Рішення № 102103380, 21.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2021Справа № 910/10763/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 215 583,88 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 6 342 070,20 грн., з яких: 5 551 200,00 грн. - основний борг, 72 165,60 грн. - інфляційні втрати, 25 099,80 грн. - 3 % річних, 305 020,80 грн. - пеня, та 388 584,00 грн. - штраф.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов`язків за укладеним між сторонами 25.01.2021 року договором поставки № 53-129-01-21-02219 в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем продукції, внаслідок чого за Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат. З урахуванням наведених підстав, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Слід також зазначити, що у позовній заяві Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) зазначило, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даній справі складає 44 000,00 грн., а докази на підтвердження означено розміру цих судових витрат будуть надані позивачем в процесі розгляду судом наведеного позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

06.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду надійшла заява Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) від 05.08.2021 року № 525/08 про усунення недоліків.

Зважаючи на викладене, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2021 року відкрито провадження у справі № 910/10763/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.09.2021 року.

02.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 01.09.2021 року № 9393/51 на позовну заяву, в якому останній вказав про безпідставність нарахування позивачем заявлених до стягнення сум штрафних санкцій внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, а також звернув увагу на допущені Спільним українсько-латвійським підприємством "Хімімпекс" (Товариством з обмеженою відповідальністю) помилки у розрахунках 3 % річних та інфляційних втрат. Крім того, відповідач зазначив про відсутність його вини у порушенні спірних зобов`язань, а також просив суд зменшити нараховану позивачем до стягнення суму 3 % річних до розумного розміру. Також у наведеному відзиві відповідач просив суд відмовити позивачу в стягненні на його користь судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в цій справі.

14.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 14.09.2021 року № 9928/51 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

До початку призначеного підготовчого засідання 15.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 13.09.2021 року № 629/09 про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) просило суд стягнути з відповідача суму боргу в загальному розмірі 5 648 465,40 грн., з яких: 5 551 200,00 грн. - основний борг, 72 165,60 грн. - інфляційні втрати, 25 099,80 грн. - 3 % річних. У той же час у наведеній заяві позивач вказав про те, що він відмовляється від стягнення пені та штрафу відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, а також просив повернути йому відповідну суму судового збору, сплаченого при поданні до суду позовної заяви.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою встановлено позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 24.09.2021 року, встановлено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 12.10.2021 року. Крім того, строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/10763/21 продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 19.10.2021 року. У той же час питання щодо прийняття судом до розгляду заяви позивача від 13.09.2021 року № 629/09 судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

18.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача, в якій останній просив суд відкласти підготовче засідання на іншу дату, а також на підставі частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закрити провадження у справі в частині стягнення з нього заявленої суми основного боргу в розмірі 5 551 200,00 грн., у зв`язку зі сплатою відповідачем на користь позивача означеної суми грошових коштів після відкриття провадження у справі в добровільному порядку відповідно до платіжних доручень від 06.10.2021 року № 1936 на суму 1 140 000,00 грн., від 06.10.2021 року № 1937 на суму 1 603 200,00 грн., від 06.10.2021 року № 1938 на суму 1 890 000,00 грн. та від 06.10.2021 року № 1939 на суму 918 000,00 грн. До наведеного клопотання відповідачем долучено копії вказаних платіжних документів.

До початку призначеного підготовчого засідання 19.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 18.10.2021 року № 691/10 про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) просило суд стягнути з відповідача суму боргу в загальному розмірі 290 628,10 грн., з яких: 145 314,05 грн. - інфляційні втрати, 70 269,83 грн. - 3 % річних. У цій заяві позивач підтвердив факт погашення відповідачем суми наявного в нього основного боргу в розмірі 5 551 200,00 грн. та просив повернути йому відповідну суму судового збору, сплаченого при поданні до суду позовної заяви.

