Рішення № 102116176, 21.12.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 грудня 2021 року м. Рівне №460/4677/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доБабинської сільської ради Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Бабинської сільської ради Рівненської області, у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22.01.2021 №175 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ";

зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування квартири АДРЕСА_1 площею 0,10 га за рахунок земель житлової та громадської забудови с. Томахів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №1703/1752/2012 зобов`язано Горбаківську сільську раду Гощанського району Рівненської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки в розмірі 0,10 га для будівництва та обслуговування квартири в АДРЕСА_2 . На виконання даного рішення 22.01.2021 Бабинською сільською радою, яка є правонаступником Горбаківської сільської ради, прийнято рішення № 175, яким було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для іншої житлової забудови (обслуговування квартири) в с. Томахів Бабинської сільської ради, у зв`язку з тим, що більша частини цієї земельної ділянки відведена у користування Томахівської ЗОШ І-ІІІ ст. Позивач вважає такі дії та рішення відповідача протиправними та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу суду від 11.05.2021 отримано відповідачем 28.07.2021 (а.с.41).

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем подано не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи позивача, на яких ґрунтуються його вимоги, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 20.10.2011 квартира номер АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності по 1/3 частині: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 15).

Відповідно до експлікації схеми земельної ділянки технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 визначено загальну площу земельної ділянки всього 213,1 кв.м щодо означеної квартири, з них: 121,2 кв.м під будинком та 91,9 кв.м під господарськими будівлями (а.с.12-14).

Позивач неодноразово зверталася із заявою до відповідача про надання письмової згоди на приватизацію земельної ділянки.

Рішенням Горбаківської сільської ради від 08.12.2011 № 261 ОСОБА_1 було відмовлено у наданні земельної ділянки для обслуговування житлової квартири АДРЕСА_3 , у зв`язку із відсутністю письмової згоди адміністрації школи на відчуження земельної ділянки та запропоновано взяти земельну ділянку в оренду (а.с.17).

Рішенням Горбаківської сільської ради від 18.07.2012 № 438 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Томахів у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка знаходиться у користуванні Томахівської ЗОШ І-ІІІ ступеня і у користування ОСОБА_1 раніше не надавалася (а.с.18).

10.10.2012 рішенням № 533 Горбаківської сільської ради відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування квартири, господарських будівель та споруд площею 0,10 га за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Томахів у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка знаходиться у користуванні Томахівської ЗОШ І-ІІІ ступеня (а.с.19).

Постановою Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №1703/1752/2012 визнано протиправними та скасовано рішення Горбаківської сільської ради Гощанського району Рівненської області:

від 08.12.2011 № 261 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 жительки с. Томахів про надання земельної ділянки";

від 18.07.2012 № 438 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на землю";

від 10.10.2012 № 533 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність".

Зобов`язано Горбаківську сільську раду Гощанського району Рівненської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки в розмірі 0,10 га для будівництва та обслуговування квартири в АДРЕСА_2 .

22.01.2021 Бабинською сільською радою Гощанського району Рівненської області прийнято рішення №175, яким відмолено у надані дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для іншої житлової забудови (забудовування квартири) в с. Томахів Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області, у зв`язку з тим, що більша частина цієї земельної ділянки відведена у користування Томахівській ЗОШ І-ІІІ ст. (а.с.27).

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

У силу вимог ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктами "а", "б", "в" ч.1 ст.12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.116 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частинами першою - четвертою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (п. "г" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За приписами ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) розроблення проекту землеустрою та його погодження, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, та прийняття зазначеним органом рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову в переданні земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Крім того, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Зазначену правову позицію сформульовано в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.

Так, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, у зв`язку з тим, що більша частина цієї земельної ділянки відведена у користування Томахівської ЗОШ І-ІІІ ст.

При цьому, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що підтверджуються вказані обставини

Крім того, обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу, не є обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що будь-яких зауважень щодо поданих позивачем до клопотань документів, зокрема, щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам конкретних законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, дане рішення не містить.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, так як процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні ним вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 22.01.2021 №175 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки у спірних правовідносинах відповідач прийняв рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, про протиправність та необхідність скасування якого суд дійшов висновку в ході розгляду даної справи, суд вважає за необхідне з метою повного та ефективного захисту прав позивача зобов`язати Бабинську сільську раду Гощанського району Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для іншої житлової забудови (обслуговування квартири).

