Вирок № 102108168, 22.12.2021, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 526/699/20

Номер провадження 1-кп/530/11/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2021 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Пилипенко Є.С., з участю прокурора Афанасьєва О.В., потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілого адвоката Хоруженко С.Г., захисника обвинуваченого Ланчинського В.І., розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Зіньків, Полтавської області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170130000361 від 03.05.2018 року, відносно

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дніпряни, Новокаховської міськради Херсонської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,освіта середня, не працює, раніше не судимий, у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, –

В С Т А Н О В И В :

02.05.2018 року, близько 23 год. 40 хв., по вул. Полтавській в м. Гадяч Полтавської області, ОСОБА_2 керував легковим автомобілем марки «ВАЗ» модель 21065, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку перехрестя на вул. Осипенка м. Гадяч Полтавської області. У цей час, по проїзній частині вказаної вулиці у попутному йому напрямку рухався велосипедист ОСОБА_3 (прізвище змінене з ОСОБА_4 07 травня 2019 року) ОСОБА_5 .

Під час руху, в районі перехрестя на вул. Осипенка м. Гадяч Полтавської області, водій ОСОБА_2 не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням транспортного засобу, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, в результаті чого вчинив наїзд керованим ним автомобілем на попутного велосипедиста ОСОБА_6 , тим самим допустивши дорожньо-транспортну пригоду.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_6 згідно висновку судово-медичної експертизи №65 від 05.06.2018 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому заднього краю лівої великогомілкової кістки зі зміщенням, закритого перелому медіальної кісточки лівої гомілки, рубця лівого передпліччя з переходом на ліктьовий суглоб, які в своїй сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що настали, згідно висновку комісійної судово транспортно-трасологічної експертизи №18222/1796 від 31.01.2020 є порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України, а саме:

п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди».

Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути наїзду на попутного велосипедиста, для чого в нього не було перешкод технічного характеру.

Таким чином своїми діями, що виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_2 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 cm.286 КК України.

Провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно яких судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дослідивши докази представлені стороною обвинувачення та докази, здобуті під час судового провадження, вислухавши показання обвинуваченого, потерпілого, представника потерпілого та свідків, суд приходить до висновку, що пред`явлене обвинувачення ОСОБА_2 у кримінальному провадженні знайшло своє підтвердження з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невідємним правом людини.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або даними слідчому судді на стадії досудового розслідування. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 суду показав, що свою вину в пред`явленому обвинуваченні визнав частково та пояснив, що дійсно відбулася транспортна пригода за його участю 02.05.2018 року в м.Гадяч, Полтавської області. Просить врахувати, вину велосипедиста при призначенні покарання та що він має поліс відповідно до ЗУ «Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». По цивільному позову просить відмовити.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України доведена наступними доказами, дослідженими в судовому засіданні:

Потерпілий, ОСОБА_1 дав покази аналогічні описовій частині обвинувального акта.

Свідок, ОСОБА_7 суду показала, що вона 02.05.2018 року близько 23 год. їхала разом із ОСОБА_8 .. Потім їх обігнав автомобіль і через деякий час вона почула а потім побачила, що даний автомобіль почав різко гальмувати, та зупинився. Коли вони об"їхали автомобіль, то побачили юнака, як потім узнала, що його збив водій автомобіля. Вона викликала швидку.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що він їхав разом із дівчиною. Їх обгінав автомобіль із шашечкою таксі. У світлі фар автомобіля він бачив велосипедиста. Потім побачив, як різко водій автомобіля почав гальмувати, що на асфальті залишалися сліди від шин. Коли автомобіль зупинився, він об"їхав автомобіль та зупинився. Підійшовши ближче то побачив потерпілого, який знаходився біля автомобіля та його велосипед. Через деякий час приїхали працівники швидкої допомоги та працівники поліції. Він приймав участь у замірах та все бачив на власні очі.

