Рішення № 102114797, 20.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/15015/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (14.07.2021) за перерахунком пенсії відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (14.07.2021) за перерахунком пенсії відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підставою позову зазначено протиправність, на думку позивачки, відмови відповідача в проведенні перерахунку її пенсії відповідно до заяви від 14.07.2021. Позивачка вважає, що має право на підвищення до пенсії, передбачене пунктом «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона є примусово переселеним членом сім`ї особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, та згідно з посвідченням № 65/16-П користується пільгами відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Вказане зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 13.09.2021 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.

Ухвалою від 04.10.2021 продовжено строк залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою від 27.10.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 88128 від 29.11.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що позивачкою не надано відповідачу документів про визнання її реабілітованою або членом сім`ї реабілітованого, якого було примусово переселено. Також зазначив, що з довідки № 4/5-13563 від 05.12.1991 Управління внутрішніх справ Львівської області слідує, що ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виселені з села Красне Буського району Львівської області з конфіскацією майна. Звернув увагу, що відомості стосовно позивачки у вказаній довідці відсутні. Крім цього, вказав, що згідно з посвідченням Львівської обласної ради від 10.06.2014 № 65/16-П – ОСОБА_1 на території Львівської області має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відтак, на думку відповідача, у позивачки відсутні документи, що підтверджують факт примусового переселення, тому підстав для встановлення до пенсії підвищення, відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає. Разом з цим, зазначив, що розмір підвищень реабілітованим особам, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2019 № 92 «Про внесення зміни до п. 4 постанови від 16.07.2008 № 654) і становить для репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Просив у задоволенні позову відмовити.

Також на адресу суду від відповідача надійшли пояснення по справі (вх. № 12549ел від 02.12.2021), у яких зазначив, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 14.07.2021 в порядку Закону України «Про звернення громадян». В свою чергу, відповідь відповідача від 10.08.2021 № 10619-9617/К-52/В-1300/21 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а носить лише інформативний характер, а, отже, не можу бути предметом оскарження дій чи бездіяльності відповідача.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Позивачка, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії за віком з 18.09.2011 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до довідки № 4/4-2661 від 16.07.1991, виданої Управлінням внутрішніх справ Львівської області сім`я у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 була виселена на спецпоселення 22.04.1950 згідно із випискою із протоколу № 37 Особливої Наради при МВС СРСР від 19.08.1950.

Згідно з довідкою № 4/5-13563 від 05.12.1991 Управління внутрішніх справ Львівської області ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виселені з села Красне Буського району Львівської області з конфіскацією майна, на підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах в тому числі з поверненням конфіскованого майна або його вартості.

Як слідує з довідки № 13/2433-91 від 05.06.1992 Прокуратури Львівської області, ОСОБА_5 , який засуджений відповідно до постанови особливої наради при МДБ СРСР від 31.05.1950, реабілітований на підставі ст. 1 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» з поверненням конфіскованого майна або його вартості.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Обор району імені Лазо Хабаровського краю РСФСР. Батько: ОСОБА_5 , українець; мати: ОСОБА_7 , українка.

Із свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 24.07.1982 слідує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 уклали шлюб 24.07.1982, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 24.07.1982 зроблено запис № 27.

Згідно з посвідченням № 65/16-П від 10.06.2014 позивачка на території Львівської області має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою від 13.07.2021 у якій просила надати довідку щодо формули розрахунку її пенсії, а також просила вказати чи застосовується підвищення до пенсії позивачки як реабілітованій особі відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». До вказаної заяви позивачкою додано копію посвідчення № 65/16-П від 10.06.2014.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 10619-9617/К-52/8-1300/21 повідомлено позивачку про нарахування їй пенсійного забезпечення. Також вказано, що позивачці не встановлено надбавку як громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, оскільки в пенсійній справі відсутні необхідні документи для встановлення надбавки.

Позивачка не погоджується із вказаною відмовою їй у виплаті підвищення до пенсії як члену сім`ї реабілітованого, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, вважає таку протиправною та такою, що порушує її права, відтак звернулася до суду за їх захистом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (у редакції, чинній на час реабілітації позивачки), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «війками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назва закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ; визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).

Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону № 962-XII визначено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».

Відповідно до статті 12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 вказаного Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 вказаного Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 вказаного Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України.

Відповідно до довідки № 4/4-2661 від 16.07.1991, виданої Управлінням внутрішніх справ Львівської області сім`я у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 була виселена на спецпоселення 22.04.1950 згідно із випискою із протоколу № 37 Особливої Наради при МВС СРСР від 19.08.1950.

ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виселені з села Красне Буського району Львівської області з конфіскацією майна, на підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах в тому числі з поверненням конфіскованого майна або його вартості, що встановлено судом з довідки № 4/5-13563 від 05.12.1991 Управління внутрішніх справ Львівської області

Довідкою № 13/2433-91 від 05.06.1992 Прокуратури Львівської області встановлено, що ОСОБА_5 , засуджений відповідно до постанови особливої наради при МДБ СРСР від 31.05.1950, заарештований 16.12.1949, звільнений 02.04.1955; утримувався під вартою в місцях позбавлення волі п`ять років три місяців сімнадцять днів; реабілітований на підставі ст. 1 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» з поверненням конфіскованого майна або його вартості.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Обор району імені Лазо Хабаровського краю РСФСР, про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено актовий запис № 117. Батьки: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Із свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 24.07.1982 слідує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 уклали шлюб 24.07.1982, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 24.07.1982 зроблено запис № 27.

Як вже встановлено судом, Львівською обласною радою 10.06.2014 видано ОСОБА_1 посвідчення № 65/16-П, згідно з яким вона має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, суд з повного та всебічного аналізу долучених до матеріалів справи доказів, дійшов висновку, що ОСОБА_1 є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім`ї репресованої з політичних мотивів родини (батька та матері), яка згодом була реабілітована, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

У той же час, підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 встановлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.

Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак згідно з ст. 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», слід застосовувати для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З аналізу співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 та пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Відтак суд вважає, що підвищення до пенсії в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

З огляду на наведене суд, проаналізувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2021.

Із змісту позовних вимог слідує, що позивачка просить визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (14.07.2021) за перерахунком пенсії відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.

Поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі № 807/583/14, від 15.03.2019 у справі № 805/1953/18-а та від 23.05.2018 у справі № 802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

Таким чином, нездійснення нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (14.07.2021) за перерахунком пенсії відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд кваліфікує як протиправну бездіяльність.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

Разом з цим, суд враховує, що дії відповідача у відмові позивачці в перерахунку пенсії, з урахуванням надбавки як члену сім`ї реабілітованого відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виразилися у наданні відповіді № 10619-9617/К-52/8-1300/21 від 10.08.2021.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивачки буде прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2021 та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2021.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн, сплачений нею при зверненні до суду із цим позовом.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2021.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2021.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Р.П. Качур