Рішення № 102114334, 22.12.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м.Кропивницький Справа № 340/8938/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради (вул.Арх.Паученка, 41/26, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 43947572) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Департамент соціальної політики Кропивницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;

- стягнути з Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5000 грн..

Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначив, що з 2020 р. після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020р. №3-р/2020 набув право на допомогу до 5 травня в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, передбаченої Законом України “Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, але відповідач вчинив протиправну відмову у проведенні цієї виплати у 2021 році.

Відповідачем, у строк встановлений судом, відзив на адміністративний позов не надано.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни, згідно з посвідченням НОМЕР_2 .

Позивачу виплачена щорічна разова допомога до 5 травня 2021 року у розмірі 3391,00 грн..

Не погодившись з розміром виплаченої допомоги, позивач ініціював розгляд судом даного спору.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі – Закон №3551-XII).

Статтею 13 Закону №3551-XII встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25.12.1998 №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 вказаного Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 (набрав чинності 01.01.2008) частину п`яту статті 13 Закону України № 3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28 грудня 2007 року.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Поряд із цим, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, що регламентує ті самі відносини.

Зокрема, Законом України від 28.12.2014 року №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01.01.2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ця норма діяла з 01.01.2015 року.

На виконання зазначених вище приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні (на кожен бюджетний рік) постанови, а саме: №147 від 31.03.2015, №141 від 02.03.2016, №233 від 05.04.2017, №170 від 14.03.2018, №237 від 20.03.2019, №112 від 19.02.2020, якими визначався, зокрема, і розмір та порядок виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст.425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи – вісім мінімальних пенсій за віком; III групи – сім мінімальних пенсій за віком.

Відповідна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 у справі №440/2722/20, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч.5 ст.242 КАС України).

Таким чином, позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни другої групи, на момент нарахування та виплати йому у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня та на дату звернення його із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, мав право на отримання цієї допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Згідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, мінімальна пенсія – державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Відповідно до статті 28 частини 1 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ установлено з 1 січня 2021 року для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум у розмірі 1769 гривень.

Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи повинен становити 12383,00 грн (1769,00 грн х7).

Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

При цьому, суд не приймає до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою було врегульовано розмір одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році, оскільки норми підзаконного нормативно-правового акту, чим в даному випадку є така постанова, не мають вищої юридичної сили над положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, якими передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Відтак, норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України.

Згідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідач, не здійснивши нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", допустив протиправну бездіяльність та порушив право позивача на отримання такої допомоги у законодавчо встановленому розмірі.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради на користь позивача моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5 000 грн, суд зазначає наступне.

Зазначена вимога про стягнення моральної шкоди заявлена одночасно з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому відповідно до ч.5 ст.21 КАС України підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Суд враховує, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. При цьому сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у постанові від 25.04.2019 р. у справі №818/1429/17 (провадження №К/9901/1826/18) та постанові від 31.07.2019 р. у справі №804/6922/16 (провадження №К/9901/30090/18).

У позовній заяві позивач посилається на правові позицію Верховного Суду, викладені у справах №285/1864/16-а, №820/5044/18, №750/6330/17, №459/274/17.

У постанові від 27.11.2019 р. у справі №760/6330/17 (провадження №К/9901/37372/18) Верховний Суд вказав, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 р. у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна школа полягає у стражданні або приниженні яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, її інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникають внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст.117 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача – органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується – обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою ( в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень – відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем.

Суд враховує, що відповідачем відносно позивача, який є учасником бойових дій допущено бездіяльність, яка зумовлена неналежним фінансуванням державою відповідних програм та не перерахуванням коштів у повному обсязі головним розпорядником. При цьому позивачем у позовній заяві не зазначено про завдання йому страждання чи приниження, спричинення фізичних чи психологічних наслідків, що унеможливлює встановлення причинно-наслідкового зв`язку та визначення співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Представником позивача до позовної заяви додано заяву про те, що докази витрат на правничу допомогу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідачем також не надано суду доказів понесення судових витрат, які б підлягали розподілу за ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.132, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Кропивницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Ю.П. Пасічник