Вина ОСОБА_2 доводиться також:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03.05.18 р. із схемою та фото таблицею до нього. Згідно вказаного протоколу сліди гальмування правих та лівих коліс ведуть від смуги руху ВАЗ до місця зіткнення.

- висновком судово-медичної експертизи № 65 від 05.06.2018 року, згідно якого вбачається, що проведеною судово-медичною експертизою гр-на ОСОБА_9 враховуючи дані медичної документації на його ім`я, виявлені тілесні ушкодження: закритий перелом заднього краю лівої великогомілкової кістки зі зміщенням, закритий перелом медіальної кісточки лівої гомілки, рубець лівого передпліччя з переходом на ліктьовий суглоб, які утворилися в час 02.05.2018 року та при обставинах, вказаних в ухвалі слідчого судді, у велосипедиста при дорожньо-транспортній пригоді, і тільки в своїй сукупності, кваліфікуються як тілесні ушкодження СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я (п.п. 2.2.їв, 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом №6 МОЗ України» від 17.01.1995 року). Слід зазначити, що закритий перелом заднього краю лівої великогомілкової кістки зі зміщенням та закритий перелом медіальної кісточки лівої гомілки, вірогідніше за все, утворилися за ротаційним механізмом, при падінні з рухаючогося велосипеда на ліву ступню, з наступним її викривленням всередину. Рубець лівого передпліччя з переходом на ліктьовий суглоб є результатом загоєння рани, яка утворилася при падінні на тверде покриття дороги. Виключається можливість утворення виявлених тілесних ушкоджень в результаті нанесення ударів кулаками рук, ногами у взутті.

- протоколом проведення слідчого експерименту від 11.05.18 року за участю потерпілого ОСОБА_9 із схемою та фото таблицею до нього, згідно якого потерпілий добровільно відтворив та показав на місці події обставини вчиненого кримінального порушення ;

- висновком автотехнічної експертизи № 233 від 23.05.18 р.. Відповідно до висновку, у заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , вбачаються невідповідності з вимогами п.12.3. Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди. В умовах заданої події водій автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_9 , шляхом виконанням п. 12.3. Правил дорожнього руху України. У заданій дорожній обстановці в діях велосипедиста ОСОБА_9 будь-яких невідповідностей з вимогами Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди не вбачається. В умовах заданої події технічна можливість попередити дану подію не залежала від односторонніх дії велосипедиста ОСОБА_9 , а цілком визначалась діями водія автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2

- протоколом проведення слідчого експерименту від 02.06.2018 року ОСОБА_2 із схемою та фото таблицею до нього, згідно якого ОСОБА_2 добровільно відтворив та показав на місці події обставини вчиненого кримінального порушення ;

- висновком судової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №271/272 від 27.06.2018 р.. Відповідно до висновку, в заданій дорожній обстановці, мінімальна швидкість руху автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 на момент початок гальмування визначається рівною не менше 60.28+62.98 км/год. (з мотивів викладених у дослідницькій частині висновку).

Враховуючи розташування слідової інформації зафіксованої в схемі допротоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03.05.2018 року протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03.05.2018 рокуслід прийти до висновку, що місце зіткнення автомобіля ВАЗ 21065, держ. номер НОМЕР_1 та велосипеда знаходиться в Полтавській області, в м. Гадяч, на вул. Полтавській в районі будинку №100, перед кінцевим розташуванням автомобіля ВАЗ 21065 (позначений позначка (1) умовні позначення), в межах (сліду гальмування гальмівного шляху (позначений позначка (4) умовні позначення).

В більш категоричній формі у вигляді геометричної точки вказати розташування місця зіткнення не представляється за можливе у зв`язку з відсутністю необхідної слідової інформації.

Дати відповідь на питання не представляється за можливе (з мотивів викладених у дослідницькій частині висновку).

В момент первинного контакту автомобіль ВАЗ 21065, держ. номер НОМЕР_1 розташовувався в межах гальмівного шляху, вказати експертнимшляхом, як розташовувався велосипед відносно меж проїзної частини дороги не представляється за можливе, у зв`язку з відсутністю необхідної слідової інформації.

