Рішення № 102107138, 13.12.2021, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/4981/21

2/296/2701/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" грудня 2021 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , яка також є зареєстрованим місцем проживання її доньки ОСОБА_2 та онуки ОСОБА_3 . З листопада 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають в помешканні, належному позивачці, при цьому, їх місце проживання їй невідоме. Особистих речей та майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі немає, а будь-які перешкоди в доступі до цього житла відсутні. Реєстрація відповідачів в належній позивачці квартирі не дозволяє їй розпоряджатись нею на власний розсуд та позбавляє можливості оформити субсидію на оплату житлово - комунальних послуг.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 22 червня 2021 року у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 27 вересня 2021 року зобов`язано Службу у справах дітей Житомирської міської ради підготувати та надати до суду висновок щодо розв`язання спору у цій справі щодо визнання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В судове засідання, призначене на 13 грудня 2021 року об 11 годині 00 хвилин, прибув представник позивача та за його клопотанням у судовому засіданні оголошено перерву з метою надання можливості подати представником до суду витребувані ухвалою суду, постановленою 27.09.2021 без виходу до нарадчої кімнати, докази.

13.12.2021 до суду надійшла заява від представника позивачки, в якій розгляд справи просить провести без його участі, долучити до матеріалів позову витребувані судом документи, позов підтримує та просить його задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подавала. Про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлялася у встановленому законом порядку за адресою реєстрації місця проживання та шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України, телефонограмою. Про причини неявки суд не повідомила, будь-яких клопотань від неї не надходило.

Представник третьої особи Сергійко А.С. подала до суду заяву в якій розгляд справи просить провести без її участі. Висновок виконавчого комітету, як органу опіки та піклування, щодо захисту житлових та майнових прав малолітньої ОСОБА_3 , затверджений рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 17.11.2021 №1349, підтримує в повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи повторну неявку відповідачів в судове засідання, відсутність відзиву на позовну заяву, а також відсутність заперечень представника позивачки щодо ухвалення заочного рішення, суд вирішив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що згідно копії договору купівлі - продажу квартири від 23 червня 2010 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26768404 від 20 липня 2010 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

У відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 є матір`ю відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та бабусею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується, копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 та рішенням суду від 19.05.2021.

Згідно довідок управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради № 10-14/11028 від 05.04.2019, від 09.06.2021 № 10-09/819, від 09.06.2021 № 10-09/820, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її малолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 з 12.04.2017.

Вважаючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є такими, що втратили право користування житловим приміщенням внаслідок їх відсутності у ньому з листопада 2019 року, ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд застосовує наступні норми законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

Положеннями статті 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1 ст.405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

При цьому, ч.2 ст.405 Цивільного кодексу України визначено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 242 Цивільного кодексу України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Частиною другою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (частина четверта статті 29 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У відповідності до листа Служби у справах дітей Житомирської міської ради від 04.02.2021 № 264/1, складеного за результатами відвідування квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 в цій квартирі не проживають і в ній відсутні особисті речі відповідачів.

Згідно листа Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області від 30.03.2021 № Ш-851, під час перевірки встановлено, що гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 не проживають.

Згідно листа Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області від 01.04.2021 № Ш-881, працівниками органу проводяться заходи по встановленню місця перебування гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 .

Відповідно до акту № 37 ТОВ "Управляюча компанія "Полісся" від 02 квітня 2021 року, складеного за результатами перевірки квартири АДРЕСА_2 за участю сусідів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані, однак не проживають за вказаною адресою з листопада 2019 року.

Згідно повідомлення ТОВ "Управляюча компанія "Полісся" від 06.04.2021, письмові звернення від ОСОБА_2 з приводу перешкод в проживанні за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Допитана в судовому засіданні 27.09.2021 свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , пенсіонер, показала, що проживає по АДРЕСА_3 та є сусідкою позивачки ОСОБА_1 . З дочкою та онукою позивачки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вона знайома, стосунки нормальні. Після того, як ОСОБА_7 з ОСОБА_8 виїхали, не бачила їх за зареєстрованим місцем проживання більше двох років, де на даний час вони проживають їй невідомо.

