здійснене саме самочинне будівництво, є неправомірними та не мають законного підґрунтя так як згідно вказаного договору, вона, як орендар земельної ділянки для будівництва, мала законне право здійснювати будівництво на цій ділянці.

Отже, нерухоме майно яке зареєстроване у встановленому порядку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та наявні правовстановлюючі документи на дане майно не може бути самочинним.

30.07.2018 року ОСОБА_1 уклала договір суборенди земельної ділянки із ОСОБА_6 та передала земельну ділянку, на якій знаходиться нежитлове приміщення, яке було продано згідно договору купівлі - продажу ОСОБА_7 .

17.12.2018 року ОСОБА_2 уклала договір суборенди земельної ділянки із ОСОБА_3 .

Отже, станом на даний час ОСОБА_1 не є власником нежитлового приміщення, а також користувачем земельної ділянки.

Представник позивача – Сенців М. у вступному слові позовні вимоги підтримала, просила позов задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Коцан Р.М. позову не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд визнав їх неявку неповажною та розглянув справу у їх відсутності.

Представник третьої особи – адвокат Тунський А.Р. позов Дрогобицької міської ради підтримав з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Представник Дрогобицької окружної прокуратури – Подолячек С. позов Дрогобицької міської ради підтримала, просила його задоволити.

Суд, вислухавши вступне слово сторін, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов слід задоволити з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як вбачається з матеріалів справи і сторонами не оспорюється, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14.06.2016 року у справі № 442/4139/16 за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 7,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому Постановою Апеляційного суду Львівської області від 29 серпня 2018 року у справі № 442/4139/16 рішення Дрогобицького міськрайонного Львівської області від 14 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нежитлове приміщення - відмовлено. У межах відповідної Постанови було встановлено, що вирішуючи спір про визнання права власності, суд першої інстанції своїм рішенням безпідставно узаконив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не належить ні позивачу, ні відповідачу, а також така не надавалася жодному з них під здійснення згаданого будівництва розпорядником земельної ділянки Дрогобицькою міською радою.

Після набрання рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 14 червня 2018 року законної сили ОСОБА_1 зареєструвала відповідне самочинне будівництво у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В подальшому відповідне самочинне будівництво було продано на підставі Договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року на користь ОСОБА_2 , котра в подальшому у відповідності до Договору купівлі-продажу від 17 грудня 2018 року продала відповідний об`єкт на користь ОСОБА_3 ( чоловіка ОСОБА_1 ).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору ( стаття 638 ЦК України ).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ).

Відповідно до положень ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24.06.2015 у справі №907/544/14, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Відповідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином враховуючи, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2016 року скасовано, воно не створює жодних правових наслідків з моменту прийняття, а відповідно не могло слугувати для реєстрації права власності за ОСОБА_1 , подальшим його відчуженням на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому позов в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.07.2018 та від 17.12.2018 – є підставним та підлягає задоволенню.

Верховний Суд у Постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, вказав, що набувши у власність нежитлове приміщення новий власник набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Також, відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки на якій розташоване спірне нежитлове приміщення є Дрогобицька міська рада.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 7 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30 березня 2012 року передбачено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах будівництво нежитлового приміщення відбувалося без дотримання передбаченої законом процедури, оскільки відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до набуття права власності на земельну ділянку, без зміни її цільового призначення та без письмового сповіщення органу державного архітектурно-будівельного контролю розпочали і завершили будівельні роботи, а збудований об`єкт почали використовувати без введення в експлуатацію.

Враховуючи, що самочинне будівництво порушує права Дрогобицької міської ради, як власника земельної ділянки, суд приходить до висновку, що позовна вимога про знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення підлягає до задоволення, з покладенням такого обов`язку на відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки саме вони здійснили спірне самочинне будівництво.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 258,259, 263-265, 352, 354, ЦПК України,-

ухвалив:

Позов задоволити.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 липня 2018, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 предметом якого є нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 7.8 кв.м.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17 грудня 2018 року, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 предметом якого є нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 7.8 кв.м, котрий зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 29489017.

Зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знести самочинне побудоване нежитлове приміщення загальною площею 7.8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0,0011 га кадастровий номер 4610600000:01:006:0117.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.12.2021.

Суддя Хомик А.П.