Ухвала суду № 102130190, 20.12.2021, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/3190/21

Провадження по справі №1-кп/635/924/2021

У Х В А Л А

20 грудня 2021 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Березовської І.В.,

за участю прокурора – Колесника В.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Цвіркуна М.В.,

представника потерпілих – адвоката Царука А.І.,

секретар судового засідання – Кондратенко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Харківського районного суду Харківської області знаходиться зазначене кримінальне провадження.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.

В обґрунтування клопотання зазначив, що враховуючи обставини злочину, наслідки, що наступили, дані щодо особи обвинуваченого, а також те, що ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є достатні підстави вважати, що останній при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в подальшому може переховуватися від органів досудового розслідування або суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_1 може незаконно впливати на свідків, оскільки обвинуваченому під час досудового розслідування в рамках чинного законодавства вручено копії відповідних процесуальних документів, а також ознайомлено з матеріалами слідства, серед яких є протоколи допиту свідків, тому імовірна можливість, що у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу підозрюваний зможе впливати на вказаних учасників кримінального провадження, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також ОСОБА_1 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху України, серед яких вже наявні ДТП. Така поведінка ОСОБА_1 не виключає того, що в разі перебування на свободі, останній може скоїти і інше правопорушення, у тому числі пов`язане з безпекою дорожнього руху, що свідчить про ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ризик, передбачений п.4 ч.1 ст. 177 КПК України, прокурором був виключений.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував проти продовження строку тримання під вартою, звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з покладанням на нього обов`язків, визначених ч.5 ст. 194 КПК України.

В обґрунтування клопотання зазначив, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а прокурором в судовому засіданні не було доведено продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, та неможливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Крім того, просив суд врахувати погіршення стану його здоров`я.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Цвіркун М.В. у судовому засіданні підтримав позицію свого підзахисного, просив змінити останньому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, приходить до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому був продовжений, останній раз ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2021 року.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 спливає 23 грудня 2021 року.

Відповідно до ст.331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілого, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу суд повинен враховувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого ця особа обвинувачується, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від суду чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Так, вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, тобто порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 8 років, враховує характер та конкретні обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, вчиненого в стані алкогольного сп`яніння, що свідчать про підвищений ступень їх суспільної небезпечності, дії обвинуваченого після дорожньо-транспортної пригоди, направлені на уникнення кримінальної відповідальності шляхом спотворення наслідків злочину, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим інкримінованого злочину, відсутність на даний час будь-якої компенсації потерпілим.

При цьому, надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд враховує, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій обвинуваченого, у сукупності із тяжкістю покарання та даними про його особу є об`єктивні підстави вважати, що він може переховуватися від суду, в тому числі з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Отже, суд погоджується з доводами прокурора, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КК України продовжує існувати.

При цьому слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справ «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання під вартою може бути виправдане , якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (Летельє проти Франції).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини,право на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

На думку суду у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високий стандартів прав і інтересів суспільства та переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.

Суд також погоджується із доводами прокурора щодо продовження існування у обвинуваченого ОСОБА_1 ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки свідки по даному кримінальному провадженню ще не допитані. У разі обрання більш м`якого запобіжного заходу щодо обвинуваченого, існує висока вірогідність незаконного впливу на них з боку обвинуваченого, що може негативно вплинути на встановлення істини у кримінальному провадженні.

Також, враховуючи особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, зокрема, постановою Червонозаводського районного суду від 21 квітня 2017 року за ст. 130 ч.2 КУпАП та постановою Київського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року за ст. 130 ч.1 КУпАП, з огляду на те, що на теперішній час ОСОБА_1 обвинувачується у злочині, вчиненому в стані алкогольного сп`яніння, суд приходить до висновку, що вказані обставини об`єктивно свідчать про його схильність до вчинення правопорушень та наявність ризику вчинення ним інших правопорушень, в тому числі пов`язаних з безпекою дорожнього руху, тобто продовжує існувати ризик, передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Об`єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому суд не може погодитись з доводами обвинуваченого щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.

В судовому засіданні не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Доводи, на які посилається обвинувачений, самі по собі не можуть бути запорукою належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_1 та не зменшують ризик можливості переховування обвинуваченого від суду, впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, оцінивши в сукупності всі обставини, тяжкість покарання, суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінуються обвинуваченому, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, його репутацію, ризик продовження або повторення протиправної поведінки, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, не зменшилися та виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.

Отже, запобіжний захід у вигляді триманні під вартою на даній стадії процесу в повній мірі відповідає меті його застосування – забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України.

Всі ці обставини в сукупності дають суду достатні підстави вважати, що у разі зміни ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, останній, перебуваючи на свободі, може вчинити активні дії щодо переховування від суду, незаконного впливу на свідків, продовження злочинної діяльності.

Застосування більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого є недостатнім, щоб забезпечити виконання ним процесуальних обов`язків.

За вказаних обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 197, 199, 331 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт – відмовити.

Строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, продовжити на шістдесят днів - до 17 лютого 2022 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.

Суддя І.В. Березовська