Рішення № 102112953, 22.12.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Житомир справа № 240/18642/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1619 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А1619 у якому, з урахуванням позовної заяви, що надійшла до суду на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення законного нарахування та невиплату при звільненні з військової служби 28.10.2016 позивачу заборгованості суми з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.10.2016 включно з встановленням для обчислення індексації грошового забезпечення місяця підвищення тарифних ставок (окладів) – базового місяця – січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та стягнути на користь позивача не отриману при звільненні з військової служби 28.10.2016 – суму заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.10.2016 включно з встановленням для обчислення індексації грошового забезпечення місяця підвищення тарифних ставок (окладів) – базового місяця – січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплату при звільнені 28.10.2016 позивача, грошової компенсації за невикористані під час проходження військової служби календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки, а саме: з розрахунку 14 календарних днів на рік, а разом за 28 календарних днів, виходячи із суми (розміру) грошового забезпечення на день звільнення і служби – 28.10.2016;

- зобов`язати відповідача нарахувати невиплачену при звільнені 28.10.2016 позивача, грошової компенсації за невикористані під час проходження військової служби календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки, а саме: з розрахунку 14 календарних днів на рік, а разом за 28 календарних днів, виходячи із суми (розміру) грошового забезпечення на день звільнення і служби – 28.10.2016;

- зобов`язати відповідача виплату відповідно до рішення суду позивачу здійснити шляхом перерахування на банківський рахунок позивача.

В обґрунтування позову вказує, що відповідачем при звільненні зі служби позивача не було виплачено з індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.10.2016 та грошової компенсації за невикористані під час проходження військової служби календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 15.10.2021. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що Порядком №1078 не передбачено механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Щодо позовних вимог в частині грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, відповідач у відзиві зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям, зокрема і додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється. Вважає, що відсутні підстави для виплати такої компенсації. Просить у задоволення позову відмовити.

Окрім того просить закрити провадження у справі. В обґрунтування вказує на пропуск позивачем строків звернення до суду.

Ухвалою суду від 20.10.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

У період із 07.12.2021 по 21.12.2021 (включно) головуюча суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, з`ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В2254 (по стройовій частині) від 28.10.2016 за №298 позивача звільнено з військової служби у запас на підставі Указу Президента України №411/2016 від 26.09.2016, та з 28.10.2016 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У наказі від 28.10.2016 за №298 вказано, що позивача звільнено на підставі підставі пп. «є» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із заявою у якій просив здійснити нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення у період із 01.12.2015 по 28.10.2016 та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015 та 2016 роки.

Листом від 30.06.2021 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення у період із 01.12.2015 по 28.10.2016 та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015 та 2016 роки

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.

Щодо позовних вимог про грошову компенсацію за невикористані під час проходження військової служби календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією доданого до позовної заяви посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 13.08.2015.

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 12 ч. 1ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч.8ст. 10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з ч. 14ст. 10-1 Закону №2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17ст. 10-1 Закону №2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18ст. 10-1 Закону №2011в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Поняття особливого періоду визначено абз. 5 ч. 1ст. 1 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, норми Закону №2011 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з військової служби відповідач не провів виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки.

Доказів протилежного до суду не подано.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Доводи про те, що оскільки позивач мав статус військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, тому на нього не поширюються норми передбачені п. 14 ст. 10-1 Закону 2011, а поширюються виключно норми п. 20ст. 10-1 Закону 2011 колегією суддів не прийнято до уваги виходячи з наступного.

П. 20 ст. 10-1 Закону 2011 передбачає, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.

У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він вже використав щорічну основну відпустку, провадиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному в абзаці четвертому пункту 14 цієї статті.

Суд зазначає, що наведена норма регулює виключно питання щодо надання та виплату грошової компенсації саме за невикористану щорічну основну відпустку. При цьому жодним чином не регулює питання щодо надання та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку таким військовослужбовцям.

В даному випадку спеціальним законом, яким підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який і надає пільгу у вигляді права одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій, до яких і відноситься позивач.

Не використання такого виду додаткової відпустки під час проходження військової служби повинно відшкодовуватись у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби шляхом виплати компенсації за всі невикористані ними дні додаткової відпустки.

Особи, призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період використовують весь комплекс гарантій соціального і правового захисту, встановлених законодавством як для військовослужбовців. На них розповсюджуються пільги передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом № 2011, КЗпП України та інших нормативно-правових актів.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений законами та Конституцією України, оскільки протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. А тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 28.10.2016.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в період з 01.12.2015 по 28.10.2016 позивачу не нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення.

При цьому, обґрунтовуючи правомірність дій щодо невиплати позивачу індексації відповідач посилається на відсутність у вказаний період коштів для виплати індексації грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1)підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік .

В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Про те, як вже зазначалося, позивачу за період з 01.12.2015 по 28.10.2016 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.

Щодо доводів відповідача про те, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення не проводилась у зв`язку відсутністю у вказаний період фінансових ресурсів для її виплати, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на вищевикладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, оскільки роз`яснення не є нормативно-правовими актами, натомість відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до таких посилання відповідача як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача та не приймає їх до уваги.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Зважаючи на встановлену протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.10.2016, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину А1619 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.10.2016.

Щодо встановлення базового місяці.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи.

В межах розгляду даної справи судом встановлено порушення прав позивача та протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, а також зобов`язано відповідача провести такі перерахунок та виплату.

Суд зазначає, що питання визначення базового місяця для індексації знаходиться в залежності від таких показників, як розмір прожиткового мінімуму за певні періоди, розмір коефіцієнту індексації пенсії тощо, які підлягають застосуванню відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями при здійсненні відповідних розрахунків.

В процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України від 3 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача. У разі незгоди з таким визначенням позивач матиме змогу оскаржити такі дії відповідача до суду. До проведення розрахунку індексації відповідачем позовна вимога про визначення базового місяця для проведення індексації є передчасною.

Суд зауважує, що захисту підлягає лише порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.

Зважаючи на наведене, суд дійшов до висновку, що вимога позивача щодо встановлення для виплати індексації грошового забезпечення базового місяця, є передчасною та задоволенню не підлягає.

Не підлягає також задоволенню позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити виплату коштів відповідно до рішення суду, на картковий рахунок позивача, оскільки судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Суд відмічає, що спору в цій частині фактично не існує, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Щодо заявленої у п. 3 відзиву вимоги відповідача закрити провадження у справі, суд відмічає, що статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підстави для закриття провадження у справі, однак відповідач у відзиві не вказує на жодну з них та не обґрунтовує її.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись статями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А1619 (вул.Першого травня, 64,Гайсин,Вінницька область, 23700, код ЄДРПОУ 26615118), - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1619 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані в 2015 та 2016 роках календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зобов`язати військову частину А1619 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в 2015 та у 2016 роках календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з його з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1619 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.10.2016.

Зобов`язати військову частину А1619 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.10.2016.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук