Рішення № 102116542, 13.12.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 р. Справа №480/6936/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

представник позивача - Кубаної А.М.,

представник відповідача-1 - Великодної Н.О.

представника відповідача -3 - Кашиної В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6936/20 за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби, Сумської митниці ДФС, Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби (далі - відповідач-1, Слобожанська митниця Держмитслужби), Сумської митниці ДФС (далі - відповідач-2, Сумська митниця ДФС), у якому просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 №71-о про звільнення ОСОБА_1 ;

2) поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС;

3) стягнути з Сумської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу;

4) стягнути з Сумської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.11.1999 працював в органах Сумської митниці, де обіймав різні посади, зокрема, з 01.01.2019 - посаду старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС.

Позивача попереджено про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України.

Наказом відповідача від 24.02.2020 позивача звільнили з посади відповідно до п.1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.

Позивач вважає, що звільнення у зв`язку із реорганізацією шляхом приєднання відбулося з порушенням вимог, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”, без дотримання наданих законодавством про працю гарантій працевлаштування, а саме: одночасно з попередженням про звільнення відповідачем не виконано вимог ч. 3 ст.49-2 КЗпП України щодо обов`язку запропонувати всі наявні вакантні посади, незалежно від того, у якому структурному підрозділі позивач працював. Позивач зазначає, що йому не було запропоновано жодної вакантної посади, тобто, відповідачем не вжито вичерпних заходів щодо працевлаштування позивача; не з`ясовувалося питання про те, чи має позивач переважне право на залишення на роботі, не враховано його досвід роботи, високу кваліфікацію, присвоєні спеціальні знання, а також відомості про заохочення та нагородження.

Також щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., позивач вказав, що одразу після незаконного звільнення внаслідок перенесеного стресу та нервового навантаження, у позивача загострилася гіпертонічна хвороба, що призвело до вимушених змін у його житті, та у зв`язку з чим позивач вимушений кожного місяця проходити вартісне амбулаторне лікування, щоб не усунути, а хоча б мінімізувати негативні наслідки у стані здоров`я.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виходить з тих негативних наслідків у його стані здоров`я, що настали внаслідок пережитого ним нервового напруження, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, відчуття розчарування та тривалого перебування у стані невизначеності, оскільки позивач розраховував на пропозицію зайняти вакантну посаду з моменту попередження по день фактичного звільнення.

Ухвалою суду від 16.10.2020 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.11.2020, що за клопотанням Слобожанської митниці Держмитслужби було відкладено на 25.11.2020 (т.1, а.с.54).

Представником позивача також надано клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000грн. (т.1, а.с.31-35).

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 25.11.2020 було відмовлено у задоволенні клопотання представника Слобожанської митниці про залишення позову без розгляду (т.1, а.с.56-58,88-89), а також 25.11.2020, до участі у розгляді справи залучено співвідповідачем Північну митницю Держмитслужби (далі - відповдіач-3, Північна митниця Держмитслужби), у зв`язку з чим підготовче засідання відкладено на 11.12.2020 (т.1, а.с.90-92).

Представник Слобожанської митниці Держмитслужби подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні вимог у повному обсязі з огляду на те, що згідно з частиною 3 статті 87 Закону України “Про державну службу” суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Тобто, чинним законодавством не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб`єктом призначення є не одна й та сама особа.

Відтак, при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком.

Також, з посиланням на ч.6 ст.49-2 Кзпп України у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, вказав, що на момент звільнення на позивача не розповсюджувались гарантії переважного права залишення на роботі у випадках змін в організації виробництва і праці, а також гарантії заборони звільнення в разі неможливості переведення працівника, за його згодою на іншу роботу.

Стосовно посилань позивача на продовження дії трудового договору у розумінні ч.4 ст.36 КЗпП України вказав, що спірні правовідносини регулюються як загальними нормами трудового законодавства - КЗпП України, так і спеціальним законодавством, яким, у даному випадку, є Закон України "Про державну службу", оскільки позивач проходив державну службу. При цьому, приписами статті 87 Закону України "Про державну службу" достатньо чітко регламентований алгоритм припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до частини 3 якої суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

При цьому, імперативного припису щодо продовження дії трудового договору вказана норма, на відміну від статті 36 КЗпП України, не містить, а спеціальними нормами в частині визначення підстав припинення державної служби для особи є норми саме Закону України "Про державну службу".