Варіант 1 (відповідно до показів потерпілого ОСОБА_9 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи).

В заданій дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 мав (дивись таблицю 1 в дослідницькій частині висновку) технічну можливість уникнути вказаної ДТП шляхом виконання вимог п.12.3. Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь яких перешкод технічного характеру.

Варіант 2 (відповідно до показів свідка ОСОБА_2 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи)

Дати відповідь на питання не представляється за можливе (з мотивів викладених у дослідницькій частині висновку).

Варіант 1 (відповідно до показів потерпілого ОСОБА_9 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи)

В заданій дорожній обстановці в діях водія ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 вбачаються невідповідності з вимогами п.12.3. Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

Варіант 2 (відповідно до показів свідка ОСОБА_2 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи)

Дати відповідь на питання не представляється за можливе (з мотивів викладених у дослідницькій частині висновку).

Варіант 1 (відповідно до показів потерпілого ОСОБА_9 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи)

В заданій дорожній обстановці в діях велосипедиста ОСОБА_9 будь-яких невідповідностей з вимогами Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди не вбачається.

Варіант 2 (відповідно до показів свідка ОСОБА_2 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи)

В заданій дорожній обстановці в діях велосипедиста ОСОБА_9 вбачаються невідповідності з вимогами п.10.1. Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

Варіант 1 (відповідно до показів потерпілого ОСОБА_9 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи)

В заданій дорожній обстановці технічна можливість запобіганню заданій ДТП не залежала від односторонніх дії велосипедиста ОСОБА_9 , а цілком визначалась діями водія автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 ..

Варіант 2 (відповідно до показів свідка ОСОБА_2 ) (дослівно з ухвали суду про призначення експертизи)

В заданій дорожній обстановці велосипедист ОСОБА_9 мав технічну можливість уникнути вказаної ДТП шляхом виконання вимог п.10.1. Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь яких перешкод технічного характеру;

- висновком авто-технічної експертизи № 367 від 28.08.18 р.. Відповідно до висновку, Варіант 1 (відповідно до показань потерпілого ОСОБА_9 ). В умовах заданої події водій автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , мав технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_9 , шляхом виконанням вимог п.12.3. Правил дорожнього руху України. Варіант 2 (відповідно до показань свідка ОСОБА_2 ). В умовах заданої події водій автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_9 . Варіант 1 (відповідно до показань потерпілого ОСОБА_9 ). У заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , вбачаються невідповідності з вимогами п.12.3. Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди. Варіант 2 (відповідно до показань свідка ОСОБА_2 ). У заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , будь-яких невідповідностей з вимогами Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди не вбачається. Варіант 1 (відповідно до показань потерпілого ОСОБА_9 ). У заданій дорожній обстановці в діях велосипедиста ОСОБА_9 будь-яких невідповідностей з вимогами Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди не вбачається. Варіант 2 (відповідно до показань свідка ОСОБА_2 ). У заданій дорожній обстановці в діях велосипедиста ОСОБА_9 вбачаються невідповідності з вимогами п.10.1. Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди. Варіант 1 (відповідно до показань потерпілого ОСОБА_9 ). В умовах заданої події технічна можливість попередити дану подію не залежала від односторонніх дій велосипедиста ОСОБА_9 , а цілком визначалась діями водія автомобіля ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 . Варіант 2 (відповідно до показань свідка ОСОБА_2 ). В умовах заданої події велосипедист ОСОБА_9 , мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ 21065 держ. номер НОМЕР_1 , шляхом виконання вимог п.10.1. Правил дорожнього руху України.

- висновком автотехнічної експертизи № 2329 від 24.05.19 р.. Відповідно до висновку в умовах місця події водій автомобіля «ВАЗ-21065» н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , мав технічну можливість уникнути ДТП.

В умовах місця події дії водія автомобіля «ВАЗ-21065» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 12.3 «Правил дорожнього руху України» і, з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв`язку з ДТП

У заданій дорожній обстановці технічна можливість запобігти даної події не залежала від односторонніх дії велосипедиста ОСОБА_9 , а цілком визначалась діями водія автомобіля ВАЗ 21065 ОСОБА_2 ..

У заданій дорожній обстановці в діях велосипедиста ОСОБА_9 , з технічної точки зору, відсутні будь-які невідповідності з вимогами «Правил дорожнього руху України», які б з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв`язку з ДТП.

- висновком комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 18222/1796 від 31.01.20 р.. Порівнюючи мінімально-можливий час з моменту реакції водія і до моменту наїзду в умовах місця ДТП (не менше ніж 1.6 сек) з часом небезпеки водію (1.29-4.39 сек) необхідно прийти до висновку про те, що мінімально-можливий час з моменту реакції водія і до моменту наїзду перевищує час небезпеки водію за його показами (час наїзду велосипеду праворуч до наїзду), а також про технічну неспроможність механізму ДТП вказаного водієм автомобіля ВАЗ ОСОБА_2 , тому даний варіант розвитку ДТП не досліджувався.

У варіанті № 1 (згідно показань потерпілого велосипедиста ОСОБА_9 ) водій автомобіля ВАЗ-21065 ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути наїзду на попутного велосипедиста шляхом виконанням вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру.

В даному варіанті механізму ДТП дії водія автомобіля ВАЗ-21065 ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

В даному варіанті механізму ДТП велосипедист ОСОБА_9 не мав технічної можливості запобігти даної дорожньо-транспортній пригоди і в діях велосипедиста ОСОБА_9 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху, які б, з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди та наслідками, які настали, не вбачається.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 має вади зору та весь час перебув в окулярах в усих судових засіданнях.

Згідно ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою Україні: і також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Загальні критерії доведення поза розумним сумнівом у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини сформульовані ним у п. 54 Рішення від 06.12.2007 року у справі «Козинець проти України» та п. 43 Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», та зводяться до того, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №688/788/15-к, у постанові від 04.07.2018 року визначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Оцінивши докази у своїй сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому досліджені всіх обставин провадження, керуючись законом, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у порушені правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, дії обвинуваченого органом досудового слідства вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 286 КК України.

Враховуючи питання про покарання, яке необхідно призначити обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року “ Про практику застосування законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначені покарання за відповідною частиною ст.. 286 КК України, суд має враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущені особою порушень правил безпеки дорожного руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання та особу винного.

Обвинувачений хоча і зазначає, що визнає вину частково, однак суд прийшов до висновку, що щирого каяття в його діях суд не вбачає, оскільки його поведінка не ґрунтується на виявленні жалю до потерпілого з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, а зводиться до сухого формального вибачення. Більше того, його позиція щодо дорожньо-транспортної пригоди залишається незмінною. Крім того, обвинувачений підтримав у судовому засіданні всі клопотання свого захисника по справі, що свідчить про його сумніви у винуватості. Зазначені дії обвинуваченого на думку суду спрямовані лише на намагання зменшити відповідальність за скоєне.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам треба мати на увазі, що наведений у ч.1 ст.66 КК України перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначені покарання суд може визнати пом`якшуючими і інші обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті. Визнаня обставини такою, що пом`якшує покарання має бути вмотивовано у вироку.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує дані про особу обвинуваченого, обставини що пом`якшують та обтяжують покарання, наслідки що настали, характер та мотиви допущених обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до наслідків, поведінку після злочину.

Злочин ОСОБА_2 вчинив за відсутності обставин, що пом`якшують покарання та відсутності обставин, що обтяжують покарання.

Статттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.

Оцінюючи всі докази надані стороною обвинувачення за даною кримінальною справою в їх сукупності, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).

Згідно вимог діючого кримінального процесуального законодавства, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у мотивованих висновках суду при ухваленні вироку.

Щире каяття це певний психічний стан особи винуватого, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї винуватості, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної злочином шкоди, тобто визнання винуватості є складовою частиною щирого каяття особи. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.

Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише для того щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_2 , скоїв кримінальне правопорушення передбачене ст. 286 ч. 1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, який відноситься до нетяжкого злочину; обставин вчиненого, конкретні обставини справи, суспільної небезпеки скоєного, обставин справи та наслідків, поведінку під час та після вчинення кримінального правопорушення, його ставлення до скоєного,а також особу ОСОБА_2 , суд вважає, що виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.

Адже, Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Із досудової доповіді, складеної відносно обвинуваченого ОСОБА_2 Зіньківським районним сектором філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області вбачається, що ризик повторного вчинення кримінального правопорушення оцінюється як низький, ризик небезпеки для суспільства - низький, виправлення обвинуваченого можливе без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про пробацію" під час вирішення питання про застосування до особи пробації суд бере до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення та соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого, яку готує персонал органу пробації.

За приписами ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Також суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України, оскільки відсутні кілька обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

В даному випадку, за переконанням суду, покарання у виді обмеження волі у межах, прирівняних до мінімальних можливого призначення покарання у виді обмеження волі, передбаченого ч.2 ст.61 КК України, та санкцією ч.1 ст.286 КК України, повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, у зв`язку з чим суд не вбачає необхідності призначати більш суворе покарання винному.

Водночас, вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченим покарання у виді обмеження волі за вчинений злочин, судом враховується позиція ЄСПЛ у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), у якій Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

При цьому суд також враховує правову позицію Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену Постанові від 28.05.2020 року (справа № 753/13972/17; провадження № 51-986км20), згідно якої Верховний суд зазначив, що законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за вчинення того чи іншого злочину.

Приходячи до такого висновку, суд враховує свої дискреційні повноваження (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, які охоплюють повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Тому, з урахуванням зазначених обставин, а також відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому необхідно для його виправлення і припинення нових кримінальних правопорушень, призначити покарання, пов`язане без позбавленням волі, що за переконанням суду буде відповідати тяжкості правопорушень і не становитиме «особистого надмірного тягаря для винного». Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні обвинуваченому саме такого виду покарання.

Враховуючи викладене, суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_2 у виді обмеження волі пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого, що в даному випадку судом дотримано, адже судове рішення містить оцінки думки потерпілого щодо міри призначеного обвинуваченому покарання.

Указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети.

Набуття особою права керування транспортними засобами унормовано Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 511). Держава, надаючи це право особі, яка бажає його набути, встановлює перед нею певні умови та зобов`язує їх виконати. Однією з таких умов є обов`язок особи підтвердити свої знання встановлених правил та дотримуватися їх. Виходячи з того, що у національному законодавстві транспортний засіб визнається джерелом підвищеної небезпеки, на водія як особу, яка набула право керування ним, покладається особливий тягар дотримання цих правил.

Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, суд констатує, що сторона захисту не заперечує, що ОСОБА_2 за вищевказаних обставин був учасником дорожнього руху. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» чітко передбачені обов`язки учасника дорожнього руху, серед яких є також і обов`язок знати і неухильно дотримуватись вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Отже обов`язок учасника дорожнього руху, яким на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_2 , знати і неухильно виконувати вимоги ПДР чітко визначений у національному законодавстві.

Суд вважає, що порушення ОСОБА_2 пов`язані з очевидним для винного нехтуванням елементарних правил безпеки, що створило реальну загрозу для життя та здоров`я учасників дорожнього руху. У результаті злочинної недбалості ОСОБА_2 , який є професійним водієм, потерпілий отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили втрату загальної працездатності.

Також суд вважає, що тривалість іспитового строку у один рік, буде в повній мірі відповідати меті його застосування враховуючи обставини кримінального провадження в їх сукупності та особу обвинуваченого, який допустив грубі порушення правил дорожнього руху, внаслідок чого людина отримала тілесні ушкодження.