На переконання суду, позовна вимога про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в даному випадку не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача з наступних підстав.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі №812/1312/18, які в силу вимог ч. 5 ст. 245 КАС України суд враховує при прийняті даного рішення.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07.02.2019 у справі №814/702/17, від 11.09.2019 у справі №819/570/18, від 11.08.2021 у справі №520/174/19, який відповідно до ч.5 ст.245 КАС України суд враховує при прийняті даного рішення.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

У такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Суд також приймає до уваги судову практику Європейського суду з прав людини (рішення "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988), яка визначає, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Отже, в даному випадку, зобов`язання Бабинської сільської ради Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для іншої житлової забудови (обслуговування квартири у житловому будинку садибного типу та господарських будівель і споруд) у власність, не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки такий звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно відмовив у задоволенні вказаної заяви.

Вирішуючи питання відшкодування позивачу понесених судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бабинської сільської ради Рівненської області судовий збір в сумі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №17647 від 29.04.2021 (а.с.34).

При цьому, судом встановлено, що позивачем за подання даної позовної заяви внесено судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, для повернення переплаченої суми судового збору позивачу необхідно подати до суду відповідне клопотання.

Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем одночасно з поданням позовної заяви заявлено клопотання про стягнення з відповідача понесених витрат на надання правничої допомоги.

Суд встановив, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 19.04.2021 №26/21 (а.с.28-29), укладеного між адвокатом Хоменко Іваном Миколайовичем (Адвокат) та Лаштою Ларисою Феодосіївною (Замовник), за правничу допомогу передбачену п.1.2 даного Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі визначеному в рахунках, які є невід`ємними частинами договору (п.3.1).

Рахунком №1/21 від 20.04.2021 на оплату послуг за надання правничої допомоги з орієнтовним розрахунком витрат визначено вид юридичної послуги, яка надається адвокатом; кількість годин/ сторінок, ціна в гривнях, а саме:

-складення позовної заяви про визнання незаконним та скасування рішення Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області № 175 від 22.01.2021; 8 год./ 10 ст, - 5500 грн;

-оформлення додатків до позовної заяви згідно з вимогами чинного законодавства – 1 год, - 400грн;

-сплата судового збору - 0,20 год., - 100 грн

-надіслання позовної заяви до суду – 1 год, - 200 грн;

-представництво інтересів замовника в підготовчому засіданні – 3 год, - 4000 грн;

- представництво інтересів замовника під час судового розгляду – 3 год, - 4000 грн.

Загальна сума 14200,00 грн (а.с. 32).

Крім того, до матеріалів справи долучено квитанцію на суму 14200 грн. з призначенням платежу: "за надання правничої допомоги згідно договору №26/21 від 19.04.2021, згідно рахунку №1/21 від 20.04.2021 від ОСОБА_1 " (а.с.33).

Інших доказів на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до справи не надано.

З вимог ст. 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 КАС України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що заявлена адвокатом сума до відшкодування не є співмірною із складністю справи та часом, витраченим на виконання відповідних робіт, з урахуванням такого.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

З огляду на визначені законом види адвокатської діяльності, суд вважає безпідставним включення до складу судових витрат таких послуг як: оформлення додатків до позовної заяви, сплата судового збору, надіслання позовної заяви до суду, оскільки такі дії не є видом правової допомоги та можуть вчинятися адвокатом під час підготовки позовної заяви.

Крім того, суд зазначає, що ухвалою суду від 11.05.2021 вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Тому, включення до послуг адвоката витрат пов`язаних з представництвом інтересів замовника в підготовчому засіданні та під час судового розгляду є також безпідставним.

Оцінивши тривалість визначеного в наданих документах часу, затраченого адвокатом на складення позовної заяви в кількості 8 год., суд вважає такий необґрунтованим, оскільки судом було встановлено, що даний спір фактично зумовлений продовженням спору між тими ж учасниками, що був предметом судового розгляду в справі №1703/1752/2012 та вирішений Верховним Судом на користь позивача. Будь-яких нових аргументів на підтримання правової позиції в даній справі позивачем в позовній заяві наведено не було.

Поряд з цим, суд зазначає, що дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 14200 грн, є надмірною, неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, отже підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2500,00 грн, а саме: за надання правничої допомоги зі складання позовної заяви.

Решту витрат на правничу допомогу в сумі 11700,00 грн повинен понести позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 2500,00 грн підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, з огляду на подані докази понесених витрат. Такий розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Бабинської сільської ради Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бабинської сільської ради Рівненської області "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " від 22.01.2021 №175.

Зобов`язати Бабинську сільську ради Рівненської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування квартири АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови с. Томахів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Бабинської сільської ради Рівненської області судовий збір в сумі 908,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Бабинської сільської ради Рівненської області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

В присудженні на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11700,00 грн відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Бабинська сільська рада Рівненської області (вул. Незалежності, 1, с. Бабин, Гощанський район, Рівненська область, 35431. ЄДРПОУ/РНОКПП 40128400)

Повний текст рішення складений 21 грудня 2021 року

Суддя Н.О. Дорошенко