Рішення № 102116171, 20.12.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 грудня 2021 року м. Рівне №460/10828/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А 0796 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 0796, в якому просить суд: стягнути з військової частини А0796 на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2016 по 06.07.2021 (включно) у розмір 54301,061 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено право позивача на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 17.05.2016 по 06.07.2021.

Ухвалою суду від 06.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Відтак, правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України відсутні.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України, де отримував грошове забезпечення.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.04.2016 №156 майор ОСОБА_1 звільнений у запас з посади старшого інженера-дослідника 484 літаючої авіаційно-технічної лабораторії відповідно до статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за підпунктом “б” (за станом здоров`я), з правом носіння військової форми одягу.

Наказом командувача військ оперативного командування “Захід” (по стройовій частині) від 16.05.2016 № 110, ОСОБА_1 з 16.05.2016 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до Рівненського ОМВК Рівненської області. Визначено здійснити виплату одноразової грошової допомоги по звільненню, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 за 22 календарні роки.

Згідно з даними комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", що функціонує в судах загальної юрисдикції відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2020 №30 (далі - КП "ДСС"), рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі №460/400/21, яке набрало законної сили 27.05.2021, позов ОСОБА_1 задоволено повністю:

- визнано протиправними дії Військової частини А0796 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”;

- зобов`язано Військову частину А0796 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення, відповідачем 06.07.2021 перераховано на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу при звільнення у сумі 54326,26 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 (а.с.8).

Зважаючи на затримку розрахунку при звільненні за період з 17.05.2016 по 06.07.2021, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Крім того суд зазначає, що за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всіх належних йому на день виключення зі списків особового складу військової частини виплат.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати всіх належних на день виключення особи зі списків особового складу військової частини виплат.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду наведена в постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як встановлено судом, позивача з 16.05.2016 виключено зі списків особового складу військової частини. При звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усіх належних йому сум.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у повному обсязі у день звільнення зі служби (16.05.2016), проте виконав свій обов`язок лише 06.07.2021.

Враховуючи, що позивачу не була виплачена належна одноразова грошова допомога у день його звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Згідно довідкою від 16.05.2016 №501/20/4/126 виданою Військовою частиною А0796, грошове забезпечення позивача за два місяці служби перед звільненням складало: 26741,12 (березень 2016 року - 13370,56 грн., квітень 2019 року - 13370,56 грн).

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 438,38 грн (з розрахунку: 26741,12грн/61 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 17.05.2016 по 06.07.2021 становить 1877 днів.

Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 822839,26 грн (438,38 грн*1877 днів).

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 28.01.2021 у справі №580/2427/19.

За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при цьому враховуючи наведені вище умови.

Суд ураховує, що виплачена сума заборгованості з однаразової грошової допомони при звільненні позивача становить 54326,26 грн.

Тобто, частка такої заборгованості у сумах, які визначені відповідно до ст.117 КЗпП України, становить 0,07 (з розрахунку: 54326,26/822839,26).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 57598,75 грн (0,07*822839,26) з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах.

Натомість вимоги позивача правомірні, обґрунтовані, а тому позов підлягає до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини А0796 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2016 по 06.07.2021.

Зобов`язати Військову частину А0796 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2016 по 06.07.2021 в сумі 57598,75 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 75 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Військова частина А 0796 (вул. Дубенська, 2,м. Рівне,33000. ЄДРПОУ/РНОКПП 07852893)

Повний текст рішення складений 20 грудня 2021 року

Суддя У.М. Нор