Рішення № 102114592, 09.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року

справа №380/13866/21

провадження № П/380/14053/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Таратули Р.С., представника відповідача Горбаня О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ

20.08.2021 на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах позивача діє представник адвокат Колошкін Ігор Анатолійович, до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення про скасування ОСОБА_2 дозволу на імміграцію в Україні. Оскаржуваним рішенням позивачу скасований дозвіл на імміграцію в Україні на підставі пунктів 1,4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». В рішенні зазначено, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 04.12.2017 скасована на підставі вимог пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затв. постановою КМУ від 25.04.2018 №321, а позивач зобов`язаний протягом місяця з дня отримання цього рішення виїхати з України. Позивач стверджує, що це рішення є очевидно незаконним, оскільки він отримав дозвіл на імміграцію як чоловік дружини та батько дитини, котрі є громадянами України, тому наявність чи відсутність в нього судимості в силу Закону України «Про імміграцію» не має жодного значення ані при вирішенні питання про надання йому права на постійне перебування на території України.

Відповідач позов не визнає, проти задоволення позовних вимог заперечує з мотивів, що наведені у відзиві на позов (а.с. 20-24). Так, 27.09.2017 громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Гуджранвала Пакистан, перебуваючи в Україні на законних підставах (документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_2 від 18.04.2017, строком дії до 26.06.2018, за дійсним паспортним документом НОМЕР_3 , виданим 03.05.2016) звернувся до Симбірського MB ДМС у Львівській області з письмовим клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п.1 ч. 3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», оскільки є батьком громадянки України. Після проведеної перевірки у відповідності до вимог імміграційного законодавства та за відсутності підстав для відмови у видачі дозволу 18.11.2017 прийнято рішення про видачу заявнику дозволу на імміграцію в Україну № 4634/29. Відповідно до цього дозволу іноземець документований ГУДМС у Львівській області посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданою 04.12.2017 з безстроковим терміном дії, згідно якої останній поставлений на відповідний облік та зареєстрований. 03.06.2021 до ГУДМСУ у Львівській області надійшло подання ГУНП у Закарпатській області про скасування згаданих дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину Пакистану ОСОБА_4 , оскільки при оформленні цих документів він свідомо надав неправдиві відомості. Так, вперше ця особа потрапила в поле зору правоохоронних органів України на початку 2012 року з персональними даними громадянина Ісламської Республіки Пакистану ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зі слів). 07.04.2014 ця особа звернулася до ГУДМС У Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Документів, які б посвідчували особу надано не було, тому відповідно до ч.8 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані були записані з його слів, як ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на такі дані булп оформлена та видана «Довідка про звернення за захистом в Україні» № 003448 від 07.04.2014. 22.04.2014 за результатами розгляду заяви рішенням ГУДМС в Закарпатській області, особі з персональними даними ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у наданні статусу біженця було відмовлено. Після відмови іноземець намагався оскаржити рішення в Закарпатському окружному адміністративному суді, проте 19.12.2014 суд залишив позовну заяву без розгляду, це рішення 18.03.2015 набрало законної сили. 15.04.2015 вироком Ужгородського міськрайонного суду особу з персональними даними ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.332 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі та на підставі статті 75 КК України від відбування основного покарання звільнений з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки. За результатами проведеної ГУНП в Закарпатській області перевірки встановлено збіг дактилоскопічних карт, заповнених на анкетні дані громадянина Пакистану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 04.12.2017, виданою ГУДМС у Львівській області, та громадянина Пакистану ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше документованого довідкою про звернення за захистом в Україні № 003448 від 07.04.2014, що свідчить про тотожність вказаних осіб. Отже, під час звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну 27.09.2017 Уллах Ірфан, раніше документований як ОСОБА_5 , зазначив неправдиві відомості щодо своїх персональних даних, оскільки повідомив, що не притягувався до кримінальної відповідальності. Ця обставина відповідно до пункту першого частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» може бути підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, тому відповідач правомірно прийняв оскаржене рішення.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с.144-148) та усні пояснення в судовому засіданні. Повідомив, що дійсно вперше прибув в Україну ще в 2012 році, в той час не володів українською мовою та був задокументований міграційною службою іменем його брата. В 2017 році прибув до України на законних підставах, при оформленні документів міг допустити помилку. Разом з тим, з того часу позивач в Україні істотно вдосконалив навики спілкування державною мовою, працює та утримує сім`ю, систематично залучається в якості перекладач правоохоронними органами, котрі надали суду на нього позитивні характеристики (а.с.153-154, 168). Представник позивача просить суд врахувати, що стаття 12 Закону України» «Про імміграцію» не містить імперативного обов`язку уповноваженого органу скасувати дозвіл на імміграцію при наявності певних обставин. Також із першого пункту цієї статті випливає, що неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність, мають підтверджувати чи засвідчувати підстави дозволу на імміграцію. Правовою підставою надання ОСОБА_2 в листопаді 2017 року дозволу на імміграцію в Україну була норма пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», відповідно до котрої дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається - одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Громадянин Пакистану ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 отримав дозвіл на імміграцію як батько громадянки України ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується її свідоцтвом про народження. Громадянство дитини підтверджене довідкою № 140 про реєстрацію особи громадянином України, виданою 01.06.2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби у Закарпатській області. Тому інформація про те, що позивач у 2014 році у процедурі розгляду заяви про надання статусу біженця в Україні був документований довідкою про звернення за захистом на інше ім`я, не стосується підстав отримання ОСОБА_7 дозволу на імміграцію і не має правового значення у справі щодо законності його скасування. Так само не має правового значення інформація про те, що позивач притягувався до кримінальної відповідальності та мав судимість, оскільки відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про імміграцію» на осіб, зазначених у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону (тобто і на батьків громадян України) не поширюється така підстава для відмови у наданні дозволу на імміграцію, як засудження до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Крім того, просить врахувати, що рішенням судді Ужгородського міськрайонного суду позивача звільнено від покарання, таке набуло законної сили 09.10.2018 року.