Допитана в судовому засіданні 27.09.2021 свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , пенсіонер, показала, що проживає по АДРЕСА_4 , близько 20 років знайома з позивачкою та є її сусідкою. Дочка позивачки ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 проживали по АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 та, як їй відомо, перебували на її утриманні. Останній раз бачила відповідачів восени 2019 року, коли вони кудись поїхали. Чи на даний час ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_8 проживають за зареєстрованим місцем проживання, а також чи чинила позивач їм перешкоди у проживанні, їй невідомо, однак останнім часом вона їх не бачила і не бачить.

Допитана в судовому засіданні 27.09.2021 свідок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , пенсіонер, показала, що проживає по АДРЕСА_5 , з позивачкою знайома 20 років, є її сусідкою. Вона має ключі від квартири АДРЕСА_2 , які їй передала позивач, щоб наглядати за квартирою. Десь раз в тиждень ОСОБА_4 відвідує квартиру АДРЕСА_6 , в якій ніхто не живе, речей відповідачів там не має. Деякий час ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_8 проживали в квартирі, однак восени 2019 року виїхали з неї і більше вона їх не бачила. Жодних перешкод щодо проживання відповідачів у квартирі ОСОБА_1 відповідачам не чинила.

Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо захисту житлових та майнових прав малолітньої ОСОБА_3 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 17.11.2021 №1349, виконавчий комітет міської ради, як орган опіки та піклування, заперечує щодо визнання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно, сформованих 13.12.2021 за №289893677 та №289900646, інформація щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вказаних реєстрах - відсутня.

Досліджуючи питання законності втручання у право відповідачів на повагу до їх житла в контексті обставин цієї справи, суд зауважує, що ОСОБА_1 наділена правом, як власник квартири АДРЕСА_2 , на звернення до суду із вимогою про визнання втратившими право на користування таким житлом зареєстрованими у ньому її дочки та онуки, як таких, що відсутні у житлі без поважних причин понад 1 рік.

Разом з тим, в ході розгляду справи позивачкою та її представником не надано суду доказів на спростування поважності причин відсутності відповідачів за зареєстрованим місцем проживання. При цьому, покази свідків, акт управляючої компанії, листи поліції не можуть свідчити про поважність чи неповажність причин непроживання у спірній квартирі, адже фактично тільки констатують відсутність зареєстрованих осіб (відповідачів) у квартирі понад один рік.

Крім того, вирішуючи, чи буде пропорційним позбавлення відповідачів права на користування житлом із досягненням законної мети такої вимоги, суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності іншого, ніж зареєстроване, житла у ОСОБА_2 та її малолітньої дочки ОСОБА_3 . Відтак, позбавлення права відповідачів на користування єдиним законним житлом (підстава реєстрації в ньому не оспорювалась) може призвести до невідворотних наслідків у вигляді його втрати для ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що не пропорційно між правом власника на вільне користування своєю власністю та правом особи на повагу до житла.

Необхідно також зауважити, що Верховним Судом у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19) викладено правовий висновок про те, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.

Враховуючи наведений висновок, малолітня ОСОБА_3 позбавлена права самостійного обрання місця свого проживання і причини її не проживання за місцем реєстрації не залежать від її волі.

У відповідності до ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Проте, позбавлення відповідачки ОСОБА_2 права користування спірною квартирою матиме наслідком її виселення без малолітньої дочки ОСОБА_3 , що спричинить роз`єднання її сім`ї, що також не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірною квартирою, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1816,00 грн відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , в особі законного представника ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради (м.Житомир, майдан імені С.П.Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 04053625), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 18 грудня 2021 року.

Головуючий суддя М. В. Петровська