У підготовчому засіданні 19.10.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.10.2021 року. Питання щодо прийняття судом до розгляду заяв позивача від 13.09.2021 року № 629/09 та від 18.10.2021 року № 691/10 судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

25.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 25.10.2021 року № 1/ЮФКМ/68/21 про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) просило суд стягнути з відповідача суму боргу в загальному розмірі 215 583,88 грн., з яких: 145 314,05 грн. - інфляційні втрати, 70 269,83 грн. - 3 % річних. У цій заяві позивач підтвердив факт погашення відповідачем суми наявного в нього основного боргу в розмірі 5 551 200,00 грн. та просив повернути йому відповідну суму судового збору, сплаченого при поданні до суду позовної заяви.

У підготовчому засіданні 26.10.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2021 року. Питання про прийняття судом до розгляду заяв позивача від 13.09.2021 року № 629/09, від 18.10.2021 року № 691/10 та від 25.10.2021 року № 1/ЮФКМ/68/21 судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

У підготовчому засіданні 09.11.2020 року судом при дослідженні змісту вищенаведених заяв позивача встановлено, що у поданій заяві, зокрема, від 13.09.2021 року № 629/09 про зменшення розміру позовних вимог, Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) фактично відмовляється від позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованих сум штрафних санкцій, а саме: 305 020,80 грн. пені та 388 584,00 грн. штрафу. Наведені обставини додатково підтверджуються формулюванням означеної заяви, де позивач вказав: "Позивач користуючись своїм правом заявляє про зменшення позовних вимог до розміру основної заборгованості за договором, нарахованих сум 3 % річних та інфляційного збільшення розміру боргу, відповідно до розрахунків наведених в позовній заяві. Від стягнення пені та штрафу відповідно ч. 2 ст. 231 ГК України позивач відмовляється".

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заява позивача від 13.09.2021 року № 629/09 за своїм змістом є заявою про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 305 020,80 грн. пені та 388 584,00 грн. штрафу в розумінні статті 191 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом встановлено, що з даним позовом Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) звернулося до господарського суду міста Києва 02.07.2021 року, що підтверджується датою оформлення відповідної накладної, за якою означений позов надійшов до суду.

Разом із тим, зі змісту наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень від 06.10.2021 року № 1936 на суму 1 140 000,00 грн., від 06.10.2021 року № 1937 на суму 1 603 200,00 грн., від 06.10.2021 року № 1938 на суму 1 890 000,00 грн. та від 06.10.2021 року № 1939 на суму 918 000,00 грн. вбачається, що після звернення позивача до суду з даним позовом відповідачем на користь Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) сплачено спірну суму основного боргу в загальному розмірі 5 551 200,00 грн. з відповідним призначенням платежу. Факт оплати відповідачем спірної суми боргу був додатково підтверджений позивачем під час розгляду справи.

У той же час у підготовчому засіданні 09.11.2021 року судом прийнято до розгляду заяви Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) від 18.10.2021 року № 691/10 та від 25.10.2021 року № 1/ЮФКМ/68/21 (які в частині заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат є тотожними), у зв`язку з чим позовні вимоги вирішено розглядати у редакції останньої з означених заяв (від 25.10.2021 року № 1/ЮФКМ/68/21), відповідно має місце нова ціна позову (215 583,88 грн.), виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2021 року прийнято відмову Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) від позову в частині вимог про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 305 020,80 грн. пені та 388 584,00 грн. штрафу; провадження у справі № 910/10763/21 в частині означених позовних вимог закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, цією ухвалою закрито провадження у справі № 910/10763/21 в частині позовних вимог Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення основного боргу в розмірі 5 551 200,00 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також, Спільному українсько-латвійському підприємству "Хімімпекс" (Товариству з обмеженою відповідальністю) з Державного бюджету України повернуто судовий збір в сумі 88 470,05 грн., сплачений на підставі платіжного доручення від 30.06.2021 року № 3248 на загальну суму 95 131,06 грн., оригінал якого знаходиться у матеріалах справи № 910/10763/21.

Разом із тим, ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10763/21 до судового розгляду по суті на 14.12.2021 року.

У судовому засіданні 14.12.2021 року представником позивача заявлено про намір подати докази щодо розміру судових витрат у повному обсязі після ухвалення рішення у справі відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 14.12.2021 року оголошувалася перерва до 21.12.2021 року.

20.12.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача від 20.12.2021 року № 13674/51, в якій останній просив у випадку прийняття рішення про задоволенні позову в даній справі відстрочити його виконання строком на один рік.

Сторони про дату, час і місце розгляду справи були завчасно повідомлені належним чином та в установленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 21.12.2021 року не забезпечили.

У той же час до початку судового засідання 21.12.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 20.12.2021 року № 13706/51 про відкладення розгляду справи на іншу дату, обґрунтоване зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.

Проте, при дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення наведеного клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Разом із тим, відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не було зазначено про наявність додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути справу № 910/10763/21 по суті, тоді як у матеріалах цієї справи наявні заяви сторін по суті справи. Також відповідачем не було доведено і того, що спір у даній справі не може бути вирішено у судовому засіданні 21.12.2021 року.

Водночас, участь представника відповідача у судовому засіданні 21.12.2021 року не є обов`язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що у випадку зайнятості його представника в іншому судовому засіданні він не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Водночас неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню відповідачем на загальних підставах, чого у встановленому законом порядку останнім здійснено не було.

Суд зазначає, що у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб у повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України, у тому числі забезпечити явку свого повноважного представника у судове засідання.

Враховуючи вищенаведені обставини, у суду відсутні підстави визнавати поважними причини неявки відповідача в призначене судове засідання та відкладати розгляд справи на іншу дату.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2021 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі директора відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (який у подальшому перейменовано на відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі") (далі - покупець) та Спільним українсько-латвійським підприємством "Хімімпекс" (Товариством з обмеженою відповідальністю) (далі - постачальник) укладено договір поставки № 53-129-01-21-02219 (далі - Договір).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відповідними печатками.

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити смоли іонообмінні виробництва DUPONT (DOW) Specialty Electronic Material Switzerland GmbH, Франція, Італія (далі - продукція) для потреб ВП "Рівненська АЕС" (кінцевий споживач) ДП "НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору.

З матеріалів справи вбачається, що у Специфікації № 1 до Договору сторони погодили поставку відповідачу продукції загальною вартістю 5 551 200,00 грн. (у тому числі ПДВ 20 % - 925 200,00 грн.).

Сума Договору складає 5 551 200,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 925 200,00 грн. (пункт 3.1 цієї угоди).

За умовами пунктів 3.2, 3.3 означеного правочину ціна за одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в Специфікації. В ціну продукції включені витрати, пов`язані з виготовленням продукції, упаковкою (тарою), маркуванням, доставкою вантажоодержувачу та гарантійними зобов`язаннями.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 4.2 цієї угоди оплата поставленої продукції за Специфікацією здійснюється покупцем за кожну партію протягом 45 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Згідно з пунктом 5.4 Договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Пунктом 5.11 Договору встановлено, що право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів, що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.

У пункті 6.1.1 наведеного правочину закріплено обов`язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.

У пунктах 10.1, 10.3 Договору сторони погодили, що цей правочин набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 01.02.2022 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов`язань.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору від 25.01.2021 року № 53-129-01-21-02219 позивач відповідно до наявних у матеріалах справи копій підписаних між уповноваженими представниками сторін актів приймання-передачі ТМЦ поставив у власність відповідача погоджену між контрагентами продукцію загальною вартістю 5 551 200,00 грн. (у тому числі ПДВ 20 % - 925 200,00 грн.). Так, за актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2021 року № 041-35/62 позивач поставив відповідачу продукцію на суму 1 890 000,00 грн., за актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2021 року № 041-35/62/1 - на суму 918 000,00 грн., за актом приймання-передачі ТМЦ від 03.03.2021 року № 041-35/65 - на суму 1 140 000,00 грн., за актом приймання-передачі ТМЦ від 03.03.2021 року № 041-35/65/1 - на суму 1 603 200,00 грн. Вказані товаророзпорядчі документи підписані уповноваженими представниками сторін Договору без жодних зауважень чи заперечень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов укладеного між сторонами Договору.

Проте, в порушення вищевказаних положень Договору відповідач отриману від позивача продукцію в установлений Договором строк не оплатив, у зв`язку з чим Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) для захисту своїх прав звернулося до суду з даним позовом, в якому, з урахуванням прийнятих судом до розгляду заяв від 13.09.2021 року № 629/09, від 18.10.2021 року № 691/10 та від 25.10.2021 року № 1/ЮФКМ/68/21, просило суд стягнути з покупця нараховані постачальником на підставі статті 625 Цивільного кодексу України компенсаційні виплати.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Так, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленої йому продукції, позивач, з урахуванням заяви від 25.10.2021 року № 1/ЮФКМ/68/21, просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 70 269,83 грн., з яких: 24 078,08 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2021 року № 041-35/62 на суму 1 890 000,00 грн. у період з 05.05.2021 року по 06.10.2021 року; 11 695,07 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2021 року № 041-35/62/1 на суму 918 000,00 грн. у період з 05.05.2021 року по 06.10.2021 року; 14 335,89 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 03.03.2021 року № 041-35/65 на суму 1 140 000,00 грн. у період з 07.05.2021 року по 06.10.2021 року; 20 160,79 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 03.03.2021 року № 041-35/65/1 на суму 1 603 200,00 грн. у період з 07.05.2021 року по 06.10.2021 року. Крім того, Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) просило суд стягнути з покупця за Договором 145 314,05 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу по кожному спірному акту прийому-передачі ТМЦ у період з травня по вересень 2021 року згідно з наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, оскільки не враховано вихідних днів, що призвело до заявлення вказаної суми у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Як було зазначено вище, за умовами пункту 4.2 Договору оплата поставленої продукції за Специфікацією здійснюється покупцем за кожну партію протягом 45 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Відтак, відповідач, з урахуванням вихідних та святкових днів, зобов`язаний був оплатити продукцію, поставлену йому за актами приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2021 року № 041-35/62 на суму 1 890 000,00 грн. та від 01.03.2021 року № 041-35/62/1 на суму 918 000,00 грн. - до 06.05.2021 року включно (першим днем прострочення є 07.05.2021 року), тоді як продукція, передана відповідачу за актами приймання-передачі ТМЦ від 03.03.2021 року № 041-35/65 на суму 1 140 000,00 грн. та від 03.03.2021 року № 041-35/65/1 на суму 1 603 200,00 грн., підлягала оплаті покупцем до 11.05.2021 включно (першим днем прострочення є 12.05.2021 року).

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказані останнім періоди (з урахуванням встановлених судом дійсних дат виникнення прострочення відповідача по кожному взятому на себе зобов`язанню за актами приймання-передачі ТМЦ окремо), є 68 680,90 грн., з яких: 23 767,40 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2021 року № 041-35/62 на суму 1 890 000,00 грн. у період з 07.05.2021 року по 06.10.2021 року; 11 544,16 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2021 року № 041-35/62/1 на суму 918 000,00 грн. у період з 07.05.2021 року по 06.10.2021 року; 13 867,40 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 03.03.2021 року № 041-35/65 на суму 1 140 000,00 грн. у період з 12.05.2021 року по 06.10.2021 року; 19 501,94 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу за актом приймання-передачі ТМЦ від 03.03.2021 року № 041-35/65/1 на суму 1 603 200,00 грн. у період з 12.05.2021 року по 06.10.2021 року.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 145 314,05 грн., а також враховуючи, що вказаний розмір збитків від інфляції не перевищує обрахованого судом розміру цих компенсаційних виплат за дійсні періоди прострочення, суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) підлягає 3 % річних у розмірі 68 680,90 грн. та 145 314,05 грн. інфляційних втрат. Водночас у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1 588,93 грн. 3 % слід відмовити.

Разом із тим, заперечення відповідача проти задоволення позову, які зводяться до відсутності його вини у простроченні виконання спірного зобов`язання не беруться судом до уваги з огляду на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Відтак, стягнення означених компенсаційних виплат не залежить від наявності вини боржника у простроченні виконання відповідного зобов`язання.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру 3 % річних до розумного розміру з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом із тим, у постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру вищенаведених виплат, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, слід оцінювати, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваних сум таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому, зменшення розміру означених вище сум є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

У той же час, відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру суми 3 % річних.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 42 та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, а відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов`язань.

У будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення заявлених до стягнення коштів мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.

При цьому, суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Разом із тим, доказів того, що порушення строків розрахунків за договором поставки від 25.01.2021 року № 53-129-01-21-02219, сталось не з вини відповідача, суду не надано.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, врахувавши заявлений до стягнення розмір компенсаційних виплат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованої суми 3 % річних.

Крім того, суд вважає, що обставини справи № 902/417/18 не є тотожними з обставинами, встановленими судом у справі № 910/876/21.

Так, у справі № 902/417/18 судом встановлено, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред`явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов`язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.

Тобто, сторони за договором (у справі № 902/417/18) дійшли згоди збільшити розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі сорока відсотків, тоді як у даній справі сторони у договорі поставки від 25.01.2021 року № 53-129-01-21-02219 таку умову не передбачали, а нарахування спірних сум грошових коштів, зокрема, процентів річних, здійснено позивачем на підставі прямої норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У той же час суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 питання про наявність у суду права зменшувати збитки від інфляції не було предметом оцінки, що додатково свідчить про необґрунтованість відповідних посилань відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, а також зважаючи на те, що відповідач у встановленому законом порядку не довів суду належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу для своїх заперечень проти пред`явленого позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявленого відповідачем клопотання від 20.12.2021 року № 13674/51 про надання йому відстрочки у виконанні рішення суду на один рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 року в справі № 18-рп/2012, від 25.04.2012 року в справі № 11-рп/2012 та від 30.06.2009 року в справі № 16-рп/2009.

За частинами 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відтак, саме на заявника у контексті приписів статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав.

Натомість відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів наведених ним причин неможливості виконання рішення суду, в разі задоволення позовних вимог, а саме лише посилання на тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які давали б достатні підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на даний час підстави для відстрочення виконання рішення у справі відсутні, а тому суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача від 20.12.2021 року № 13674/51.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Положеннями частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У судовому засіданні 14.12.2021 року (до закінчення судових дебатів у справі) представником позивача заявлено про намір подати докази щодо розміру судових витрат у повному обсязі після ухвалення рішення у справі відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01054, місто Київ, вулиця Франка Івана (Шевченківський район), будинок 31; код ЄДРПОУ ВП 26251923) на користь Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 18 А; код ЄДРПОУ 14345702) 68 680 (шістдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят) грн. 90 коп. 3% річних, 145 314 (сто сорок п`ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 05 коп. інфляційних втрат, а також 1 448 (одну тисячу чотириста сорок вісім) грн. 22 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. У задоволенні заяви відповідача від 20.12.2021 року № 13674/51 про відстрочення виконання рішення суду відмовити.

6. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Спільного українсько-латвійського підприємства "Хімімпекс" (Товариства з обмеженою відповідальністю) на правничу допомогу на 12.01.2022 року о 12:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, корпус Б, зал № 2.

7. Зобов`язати Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (Товариство з обмеженою відповідальністю) протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.

8. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 21.12.2021 року.

Суддя В.С. Ломака