Просить суд також врахувати, що відповідач ніяк не обґрунтовує застосування пункту 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якого дозвіл на імміграцію може бути скасовано, лише якщо це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При прийнятті рішення від 19.07.2021 року про скасування дозволу на імміграцію не було враховано обставини, які мають суттєве значення для прийняття рішення: 1) наявність у позивача дружини та неповнолітньої доньки, про яких на ньому лежить обов`язок піклуватися, а також вагітність дружити другою дитиною (а.с.159); 2) наявність постійного місця проживання, 3) співпрацю позивача з органами державної прикордонної служби України та іншими правоохоронними органами, в котрих він користується довірою.

Суд заслухав промови учасників справи, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Гуджранвала Пакистан, в період 2012-2015 років перебував на території України під іменем ОСОБА_5 (записане зі слів позивача, з його пояснень – внаслідок незнання ним української мови в процесі співбесіди було допущено помилку та задокументовано його за іменем його брата). За результатами розгляду заяви про визнання біженцем позивачу було відмовлено у наданні цього статусу.

15.02.2015 в ОСОБА_1 та громадянки України ОСОБА_8 народилася донька ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.151); на підставі рішення ГУ ДМС України вона набула громадянства України з дати народження (а.с.152).

15.04.2015 вироком Ужгородського міськрайонного суду позивача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 332 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України від відбування основного покарання звільнений з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки; ці обставини підтверджуються наданими відповідачем матеріалами та визнається позивачем.

05.11.2015 року ОСОБА_3 одружився з громадянкою України ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.150).

