Рішення № 102121392, 21.12.2021, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/7477/18

№ провадження 2/495/392/2021

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

21 грудня 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря – Іванченко А.С.,

Справа № 495/7477/18,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Мале колективне підприємство «Мрія-2», Білгород – Дністровська міська рада Одеської області про виділення в натурі частки із спільної часткової власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

11 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Мале колективне підприємство «Мрія-2», Білгород – Дністровська міська рада Одеської області про виділення в натурі частки із спільної часткової власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою, уточнивши та збільшивши свої позовні вимоги остаточно просила суд: визначити порядок користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в натурі, виділивши 1/2 частину ОСОБА_1 та 1/2 частину ОСОБА_2 ; усунути перешкоди в користуванні частиною ОСОБА_1 у спільній частковій власності шляхом зобов`язання звільнення ОСОБА_2 першого поверху приміщень за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за користування частиною приміщення у спільній частковій власності магазину у сумі 684 079,20 грн.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є співвласником 1/2 частини будівлі магазину з житловими приміщеннями у АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 29.06.2006 року.

Власницею іншої 1/2 частини магазину є відповідач ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 29.06.2006 року.

Позивач зауважує, що спірне приміщення є чотирьохповерховою будівлею, загальною площею 450 м.кв, розташоване на земельній ділянці площею 225 м.кв.

Частина земельної ділянки площею 0,045 га знаходиться у постійному користуванні МП «Мрія-2» на підставі державного акту.

Щодо можливого виділу земельної ділянки позивач зауважила, що такий виділ землі базується за тими ж принципами та методичними підходами, які застосовуються до поділу житлового будинку, за винятком того, що у разі виділу в натурі частки земельної ділянки, співвласнику якому вона виділяється надається право саме на ту частину землі, на якій розташована відокремлена частина житлового будинку, що виділяється співвласнику.

На думку позивача, порядок користування земельною ділянкою співвідноситься з правом власності на майно та узгоджується зі ст. 120 ЗК та ч.1 ст. 377 ЦК України, тож є можливим виділити кожній із сторін в натурі по 1/2 частці земельної ділянки.

Крім того, вказує, що відповідач грубо порушує її право власності, яке полягає у перешкоджанні їй користуватись часткою спільної власності, а також позбавленні її права власності на інше майно шляхом шахрайських дій.

Вважає, що ОСОБА_2 фактично використовує 2/3 частини всього приміщення, незважаючи на те, що їй належить 1/2 частка у спільній частковій власності.

Вказує, що ОСОБА_2 стала використовувати її частину першого поверху під тренажерний зал з травня 2012 року.

Згідно цінової довідки експертного бюро ТОВ Айстра, розмір орендної ставки за 1 кв.м. без урахування ПДВ станом на липень 2012 року становив 117 грн за метр квадратний та збільшувався відповідно до довідки у 2018 році до 140 грн за квадратний мер.

Таким чином, вона підрахувала, що за користування відповідачкою ОСОБА_2 її частиною власності - 68,5 кв.м. у спільній частковій власності у період з липня 2012 року по грудень 2018 року становить 684 079,20 грн.

З урахуванням вищевикладеного, вона і звернулась до суду з даним позовом.

Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі

22 серпня 2018 року Ухвалою суду провадження по вказаній справі було відкрито та вона призначена до підготовчого судового розгляду.

12 лютого 2019 року Ухвалою суду зустрічна позовна заява ОСОБА_1 була об`єднана з первісним позовом ОСОБА_2

13 вересня 2019 року Ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про призначення судової будівельно – технічної експертизи, провадження по справі було зупинено.

04 травня 2020 року Ухвалою суду провадження по справі було поновлено та продовжений її підготовчий розгляд.

12 серпня 2020 року Ухвалою суду задоволена заява позивача про закриття провадження у справі, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 було закрито.

06 травня 2021 року Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляду по сутті.

05 листопада 2021 року ухвалою суду задоволена заява позивача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з`явилась, надавши заяву про розгляд справи у відсутність, з проханням позовні вимоги задовольнити з підстав, наведених у позові.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, від її представника надійшли письмові пояснення, згідно яких відповідач не погоджується з позовом з підстав їх недоведеності та просить розглядати справу без його участі.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про слухання справи повідомлялись належним чином, причина неявки суду невідома.

Суд розглядає справу за відсутність сторін, відповідно наданих заяв, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом

Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що дійсно згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 29.06.2006 року виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, власниками будівлі магазину з житловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по 1/2 кожній, що також підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11089651 та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 132030102. /т.1 л.с.17,18-21,22/.

Згідно технічного паспорту на громадський будинок - будівлю магазину з житловими приміщеннями по АДРЕСА_1 , в розділі плану земельної ділянки, площа земельної ділянки під будівлею магазину становить 225 м.кв, в т.ч. загальна площа самого магазину з житловими приміщеннями 450 м.кв.

Як вбачається з матеріалів справи, МП «Мрія-2» /засновником якого є ОСОБА_3 / розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Директор з 17.03.2015 року є ОСОБА_1 /т.1 л.с. 130-132/.

Згідно державного акту на право постійного користування серії ОД № 27-005, земельна ділянка площею 0,045 га за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у постійному користуванні в МП «Мрія-2". /т.1 л.с.165-167/.

Земельна ділянка під будівлею магазину позивача та відповідача ними не виділена, сторони не можуть дійти згоди щодо їх ідеальних часток, що і стало підставою судового розгляду.