Стосовно стягнення моральної шкоди вказав, що представником позивача в позові не зазначено жодних даних про погіршення стану здоров`я позивача, не вказано навіть діагноз згідно наданих довідок. При цьому, з наданих довідок про проходження амбулаторного лікування при гіпертонічній хворобі 2 ступеню не вбачається, що дана хвороба розвинулася або стала причиною безпосередньо після звільнення. Більш того, враховуючи вік позивача, а саме 62 роки, та враховуючи те, що ОСОБА_1 є пенсіонером, можна говорити що дана хвороба розвинулась набагато раніше.

Таким чином, незрозуміло з чого виходив позивач визнаючи розмір стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., не надано жодних розрахунків, документів підтверджуючих понесені витрати на лікування, відновлення душевного спокою, тощо.

Окремо зауважив, що належним у справі відповідачем є Північна митниця Держмитслужба, оскільки саме її зоною діяльності визначено Ямпільський район, що є місцем реєстрації митного посту «Залізничний», де працював позивач.

Представник Північної митниці подав пояснення на позовну заяву (т.1 а.с.179-180), в якому заперечував проти позову та вказав, що права та обов`язки Сумської митниці ДФС мають переходити до Слобожанської митниці Держмитслужби, оскільки відповідачем у справі про поновлення на роботі працівника, звільненого у зв`язку з реорганізацією підприємствами, установами, організаціями, має бути визнаний правонаступник.

Окремо відмітив, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу не враховується переважне право на залишення на роботі. Також пропонування державному службовцю вакантної посади є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Крім того, станом на 23.12.2019 ще не було завершено переведення посадових осіб Чернігівської митниці ДФС до новоствореної юридичної особи, до якої переходили права і обов`язки останньої - Північної митниці Держмитслужби. Тому говорити про те, які були вакансії станом на 23.12.2019 було ще зарано. Крім того, до Північної митниці Держмитслужби позивач з приводу працевлаштування не звертався, що підтверджується службовою запискою управління організаційно-інформаційного забезпечення від 16.12.2020 № 7.11-08/109.

У підготовчому засіданні неодноразово оголошувались перерви та засідання відкладались, за клопотанням представника Слобожанської митниці Держмитслужби підготовче засідання, у зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів у справі, у зв`язку з неможливістю провести засідання в режимі відеоконференції (т.1 а.с.172,209-210, т.2 а.с.5-6, т.2 а.с.17-18,30-31).

Ухвалою суду від 22.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 за клопотанням представника Північної митниці Держмитслужби було залишено без розгляду у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду (т.1, а.с.188-189, т.2, а.с.62-69).

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 було скасовано ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 про залишення позовної заяви без розгляду та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи (т.2 а.с.178-181).

Ухвалою суду від 12.11.2021 після повернення справи до Сумського окружного адміністративного суду було продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.11.2021 (т.2, а.с.185).

Ухвалою суду від 29.11.2021 було відмовлено у задоволенні клопотання представника Слобожанської митниці Держмитслужби про зупинення провадження у справі (т.3 а.с.2), а підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13.12.2021 (т.3, а.с.3-5).

У судове засідання представник відповідача-2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (т.3 а.с.21), клопотань про проведення засідання без участі представника Сумської митниці ДФС до суду не надходило, у зв`язку з чим суд, враховуючи думку представників учасників справи, вважав за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника Сумської митниці ДФС.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представники відповідача-1 та відповідача-3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили у їх задоволенні відмовити з у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вбачає необхідним позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

У судовому засіданні було встановлено, що позивач працював з 01.11.1999 в органах Сумської митниці, а з 01.01.2019 обіймав посаду старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС, що підтверджується копією наказу від 29.12.2018 №664-о та записами трудової книжки позивача (т.1, а.с.121, 147-155).

23.12.2019 позивача попереджено про наступне звільнення 24.02.2020 у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України (т.1, а.с.39).

Наказом відповідача №71-о від 21.02.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України відповідно до п.1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та п.1 ч.1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” (т.1 а.с.14).

Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі – Закон України “Про державну службу”). Пунктом 1 ч.1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону України “Про державну службу”, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2 – 3 статті 5 Закону України “Про державну службу” передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України “Про державну службу” ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, статтею 87 Закону України “Про державну службу”, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

При цьому суд зазначає, що процедура вивільнення державних службовців у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури нормами Закону України “Про державну службу” (в редакції на час попередження позивача про наступне звільнення) не передбачена.

Відтак, в цій частині на державних службовців поширюється дія норм законодавства про працю.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

Статтею 42 КЗпП України (в редакції чинній на час попередження про наступне вивільнення) визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до чч.1,2,3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч.1). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч.2). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч.3).

Згідно з частинами 1-2 статті 21 Закону України “Про державну службу” вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим законом.

Зокрема, частиною 5 статті 22 Закону України “Про державну службу” передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов`язкового проведення конкурсу визначені статтею 41 Закону України “Про державну службу”, зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну службу” рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Судом встановлено, що згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019р. №858 “Про утворення територіальних органів Державної митної служби” (далі - Постанова №858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби.

Відповідно до пункту 2 Постанови №858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.

06.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.3, а.с.32).

Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг “Про реорганізацію митниць ДФС” розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 Постанови №858 (т.2, а.с.235-236).

З матеріалів справи суд вбачає, що до звільнення позивач обіймав посаду старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Пасажирський» митного поста «Залізничний» Сумської митниці ДФС (т.1, а.с.121,13).

Відповідно до інформації, наданої Слобожанською митницею як на запит адвоката – представника позивача у даній справі, так і на вимогу суду, станом на 2019р. в Слобожанській митниці Держмитслужби наявні 106 вакантні посади, станом на 26.02.2020 – 90 вакантні посади (т.2, а.с.228-234,т.3, а.с.14-17).

При цьому, згідно штатного розпису Слобожанської митниці Держмитслужби на 01.01.2020, затвердженого 11.02.2020, передбачено 824 штатні одиниці (т.2, а.с.202-224), відповідно до якого, до її складу входять:

- Митний пост “Суми”, в якому передбачено 7 одиниць штатних посад старшого державного інспектора (т.2, а.с.221-222);

- Митний пост “Юнаківка”, в якому передбачено 6 одиниць штатних посад старшого державного інспектора та 3 одиниці штатних посад державного інспектора (т.2, а.с.222);

- Митний пост “Білопілля”, в якому передбачено 4 одиниці штатних посад старшого державного інспектора та 5 одиниць штатних посад державного інспектора (т.2, а.с.223);

- Відділ митного оформлення “Велика Писарівка”, в якому передбачено 6 одиниць штатних посад старшого державного інспектора та 4 одиниці штатних посад державного інспектора (т.2,а.с.223);

- Відділ митного оформлення “Краснопілля”, в якому передбачено 2 одиниці штатних посад старшого державного інспектора та 2 одиниці штатних посад державного інспектора (т.2,а.с.224).

Також згідно інформації наданої відповідачем, станом на 2019р. (на день попередження) в Слобожанській митниці Держмитслужби були вакантні 4 посади старшого державного інспектора, зокрема, у Митному посту “Суми” (т.2, а.с.230) та 1 посада державного інспектора у Відділі митного оформлення “Краснопілля” (т.2, а.с.230), та станом на 2020р. (на день звільнення) були вакантні 3 посади старшого державного інспектора у Митному посту “Суми” (т.2, а.с.234).

Судом встановлено, що позивача попереджено про наступне вивільнення 23.12.2019, при цьому в порушення зазначених вище норм Кодексу законів про працю України ні під час попередження, ні протягом часу до прийняття наказу про звільнення позивача, жодної посади у Слобожанській митниці Держмитслужби йому не пропонувалося. Цей факт представник відповідача Слобожанської митниці у відзиві не заперечував, а представник Сумської митниці взагалі не надано відзиву на позовну заяву.

Отже суд зазначає, що Сумська митниця ДФС, в порушення вимог КЗпП України не виконала свого обов`язку та не запропонувала інші посади, що відповідають рівню освіти і кваліфікації позивача, які з`явилися з дня попередження про наступне вивільнення по день звільнення - з 23.12.2019 по 24.02.2020.

Доказів відсутності можливості працевлаштування позивача з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення відповідачами також не подано.

При цьому, твердження відповідачів, що виходячи з аналізу положень ст. 87 Закону України “Про державну службу” вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не його обов`язком, суд вважає безпідставним.

Так, Законом України, від 14.01.2020, №440-IX “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи” у статті 87 Закону України “Про державну службу” частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту:

“ 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення”.

Суд зазначає, що зазначена редакція ст.87 Закону України “Про державну службу” набула чинності 13.02.2020, тоді як позивача було попереджено про наступне вивільнення 23.12.2019, а згідно вимог Кодексу законів про працю України обов`язок щодо пропонування інших посад працівнику виникає у роботодавця одночасно з попередженням про звільнення. Судом встановлено, що відповідач-1 з 23.12.2019 мав можливість та був зобов`язаний запропонувати позивачу всі вакантні рівнозначні та нижчі посади в Слобожанській митниці Держмитслужби, але в порушення вимог законодавства такого обов`язку не виконав, чим порушив права позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, виходячи з викладеного вище суд вважає, що, Сумською митницею ДФС не доведено правомірності прийнятого нею наказу про звільнення ОСОБА_1 .

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, за відсутності необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення якого він спрямований.

Відтак позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу від 21.02.2020 №71-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” та поновлення на посаді є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому задовольняючи вимоги позивача щодо поновлення позивача саме на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС, та не приймаючи до уваги доводи представника відповідача Слобожанської митниці, з посиланням на наказ Державної митної служби України від 08.11.2019 № 25 «Про визначення зон діяльності митниць Держмитслужби», судом враховано наступне.

Як вже було зазначено вище згідно пункту 1 Постанови №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби.

Відповідно до пункту 2 Постанови №858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби, Чернігівську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Північної митниці Держмитслужби.

При цьому, дійсно, відповідно до наказу Державної митної служби України від 08.11.2019 № 25 «Про визначення зон діяльності митниць Держмитслужби» на виконання статті 546 Митного кодексу України, з метою реалізації заходів, спрямованих на виконання постанови КМУ від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби»», визначено зоною діяльності Північної митниці Держмитслужби - Чернігівську область, міста Глухів, Конотоп, Шостка та Середино-Будський, Ямпільський, Шосткинський, Глухівський, Кролевецький, Путивльський, Конотопський райони Сумської області. Визнано зоною діяльності Слобожанської митниці Держмитслужби - Харківську область, Сумську область за винятком міст Глухів, Конотоп, Шостка та Середино-Будського, Ямпільського, Шосткинського, Глухівського, Кролевецького, Путивльського, Конотопського районів.

Тобто, виходячи з вищезазначених приписів, мало місце не зміна зони діяльності, як зазначає представник Слобожанської митниці Держмитслужби, а створення нової юридичної особи - Північної митниці Держмитслужби із визначенням її зони діяльності відповідно до наказу Державної митної служби України від 08.11.2019 № 25 «Про визначення зон діяльності митниць Держмитслужби».

При цьому згідно з пунктом 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (із змінами і доповненнями), у разі приєднання права і обов`язки органу виконавчої влади переходять до іншого органу виконавчої влади, до якого здійснюється приєднання.

06.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.3, а.с.32).

Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг “Про реорганізацію митниць ДФС” розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 Постанови №858 (т.2, а.с.235-236).

Станом на момент розгляду справи Сумська митниця перебуває у стані припинення та не ліквідована.

Абзацом 1 ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, судом враховано, що згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Таким чином, враховуючи, що станом на момент розгляду справи Сумська митниця, якою не виконано обов`язку по працевлаштуванню позивача, не ліквідована, доказів того, що в ній не збереглася посада позивача не надано, позивач на будь-яку посаду в Північну митницю не був призначений та з такої посади в Північній митниці не звільнявся (т.2, а.с.184), суд вважає необхідним поновити позивача саме на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС.

Також відповідно до абз.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок №100), згідно з якою середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Зі змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац 1 пункту 8 Порядку № 100).

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Важливою ознакою, яка підтверджує опосередковано те, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, є те, що вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію.

Згідно із пунктом 3 Порядку №100 При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до пп.б пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Таким чином, як випливає з аналізу Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати до її розрахунку не включаються виплати, які мають одноразовий та несистематичний характер.

У матеріалах справи міститься довідка про розмір середньої заробітної плати позивача за грудень 2019р. та січень 2020р., відповідно до якої у грудні 2019р. позивачу нараховано заробітної плати - 12800,00грн. та щомісячної премії – 2814,00грн., у січні 2020р. - 8050,00грн. заробітної плати (т.1, а.с.124).

Судом встановлено, що позивач працював змінами по 24 години за графіком, оплату отримував за фактично відпрацьовані години (т.3, а.с19-20). Отже розрахунок часу вимушеного прогулу позивача повинен здійснюватися виходячи із кількості робочих годин. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного суду від 24 квітня 2020 року по справі №815/5976/14, адміністративне провадження №К/9901/40910/18.

З довідки про розмір середньої заробітної плати позивача, суд вбачає, що середньогодинна заробітна плата позивача складає 67,23грн. (т.1, а.с.124). Під час судового розгляду представники сторін не заперечували вказаний факт.

У листі Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік”, норма тривалості робочого часу при 40-ка годинному робочому тижні визначена у березні 168, квітні 167, травні 151, червні 160, липні 184, серпні 160, вересні 176, жовтні 167, листопаді 168, грудні 174.

У листі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 №3501-06/219 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік”, норма тривалості робочого часу при 40-ка годинному робочому тижні визначена у січні 151, лютому 160, березні 176, квітні 175, травні 144, червні 160, липні 176, серпні 167, вересні 176, жовтні 159, листопаді 176.

У лютому 2020р. кількість робочих годин вимушеного прогулу становить 27,59годин (160/29*5).

У грудні 2021р. кількість робочих годин ставить 72,97 (174/31*13).

Виходячи з наведеного, розрахункова кількість робочих годин за час вимушеного прогулу з дня звільнення по 13 грудня 2021р. становить 3595,56годин (27,59+168+167+151+160+184+160+176+167+168+174+151+160+176+175+144+160+176+167+176+159+176+72,97).

Таким чином, сума, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 241729,50грн. (3595,56*67,23).

Суд, приймаючи до уваги абз.2 ст.235 КЗпП України, вважає, що вказаний розмір середнього заробітку підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу саме із Слобожанської митниці Держмитслужби як правонаступника Сумської митниці ДФС, оскільки згідно Повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України, було закрито всі рахунки Сумської митниці ДФС (т.1, а.с.122-123). При цьому, судом враховано, що згідно з нормами абзацу другого частини 10 статі 51 Бюджетного кодексу України у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступному бюджетному періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Крім того, згідно ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 11294грн. 64коп.

При цьому частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, та не приймаючи до уваги доводи представника відповідача - представника Слобожанської митниці з приводу недоведеності моральної шкоди позивача через відсутність у матеріалах справи будь-яких належних та допустимих доказів такої шкоди та, відповідно, і її розміру, судом враховано наступне.

У пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначено, що право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 підкреслив, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Верховний Суд України у постанові від 25 квітня 2012 року справа № 6-23цс12 сформулював основні підходи до відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав працівника. Так, Верховний Суд України указав, що норма статті 237-1 КЗпП України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин,

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Отже компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

В обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди позивач зазначав, що на ґрунті нервових переживань у нього сталися гіпертонічні кризи, він вимушений був неодноразово звертатися за медичною допомогою та стаціонарно лікуватися. Вказане підтверджується дослідженими в судовому засіданні довідками медичної установи (т.1, а.с.16-16,221,222, т.2, а.с.42).

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд за наявності встановлених в судовому засіданні обставин у справі та досліджених доказів, дійшов висновку, що розумним та справедливим (співмірним) розміром відшкодування моральної шкоди позивача є саме 10000грн., у зв`язку з чим вважає необхідним стягнути саме дану суму із Слобожанської митниці Держмитслужби в рахунок відшкодування позивачу моральної шкоди.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у даному розмірі, судом враховано, що позивач був неправомірно позбавлений законного права на відповідну оплату праці, що призвело до тривалих моральних страждань та емоційних переживань і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеної у постанові Верховного Суду у постанові від 21.10.2021 у справі № 826/2778/14.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

З аналізу ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до складу витрат включаються лише сплачені (або підлягають сплаті (пп.1 ч.3 ст. 134) стороною або її представником витрати, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, за вказаними вище приписами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката та розмір суми, що підлягає сплаті, повинно бути відображено умовами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, які були досліджені в судовому засіданні, на підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано копію договору №6-2020 про надання правової допомоги, укладеного 06.10.2020 між адвокатським бюро “Анна Кубанова і партнери” в особі керуючого Кубанової Анни Михайлівни та Недбаєм Л.М. (т.1, а.с.33), ордер серії СМ №20-2020, виданого адвокату Кубановій Анні Михайлівні на надання правової допомоги (т.1, а.с.32), копію квитанції від 20.10.2020 (т.1, а.с.35), копією акту-рахунку №1 до договору від 06.10.2020 (т.1, а.с.34).

Так, згідно з умовами п.1.1 укладеного договору від 06.10.2020, передбачено, що Бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо складання, підготовки та подачі позовної заяви до Сумського окружного адміністративного суду про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягненні моральної шкоди, ведення справи в суді. Безпосереднє представництво інтересів клієнта здійснює адвокат Кубанова Анна Михайлівна (п.2.2 договору)

Згідно п. 3.1. розмір гонорару, який клієнт сплачує за надану в межах цього договору правову допомогу складає 5000грн.

Відповідно до акту-рахунку (т.1, а.с.34) гонорар у розмірі 5000грн. був сплачений за подачу позову та ведення справи у суді. У судовому засіданні встановлено, що вартість робіт у розмірі 5000грн. представником позивача була оцінена за такі надані послуги як складання позову, участь у судових засіданнях та складання адвокатських запитів.

Сплата коштів позивачем у розмірі 5000,00грн. за надані послуги адвокатському бюро “Анна Кубанова і партнери” підтверджується копією квитанції від 20.10.2020 (т.1, а.с.35).

Здійснивши аналіз наданих представником позивача доказів при вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, суд вважає обґрунтованими витрати позивача на професійну правничу допомогу та про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн.

Так, як вбачається з матеріалів справи саме представником позивача Кубановою Анною Михайлівною складався та подавався позов. Крім того, адвокат брала участь у судових засіданнях 25.11.2020 (т.1, а.с.90-92), 11.12.2020 (т.1, а.с.172), 09.02.2021 (т.1, а.с.209-210), 01.03.2021 (т.1, а.с.5-6), 10.03.2021 (т.2 а.с.17-18), 16.03.2021 (т.2 а.с.29-31), 22.03.2021 (т.2 а.с.58-60), 29.11.2021 (т.3 а.с.3-5), а також 13.12.2021. Крім того, саме адвокатом Кубановою Анною Михайлівною були підготовлені додаткові пояснення та зроблені запити до Слобожанської митниці для надання додаткових доказів у справі (т.1, а.с.45-46,48-49,52,т.2, а.с.1-3). Відтак, суд визнає, що надані послуги були доцільними та фактичними.

Також суд бере до уваги, що позивач документально підтвердив сплату 5000,00грн. на виконання договору про надання правової допомоги від 06.10.2020. Тобто, цей гонорар був фактичним.

Отже, на переконання суду, розмір понесених позивачем витрат в сумі 5000,00грн. повністю підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами, такий розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, а тому заява представника позивача (т.1, а.с.31) підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням складності даної справи та обсягу наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд вважає необхідним заяву представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000грн. задовольнити та відшкодувати дану суму на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби (61003, м.Харків, вул.Короленка, буд.16Б, код ЄДРПОУ 43332958), Сумської митниці ДФС (40020, м.Суми, вул.Ю.Вєтрова, буд.24, код ЄДРПОУ 39420037), Північної митниці Держмитслужби (14017, м.Чернігів, проспект Перемоги, буд.6, код ЄДРПОУ 43332675) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС №71-о від 21.02.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС.

Стягнути з Слобожанської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 241 729 (двісті сорок одна тисяча сімсот двадцять дев`ять) грн. 50коп. та 10000 (десять тисяч) грн. 00коп. моральної шкоди.

Стягнути з Слобожанської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00коп.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Пасажирський" митного поста "Залізничний" Сумської митниці ДФС та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 11 294 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто чотири) грн. 64коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 21.12.2021.

Суддя І.Г. Шевченко