Між тим, сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_2 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так й іншими особами.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_2 скоїв нетяжкий злочин, усвідомлення останнім протиправності своєї поведінки, його поведінку після вчинення злочину, дані про особу винного, який має постійне місце реєстрації та проживання, за якими характеризується позитивно, що не заперечувалось прокурором та не спростовано представником потерпілого, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_2 можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим суд на підставі ст. 75 КК України вважає за можливе звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і, в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні ОСОБА_2 саме такого виду покарання, яке, за переконанням суду не становитиме особистого надмірного тягаря для винного.

В силу положень ч. 1 ст. 76 КК України, суд звільняючи ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, покладає на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує обставини вчиненого злочину, наслідки, які настали в результаті його вчинення, характер і мотиви допущених порушень ПДР та поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, а тому приходить до висновку про доцільність та необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Суд вважає вказане покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією захисту прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі обвинуваченого.

Така позиція суду узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами ч.2 ст.1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України).

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, установлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із ч.1 та 4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене право потерпілого на відшкодування за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування в деліктному зобов`язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування, або шляхом звернення до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди й цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 14.02.2018 року (справа №754/1114/15-ц).

У кримінальному проваджденні заявлено цивільний позов.

При розгляді питання про наявність причинного зв`язку між неправомірними діями ОСОБА_2 і понесеною потерпілим моральною шкодою, суд керується положеннями ст.23 ЦК України, відповідно до яких, особа має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення її прав.

Відповідно до роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У п.9 вищезазначеної Постанови Пленуму роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат та з урахуванням стану здоров`я потерпілого.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справа Науменко проти України).

Частина ч.2 ст.1167 ЦК України регламентує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичній болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», Суд зазначив, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №65 від 05.06.2018 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому заднього краю лівої великогомілкової кістки зі зміщенням, закритого перелому медіальної кісточки лівої гомілки, рубця лівого передпліччя з переходом на ліктьовий суглоб, які в своїй сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Фізична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, на підставі ч.І ст. 1195 ЦК України, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Верховним судом України в п. 2 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року за № 6 (з подальшими змінами та доповненнями) роз`яснив судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Окрім фізичної та матеріальної шкоди, неправомірними суспільно-небезпечними діями обвинуваченого, потерпілому - ОСОБА_6 , також завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності; побоювання щодо майбутнього стану здоров`я.

В момент отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 , переніс значний фізичний біль, пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я та життя.

Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.

Статтею 1167 ЦК України встановлені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду а саме:

-моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім встановлених частиною другою цієї статті;

-моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

Відповідно пункту п. 1 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб; п. 3 Постанови №4 від 31.03.1995р. Пленуму Верховного Суду змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру; моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Відповідно до вимог ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Так відповідно до ч.І ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-небезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, інших осіб, а згідно частини 2 цієї ж статті шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

У зв`язку із ушкодженням здоров`я, заподіяного вчиненням обвинуваченого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, ОСОБА_6 , була завдана моральна шкода, яка полягала у фізичному болі та душевних стражданнях, моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя.

У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховним судом України в п. 9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Наведене є підтвердженням порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого ОСОБА_1 через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд, з огляду на фактичні обставини справи, характер, глибину моральних страждань та переживань потерпілого ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, необхідного часу та зусиль, направлених для їх відновлення, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, оцінює завдану моральну шкоду потерпілому в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень та саме така сума відшкодування моральних страждань потерпілого за переконанням суду є достатньою для розумного задоволення його потребі не буде становити надмірного тягаря для винного ОСОБА_2 , який має відшкодувати потерпілому таку шкоду. При цьому, суд констатує, що потерпілий не виконав визначеного ЦПК України обов`язку щодо доведення стороною обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та не довів перед судом заявлений ним розмір моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування потерпілому понесеної ним моральної шкоди саме у такій сумі, суд виходить з того, що визначаючи розмір відшкодування, слід керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності та розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15.12.2020 року.

Потерпілим не доведено перед судом заподіяння йому моральної шкоди саме у розмірі, заявленому з позові, а також такого матеріального стану відповідача, який би свідчив про його спроможність реально задовольнити вимоги потерпілого. Відтак, зазначений розмір задоволених судом позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілого, з іншого.

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь потерпілого ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, суд керується наступним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 118 КПК України процесуальні витрати у кримінальному провадженні складаються у тому числі із витрат на правову допомогу.

За змістом ч.2 ст.120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, оплата правової допомоги адвоката у кримінальному провадженні здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката у кримінальному провадженні, складаються з гонорару та фактичних видатків, пов`язаних із виконанням доручення.

Відповідно до ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Отже, правовою підставою відшкодування таких витрат є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що з одного боку процесуально підтверджують надання правових послуг представником, а з іншого боку свідчать про сплату вартості зазначеної правової допомоги.

При цьому, відповідно практики Європейського Суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», ЄСПЛ оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд (у разі, якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом), не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У справі, що розглядається, судом встановлено, що відповідно до договору про надання допомоги потерпілий уклав угоду з адвокатом про надання правової допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги, відповідно до яких узгоджена між сторонами загальна сума за надання правової допомоги складає 3000 гривень.

За таких підстав та встановлених обставин, керуючись принципами справедливості та верховенства права, виходячи з критерію обґрунтованості адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, реальності понесення таких витрат потерпілим, виходячи з обставин кримінальної справи, беручи до уваги фінансовий стан обвинуваченого, суд вважає, що розумним та справедливим розміром понесених потерпілим витрат на правову допомогу слід вважати витрати на суму 3000 грн., які підлягають стягненню саме з обвинуваченого на користь потерпілого.

Таким чином цивільний позов потерпілого підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.124 КПК України з обвинуваченого мають бути стягнуті на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення експертизи у сумі 15502 (п"ятнадцять тисяч п`ятсот дві гривні) 00 копійок.

В силу ч.4 ст.174 КПК України, з набранням вироком законної сили слід скасувати накладений на підставі ухвали слідчого судді арешт на автомобіль «ВАЗ» модель 21065, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який переданий на зберігання під розписку ОСОБА_2 , та у відповідності до ч.9 ст.100 КПК України, вказаний автомобіль слід залишити у власника.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст .22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Підлягає стягненню судовий збір з ОСОБА_2 , оскільки ч.5 ст. 128 КПК України встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку із цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Нормами КПК України не врегульовані відносини щодо стягнення судового збору, тому суд вважає, що в цьому випадку вказані правовідносини повинні регулюватися нормами ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір».

Нормами ЦПК України встановлено, що при зверненні в суд позивач сплачує судовий збір (ст.133 ЦПК України).

Відповідно до п.2 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору, тому судовий збір повинен бути стягнутий з цивільного відповідача - обвинуваченого ОСОБА_2 ..

Пунктом 17 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що звільняються від сплати судового збору, в тому числі, засуджені до позбавлення волі на певний строк…., у разі відсутності на їх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дніпряни Новокаховської міськради Херсонської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду невідомий на користь потерпілого ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) гривень, в якості відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дніпряни Новокаховської міськради Херсонської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду невідомий на користь потерпілого ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 3000 (три тисячі ) гривень.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дніпряни Новокаховської міськради Херсонської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду невідомий на користь держави - 908,00 (дев"ятсот вісім) гривень. судового збору.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дніпряни Новокаховської міськради Херсонської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду невідомий НОМЕР_2 (п"ятнадцять тисяч п"ятсот дві) грн. 00 копійок судових витрат за проведення судових експертиз.

З набранням вироком законної сили скасувати накладений на підставі ухвали слідчого судді Гадяцького районного суду Полтавської області від 04.05.2018 р. арешт на автомобіль «ВАЗ» модель 21065, реєстраційний номер НОМЕР_1 та залишити його у власника.

Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Не пізніше наступного дня після ухвалення вироку надсилати його копію учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко