Рішення № 102130402, 14.12.2021, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/2924/21

№ провадження 2/208/1321/21

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2021 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого, судді – Івченко Т.П.,

Секретар судового засідання – Задьора В.І.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, треті особи: Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», Гаражно-будівельний кооператив «Жигулі» «про визнання права власності на гараж»,

встановив:

1.Позиція позивача.

Звернувшись 20 квітня 2021 року із даним позовом, позивач ОСОБА_1 заявив наступні позовні вимоги:

-визнати за ОСОБА_1 , право власності на гараж за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є членом Гаражного-будівельного кооперативу «Жигулі». Рішення Виконавчого комітету Дніпровської районної ради № 364 від 20 червня 1980 року йому надано дозвіл на збудування гаражу в районі ДГ-1 АДРЕСА_1 .

У 1980 році ним згідно до отриманого дозволу побудовано гараж, площею 28,6 кв.м.

На гараж ним отримано технічний паспорт, а також отримано рішення про присвоєння адреси гаражу. Починаючи з 1980 року і по теперішній час він постійно користується гаражем.

Тобто станом на 1980 рік, не було передбачено введення збудованого гаражу в експлуатацію, а право на його використання та користування ним виникало з отримання технічного паспорту на новозбудований об`єкт. Крім того, його право власності до теперішнього часу ніким не оспорювалося, і він вільно та відкрито користувався належним йому гаражем, вносив плату за спожиту електроенергію за вказаною адресою гаражу, та сплачував платежі за земельну ділянку зайняту під гаражем.

На даний час, він бажає розпорядитися своєю власністю, але для цього необхідним є внесення відомостей щодо набуття ним права власності на зазначений гараж.

2.Позиція відповідача.

Відповідач не визнав позовні вимоги подав відзив на позов, і пославшись на норми ст.ст. 328, 392 ЦК України вважає що , позивач не набув на законних підставах права власності на гараж, розташований за адресою АДРЕСА_1 , а тому просили у задоволені позовних вимог відмовити.

3.Позиція 3-іх сторін.

Представники Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», Гаражно-будівельного кооперативу «Жигулі» в судове засідання не прибували. Будучи належним чином сповіщені про дату, час та місце судового розгляду, заяв та клопотань не подавали, причину неявки не повідомляли.

4.Процесуальні питання, заяви і клопотання.

20 квітня 2021 року позивач звернувся із позовом до суду.

Ухвалою від 20 квітня 2021 року позовна заява залишена без руху, з підстав недотримання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

13 травня 2021 року позивачем подано позовну заяву на виконання ухвали від 20 квітня 2021 року.

17 травня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

01 червня 2021 року відповідачем подано відзив на позов.

18 серпня 2021 року позивачем подано заяву про проведення розгляду справи за його відсутності на підставі наявних доказів.

28 вересня 2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

09 грудня 2021 року позивачем подано заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

5.Фактичні данні встановлені судом.

Згідно до рішення Райвиконкому № 364 від 20 червня 1980 року позивач ОСОБА_1 включений до членів гаражно-будівельного кооперативу по будівництву гаражів в районі ДГ-1 АДРЕСА_1 (а.с. 22-24).

Довідкою № 75 від 28 червня 1980 року виданою Відділом комунального господарства Виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області (а.с. 12 зворотна сторона), підтверджено що ОСОБА_1 є членом гаражно-будівельного кооперативу по будівництва гаражів в районі ДГ-1 вулиці Скаліка-Димитрова, згідно рішення Райвиконкому № 364 від 20 червня 1980 року, та йому дозволено будівництво гаражу згідно до генерального плану.

Також на ім`я ОСОБА_1 видано оціночний акт щодо дозволу на будівництво гаражу, згідно до рішення № 364 від 20 червня 1980 року (а.с. 13), та википіровкою до генерального плану розміщення боксів гаражів по АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Згідно до технічного паспорту виготовленого станом на 27 квітня 2017 року, гараж АДРЕСА_1 , збудований у 1980 році, приміщення А-1 площею 28,6 кв.м, який має оглядову яму площею 3,6 кв.м; погріб п/д, площею 11,4 кв.м. (а.с. 7).

Перший технічний паспорт на зазначений гараж із визначенням даних та отримання технічної документації, як підставу для його експлуатації у 1983 році, що підтверджено копією витягу з технічного паспорту, довідкою про проведення технічного огляду для складання технічної характеристики гаражу та його оформлення Дніпродзержинським міським бюро технічної інвентаризації від 24 грудня 1983 року (а.с. 8, 15).