Нормативне обґрунтування

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб /співвласників/, належить їм на праві спільної власності /спільне майно/.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Отже, як витікає з норм цієї статті, учасники спільної часткової власності повинні погоджувати один з одним свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю, вони здійснюють правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном за спільною згодою.

Право кожного із співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном, одночасно створює для нього і обов`язок погодити свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками.

Якщо ж співвласники не дійдуть згоди з питання щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном, то спір, що виник, може бути вирішений судом.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість.

Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до ч.2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно ст. 89 ЗК України, співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Як роз`яснено в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року за № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", /зі змінами/, судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

На підставі ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст. ст.3, 15, 16 ЦК України та ст.5 ЦПК України.

Так, відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.

Підставою для подання позову відповідно до цієї норми є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування й розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод у здійсненні ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосуванням певних наслідків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

Цивільне законодавство України визначає, що одним із способів захисту права власності є негаторний позов.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у Постанові від 04.07.2018 року у справі 653/1096/16-ц, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.08.2021 р. по справі 906/554/18.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 р. у справі №911/1659/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією і негативними наслідками. Обов`язок доказування розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач відсутність його вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно з роз`ясненнями наведеними у п.9 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий.

У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу Відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України, законодавець наголосив на тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення

Досліджуючи визначені правовідносини шляхом їх судового врегулювання, суд звертає увагу на наступне.

Так, заявляючи вимогу про визначення порядку користування земельною ділянкою, позивач просила виділити 1/2 частину такої кожній із співвласників будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 , тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Між тим, пов`язувала можливість такого поділу саме із принципом цілісності об`єкту нерухомого майна із земельною ділянкою, що врегульований ст. 120 ЗК України та ч.1 ст. 377 ЦК України.

Суд не може погодитись із такими доводами позивача, адже частки у власності нерухомого майна не виділені та встановити їх реальний розмір без проведення відповідного експертного висновку не вбачається за можливе.

Натомість, позивач самостійно та добровільно в ході розгляду справи відмовилась від частини позовних вимог, а саме в частині поділу в натурі будівлі магазину по АДРЕСА_1 , внаслідок чого було постановлено ухвалу від 05.11.2021 року про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Відповідно до ст. 89 ЗК України, поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними.

Однак, позивачем не заявлялось клопотання про проведення земельної експертизи для попереднього визначення розміру земельних часток сторін, висновок експерта не складався.

Суд критично відноситься до стверджень позивача, що такий виділ землі базується за тими ж принципами та методичними підходами, які застосовуються до поділу житлового будинку, виходячи з того, що про виділ нерухомого майна вимог не заявлено, а принципи та методичні підходи для відповідного поділу земельної ділянки потребують спеціальних експертних знань.

Також суд враховує і факт того, що частина земельної ділянки належить МП «Мрія-2», права якого порушені відповідним поділом бути не можуть.

Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині визначення порядку користування земельною ділянкою шляхом виділу по 1/2 частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з огляду на їх недоведеності та необґрунтованості.

Разом з тим, стосовно подачі позивачем негаторного позову, то суд зазначає, що всупереч суті даного виду позовів, а також вимог чинного законодавства України, зокрема ст. 391 ЦК України, позивачем не надано суду жодних об`єктивних, достовірних та достатніх доказів протиправного вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, тобто відсутні існуючі /наявні/ перешкоди, що вчиняються фактичному володільцю майна у користуванні та розпорядженні цим майном.

Судом встановлено, що до моменту виділення реальних часток будівлі магазину в натурі, сторони користуються ним у відповідності до їх ідеальних часток виключно за їх домовленістю.

Таким чином, вказувати про те, що будь-хто із співвласників використовує не свою частину у нерухомому майні без визначення наявності спору щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном даних співвласників є неможливим, в той час коли сторони відмовились від своїх вимог в цій частині.

Таким чином, користування будівлею магазину по АДРЕСА_1 належить кожній із співвласників, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах залежно від їх часток у праві власності.

Щодо вимог про стягнення компенсації, то вказані вимоги прямо витікають з тих, що стосуються перешкод у користуванні частиною у спільній частковій власності позивача, а тому за їх недоведеності також задоволені бути не можуть.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням того що в судовому засіданні у встановленому законом порядку позивачем не доведені дії відповідача у створенні позивачеві перешкод у здійсненні ним правомочностей власника, тобто не було доведено порушення прав, свобод та інтересів такої особи, виходячи також з того факту, що відповідач та позивач мають рівні права на будівлю магазину з житловими приміщеннями, що не виділялась до їх реальних часток, прийнявши до уваги, що законодавча визначена норма, що врегульовує поділ земельної ділянки містить обов`язкову умову щодо попереднього визначення розміру земельних часток, що експертним висновком визначено не було, тому суд в такому разі приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Мале колективне підприємство «Мрія-2», Білгород – Дністровська міська рада Одеської області про виділення в натурі частки із спільної часткової власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою, з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Керуючись ст.ст.15, 16, 317, 319, 321, 355-358, 367, 386, 391 ЦК України, 88, 89,120 ЗК України, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Мале колективне підприємство «Мрія-2», Білгород – Дністровська міська рада Одеської області про виділення в натурі частки із спільної часткової власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ,що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 ,ІПН НОМЕР_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Треті особи:

- Мале колективне підприємство «Мрія-2», код ЄДРПОУ 19052330, адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, буд. 39Б;

- Білгород – Дністровська міська рада Одеської області , код ЄДРПОУ 26275763, адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Леніна, буд. 56.

Повний текст рішення складений 21 грудня 2021 року.

Суддя: