Рішення № 102116179, 20.12.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 грудня 2021 року м. Рівне №460/11965/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_1 (далі також – позивач) з позовом до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі також – відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжегіоанльного управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не зняття (не скасування) арешту з нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою Рівненського районного відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №б/н від 25.03.2010 (реєстраційний номер обтяження № 9659506 та №16025222, зареєстроване 25.03.2010 Рівненською філією ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України);

-зобовязати Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжегіоанльного управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою Рівненського районного відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №б/н від 25.03.2010 (реєстраційний номер обтяження № 9659506 та №16025222, зареєстроване 25.03.2010 Рівненською філією ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) і вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Ухвалою суду від 31.08.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків позивачем, судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалою від 20.09.2021. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач 12.11.2021 подав відзив на позовну заяву, в якому висловив свої заперечення щодо позовних вимог та просив суд відмовити у їхньому задоволенні. Зазначив, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі відсутні виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 . Крім того вказав, що відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна №268401397 від 30.07.2021 у Єдиному реєстрі заборон відчуженя обєктів нерухомого майна наявні записи про обтяження №9659506 та №16025222, що зареєстровані на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, що видана 25.03.2010 Рівненським районним відідлом ДВС. Зазначає, що підстави для зняття арешту з усього майна встановлені ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", тому у відповідача відсутні законні підстави для зняття арешту з майна позивача на підставі його звернення. Крім того зауважив, що на сьогодні у провадженні відсутні будь які виконавчі провадження, у яких боржником є ОСОБА_1 (а.с.55-60).

Враховуючи, що розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами, то відповідно до положень ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву та відзив на позов, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з урахуванням такого.

25.07.2016 державним виконавцем Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51736516 на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16.02.2010 у справі №2-580/2010, де боржником вказано ОСОБА_1

04.04.2017 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від. Крім того було постановлено припинити чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с.12)

На звернення позивача щодо зняття арешту з майна, 26.12.2018 відповідачем надіслано ОСОБА_1 відповідь за №38259 щодо розгляду вищезазначеної заяви. В даній відповіді відповідач повідомив, що дійсно наявний арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , проте неможливо ідентифікувати хто та з яких підстав виносив постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, а паперові матеріали знищені, так як минув термін їх зберігання, а тому відповідач не вбачає можливості зняти арешт з нерухомого майна, що належить позивачу, накладений 25.03.2010 за №9659506 (а.с.13).

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо ненадіслання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні; зобов`язати уповноважених осіб Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області зняти арешт з усього нерухомого майна та заборону на його відчуження, номер запису про обтяження у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9659506.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №460/274/19 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження в справі №460/274/19, за його позовом до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій (а.с.14-17).

Приймаючи вказану ухвалу, суд виходив з того, що на виконанні у Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебувало виконавче провадження №51736516 з примусового виконання виконавчого листа №2-580/2010, виданого Рівненським районним судом від 18.03.2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в сумі 88452,19грн. Суд зазначив, що з метою забезпечення виконання виконавчого документа, державним виконавцем 25.03.2010 б/н прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.03.2010 та встановив, що позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо не надіслання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні, та зобов`язати уповноважених осіб Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області зняти арешт з усього нерухомого майна та заборону на його відчуження, номер запису про обтяження у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9659506 та прийшов до висновку, що до спірних правовідносин належить застосувати ч. 1 ст. 74 Закону України 02.06.2016 № 1404-VIII, де зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Тобто критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні.

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про:

- скасування обтяження та зняття арешту з нерухомого майна, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної державною виконавчою службою Рівненського районного управління юстиції від 25.03.2010 р., запис про обтяження №9659506;

- виключення з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про обтяження, а саме запису за реєстраційним №9659506, внесеного реєстратором: Рівненська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н від 25.03.2010 державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції.

Позов мотивував тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16.02.2010 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в сумі 10939 доларів США 04 центи, що станом на 07.09.2009 р., за курсом НБУ становило 87457 грн. 62 коп. та сплачені при подачі позову до суду судовий збір в сумі 874 грн. 57 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної цивільної справи в сумі 120 грн., а всього 88452 грн. 19 коп.

На підставі даного рішення суду було видано виконавчий лист від 18.03.2010 №2-580/2010, а 25.07.2016 державним виконавцем РРВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51736516.

04.04.2017 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №51736516. Також було постановлено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19.12.2019 у справі №570/2512/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції набрало законної сили, після його оскарження до Рівненського апеляційного суду, 09.04.2020 (а.с.18-24).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди виходили з того, що у відповідача на даний час на виконанні будь-якого виконавчого документа, зокрема виконавчого листа №2-580/2010, виданого 18.03.2010, не перебуває. Крім того зазначили, що ОСОБА_1 не доведено того, що накладення арешту 25.03.2010 відповідачем відбувалося саме в межах виконання виконавчого листа №2-580 від 18.03.2010, про який він вказував як на підставу позову. Суди зазначають, що орган, який виніс постанову про накладення арешту, позбавлений можливості скасувати накладений арешт, оскільки відсутні ідентифікуючі ознаки виконавчого документа, а оспорюваний арешт №9659506 на все майно був накладений 25.03.2010 в період після набрання рішенням законної сили, видачі виконавчих листів 18.03.2010 на обох боржників та до першого пред`явлення виконавчих листів до виконання 22.08.2011, що підтверджується матеріалами інформаційних довідок з виконавчого провадження станом на 24.09.2019, тобто не в межах відкритих виконавчих проваджень №28296754, №51736516 з виконання виконавчого листа №2-580/2010.

В силу ч.4 ст.78 КАС України, суд визнає встановленими обставини, встановлені рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19.12.2019 у справі №570/2512/19 такими, що не потребують доказування. Так, судовим рішенням у вказаній справі встановлено, що оспорюваний арешт №9659506 на все майно був накладений 25.03.2010 в період після набрання рішенням законної сили, видачі виконавчих листів 18.03.2010., до першого пред`явлення виконавчих листів до виконання 22.08.2011, тобто не в межах відкритих виконавчих проваджень №28296754, №51736516 з виконання виконавчого листа №2-580/2010.

У липні 2021 року позивач звернувся до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжегіонального управління Міністерства стиції (м. Львів) з заявою про зняття арешту з майна в якій просив повідомити чи перебувають на виконанні у Рівненському районному відділі ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виконавчі провадження де він є боржником та зняти арешт, який зареєстровано 25.03.2010 13:12:39 за №9659506 реєстратором: Рівненська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, 33013, Рівненська обл., м. Рівне, вул.. Кавказька, 7, каб. 221. Підставою обтяження є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н 25.03.2010, відділ ДВС Рівненського РУЮ (а.с. 27).

Листом від 30.07.2021 за № 38178 відповідач повідомив позивача про те, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі відсутні виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 . Крім того зазначив, що згідно з інформаційню довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна №268401397 від 30.07.2021 у Єдиному реєстрі заборон відчуженя обєктів нерухомого майна наявні записи про обтяження №9659506 та №16025222, що зареєстровані на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, що видана 25.03.2010 Рівненським районним відідлом ДВС. Додатково роз`яснив, що підстави для зняття арешту з усього майна встановлені ст. 59 Закоун України "Про виконавче провадження", тому у відповідача відсутні законні підстави для зняття арешту з майна позивача згідно його клопотання (а.с.28-29).

Як вбачається з листа Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) № 38178 від 30.07.2021, у відділі станом на поточну дату відсутні виконавчі провадження про стягнення боргів з ОСОБА_1 .

Згідно з Інформацією з Єдиного реєстру боржників за параметрами запиту боржника - фізична особа; ПІБ – ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 інформація відсутня (а.с.26).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд ззаанчає таке.

Насамперед суд ззаанчає, що за правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В свою чергу, за визначенням, яке міститься у п.2 ч.1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Розгляд позовних вимог особи, яка була заявником щодо реєстраційних дій до державного виконавця про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно належить до юрисдикції адміністративних судів, при умові, що позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій чи рішень державного виконавця і відсутній спір щодо права власності на відповідне майно.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №820/4146/17. Крім цього, від даного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 04.09.2018 по справі №823/2042/16.

Окремо суд зауважує, що при визначенні юрисдикційності спору з державним виконавцем чи щодо оскарження дій державного виконавця критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії та або рішення державного реєстратора з приводу реалізації останнім повноважень, наданих йому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц.

У даній справі встановлено, що право позивача на нерухоме майно ніким не оспорюється. Не виникає також і жодного приватноправового спору між позивачем та обтяжувачем прав на відповідне майно. Спір також не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб.

Враховуючи наведене вище та беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) відповідача, підлягає перевірці адміністративним судом.

Що стосується суті спору, то суд враховує наступне.

Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Між сторонами виникли спірні правовідносини, повязані із примусовим виконанням рішення суду, які регулюються як нормами Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, так і нормамаи Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, яке діяло на час накладення арешту на майно позивача.

Статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 (у відповідній редакції) регулювалася процедура відкриття виконавчого провадження, а саме державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносив постанову про відкриття виконавчого провадження. Частиною шостою цієї статті передбачено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження мав право накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Ареш на майно боржника міг накладатися державним виконавцем у встановлений статтею 55 цього Закону спосіб, зокрема шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, у разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державнимвиконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону (стаття 24 зазначеного Закону).

Як зазначено у пункті 8 частини першої статті 37 цього Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у випадках фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Наслідками закінчення виконавчого провадження на підставі статті 38 цього закону є припинення чинності арешту майна боржника.

Відповідно до ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, субєкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у звязку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках, як передбачено у ч.5 ст.59 зазначеного вище Закону, арешт може бути знятий за рішенням суду.

За правилами ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у звязку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. В свою чергу, за вимогами пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до пункту 8.19 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008, завершені виконавчі провадження в архів органу юстиції не передаються і підлягають знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання. Строк зберігання завершених виконавчих проваджень переданих на зберігання, відповідно до п.9.9. цього Порядку, становить 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 5 Закону №606 встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

При цьому, приписами ч.1 ст.7 Закону №606 встановлювалось, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч. 1 ст. 55 Закону № 606).

В той же час, ч. 2 ст. 55 Закону № 606 чітко зазначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною 1 статті 25 Закону № 606 визначено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.

Згідно із ч. 2 ст. 37 Закону № 606 про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

За приписами ч. 1, 2 ст. 38 Закону № 606, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Із наведеного слідує, що саме на державного виконавця покладався обов`язок у разі винесення ним постанови про закінчення виконавчого проваджені зокрема, на підставі ст.37 Закону № 606, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, якщо у такому виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про скасування арешту, накладеного на майно боржника, та вчинити відповідні дії щодо реєстрації припинення такого обтяження шляхом направлення до реєстратора заяви встановленого зразка.

Однак, всупереч наведених положень права відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на зняття арешту з майна позивача.

Суд також враховує, що згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах держави виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25.12.2008, чинного до 19.07.2017 (далі – Порядок), строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями" затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями; номенклатуру справ приватного виконавця (далі - Правила).

Відповідно до положень розділу XI Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Таким чином із викладеного вбачається, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

Як вбачається з листа Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) № 38178 від 30.07.2021, у відділі станом на поточну дату відсутні виконавчі провадження про стягнення боргів з ОСОБА_1 .

Згідно з Інформацією з Єдиного реєстру боржників за параметрами запиту боржника - фізична особа; ПІБ – ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 інформація відсутня.

Судом встановлено, що будь-яких виконавчих проваджень щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, боржником у яких був би ОСОБА_1 і для забезпечення виконання яких накладався арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження немає.

За наведеного суд дійшов висновку, що на даний час відсутні будь-які підстави для того, щоб продовжувало свою дію обтяження у вигляді арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладеного постановою державного виконавця Рівненського районного відділу ДВС №б/н від 25.03.2010.

В той же час, запис про обтяження зберігається в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і на сьогоднішній день позивач позбавлений можливості отримати рішення державного реєстратора про припинення такого обтяження.

У відповідача, через відсутність на виконанні відповідного виконавчого документа, відсутні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, і зняття арешту з майна боржника за правилами частини першої статті 40 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що існування незнятого арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження порушує права позивача.

Таким чином арешт, накладений постановою державного виконавця Рівненського районного відділу ДВС №б/н від 25.03.2010 підлягає скасуванню судом відповідно до ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, не зважаючи на відсутність факту протиправності у діях та рішеннях відповідача у даній справі.

За правилами ч.4 ст.6 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Позивач позбавлений права звернутися до суду з цивільним позовом у порядку ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (позаяк мав статус боржника) або ж зняти арешт у порядку частини третьої, четвертої цієї статті.

05.10.2016 набрав чинності новий від 02.06.2016 Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі також – Закон №1404).

Положенням ч.1, 2 ст.40 Закону № 1404 встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1).

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (ч. 2).

Підстави для зняття арешту визначені ч. 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно із ч.5 ст.59 Закону № 1404 у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (далі - Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

За визначенням, що наведене у п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ст.3 вказаного Закону).

Обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема, у вигляді арешту, підлягає державній реєстрації (п.1 ч.1 ст.4 зазначеного Закону).

За вимогами ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Відповідно до ст.6 Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

В свою чергу, підстави для державної реєстрації прав чітко визначені у ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, за правилами частини другої цієї статті, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

При цьому, за змістом п.3 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державним реєстратором є державний, приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Отже, відповідно до чинного законодавства, державний виконавець у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням у ній про скасування (зняття) накладеного арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також у разі отримання відповідної обґрунтованої заяви, наділений повноваженнями, діючи як державний реєстратор у розумінні приписів п.3 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", самостійно вчинити реєстраційні дії щодо внесення до Державного реєстру прав запису про припинення такого обтяження (зняття арешту тощо).

Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому, суд дійшов висновку, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, оскільки його ефективність визначена з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Проте, зважаючи на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд покласти судові витрати на позивача, у суду відсутні підстави вирішувати питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не зняття (не скасування) арешту з нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою Рівненського районного відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №б/н від 25.03.2010 (реєстраційний номер обтяження № 9659506 та №16025222, зареєстроване 25.03.2010 Рівненською філією ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України).

Зобов`язати Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою Рівненського районного відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №б/н від 25.03.2010 (реєстраційний номер обтяження №9659506 та №16025222, зареєстроване 25.03.2010 Рівненською філією ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) і вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (вул. Петра Могили, 22-Б, м .Рівне, 33000. ЄДРПОУ/РНОКПП 35007151)

Повний текст рішення складений 20 грудня 2021 року

Суддя С.А. Борискін