Рішення № 102137003, 01.12.2021, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/2319/20

Провадження № 2/510/530/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.12.21 р. Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Арабаджи Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Представник відповідача Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області –Готка Т. щодо задоволення позовних вимог не заперечувала, просила розглянути справу у її відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

Представник позивачки – адвокат Вальченко В.В. позовні вимоги підтримав, просив про розгляд справи без його участі.

В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , оформленого на ім`я ОСОБА_2 ; копія звіту про проведення незалежної оцінки вартості квартири від 26.09.2020р.; копія Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.11.2020р.; копія договору купівлі-продажу квартири від 25.01.1991р. № 191; копія довідки виконкому Ренійської міськради від 25.01.2018р. про склад сім`ї ОСОБА_1 за адресою мешкання; копія квитанції від 25.01.1991р. про сплату грошей за купівлю квартири; копія рішення виконкому Ренійської міської ради від 27.02.1991р. № 55; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 – померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копія заповіту ОСОБА_2 від 21.01.1991р., оформленого на ім`я позивачки; копія постанови від 29.03.2018р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії; копія домової книги на квартиру; копія ухвали Ренійського районного суду Одеської області від 29.11.2018р.; копія ухвали Ренійського районного суду Одеської області від 01.10.2018р. про відкриття провадження у справі; копія довідки Ренійського УЕГГ від 15.06.2021р. ; копія довідки № 47 від 22.06.2021р. КП «Водоканал»; копії розрахункових книжок з водовідведення, водопостачання, газопостачання.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25.01.1991р. № 191 ОСОБА_2 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нерухомості від 25.01.1991р. було укладено між представником ОСОБА_2 – ОСОБА_1 та представником виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області, завірено нотаріально. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, у зв`язку із чим вона не встигла зареєструвати належне їй право власності на квартиру у реєстраційному органі (на той час – це був орган БТІ). За життя (21.01.1991р.) ОСОБА_2 склала заповіт на ім`я позивачки, яка постійно мешкала із нею, доглядала її, піклувалася про неї, була пов`язана спільним побутом та вела спільне господарство.

Позивачка (спадкоємиця нерухомості за заповітом) із заявою до нотаріальної контори не звернулася, проте вона прийняла спадщину в порядку ст. 549 ЦК УРСР 1963р. (який діяв на той час), оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, понесла витрати на поховання, виконала поминальні обряди, продовжила мешкати у спадковій квартирі.

При зверненні позивачки до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, їй в цьому було відмовлено з причин відсутності правовстановлюючого документу на квартиру, про що 29.03.2018р. нотаріусом було винесено відповідну постанову. Необхідні нотаріусу документи позивачка надати не може у зв`язку із тим, що на час смерті ОСОБА_2 вимоги діючого законодавства не передбачали обов`язкової державної реєстрації нерухомості у реєстрі прав власності на нерухоме майно, а після її смерті отримати свідоцтво про право власності на належну їй квартиру неможливо.

З вищенаведеного виходить, що після смерті ОСОБА_2 вирішити питання про отримання необхідного правовстановлюючого документу у позасудовому порядку неможливо, за визнанням права власності на квартиру, як на нерухомий об`єкт, може звернутися тільки спадкоємець в судовому порядку.

Таким чином, позивачка після смерті ОСОБА_2 прийняла спадщину за заповітом в порядку ст. 549 ЦК України 1963р. і вважає, що має всі законні підстави для визнання за нею права власності на неї, оскільки до держави вона не перейшла, відумерлою не визнана, відповідач її не прийняв та на неї не претендує.

Крім того, підставою для набуття права власності на спірну квартиру є також і набувальна давність, оскільки за життя ОСОБА_2 . ОСОБА_1 мешкала із нею та після її смерті, вважаючи себе спадкоємицею за заповітом, вона також продовжила мешкати в квартирі, доглядати за житлом, робити в ньому ремонт, сплачувати всі комунальні платежі. Таким чином, квартира вже більше 20 років, якперейшла у володіння та розпорядження позивачки, вона мешкає в ній, фактично, відкрито володіє нерухомістю. ОСОБА_1 вважає, що має право на вищевказану квартиру з підстав ст. 344 ЦК України, а саме за набувальною давністю.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.

Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв`язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.

Відповідно до ч. 1 п.4 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України 2003р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки спадкодавець помер у 2003р., спадкові відносини виникли у той час, то підлягають застосуванню положення ЦК УРСР 1963р.

Згідно із вимогами ст. 548 ЦК УРСР 1963р. для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Ст. 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

На випадок своєї смерті ОСОБА_2 залишила заповіт, яким заповіла позивачці належну їй квартиру.

Після смерті ОСОБА_2 за прийняттям спадщини в установлений законом строк ніхто не звертався, однак, позивачка, як спадкоємиця за заповітом, прийняла її фактично, в порядку ст. 549 ЦК УРСР 1963р.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом . Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Як передбачено ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини.

За ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном ; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У передбачений законом строк для прийняття спадщини позивачка не звернулася до нотаріальної контори із відповідною заявою для прийняття спадщини.

Прийняття спадщини є фактом, яке відображає волю спадкоємця придбати майно після смерті спадкодавця. В даному випадку позивачка прийняла спадщину фактично, оскільки її воля, як спадкоємиці за заповітом, була виражена у її діях по фактичному управлінню та володінню спадковим майном (зберігання технічних документів на нерухомість, мешкання у спадковій, догляд за її збереженням, проведення ремонту та ін.).

Таким чином, позивачка прийняла спадщину в порядку ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР.

Крім того, у даній справі вбачаються і підстави для визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру в порядку набувальної давності.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно із ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

За ч. 1, 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо

інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Як виходить з доводів позивачки, з 1991р. по теперішній час вона безперервно, відкрито володіє квартирою, сплачує всі належні платежі, як власник нерухомості, розпоряджається нею, проводить ремонти, використовує її за цільовим призначенням та ін. За весь час володіння позивачкою квартирою відповідач не пред`являв до неї жодних вимог про витребування нерухомості, документів на неї, не брав участі в її утриманні та не ніс витрат по сплаті належних платежів. На момент розгляду справи в суді відповідач не заперечував щодо фактів, вказаних у позові, визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, суд встановив, що володіння позивачкою квартирою є добросовісним, правомірним, відкритим (позивачка, вважаючи себе власником квартири, сплачувала комунальні платежі за її утримання, розпоряджається житлом та ін.) та безперервним. Таким чином, суд вважає, що квартира цілком з законних підстав перейшла у володіння та користування ОСОБА_1 , внаслідок чого остання набула право власності на неї за набувальною давністю.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням викладених позивачкою та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити її вимоги щодо визнання за нею права власності на майно за набувальною давністю.

Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 524, 548, 549 ЦК УРСР 1963р., ст. ст. 15, 328, 344, 397 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 ) за набувальною давністю право власності на:

квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу квартири від 25.01.1991р. № 191).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Вячеслав ДУДНИК