Рішення № 102101014, 20.12.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5518/21

Провадження № 2/638/3909/21

РІШЕННЯ

іменем України

20.12.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді – Штих Т.В.,

за участі секретарки – Овчаренко К.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Мілоан» про захист прав споживачів,-

встановив:

Позивачка звернулась до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « Мілоан» про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16 грудня 2020 року вона уклала договір № 102690525 з ТОВ « Мілоан» та відповідно до умов вказаного договору отримала кредит. Позивач вважає вказаний договір недійним, так як вказаний договір нею не був підписаний, вказує, з посиланням а вимоги чинного законодавства, що вказаний договір повинен був укладатися у письмовій формі, їй не зрозуміло розрахунок заборгованості за договором та відсотками нарахування, а також розмір нарахованих відсотків перевищує розмір кредиту. Позивачка з огляду на вказане просить визнати недійсним договір № 102690525 між нею та ТОВ « Мілоан».

Ухвалою від 25 травня 2021 року провадження у справі відкрите.

23 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позов., де представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з посиланням на чинне законодавство України вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

16 листопада 2021 року закрите підготовче провадження.

У судове засідання 20 грудня сторони не з`явились.

Позивач надала до суду заяву, де просила суд проводити розгляд справи за її відсутності.

Належним чином повідомлений представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві вказав, що просить справу розглядати за його відсутності.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ТОВ « Мілоан» здійснює свою діяльність на підставі Ліцензії з надання фінансових кредитів, яка видана 10.11.2016 року, згідно розпорядження №2843 Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Інформація опублікована на офіційному сайті Товариства у відкритому доступі. Кредитним договором, що укладений з Позивачем чітко передбачено предмет договору, пункт 1.1. кредитного договору № 102690525 від 16.12.2020 року вказує, що Позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Розділ 2 Правил надання фінансових кредитів товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» в редакції від 14.09.2020 року, діючій на дату укладення кредитного договору №102690525, передбачає визначення термінів, що використовуються в цих Правилах та у всіх договорах про надання фінансового кредиту, зокрема «Фінансовий кредит, кредит – грошові кошти в національній валюті України (гривні), що надаються Товариством на умовах зворотності, строковості та платності фізичній особі на визначений строк та під процент, що передбачені Кредитним договором». Відповідно до п. 19 ст.1 Закону «Про захист прав споживачів» під продукцією розуміється в т. ч. послуга. За змістом п.6 ч.1 ст.4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кредит є фінансовою послугою.

Стаття 3 Закону «Про споживче кредитування» передбачає перелік договорів, відносини по яких не регулюються вказаним Законом, а підпадають під регулювання спеціальних законів. Вказаний Закон не поширює сферу дії на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до 1 (одного) місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до 1 (одного) місяця. Частина 2 статті 2 Закону вказує, що особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.

Згідно п. 22 ст.1 Закону «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

16.12.2020 року між Позивачем та Товариством було укладено договір про надання фінансового кредиту №102690525 на суму 12000,00 грн. зі сплатою комісії та відсотків за користування кредитними коштами строком на 30 календарних днів, у строк до 02.01.2021 року, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку Позичальника, зазначений в анкеті-заявці в Особистому кабінеті Позивача.

Згідно п. 6.1 Кредитного договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства. Згідно п. 6.2. Кредитного договору, розміщені в Особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене Позичальником Товариству через Веб-сайт або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру Позичальника на номер НОМЕР_1 (вартість відправки SMS-повідомлення для Позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей Кредитний договір розміщується в Особистому кабінеті Позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено Позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими Позичальником Товариству (додаток 9 та 11).

Частинами 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. (6). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону «Про електронну комерцію» в редакції від якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно п. 12 ст. 3 Закону «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (додаток 3).

Укладаючи кредитний договір Позивач та Відповідач вчинили дії визначені ст. 11 Закону «Про електронну комерцію», хронологія вчинення дій із точним часом їх вчинення наведений у додатку 10 до цього відзиву. Позивач підписав Кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (у відповідності до ст. 12 Закону), що підтверджується роздруківкою з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи Позивача (LogFile застосування коду), згідно додатку 9. Після чого, укладений кредитний договір розміщено в особистому кабінеті Позивача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1. Кредитного договору на її картку, що підтверджується додатком 7.

Статтею 205 ЦК України щодо форм правочину, способу волевиявлення встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до п. 6.4. Кредитного договору, укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. Кредитного договору).

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) було здійснено аналіз та узагальнення деяких питань судової практики щодо визнання договорів недійними, який викладено в Аналізі окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» .

Так, в Аналізі ВССУ передбачено, що при розгляді справ судами про визнання договорів недійсними, необхідно визначати момент їх укладення, оскільки судом не визнається недійсним договір, який визначається неукладеним. Згідно з висновком Аналізу ВССУ, до неукладених можна віднести договори, для яких сторонами не дотримано встановлених законодавством умови їх укладення (відсутність досягнутої згоди щодо істотних умов договору; стороною не отримано акцепт на направлену оферту; не передано майно, яке згідно з договором передбачається передати; відсутність державної реєстрації договору для якого чинним законодавством передбачена така реєстрація і т. п.). Вимога про визнання договору недійсним, оскільки за твердженнями Позивача він є неукладеним, не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, передбачених Законом «Про захист прав споживачів», що передбачає в подальшому відмову у задоволенні відповідного позову. Отже, Позивачем не вірно обрано спосіб захисту свого права (яке до того ж не порушено), а саме він просить визнати неукладений договір, тобто такий, що не відбувся - недійсним, з чим погоджується і ВССУ, про, що зазначено вище.

Таким чином, Кредитний договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого Позивач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши Відповідачу підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення.

На підставі вищевикладеного, Позивач передбачив всі наслідки, був ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних зобов`язань по Кредитному договору. Така позиція суду закріплена в рішенні Дніпровського районного суд м. Києва по справі № 755/17451/17 від 14.02.2018 року абзаци 46-47, тим не менш продовжує протиправно користуватись коштами (після спливу строку їх повернення) намагаючись уникнути відповідальності за невиконання грошових обов`язків за кредитним договором ставлячи в залежність свій намір повернути кошти від встановлення нікчемності (недійсності) Кредитного договору судом, за відсутності будь-яких правових підстав для цього.

Також необхідно зауважити, що Позивач зазначає в своєму позові, що предметом виступає захист прав споживачів, однак, позовна вимога про визнання договору про надання «позики» недійсним, обґрунтована не на порушеннях встановлених вимог Закону «Про захист прав споживачів», а на основі твердження Позивача, що вона не підписувала та не укладала кредитний договір, тобто нею оскаржується момент укладення кредитного договору, що не є способом захисту прав споживачів, в розумінні норм вказаного Закону.

Позивач посилається на чинність Закону «Про електронний цифровий підпис» на момент укладення Кредитного договору від 03.12.2020 року, що не відповідає дійсності. 07.11.2018 року Закон «Про електронний цифровий підпис» втратив чинність на підставі Закону 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги», зокрема пунктом 2 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень встановлено, «Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про електронний цифровий підпис" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 36, ст. 276; 2009 р., № 24, ст. 296; 2013 р., № 37, ст. 488; 2015 р., № 23, ст. 158; 2016 р., № 47, ст. 800)».

Стаття 77 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмету доказування. Враховуючи вищевикладене, дії Позивача щодо подання позову, що завідомо має штучний характер, є проявом недобросовісної поведінки та зловживання правом.

Слід зазначити, що у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19 судом встановлено, що електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

На підставі вищевикладеного, ВСУ вже неодноразово зауважив позивачам фінансових та споживчих кредитів про відсутність доказової бази та нормативного обґрунтування вимог щодо визнання кредитного договору укладеного у формі електронного правочину, недійсним.

Споживач фінансової послуги (Позивач) не може безпідставно звертатись до суду з подібними позовними вимогами, враховуючи, що останній тривалий час користується послугами Товариства, відповідно дії Позивача кваліфікуються як подання завідомо безпідставного позову, або ж позову, який має явно штучний характер (ст. 43 ЦПКУ)

На підставі вищевикладеного, посилання про наявність надуманих підстав щодо вчинення Товариством дій, що підпадають під ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів», не відповідають дійсності та ніяким чином не можуть бути правовим підґрунтям позовних вимог Позивача, враховуючи п. 5.1 Кредитного договору, згідно якого Позивач надав Відповідачу гарантії щодо можливості виконати кредитні зобов`язання, кількість укладених та успішно виконаних кредитних договорів, відсутність належних та допустимих доказів Позивача, дану позицію Товариство розцінює критично та виключно, як спробу несправедливо звинуватити в нібито нечесній підприємницькій діяльності, з метою введення в оману суд та ухилення від виконання зобов`язання по погашенню заборгованості.

Також, необхідно зауважити та нагадати Позивачу, яка і так ознайомлена з умовами та процедурою кредитування, що пунктом 1.5. Кредитного договору передбачено, Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 7200.00 грн. в грошовому виразі та 730.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 19200.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.

Сума заборгованості за Кредитним договором, актуальна на дату відступлення права вимоги 25.03.2021 року, наведена в додатку 12.

Відповідно, загальні витрати за кредитом та сукупна вартість передбачена пунктом 1.5. Кредитного договору, і Позивач не міг не знати про це перед зверненням до суду. Вказаний розмір загальних витрат (сукупної вартості) по кредиту залишається без змін за умови дотримання Позичальником зобов`язань по Кредитному договору.

Відповідно до п. 2.4.1.Кредитного договору Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору. Згідно п. 9.5. Кредитного договору, усі витрати, пов`язані з оформленням та виконанням цього Договору, у т. ч. винагороди банків пов`язаних з зарахуванням кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника та/або списанням, переказом коштів на рахунок Товариства з метою сплати заборгованості Позичальника за цим Договором, несе Позичальник.

Пунктом 1.5.1. Кредитного договору встановлено, що комісія за надання кредиту: 0.00 грн., яка нараховується за ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Комісія справляється не за обслуговування, а за надання кредиту і одноразово.

Згідно п. 1.5.2. Кредитного договору, проценти за користування кредитом: 7200.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.

Пункт 1.6 Кредитного договору передбачає, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору.

В свою чергу п. 2.2.3. Кредитного договору зазначено, що Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів в період правомірного користування кредитом є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний період під час прострочення, це означає, що в період правомірного користування кредитом Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Якщо після настання дати встановленої п.1.4 Договору Позичальник продовжуватиме користуватись кредитом, проценти за стандартною (базовою) ставкою будуть нараховуватись протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства. Незважаючи на інші умови Договору сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 Договору. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Товариство кредитує за процентною ставкою, яка діє протягом строку та поза строком кредиту, тобто у випадку, коли позичальник продовжить користуватись кредитним коштами у відповідності до п. 2.2.3 Кредитного договору. Товариство може на підставі одностороннього рішення у зв`язку з акціями, спеціальними пропозиціями, програмами лояльності, позитивною кредитною історією тощо., зменшити відсоткову ставку в період користування кредитом для полегшення фінансового навантаження на позичальника, що було здійснено в рамках оспорюваного Кредитного договору з Позичальником, яка передбачена п. 1.5.2 Кредитного договору.

Тобто, за умовами Кредитного договору стандартна (базова) ставка складає 5.00 відсотків та діє протягом строку користування кредитними коштами та поза строком у випадку, коли Позичальник продовжить користуватись кредитом після строку передбаченого 1.4 Кредитного договору в тому числі здійснюючи пролонгації за кредитом, але Товариством було запропоновано пільгові умови та в період користування кредитом зменшено відсоткову ставку з 5.00 до 2.00 відсотків, оскільки це був перший кредит Позивача.

Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів в період правомірного користування кредитом є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний період під час прострочення, це означає, що в період правомірного користування кредитом Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору.

Позивач всупереч умовам цього Договору продовжила користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту згідно п. 1.4. Кредитного договору, тому в період прострочення Позичальника проценти за користування кредитом нараховувались за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.2.2.3 Кредитного договору.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, але пунктом 2.2.3 Кредитного договору укладеного між Позивачем та Відповідачем передбачено інший розмір відсотків, відповідно такі пункти є диспозитивними та мають місце для застосування.

Правові висновки Верховного суду згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 № 202/4494/16-ц (14-318цс18), 28.03.2018 № 444/9519/12 (14-10 цс 18), 04.07.2018 № 310/11534/13-ц (14-154цс18) передбачають, що положення абз. 2 част. 1 ст. 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (фінансового кредиту), не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Як вже зазначалось, оспорюваний Кредитний договір виступає договором про надання фінансового кредиту та містить домовленість Позивача та Відповідача про нарахування процентів за користування кредитом та повернення заборгованості (п. 7.1. та п. 2.2.3) поза строком передбаченим п. 1.4 Кредитного договору.

Позивачем не надано жодних доказів того, що Кредитний договір містить несправедливі умови, які всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків, що завдають шкоди споживачеві. В свою чергу, Відповідачем у повному обсязі було надано інформацію Позивачу стосовно умов кредитування, зазначених у договорі. Позивач не мав претензій стосовно умов Кредитного договору при його укладенні та під час його виконання. Отже, дії Відповідача не містять будь-яких ознак нечесної підприємницької практики.

Щодо порядку нарахування пені за прострочення виконання фінансових зобов`язань по кредиту. Позивач не обґрунтувавши мету застосування, згадує п.5 ч. 3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів», відповідно до якої встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами, та можуть бути визнані недійсними.

Суд зазначає, що дана стаття не встановлює заборону кредитору (небанківській/банківській установі) нараховувати пеню за прострочення (порушення виконання) або невиконання зобов`язань за кредитом, а носить обмежувальний характер, тобто дана стаття має посилання на ч. 2 ст. 21 Закону «Про споживче кредитування», яка встановлює обмеження по нарахуванню неустойки (штрафу, пені), зокрема сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін, тобто Закон встановлює вимогу саме за договорами про споживчий кредит. Як вже зазначалось, між Позивачем та Товариством укладено договір про надання фінансового кредиту.

Пунктом 4.1. Кредитного договору, передбачена відповідальність Позичальника у випадку прострочення виконання фінансових зобов`язань, тобто пеня за прострочення виконання по оплаті кредитної заборгованості. Тобто, на підставі вищевикладеного та враховуючи, що правовідносини, що виникають на підставі договору про надання фінансового кредиту, регулюються нормами щодо споживчого кредитування лише в частині попереднього ознайомлення позичальника з умовами кредитування, після укладення договору кредиту, між учасниками виникають правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства, а Кредитний договір укладений між Позивачем та Відповідачем, є договором про надання фінансового кредиту, а не споживчого, у Товариства був відсутній обов`язок виконувати норму щодо обмеження нарахування пені по кредиту.

За таких обставин слід зазначити, що позов, який подається до суду для розгляду, вважається справжнім та серйозним, якщо лише немає явних показників протилежного, що можуть стати підставою для висновку, що позов є безпідставним (frivolous) або сутяжницьким (vexatious) або йому з інших підстав бракує обґрунтованості, — такого висновку дійшов ЄСПЛ у справі «Kupiec v. Poland».

Входячи з вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 258,263,264 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Мілоан» про захист прав споживачів - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 на користь держави судовий збір у сумі 908,00 (девятьсот вісім) гривень.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення складений 22 грудня 2021 року.

Суддя: ШТИХ Т.В.