Рішення № 102133203, 02.12.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/7759/20

Провадження № 2/645/742/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Шарка О.П

секретаря судових засідань – Христенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Харківської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, третя особа: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області ДАБІ України, третя особа: Відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Харківської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, третя особа: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області ДАБІ України, третя особа: Відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просять суд визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж літ. «А-2» загальною площею 183,92 кв.м., що побудований на земельній ділянці кадастровий номер: 6325157300:00:003:0115 та знаходиться за колишньою адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_3 право власності на гараж літ. «А-2» загальною площею 183,92 кв.м., що побудований на земельній ділянці кадастровий номер: 6325157300:00:003:0114 та знаходиться за колишньою адресою: АДРЕСА_2 із подальшим присвоєнням гаражу нової адреси у м. Харкові.

В обґрунтування позову зазначили, що 31.08.2012 року, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення 8 го скликання Кулиничівської селищної ради від 19.04.2011 року отримали державні Акти на право власності на земельні ділянки площею 0,0100 га кожної, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу (для зберігання го автотранспорту). ОСОБА_4 отримав державний Акт ЯМ №371722 від 2012 р., кадастровий номер земельної ділянки: 6325157300:00:003:0115; ОСОБА_5 отримав державний Акт ЯМ №371723 від 31.08.2012 р., кадастровий номер земельної 6325157300:00:003:0114. 11 вересня 2012 року вказані державні акти були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на за №632515731011648 (акт ОСОБА_4 ) та №632515731011649 (акт ОСОБА_5 ). Згідно державних актів, місцезнаходження земельних ділянок: АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 28.04.2011 року №332 та №333 позивачам було присвоєно адресу земельним ділянка, а саме: АДРЕСА_2 – земельній ділянці ОСОБА_5 . 18.09.2012 року постановою Верховної Ради №5215-VI було приєднано до меж м.Харкова селище Кулиничі. У 2013 році позивачі вирішили побудувати на своїх земельних ділянках індивідуальні гаражі та розпочали займатись отриманням усіх необхідних дозволів для законного будівництва. 13.11.2013 року Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації позивачам були видані Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу. 06.12.2013 р., Департаментом ДАБК у Харківській області були зареєстровані подані позивачами Декларації про початок виконання будівельних робіт ((№ХК081133390252 - ОСОБА_4 , та №ХК082133390258 - Ювченко) Таким чином, на думку позивачів, вони отримали належне право на забудову земельних ділянок. У період з 2014 по 2017 року позивачі здійснювали роботи з будівництва гаражів. 18.09.2017 р., після завершення будівництва, позивачами було отримано технічні паспорти БТІ на побудовані гаражі. Однак, 22.12.2017 року Інспекція ДАБК Департаменту територіального контролю ХМР, на підставі заяви гр. ОСОБА_6 приймає рішення про проведення позапланової перевірки на об`єктах будівництва позивачів щодо дотримання останніми законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, та інш., у зв`язку з чим приймає відповідне Направлення №1089-Н та №1088-Н від 22.12.2017 року. Перевірка тривала з 22.12.2017 року по 09.01.2018 року за результатами якої було складено відповідні Акти №1089-А та №1088-А, згідно яких не було встановлено будь- яких порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, та інш. 15.01.2018 року Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю ХМР були зареєстровані подані позивачами Декларації про готовність об`єктів до експлуатації (№ХК141180151754 - ОСОБА_4 , та №ХК141180151759 - ОСОБА_5 ). Таким чином, на думку позивача, побудовані позивача об`єкти будівництва були належним чином до експлуатації. Однак, після введення до експлуатації гаражів, позивачі не встигли зареєструвати на них право власності, оскільки через чотири дні -19.01.2018 року наказами №24 та № 25 ІДАБК ДТК ХМР було скасовано реєстрації Декларацій про початок виконання будівельних робіт від 06.12.2013 р. та Декларацій про готовність об`єктів до експлуатації від 15.01.2018 р. Підставою для скасування Декларацій став той факт, що на думку ІДАБК містобудівні умови та обмеження були видані позивачам Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації із порушенням ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки станом на 13.11.2013 р. територія смт. Кулиничі вже була включена до меж м. Харкова, а тому містобудівні умови та обмеження повинні були на їх думку видаватись Департаментом містобудування та архітектури Харківської Міської Ради, а не районним відділом архітектури. Окрім того, 21.05.2018 року, Департамент ДАБІ у Харківській області, наказами №93-18(щодо ОСОБА_4 ) та №94-2018 (щодо ОСОБА_5 ) скасував дії Містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок позивачів. Скасування Департаментом ДАБІ у Харківській області дій Містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок відбулося 21.05.2018 року, тобто через чотири місяці після скасування ІДАБК Декларацій про початок будівельних робіт та Декларацій про прийняття об`єктів до експлуатації. 07.08.2019 року, позивачі звернулися до Харківської міської ради із заявами про упорядкування місця розташування земельних ділянок у зв`язку з приєднанням території сел. Кулиничі до меж м. Харкова. Враховуючи те, що

