Рішення № 102099783, 01.12.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

01.12.2021 Єдиний унікальний номер 205/4351/18

Провадження № 2/205/3517/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання – Кривозуб О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 20.10.2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2200 грн. 00 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік. Відповідно до Умов надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Позивач зазначає, що у порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та заборгованості по відсоткам, пені, комісії і штрафам за користування кредитом відповідач належним чином не виконав, у зв`язку з чим у відповідача перед АТ КБ «Приватбанк», станом на 30 квітня 2018 року, виникла заборгованість у розмірі 30591 грн. 25 коп., оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду з цією позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів, в якому просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 20.10.2014 року станом на 30.04.2018 року у розмірі 30591 грн. 25 коп., яка складається з: 2130 грн. 41 коп. - заборгованість за кредитом, 26227 грн. 92 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 300 грн. 00 коп. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 1432 грн. 92 коп. штраф (процентна ставка), а також судові витрати.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволені повністю позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк».

03 вересня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2018 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2018 року у цивільній справі №205/4351/18 за вищевказаним позовом і призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24 листопада 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку Укрпошта направила до суду пояснення, в обґрунтування пояснень посилається на те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення відомостей на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Позивач не надав до суду належних та допустимих доказів (в тому числі первинні бухгалтерські документи), які б підтвердили наявність між сторонами спірних правовідносин, факт отримання грошових коштів, наявність заборгованості саме в зазначеному розмірі. На підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» було надано суду анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «Приватбанк», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання та реєстрації, сімейний стан, працевлаштування, номери засобів зв`язку тощо, з якої слідує, що відповідач погодилась з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. Разом з цим, в наданій анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відсутня будь-яка інформація стосовно виду банківських послуг, які були надані відповідачу. Тобто суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами. Звертаючись з позовом, позивач зазначає, що відповідачем було отримано кредит у розмірі 2200 грн., тоді, як в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг "Приватбанку", відсутній розмір встановленого кредитного ліміту, доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 2200 грн. на час укладення договору, позивачем не надано, тому нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 2200 грн. є необґрунтованим. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження встановлення вказаного кредитного ліміту, окрім викладених пояснень Банку в позові. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами, а тому не можливо прийняти їх як належний та допустимий доказ, а також не можливо визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Крім того, вказана анкета не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, матеріали справи не містять відомостей щодо конкретного виду отриманої позичальником кредитної картки, тому не можливо визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості неможливо вважати доказом надання відповідачу кредитних коштів, оскільки розрахунок сум заборгованості за кредитом, відсотків, штрафів не є підтвердженням руху коштів на картковому рахунку. Крім того, зазначена анкета не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", в якому зазначено умови обслуговування карток "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Contract" та «Універсальна Gold», не можливо прийняти до уваги, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо конкретного виду отриманої позичальником кредитної картки, тому не можливо визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, процентна ставка неодноразово змінювалась, а саме: з 20.10.2014 року вона була 34,80%, а з 01.04.2015 року була збільшена до 43,20%. Однак, в анкеті-заяві не зазначено базову процентну ставку. Таким чином, розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом, оскільки в анкеті-заяві відсутня процентна ставка визначена при укладені договору, а згідно розрахунку заборгованості вона неодноразово змінювалась в сторону її збільшення. Також, з розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за комісією та пенею, тоді як в анкеті-заявці відсутня інформація щодо комісії та нарахування неустойки. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази отримання відповідачем грошових коштів у вигляді кредитного ліміту саме в розмірі 2200 гри., відсутні докази, який саме банківський продукт отримано відповідачем, відсутні докази погодженої сторонами відсоткової ставки за користування кредитом, відсутні докази погодження сторонами умов про відповідальність за порушення зобов`язань. В своїй позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість відповідача становить 30591,25 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 2130,41 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 26227,92 грн., заборгованості з пені та комісії у розмірі 300,00 грн., штрафу (фіксованої частини) у розмірі 500,00 грн. та штрафу (процентної складової) у розмірі 1432,92 грн. Єдиним правопорушенням з боку відповідача є прострочення виконання зобов`язання. Таким чином, за одне правопорушення банк міг застосувати лише один вид цивільно-правової відповідальності або штраф, або пеню. Однак, на порушення вимог чинного цивільного законодавства, банк намагається притягнути відповідача до відповідальності за одне і те саме правопорушення чотири рази - двічі нараховуючи пеню та два види штрафів. Окрім того, необхідно зазначити, що в Заяві позичальника немає жодної інформації щодо розміру штрафних санкцій та порядку їх нарахування, таким чином умови відповідальності сторін не були погоджені. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, останнє погашення заборгованості було здійснено 24.12.2014 року в розмірі 110 грн., а позовну заяву було подано 21.06.2018 року. Також посилається на вимоги ст. ст. 256, 257, 259 ЦК України, отже перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила - тобто в цьому випадку перебіг позовної давності розпочався з січня 2015 року, коли боржник не здійснив погашення, чим порушив право кредитора, у зв`язку із чим просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, у випадку визнання позовних вимог обґрунтованими - застосувати наслідки спливу позовної давності.

Представник позивача письмово підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача – адвокат Фурман В.О. у письмових поясненнях просила розглянути справу за її відсутності і відсутності відповідача, та просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази та виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню з таких підстав.

Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 20 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» та підписав анкету-заяву № б/н від 20 жовтня 2014 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а. с. 8), на підтвердження АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а. с. 8), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а. с. 9), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 10-33), розрахунок заборгованості (а. с. 7).

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач станом на час подання позовної заяви ухиляється від виконання зобов`язань і має перед АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість.

Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом 30 квітня 2018 року складає 30591 грн. 25 коп., яка складається з: 2130 грн. 41 коп. - заборгованість за кредитом, 26227 грн. 92 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 300 грн. 00 коп. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 1432 грн. 92 коп. штраф (процентна ставка) (а. с. 7).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за кредитом та заборгованість за відсотками, пенею, комісією та штрафами.

Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за відсотками, пенею, комісією та штрафами, суд дійшов таких підстав.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України вимоги про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Наведений висновок у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, підтверджує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за відсотками за користування кредитом нарахована по 30 квітня 2018 року включно.

Однак, за наявними матеріалами справи не можливо встановити строк дії кредитного договору, оскільки в Анкеті-заяві № б/н від 20 жовтня 2014 року сторонами він не був погоджений.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості за відсотками, пенею, комісією та штрафами, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», як невід`ємної частини спірного договору.

Оскільки умови договору приєднання розроблені банком, то вони повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведеними до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг, з якими він ознайомлений.

У відповідності до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Як вбачається із матеріалів справи, в Анкеті-заяві позичальника № б/н від 20 жовтня 2014 року не зазначена відсоткова ставка несвоєчасне погашення кредиту, будь-яких інших угод з цього приводу між сторонами, укладено не було.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, пені, комісії та штрафів зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже, суд дійшов висновку, що в цьому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин 20 жовтня 2014 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 21 червня 2018 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», відсутність у Анкеті-заяві № б/н від 20 жовтня 2014 року домовленості сторін про сплату відсотків, пені, комісі та штрафів надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

При цьому, згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який міститься в матеріалах зазначеної справи та не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 жовтня 2014 року, шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків, пені, комісії та штрафів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості: по процентам за користування кредитом у розмірі 26227 грн. 92 коп., за пенею та комісією - 300 грн. 00 коп., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 1432 грн. 92 коп. штраф (процентна ставка) не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі 2130 грн. 41 коп., суд дійшов таких підстав.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з приписами ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом тіло кредиту - це та сума коштів, яку позичальник отримав від банку. У цю суму не входять відсотки за кредитом, комісійні, пеня і штрафи через прострочення, витрати на оформлення паперів за кредитом, страховка тощо.

Так само, відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» затверджено стандартизовану форму паспорта споживчого кредиту, у якому відображено, що загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом складається з тіла кредиту, відсотків, комісії та інших платежів.

При цьому, з наданого Банком розрахунку заборгованості відповідача станом на 30 квітня 2018 року (а. с. 7) вбачається, що позивач, розрахував заборгованість позичальника за тілом кредиту шляхом додавання відповідних нарахованих відсотків на загальну заборгованість за кредитним договором.

Зважаючи на те, що наданий Банком розрахунок заборгованості (а. с. 7) не відображає реального руху коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , не відображає реально отриману суму кредитних коштів від Банку з моменту підписання кредитного договору та повністю розраховані на суб`єктивний розсуд Банку, а тому суд не бере до уваги вказаний розрахунок як доказ наявності у відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 2130 грн. 41 коп.

Таким чином судом встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості за фактично отриманою сумою кредитних коштів. З наданого АТ КБ “ПриватБанк” розрахунку заборгованості, не вбачається отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором від 20 жовтня 2014 року.

Дослідивши зміст наданого банком розрахунку заборгованості, враховуючи, що Умови та Правила відповідачем не підписані, а Анкета-заява не містить умови про фінансування за рахунок кредитних коштів (зарахування до тіла кредиту), суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь банка заборгованості за кредитом у розмірі 2130 грн. 41 коп. відсутні.

При цьому, суд вважає, що розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним і допустимим доказом наявності та розміру заборгованості за кредитом у розмірі 2130 грн. 41 коп., оскільки банком не вказані підстави нарахування заборгованості за кредитом у заявленому банком розмірі, розрахунок в цій частині нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.

Вказаний розрахунок заборгованості не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003 року.

Таким чином, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування заборгованості за кредитом в розмірі 2130 грн. 41 коп.

Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк її повернення та розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами, як і саме обов`язок з повернення кредиту, нараховуються/виникає з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника (у цьому випадку, зарахування на видану банком платіжну картку та її використання – зняття готівки, тощо), а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов`язаний був надати грошові кошти.

Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів” визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду за платіжними системами.

Положенням про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, затвердженого постановою правління Національного банку України від 30.04.2010 року № 223, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 06.07.2010 року № 474/17769 (далі – Положення), чинного на момент підписання заяви-анкети від 20 жовтня 2014 року, встановлені загальні вимоги Національного банку України до порядку емісії банками спеціальних платіжних засобів і визначає порядок здійснення операцій з їх використанням.

У Положенні під платіжною карткою розуміється спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для здійснення платіжних операцій з рахунку платника або банку, а також інших операцій, установлених договором.

Платіжна схема – умови, згідно з якими проводиться облік операцій за спеціальними платіжними засобами користувача та здійснюються розрахунки за ці операції.

Пунктами 3.1.-3.6 Положення передбачено, що користувачі мають право використовувати платіжні засоби для здійснення платіжних операцій відповідно до режимів рахунків та умов договору з емітентом. Залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням спеціальних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.

Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитування користувачів для здійснення платіжних операцій з використанням спеціальних платіжних засобів проводиться шляхом зарахування коштів на їх банківські рахунки.

Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором.

Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов`язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, установлених кредитним договором.

Банк здійснює зарахування коштів на рахунки користувачів з урахуванням установлених режимів рахунків відповідно до внутрішньобанківських правил та умов договору.

У пункті 1.4 Положення передбачено, що документом за операцією з використанням спеціального платіжного засобу є документ, що підтверджує виконання операції з використанням спеціального платіжного засобу, на підставі формуються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти на рахунки.

Аналіз наведених норм Положення, у сукупності із вимогами частини першої статті 1054 ЦК України, дає підстави для висновку, що доказом зарахування коштів на кредитний картковий рахунок може бути документ за операцією із застосуванням платіжної картки, визначений внутрішнім документом, зокрема АТ КБ “ПриватБанк”.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги.

Представлені суду докази не дають суду підстав вважати, що банком виконані вимоги частини першої статті 1054 ЦК України щодо зарахування грошових коштів в розмірі 2130 грн. 41 коп. на рахунок відповідача та відповідно використання їх відповідачем.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі № 61-28582ск18.

Таким чином, оскільки для вирішення питання про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 2130 грн. 41 коп. необхідні докази отримання цих кредитних коштів, що позивачем не доведено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Однак, оскільки судом по суті заявлених позивачем вимог відмовлено, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності до цього спору.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладено на позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 207, 526, 549, 551, 626, 628, 633-634, 638, 1048-1050, 1054-1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.П. Терещенко