Рішення № 102117963, 20.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5992/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, за участю третьої особи - Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), за участю третьої особи - Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості по єдиному соціальному внеску згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6449-51 від 07.02.2020 у сумі 2754,18 грн та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6449-51 від 13.11.2020 у сумі 9049,48 грн;

- визнати протиправними та скасувати вимогу від 07.02.2020 № Ф-6449-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2754,18 грн та вимогу від 13.11.2020 № Ф-6449-51 У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 9049,48 грн.

Ухвалою від 07.10.2021 відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), сторонам наданий строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою від 07.10.2021 вжиті заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом – вимогою від 13.11.2020 № Ф-6449-51У про сплату боргу (недоїмки), сформованою Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Ради адвокатів Херсонської області від 08.05.2018 позивачці видане свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я ОСОБА_2 , яке згідно свідоцтва про шлюб від 17.08.2018 було змінено на ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що листом від 18.05.2021 відповідач повідомив про нарахування заборгованості по єдиному соціальному внеску у сумі 12349,48 грн. ОСОБА_1 не погоджується із наявністю даної заборгованості, оскільки згідно відомостей трудової книжки у період з 12.02.2018 до 17.08.2020 вона перебувала у трудових відносинах з ХФ ДП "АМПУ". Стверджує, що у зазначений період її роботодавцем сплачувались податки за неї, у тому числі єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Окрім того, у період з листопада по грудень 2020 року вона надавала послуги КНП "Херсонський обласний шкірно-венерологічний диспансер" Херсонської обласної ради, яким перераховувались всі необхідні податкові сплати за неї, у тому числі ЄСВ. Позивачка зазначає, що у вільний від роботи час вона не здійснювала адвокатську практику на підставі отриманого у 2018 році свідоцтва та не отримувала доходів від здійснення індивідуальної адвокатської діяльності. Відтак, вважає прийняті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 та від 13.11.2020 протиправними, у зв`язку із чим просить їх скасувати, а позов задовольнити в повному обсязі.

26.10.2021 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджуються із доводами, викладеними ОСОБА_1 у позові, зважаючи на наступне. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у 2020-2021 роках. Зазначає, що податковим законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що позивачка є особою, яка фактично провадить незалежну професійну діяльність (адвокатом), а тому є платником ЄСВ. Крім того, законодавець не пов`язує фактичне взяття на облік особи, що провадить незалежну професійну діяльність з її обов`язком своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ. Тому, нарахування позивачу зобов`язань з ЄСВ, як адвокату, не поставлено в пряме підпорядкування із перебуванням останньої на обліку. З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю у позивачки боргу з єдиного соціального внеску, вважає спірні вимоги правомірними, а позов таким, що не підлягає задоволенню. Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 на підставі рішення Ради адвокатів Херсонської області № 5 від 08.05.2018 отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХС №000162.

14.03.2019 ОСОБА_2 отримала нове свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ХС № 162 у зв`язку зі зміною прізвища на ОСОБА_1 .

Як зазначає відповідач, згідно інформаційної системи Податковий блок "Реєстрація платників податків" стан платника податків "1" - "Платник не подав заяви для взяття на облік". Дата реєстрації незалежної професійної діяльності – 08.05.2018, податковий облік здійснюється на загальній системі оподаткування, протягом останніх трьох років податкова звітність не подавалась та податки не сплачувались.

У зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-6449-5 на суму 2754,18 грн та від 13.11.2020 №Ф-6449-51 на суму недоїмки 9049,48 грн.

Не погодившись із винесеними вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку правомірності вимог від 07.02.2020 № Ф-6449-5 та від 13.11.2020 №Ф-6449-51, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 2 чч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI під єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону № 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 12 Закону України № 2464-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Статтею 4 Закону № 2464-VI визначено перелік платників єдиного соціального внеску.

Так, за змістом абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що до платників єдиного внеску віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

У частині 4 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема, такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивачка відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону № 2464-VI, а також те, що вона з 08.05.2018 зареєстрована як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, слідує, що позивачка є платником єдиного соціального внеску.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI визначені обов`язки платника єдиного внеску, серед яких обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).