АДРЕСА_2 вже було перейменовано на проїзд Ювілейний рішенням ХМР від 17.04.2013 року, залишилось присвоїти лише номери земельним ділянкам. Присвоєння адреси земельним ділянкам у м. Харкові необхідно було позивачам з метою отримання нових

кадастрових номерів та реєстрації права власності на них у державному реєстрі речових

прав на нерухоме майно. Без отримання нової адреси та нових кадастрових номерів

реєстрація речових прав є неможливою згідно із ЗУ «Про державну реєстрацію речових

прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ЗУ «Про державний земельний кадастр». На запит Департаменту архітектури ХМР, позивачами було замовлено за свій рахунок та отримано довідки КП «Харківське МіськБТІ» від 25.09.2019 р. №1068681 та №1068680

про можливість присвоєння нових поштових адрес земельним ділянкам, а саме:

АДРЕСА_1 - земельній ділянці ОСОБА_4 , та АДРЕСА_1 - земельній ділянці ОСОБА_5 . Однак, у період з 07.08.2019. по даний час ОСОБА_7 не видала позивачам рішення про упорядкування адреси земельних ділянок, що унеможливлює реєстрацію права власності на них у реєстрі речових прав. 10.12.2019 р. на запит адвоката надійшли відповіді від Харківського міського голови, згідно яких вбачається, що Департаментом територіального контролю повернуто Департаменту архітектури заяви позивачів на доопрацювання, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні документи, що посвідчують право власності на розташовані на земельних ділянках об`єкти нерухомого майна (індивідуальні гаражі). У зв`язку з цими обставинами, позивачем ОСОБА_1 було подано до Харківського окружного адміністративного суду відповідну позовну заяву. Рішенням ХОАС по справі №520/7219/2020 від 14.09.2020 року, залишеним буз змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 року, було визнано протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури ХМР щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про упорядкування адреси земельної ділянки та юбов`язано відповідача розглянути питання щодо присвоєння земельній ділянці нової адреси у м. Харкові. Судові рішення набрали законної сили. Наразі триває виконавче провадження №63631953 із примусового виконання ктлевказаного рішення ХОАС. Питання щодо упорядкування адреси земельної ділянки позивача ОСОБА_2 у судовому порядку на даний час поки не вирішувалось.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним вище.