27.09.2017 Уллах Ірфан, перебуваючи в Україні на законних підставах (документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_2 від 18.04.2017 строком дії до 26.06.2018, за дійсним паспортним документом НОМЕР_3 , виданим 03.05.2016) звернувся до Симбірського MB ДМС у Львівській області з письмовим клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки є батьком громадянки України. В цій заяві (а.с.27) заявник повідомив, що є чоловіком громадянки України ОСОБА_9 та батьком громадянки України ОСОБА_6 , а також надав підтверджуючі документи (а.с. 27-36); серед іншого заявник вказав, що до кримінальної відповідальності не притягувався.

Після проведеної перевірки 18.11.2017 було прийнято рішення про видачу заявнику дозволу на імміграцію в Україну № 4634/29 (а.с.49). На підставі цього дозволу Уллах Ірфан документований ГУДМС у Львівській області посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданою 04.12.2017 (а.с.59).

03.06.2021 до ГУДМСУ у Львівській області надійшло подання ГУНП у Закарпатській області про скасування згаданих дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину Пакистану ОСОБА_4 , обґрунтоване тим, що при оформленні цих документів він свідомо надав неправдиві відомості щодо непритягнення до кримінальної відповідальності, а також описано прийняті щодо позивача під іменем ОСОБА_5 рішення компетентних органів та судів (а.с.64-68).

За результатами вивчення подання посадові особи склали висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану Уллах Ірфану, затверджений керівником 19.07.2021 (а.с.112-117), котрий в частині встановлених фактичних обставин дублює згадане вище подання.

19.07.2021 керівник ГУ ДМС у Львівській області прийняв рішення №02-02/40 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_10 , відповідно до якого йому скасований дозвіл на імміграцію в Україні на підставі пунктів 1,4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію»; видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 04.12.2017 скасована на підставі вимог пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затв. постановою КМУ від 25.04.2018 №321; роз`яснено обов`язок протягом місяця з дня отримання рішення виїхати з України. ОСОБА_1 повідомлено про прийняте рішення листом (а.с.6, 119).

При оцінці фактичних обставин справи та прийнятті рішення суд керується такими нормами права та мотивами їх застосування до спірних правовідносин:

умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» 7 червня 2001 року № 2491-III (далі – Закон №2491), котрий містить такі поняття:

- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

- квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону №2491 дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України (пункт 1 частини третьої статті 4 Закону 2491).

Відповідно до статті 9 Закону №2491 заява про надання дозволу на імміграцію подається особою, яка перебуває в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2491 особи, які постійно проживають за межами України (за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3, 6 частини третьої статті 4 цього Закону) разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості. Ця норма кореспондується з положеннями пункту 1 частини першої та частиною другою статті 10 Закону №2491, відповідно до яких:

- дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; - це положення не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Відповідно до положень статті 12 Закону №2491 дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України. с

В світлі обставин цієї справи суд наголошує на такому - формулювання норми частини першої статті 12 Закону №2491 через словосполучення «дозвіл може бути скасовано» свідчить про надання законодавцем компетентному органу виконавчої влади (ДМС) дискреційних повноважень на прийняття відповідного рішення з урахуванням конкретних обставин кожної ситуації, - з метою врахування індивідуальної ситуації кожної особи, щодо якої приймається рішення.

Оскільки Закон №2491 не визначає будь-яких критеріїв для застосування наданих органам ДМС дискреційних повноважень, це ставить питання щодо якості такого закону та можливості дотримання принципу юридичної визначеності як важливого елемента верховенства права. Разом з тим, пунктом 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12. 2002 року № 1983) передбачено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання; на підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Отже, орган ДМС діючи добросовісно, розсудливо та пропорційно, як того вимагає частина друга статті 2 КАС України, мало можливість та обов`язок уважно вивчити подання органу МВС, могло отримати додаткові пояснення від інших органів, а також заслухати самого позивача. Як наслідок, в тексті прийнятого ДМС рішенні щодо анулювання дозволу на імміграцію (як про анулювання, так і про відсутність підстав для анулювання дозволу на підставі подання органу МВС) повинні бути наведені встановлені ним обставини, а також обґрунтовані мотиви прийняття саме такого рішення.