Згідно із ч. 3 цієї ж статті Закону № 2464-VI обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто, ці обов`язки поширювалися і на позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Під мінімальним страховим внеском Закон № 2464-VI розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 № 469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за № 508/26953 (надалі Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 08.05.2018 отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та відповідно набула статусу особи яка провадить незалежну професійну діяльність.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Водночас, суд звертає увагу на те, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення адвокатської діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, самозайняті особи. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Із наведеного вище слідує, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, про яке зазначає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особами, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося в автоматичному режимі, а саме:

- 20.01.2020 – 2754,18 грн (нарахування за 4 квартал 2019);

- 21.04.2020 – 2078,12 грн (нарахування за 1 квартал 2020 (січень-лютий);

- 20.07.2020 –1039,06 грн (нарахування за 2 квартал 2020 (червень);

- 19.10.2020 – 3178,12 грн (нарахування за 3 квартал 2020);

- 19.01.2021 – 3300,00 грн (нарахування за 4 квартал 2020).

Загальна сума склала 12349,48 грн.

Однак, суд відмічає, що згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_3 НОМЕР_1 , позивачка у період з 12.02.2018 до 17.08.2020 працювала на посаді юристконсульта 1-ої категорії сектору претензійно-позовної роботи Херсонська філія ДП "Адміністрація морських портів України". Крім того, факт перебування у трудових відносинах та сплати за неї, як працівника, єдиного внеску підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5).

Також, у листопаді, грудні 2020 року ОСОБА_1 надавала юридичні послуги комунальному некомерційному підприємству "Херсонський обласний шкірно-венерологічний диспансер" Херсонської обласної ради н підставі цивільно-правових договорі від 03.11.2020 та від 10.12.2020. Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) за вказаний період Підприємством сплачені страхові внески за працівника.

Крім того, з 15.04.2021 позивачка прийнята на посаду директора ТОВ "Карлайв" на якій перебуває на час розгляду справи.

Беручи до уваги викладені обставини та приписи Закону № 2464-VI, суд вважає, що ОСОБА_1 у періоди з 12.02.2018 до 17.08.2020 та з 01.11.2020 до 31.12.2020 є, в розумінні зазначеного Закону, застрахованою особою.

Отже, у вказані проміжки часу позивач була особою, яка провадить адвокатську діяльність (самозайнятою особою) та одночасно застрахованою особою, за яку роботодавцем сплачувався єдиний внесок із суми нарахованої заробітної плати, тобто з 12.02.2018 до 17.08.2020 та з 01.11.2020 до 31.12.2020 ОСОБА_1 не є платником єдиного внеску в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI.

Варто зазначити, що Законом № 2464-VI не визначено обов`язку самозайнятої особи сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не провадить юридичної діяльності, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за періоди з 12.02.2018 до 17.08.2020 та з 01.11.2020 до 31.12.2020.

Суд звертає увагу на те, що доказів отримання позивачем у період з 12.02.2018 до 17.08.2020 та з 01.11.2020 до 31.12.202 доходів від провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності відповідачем до суду не надано.

Також суд встановив, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачем у період з 01.09.2020 до 31.10.2020 не сплачувалися страхові внески.

Оскільки у зазначений період, згідно записів у трудовій книжці, позивач не перебувала у трудових відносинах, суд зазначає, що ОСОБА_1 була платником єдиного внеску як особа, яка провадить адвокатську діяльність.

За таких обставин, суд погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.09.2020 до 31.10.2020.

Однак, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч.4 ст. 25 Закону № 2464-VI), незважаючи на те, що сума недоїмки визначена в оскаржених вимогах є неправомірною лише в частині, суд не може скасувати рішення відповідача в частині неправильно визначених сум, а приймає рішення про його повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу із зазначенням у ній правильної суми недоїмки.

Додатково, обґрунтовуючи відсутність в суду повноважень щодо самостійного визначення правильних сум недоїмки суд посилається на висновки Верховного Суду, наведені ним в постанові від 06.11.2018 у справі № 813/3274/17. Так, судом касаційної інстанції вказано, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження, в даному випадку - щодо визначення суми недоїмки.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Таким чином, суд вважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 та від 13.11.2020 № Ф-6449-51 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відтак, суд повністю задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат суд здійснює за правилами статті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 07.02.2020 № Ф-6449-51 про сплату боргу (недоїмки), винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на суму 2754,18 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.11.2020 № Ф-6449-51 про сплату боргу (недоїмки), винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на суму 9049,48 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ ВП 43995495, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.Й. Кисильова

кат. 111060000