15 червня 2004 року за № П/805 першого заступника міського голови Добриніна В.Г. ОСОБА_1 повідомлено про присвоєння поштової адреси гаражу, а саме гараж АДРЕСА_1 (до перейменування м. Дніпродзержинську) Дніпропетровської області, за наслідком розгляду його звернення від 14 травня 2004 року № 6-П/805 згідно до розпорядження міського голови ввід 09 лютого 1998 року № 98-р «Про делегування питання присвоєння поштових адрес» (а.с. 10).

Факт експлуатації гаражу, несення витрат з його утримання, сплаті послуг за електропостачання, за землю, підтверджено наданими квитанціями за період починаючи з 1980 року (а.с. 55-58).

Згідно до звіту про оцінку майна, вартість гаражу АДРЕСА_1 , станом на 12 квітня 2020 року складає 14761 гривень 00 копійок.

Позивач намагався в позасудовому порядку вирішити питання внесення даних щодо права власності на гараж АДРЕСА_1 , на що від Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам`янської міської ради отримав відповідь від 11 червня 2021 року за № П-21, згідно до якої зазначено що п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року № 461, необхідним є визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду, що в подальшому буде мати підстави для реєстрації такого права за позивачем (а.с. 42).

6.Норми права застосовані судом.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ст. 41 Конституції України, Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 55 Конституції України, Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Ст. 4 Цивільного Кодексу Української РСР (1963 року). Підстави виникнення цивільних прав і обов`язків.

Цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених

законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян

і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу

загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують

цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають:

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не

передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

з адміністративних актів, у тому числі для державних,

кооперативних та інших громадських організацій — з актів

планування;

в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських

пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок

придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без

достатніх підстав;

внаслідок інших дій громадян і організацій;

внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання

цивільно-правових наслідків.

Ст. 86 Цивільного Кодексу Української РСР (1963 року). Право власності.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини

щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом.

Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна,

колективна, державна.

Усі форми власності є рівноправними.

Відносини власності регулюються Законом України «Про власність».

Ст. 112 Цивільного Кодексу Української РСР (1963 року). Поняття спільної власності.

Майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Стаття 5 Цивільного Кодексу України. Дія актів цивільного законодавства у часі

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 13 Цивільного Кодексу України, Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно до ст. 15 Цивільного Кодексу України:

1.кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ч. 1 ст. 20 Цивільного Кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Земельний Кодекс УРСР 1970 року, в редакції закону від 12.03.1981, підстава - 1653-X:

Стаття 16, Земельного Кодексу УРСР 1970 року,

Надання земельних ділянок у користування здійснюється в

порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі

постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів

обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних

депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і

Української РСР.

У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок

вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови

користування землею.

Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому

землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної

ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.

Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних

ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Стаття 21 Земельного Кодексу УРСР 1970 року.

Видача державних актів на право користування землею, а також

актів на право довгострокового тимчасового користування землею

провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних

депутатів.

Стаття. 48 Земельного Кодексу УРСР 1970 року.

Державний контроль за використанням та охороною всіх земель здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР.

Відповідно до законодавства Союзу РСР спеціально уповноваженим органом по здійсненню державного контролю за використанням та охороною земель є землевпорядна служба системи Міністерства сільського господарства СРСР, компетенція якої визначається положенням, затверджуваним Радою Міністрів СРСР.

Стаття 86. Земельного Кодексу УРСР 1970 року, Відання землями міст і порядок користування ними.

Всі землі в межах міста перебувають у віданні міських Рад народних депутатів, компетенція яких в галузі регулювання земельних відносин визначається статтею 10 цього Кодексу.

Користування землями, зазначеними в пунктах 3, 4, 5 статті 84, здійснюється у відповідності з статтями 95, 97, 98 цього Кодексу.

Стаття 87 Земельного Кодексу УРСР 1970 року. Землі міської забудови та їх використання

Землями міської забудови вважаються землі, що забудовані або призначені для цієї мети за генеральним планом розвитку і забудови міста.

Земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста.

Землі, призначені під міську забудову, до їх забудови використовуються попередніми землекористувачами.

Вільні від забудови землі можуть відводитися виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів в тимчасове користування підприємствам, установам, кооперативним і громадським організаціям, а також громадянам для використання під городи, пасовища та сінокоси.

Стаття 90 Земельного Кодексу УРСР 1970 року. Перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю.

На землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

7.Висновки та мотиви прийнятого рішення.

Згідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у Постанові від 10.10.2018 року № 557/1209/16-ц:

Відповідно до ст.2 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом унесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч.4 ст.3 зазначеного закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (3.08.2004) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з чч.1 та 2 ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 5.08.92 закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» від 5.08.92 №449 (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані в період до 5.08.92, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції від 23.02.2016 №8.4-35//18/1).

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється:

- оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними;

- по об`єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували об`єкт нерухомості, в тому числі і гараж, до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи у виді технічного паспорту на нього, що підтверджувало перебування такого об`єкту в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності на спірні об`єкти нерухомості, збудовані до 5 серпня 1992 року.

Станом на 1980-1983 рік, не передбачалося порядку вводу в експлуатацію та реєстрації права власності, а таке право визначалося обстеженням побудови органом БТІ та складанням відповідного технічного паспорту на будівлю, що підтверджувалося реєстраційними записами, що також підтверджено правовою позицію ВС викладеної у Постанові від 10.10.2018 року № 557/1209/16-ц.

Так, згідно до ст. 94 ЦК УРСР, в редакції чинній на 1980-1983 роки, передбачалося, що колгоспи, інші кооперативні організації, їх об`єднання

володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм

на праві власності, відповідно до їх статутів. Право розпорядження майном, що є власністю колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, належить виключно самим власникам.

Як встановлено судом, факт початку будівництва у 1980 році та побудування позивачем ОСОБА_1 гаражу, як членом ГБК «Жигулі», членство якого у кооперативі підтверджено належними та допустимими доказами, за наслідком отримання дозволів на його будівництва, не може оцінюватися як самовільне побудування об`єкту нерухомості.

Крім того, враховуючи що позивача отримав дозвіл на будівництво гаражу як член кооперативу, здійснив його побудову 1980 році, а в 1983 році гараж був обстежений органом БТІ, що підтверджено документами виданими станом на 24 грудня 1983 рік (а.с. 8), з реєстраційними записами, що підтвердило право власності позивача на збудований гараж, згідно до порядку який діяв станом на 1980-1983 роки.

Не отримання позивачем іншого правовстановлюючого документу, ніж ті які передбачалися станом на 1980-1983 роки, як період набуття такого права за позивачем, та подальша зміна законодавства Українського РСР та України, не може бути покладена у вину позивача, на доведення належності на законних підставах збудованого об`єкту нерухомості – гаражу, як членом кооперативу, за отриманими дозволами.

Крім того, позивачем доведено виконання перед гаражним кооперативом своїх зобов`язань, що ГБК «Жигулі» не оспорено, а доказами які долучено підтверджено що позивач з 1980 року і по теперішній час володіє та користується гаражем.

Посилання відповідача на приписи діючого Цивільного Кодексу України, не можуть бути прийняті судом, так як виникнення права позивача на збудований об`єкт нерухомості мав місце до набуття ним чинності, а саме у 1983 році, після обстеження гаражу та отримання позивачем відповідного технічного паспорту на гараж.

Крім того, позивач упродовж сорока років, з 1983 року по 2021 рік, відкрито та добросовісно володіє гаражем, який самостійно побудував, користується і володіє ним, а також безперешкодно та законно користується земельною ділянкою, на якій він розташований.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Враховуючи наведене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявності підстав для їх задоволення.

8.Судові витрати.

При зверненні із позовом, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок, що підтверджено квитанцією (а.с. 1).

Враховуючи що позивачем не заявлено вимог щодо їх стягнення, зазначені витрати покладаються на сторону позивача.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, треті особи: Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», Гаражно-будівельний кооператив «Жигулі» «про визнання права власності на гараж» - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ,

-право власності на гараж № НОМЕР_2 , розташований за адресою ОСОБА_2 (попереднє найменування АДРЕСА_1 (попереднє найменування міста – Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області, побудований ним у 1980 році, як членом , загальною площею 28,6 кв.м, який складається із: гаражу А-1 внутрішня площа 24,9 кв.м; оглядової ями, площею 3,6 кв.м; погребу, площею 11,4 кв.м., на підставі Рішення Виконавчого комітету Дніпровської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області № 364 від 20 червня 1980 року.

Понесені судові витрати позивачем ОСОБА_1 у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок, залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції – Дніпровського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua .

Сторони:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач – Кам`янська міська рада, юридична адреса реєстрації: область Дніпропетровська, місто Кам`янське, майдан Петра Калнишевського, будинок № 2;

треті особи:

– Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», юридична адреса реєстрації: область Дніпропетровська, місто Кам`янське, вулиця Соборна, будинок № 9;

– Гаражно-будівельний кооператив «Жигулі», адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 ;

Суддя Івченко Т. П.