Суд констатує, що в оскарженому рішенні наведено лише правові підстави його прийняття – пункти 1 та 4 частини першої статті 12 Закону №2491.

Щодо пункту 1 частини першої статті 12 суд зазначає таке:

поясненнями сторін та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень (http://www.reestr.court.gov.ua/Review/76845181) підтверджується, що позивача звільнено від покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.04.2015 лише 28.09.2018. Отже, ОСОБА_3 дійсно вказав у заяві від 27.09.2017 (а.с.27) недостовірні дані щодо притягнення його до кримінальної відповідальності та наявності судимості. Разом з тим, ОСОБА_3 звертався в вересні 2017 року до компетентного органу ДМС про надання йому дозволу на імміграцію як особа, що є батьком громадянки України, тому:

- відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491 він не мав обов`язку додавати до заяви про надання дозволу на імміграцію довідки про відсутність судимості;

- відповідно до частини другої статті 10 Закону №2491 наявність у нього судимості, не погашеної і не знятої у встановленому законом порядку, з визначенням покарання у формі позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, не була підставою для відмови в наданні йому дозволу на імміграцію.

Отже, в розумінні пункту 1 частини першої статті 12 Закону №2491 дозвіл на імміграцію було надано ОСОБА_2 на підставі достовірних та правдивих відомостей про те, що він є батьком громадянки України, а наявність чи відсутність в нього судимості жодним чином не впливала на це рішення. Оскільки вказані ним недостовірні відомості жодним чином не впливали на прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, то виявлення таких відомостей не є однозначною та беззастережною передумовою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Щодо пункту 4 частини першої статті 12 суд зазначає таке:

Ані в тексті рішення, ані у відзиві на позов територіальний орган ДМС не вказав, чому скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Разом з тим, відповідач не проаналізував того, що ОСОБА_3 є батьком малолітньої громадянки України та чоловіком громадянки України. Рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію має наслідком видворення позивача за межі України та, як наслідок, є втручанням в його право на повагу до сімейного та приватного життя, гарантованого статтею 8 ЄКПЛ. Отже, таке втручання, щоб бути виправданим, повинно ґрунтуватися на законі, мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві, - тобто пропорційним до заявленої легітимної мети.

Суд вже висловив свої міркування щодо законності оскарженого втручання та відсутності в доводах відповідача чітко сформульованої легітимної мети здійсненого ним втручання.

Оцінюючи питання необхідності оскарженого втручання суд враховує таке:

В 2018 році позивач звільнений судом від призначеного йому в 2015 році кримінального покарання. Уллах Ірфан опанував українську мову та впродовж 2020-2021 років надає органам охорони правопорядку та державного кордону послуги як перекладач з рідної мови при здійсненні ними адміністративно-юрисдикційної діяльності та в рамках проведення ними слідчих (розшукових) дій, а також характеризується цими органами як відповідальна та порядна людина (підтверджується листами 27 та 94 прикордонних загонів ДПС України, а також Управління стратегічних розслідувань в Закарпатській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, а.с.153, 154, 168). Ці обставини в їх сукупності свідчать про те, що позивач дієво став на шлях виправлення та свою працею приносить користь правоохоронним органам держави, що надала йому дозвіл на імміграцію. Окрім цього, його праця приносить дохід для утримання дитини, що є громадянкою України. За таких обставин суд не встановив обставин, що свідчили б про необхідність прийняття ДМС рішення про скасування дозволу на імміграцію позивача з наведених в ньому підстав, а також констатує, що відповідач не довів відповідності його рішення критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 КАС України.

Підсумовуючи наведені міркування суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до встановлених статтею 139 КАС України правил розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Повне рішення виготовлене 20.10.2021.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області №02-02/40 від 19.08.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (Львівська область, місто Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 11; ідентифікаційний код 37831493) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати на сплату судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, що постановив рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Москаль Р.М.