Представник відповідача – Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь належним чином, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що обставини, викладені у позовній заяві не відповідають дійсності та суперечать діючому законодавству, зазначили, що відповідно до Положення про Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради, затверджене рішенням Харківської міської ради від 24.11.2010 № 07/10 (в редакції від 03.07.2013 чинній на момент видачі містобудівних умов та обмежень) Управління містобудування та архітектури уповноважене надавати забудовникам містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та будівельних паспортів у відповідності до діючого законодавства. Разом з цим, на момент видачі 13.11.2013 відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області містобудівних умов та обмежень на об`єкти будівництва, розташовані на земельних ділянках кадастрові номери 6325157300:00:003:0114 та 6325157300:00:003:0115, зазначені земельні ділянки входили до меж міста Харкова, відповідно до постанови Верховної Ради України від 06.09.2012 № 5215-УІ. Органом уповноваженим видавати забудовникам містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на території міста Харкова (станом на 13.11.2013) було Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради. Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва за адресами: АДРЕСА_2 (теперішня адреса: АДРЕСА_3 ) та АДРЕСА_2 (теперішня адреса: пр-д. Ювілейний, 9, м. Харків) Управління містобудування та архітектури Харківської міської ради не надавало. містобудівні умови та обмеження від 13.11.2013 та № 23 від 13.11.2013 видані Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області в порушення вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та містобудівної документації. На момент отримання містобудівних умов та обмежень (від 13.11.20213 № 23, 24), рішенням Харківської міської ради від 17.04.2013 № 1118/13 визначено перелік перейменувань елементів вулично-дорожньої, мережі міста на території, що включена до меж міста Харкова. Згідно з цим рішенням, вул. Горяївську в сел. Кулиничі перейменовано на проїзд Ювілейний м. Харкова. Таким чином, містобудівні умови та обмеження видані Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 13.11.2013 № 23 та від 13.11.2013 №24 не мають юридичної сили, значимості оскільки видані неуповноваженим органом всупереч приписам законодавства, а тому, на думку представника відповідача, не можна вважати, що забудовниками в повній мірі дотримано порядок визначений п. 5 ст. України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме отримано вихідні дані до складу яких входять містобудівні умови та обмеження. Окрім того, одним із обов ’язкових документів, який дає право виконувати будівельні роботи, є містобудівні умови та обмеження, які у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні. Відсутність містобудівних умов та обмежень також дає підстави стверджувати про відсутність належним чином затвердженого проекту, оскільки розробити та затвердити такий проект за відсутності містобудівних умов та обмежень в даному випадку у законний спосіб не можливо.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 41, ст. 13 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до вимог ст. 376 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Приписами ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

У ході судового розгляду встановлено, що 31.08.2012 року, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення 8 го скликання Кулиничівської селищної ради від 19.04.2011 року отримали державні Акти на право власності на земельні ділянки площею 0,0100 га кожної, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу (для зберігання го автотранспорту).

ОСОБА_1 отримав державний Акт ЯМ №371722 від 2012 р., кадастровий номер земельної ділянки: 6325157300:00:003:0115; ОСОБА_2 отримав державний Акт ЯМ №371723 від 31.08.2012 р., кадастровий номер земельної 6325157300:00:003:0114. 11 вересня 2012 року вказані державні акти були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на за №632515731011648 (акт ОСОБА_4 ) та №632515731011649 (акт ОСОБА_5 ).

Відповідно державних актів, місцезнаходження земельних ділянок: АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 28.04.2011 року №332 та №333 позивачам було присвоєно адресу земельним ділянка, а саме: АДРЕСА_2 – земельній ділянці ОСОБА_5 .

18.09.2012 року постановою Верховної Ради №5215-VI було приєднано до меж м.Харкова селище Кулиничі. У 2013 році позивачі вирішили побудувати на своїх земельних ділянках індивідуальні гаражі та розпочали займатись отриманням усіх необхідних дозволів для законного будівництва. 13.11.2013 року Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації позивачам були видані Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу. 06.12.2013 р., Департаментом ДАБІ у Харківській області були зареєстровані подані позивачами Декларації про початок виконання будівельних робіт ((№ХК081133390252 - Михайленко, та №ХК082133390258 - Ювченко)

19.01.2018 року наказами №24 та № 25 ІДАБК ДТК ХМР було скасовано реєстрації Декларацій про початок виконання будівельних робіт від 06.12.2013 р. та Декларацій про готовність об`єктів до експлуатації від 15.01.2018 р. Підставою для скасування Декларацій став той факт, що на думку ІДАБК містобудівні умови та обмеження були видані позивачам Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації із порушенням ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки станом на 13.11.2013 р. територія смт. Кулиничі вже була включена до меж м. Харкова, а тому містобудівні умови та обмеження повинні були на їх думку видаватись Департаментом містобудування та архітектури Харківської Міської Ради, а не районним відділом архітектури.

21.05.2018 року, Департамент ДАБК у Харківській області, наказами №93-18(щодо позивача ОСОБА_4 ) та №94-2018 (щодо позивача ОСОБА_5 ) скасував дії Містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок позивачів.

Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» закріплено, що основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Як вбачається з Положення про Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради, затверджене рішенням Харківської міської ради від 24.11.2010 № 07/10 (в редакції від 03.07.2013 чинній на момент видачі містобудівних умов та обмежень) Управління містобудування та архітектури уповноважене надавати забудовникам містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та будівельних паспортів у відповідності до діючого законодавства.

13.11.2013 відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області містобудівних умов та обмежень на об`єкти будівництва, розташовані на земельних ділянках кадастрові номери 6325157300:00:003:0114 та 6325157300:00:003:0115, зазначені у позовній заяві земельні ділянки входили до меж міста Харкова, відповідно до постанови Верховної Ради України від 06.09.2012 № 5215-УІ. Органом уповноваженим видавати забудовникам містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на території міста Харкова (станом на 13.11.2013) було Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради.

Як вбачається з повідомлення Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради від 18.01.2018 року, Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва за адресами: АДРЕСА_2 (теперішня адреса: АДРЕСА_3 ) та АДРЕСА_2 (теперішня адреса: АДРЕСА_4 ) Управління містобудування та архітектури Харківської міської ради не надавало.

Суд погоджується з доводами відповідача, що надані позивачу містобудівні умови та обмеження №24 від 13.11.2013 року та № 23 від 13.11.2013 року, надані Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області без дотримання вимог ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та містобудівної документації. Тобто, містобудівні умови та обмеження №24 від 13.11.2013 та № 23 від 13.11.2013 видані Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області не мають юридичної сили, оскільки видані неуповноваженим органом всупереч приписам законодавства, а тому позивачами не дотримано порядок визначений п. 5 ст. України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Окрім того, згідно Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 671 «Деякі питання діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю» Держархбудінспекцією України передано Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (акт приймання-передавання документів від 08.04.2016 № 11) документи, пов`язані з наданням права на виконання підготовчих та будівельних робіт (повідомлення про початок виконання підготовчих/будівельних робіт, декларації про початок виконання підготовчих/будівельних робіт, дозволи на виконання будівельних робіт) щодо об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію з 31.10.2014 року та декларації про готовність до експлуатації об`єктів І, II та III категорій складності, зареєстрованих не раніш ніж за три місяці до дати утворення спільної комісії та вирішення питань, пов`язаних з утворенням і функціонуванням органу державного архітектурно-будівельного контролю (08.01.2016-08.04.2016).

Частина 7 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, може бути скасовано відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації\ містобудівних умов та обмежень, невідповідності об`єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об`єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Частиною 2 ст. 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно- будівельного контролю факту подання недостовірних дата, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю та порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що встановлено п. 22 постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів

Інспекцією державного архітектурно – будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на підставі звернення ОСОБА_8 , призначено проведення позапланових заходів на об`єкті «Індивідуальний гараж по АДРЕСА_4 та на об`єкті «Індивідуальний гараж по АДРЕСА_3 щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

Як вбачається зі службових записок головного спеціаліста сектору інспекційної роботи Інспекції від 19.01.2018 року, в ході вищезазначених перевірок встановлено, що містобудівні умови та обмеження № 24 від 13.11.2013 та № 23 від 13.11.2013 року, видані Відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області в порушення ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та містобудівної документації.

У ході судового розгляду не встановлено, що уповноваженим органом, Управлінням містобудування та архітектури Харківської міської ради містобудівні умови та обмеження на забудову зазначених земельних ділянок надавалися позивачам кадастрові номери 6325157300:00:' 6325157300:00:003:0115.

Обов ’язковим документом, який дає право виконувати будівельні роботи, є містобудівні умови та обмеження, які позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні. Відсутність містобудівних умов та обмежень також дає підстави стверджувати про відсутність належним чином затвердженого проекту, оскільки розробити та затвердити такий проект за відсутності містобудівних умов та обмежень в даному випадку у законний спосіб не можливо.

Таким чином, позивачі не реалізували своє право на отримання у компетентних органів відповідних дозвільних документів для виконання будівельних робіт, а тому і права їх при таких обставинах не можна вважати порушеним.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення визначеним відповідачем прав позивачів.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне покласти їх на позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Харківської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, третя особа: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області ДАБІ України, третя особа: Відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області– відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 22 грудня 2021 року

Головуючий-суддя: