Рішення № 102099351, 16.12.2021, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4075/18

Провадження № 2/175/1317/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Новік Л.М.

за участю секретаря – Варави О.Г.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, –

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, під час розгляду справи позивач позовні вимоги уточнив та пред`явив позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно.

Просить суд скасувати Рішення 12 сесії 5 скликання Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29.10.2007 року, про погодження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1323 га., кадастровий номер: 1221481500:02:001:0071 та передану її у власність гр. ОСОБА_4 ; скасувати Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЖ №138799 від 11.02.2009 року виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Волоської сільської ради від 29.10.2007 року; скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно 18137764 здійсненої 15.12.2016 року 18:13:01 приватним нотаріусом Швецова Надією Володимирівною Дніпропетровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровської області на об`єкт нерухомого майна 1123745712214, земельна ділянка кадастровий номер: 1221481500:02:001:0071, розміром 3/8 площі 0,1323 га. за ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно 18137736 здійсненої 15.12.2016 року 18:13:01 приватним нотаріусом Швецова Надією Володимирівною Дніпропетровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровської області на об`єкт нерухомого майна 1123745712214, земельна ділянка кадастровий номер: 1221481500:02:001:0071, розміром 5/8 площі 0,1323 га. за ОСОБА_3 . Стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмір 2114, 40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначила, що є власником земельної ділянки загальною площею 0,3754 га. на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП №099260, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2672 від «15» листопада 1999 року, що був виданий їй на підставі Рішення виконкому Волоської сільської ради народних депутатів №35 від «18» червня 1997 року. У Справі по передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , міститься інформація про загальну площу земельної ділянки, що співпадає з площею визначеною в Державному акті на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП №099260, місцезнаходження земельної ділянки, а також підписи представників відділу земельних ресурсів, представником ради, землевласника та суміжних землекористувачів Черняк М., Кухар Н., ОСОБА_5 . Виявивши намір здійснити присвоєння наявній земельній ділянці, що належить на праві приватної власності, кадастровий номер, що за даним діючим законодавством України, для ефективного і повного розпорядження своєю земельною ділянкою, є обов`язковою умовою, звернувшись у відповідності до діючого законодавства, про присвоєння кадастрового номеру, було встановлено, порушення її права на особисту приватну власності, а саме: позбавлення права на частину її земельної ділянки, що підтверджено прийнятим Державним кадастровим реєстратором відділу у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, рішенням № РВ-1200660342017 від 15.11.2017 року, про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, в якому державний кадастровий реєстратор, зазначив, що підставою для відмови, є: «Перетин ділянок з ділянкою 1221481500:02:001:0071 Площа співпадає на 45,7717%.», тобто частина земельної ділянки, що належить Позивачу на праві приватної власності відповідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 099260 від 15.11.1999 р., перебуває у власності іншої особи, на підставі Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЖ №138799 від 11.02.2009 року, отриманого, відповідно до Рішення 12 сесії 5 скликання Волоської сільської ради від 29.10.2007 року, щодо погодження ОСОБА_4 , технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1323 га., кадастровий номер: 1221481500:02:001:0071. Порушення права особистої приватної власності Позивача вбачається, з підставою прийняття незаконного та протиправного рішення Волоською сільською радою, 12 сесії 5 скликання від 29.10.2007 року, та в подальшому його реалізація, шляхом отримання державного акту ОСОБА_4 , чим і було здійснено позбавлення права приватної власності у розумінні ст. 41 Конституції України. Та в супереч прийнятого 18.06.1997 року Рішення виконкому Волоської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області за №35 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність».

Приймаючи до уваги, що рішення Волоської сільської ради, 12 сесії 5 скликання від 29.10.2007 року, потягли за собою, певні юридичні наслідки, такі як отримання Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЖ №138799 від 11.02.2009 року, ОСОБА_4 , а в свою чергу, і отримання в спадок після його смерті земельної ділянки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то таке рішення органу місцевого самоврядування підлягає скасуванню, з послідовним скасуванням державної реєстрації Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЖ №138799 від 11.02.2009 року, державної реєстрації речового права на нерухоме майно 18137764 здійсненої 15.12.2016 року 18:13:01 приватним нотаріусом Швецова Надією Володимирівною Дніпропетровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровської області на об`єкт нерухомого майна 1123745712214, земельна ділянка кадастровий номер: 1221481500:02:001:0071, розміром 3/8 площі 0,1323 га. та державної реєстрації речового права на нерухоме майно 18137736 здійсненої 15.12.2016 року 18:13:01 приватним нотаріусом Швецова Надією Володимирівною Дніпропетровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровської області на об`єкт нерухомого майна 1123745712214, земельна ділянка кадастровий номер: 1221481500:02:001:0071, розміром 5/8 площі 0,1323 га.

15.11.2018 року по справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 31.01.2019 року.

14.05.2019 року позивач надала уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 27.06.2019 року у зв`язку з уточненням позовних вимог було замінено неналежного відповідача Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, на належного - Новоолександрівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області.

09.08.2019 року представником відповідачів, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 – адвокатом Скочко О.А. було подано відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначила, що відповідачі-2 та 3, є співвласниками земельної ділянки, площею 1323 кв.м, кадастровий номер 1221481500:02:001:0071, яку набули в порядку спадкування після їхнього батька в порядку, встановленому діючим законодавством України. Їхній батько отримав цю земельну ділянку законно, в порядку, встановленому діючим законодавством, не порушуючи нічиїх прав та законних інтересів, зокрема і позивачки. Позивачка в своєму позові неправильно посилається на норми статті 50 Закону України «Про землеустрій», адже стаття 50 ніколи не регулювала та не регулює правила складання технічної документації. Крім того, позивачка безпідставно застосовує редакцію Закону, яка ще не діяла на момент складання нашим батьком технічної документації та отримання державного акту. Державний акт та земельна ділянка батька відповідачів були належним чином зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства. Відомості про державний акт позивачки, які постійно зберігаються в Управлінні земельних ресурсів (назва, що діяла на то момент) жодним чином не вплинула та не заважала Управлінню земельних ресурсів здійснити реєстрацію земельних ділянок та видати державний акт їхньому батьку. А тому державний акт на земельну ділянку батькові був виданий законно та без будь-яких порушень. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.09.2019 р. вже встановлено, що державна реєстрація їхньої земельної ділянки була здійснена правильно, а позивачка не довела наявність порушення відповідачами, свого права та передчасно пред`явила позов. Під час приватизації цієї земельної ділянки їхній батько погоджував межі її розташування з сусідами, але позивачка не була зазначена в цій технічній документації, і яким чином їхні земельні ділянки накладаються - їм невідомо (технічна документація є в матеріалах справи). Слід зауважити, що ані батько, ані інша особа, що замовляє технічну документацію в землевпорядній організації, не визначає коло осіб, з якими потрібно узгоджувати межі земельної ділянки. Інформація про сусідів міститься в електронній версії державного земельного кадастру у відділ Держгеокадастру, до якого не має доступу будь-яка пересічна особа. А тому твердження позивачки про те, що їхній батько, а потім вони начебто замовчали інформацію про позивачку при складанні технічної документації не відповідає дійсності та суперечить нормам діючого законодавства. Крім того, відповідно до вимог чинного на той момент законодавства було прийняте і оскаржуване рішення від 29.10.2007 р., адже воно ґрунтувалось на технічній документації, погодженій у встановленому на той момент порядку, на підставі технічної документації була здійснена державна реєстрації земельної ділянки, межі нанесені в натурі, присвоєний кадастровий номер і будь-яких порушень виявлено не було. Не було на той момент і зауважень з боку позивачки ОСОБА_1 , яка тоді вже мала державний акт на право власності на свої земельні ділянки. Жодну норму права Волоська сільська рада не порушила, нічого ні у кого не відібрала, не порушила нічиїх інтересів. Доводи позивачки в цій частині не відповідають нормам права та є безпідставними. Також слід зауважити, що з позову є незрозумілим, яка земельна ділянка, яка начебто належить позивачці, співпадає з їхньою земельною ділянкою, її конкретна площа та місце розташування з визначенням чіткої площі та місця накладення.

Ухвалою суду від 19.09.2019 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача, адвокат Коломієць С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги просила задовольнити, підтримала свого представника.

Представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 – адвокат Скочко О.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, до початку судового засідання надав заяву про розгляд справи без участі представника Новоолександрівської сільської ради, відзиву не надав.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ДП №099260 виданого 15.11.1999 р. на підставі рішення виконкому Волоської сільської Ради народних депутатів №35 від 18 червня 1997 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2672, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,3754 га, за адресою: АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд – 0,25 га, ведення підсобного господарства – 0,1254 га.

Відповідно до рішення №РВ - 1200660342017 від 15.11.2017 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Дніпровському районі Головного управління Дергеокадастру у Дніпропетровській області було відмовлено позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру від 09.10.2017 р. (реєстраційний номер ЗВ -1206321232017) з підстави невідповідності електронного документу установленим вимогам, а саме XSD Схема наявні зауваження щодо валідності електронного документу, наявний перетин ділянок з ділянкою 1221481500:02:001:0071, площа співпадає на 45,7717 %; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Земельна ділянка кадастровий номер: 1221481500:02:001:0071, площею 0,1323 га в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 3/8 частина ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер:1-2097, виданого 22.06.2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В., 5/8 частини ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер:1-2097, виданого 22.06.2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В., вказані відомості також підтверджуються інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.09.2017 року,

З копії рішення 12 сесії 5 скликання Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29.10.2007 року, про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , вбачається, що вказаним рішенням було передано гр.. ОСОБА_4 безкоштовно у власність земельну ділянку загальною площею 0,3704 га, в т.ч. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд – 0,2381 га за адресою: АДРЕСА_1 , дорізок для ведення особистого селянського господарства – 0,1323 га за адресою: АДРЕСА_2 .

З копії рішення 9 сесії 5 скликання Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 18.04.2007 року про надання дозволу на складання проекту передачі земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 вбачається, що вказаним рішенням надано дозвіл на складання проекту передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , загальною площею 0,34 га в т.ч. – для обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд – 0,25 га; - для ведення особистого селянського господарства – 0,09 га в межах населеного пункту АДРЕСА_2 на території Волоської сільської ради.

В судовому засіданні була досліджена технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства с. Вольське на території Волоської сільської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області а.с.117-146.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

На думку позивача, рішення Волоської сільської ради, 12 сесії 5 скликання від 29.10.2007 року, про погодження ОСОБА_4 , технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку та подальшої передачі вказаної земельної ділянки у власність, прийняте в супереч прийнятого 18.06.1997 року Рішення виконкому Волоської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області за №35 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», та порушує права позивача, яка маючи намір присвоїти своїй земельній ділянці кадастровий номер, встановила, що її право було порушено, шляхом позбавлення частини земельної ділянки, вказане було встановлено Державним кадастровим реєстратором, який відмовив їй у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, з підстав перетину ділянок з ділянкою 1221481500:02:001:0071, площа співпадає на 45,7717 %, яка належить відповідачам.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 34 частини першої статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог ст. 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно вимог ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України ст. 13, 14, Земельного кодексу України ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, і 23, 125, 126 Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону «Про оренду землі») та Цивільного кодексу України.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних1 ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України (частина восьма статті 118 цього Кодексу) (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Умовами статті 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди. Вказана правова позиція сформована у постанові КЦС ВС від 15 червня 2021 року у справі №635/2555/16-ц.

Суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами неправомірність набуття права власності відповідачами ОСОБА_6 , що виключає позбавлення останніх такого права. Зокрема, позивач не зазначив у своєму позові, які підстави для скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності е як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції та норм цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них та може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 152 Земельного Кодексу України Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 21 ЦК України передбачено що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно положень статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, зазначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування а Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1-2097, виданого 22.06.2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В., належить 3/8 частки земельної ділянки та 5/8 частини земельної ділянки належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер:1-2097, виданого 22.06.2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В.

Підстави для скасування рішення Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 жовтня 2007 року відсутні, оскільки при постановленні вказаного рішення не було порушено процедуру передачі у власність спірної земельної ділянки і позивачем не надано доказів на спростування вказаного факту.

Стосовно посилань позивача щодо непогодження з ним меж спірної земельної ділянки суд встановив наступне, стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною.

При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 20 березня 2019 року справа № 350/67/15-ц.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача(пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною третьою статті 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, таке визнання здійснюється на підставі правовстановлюючих документів, відповідно до закону.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог.

Стосовно вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 листопада 2018 року по справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256 цс 18 зробила правовий висновок. «Щодо вимоги про скасування запису Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Щодо вимог позивача про визнання незаконним та скасування рішення Волоської сільської ради, суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 186-1 ЗК розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частиною першою та другою статті 198 ЗК України визначено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Згідно частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Однак, суд не знайшов підстав для визнання незаконним або скасування зазначеного рішення Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області 12 сесії 5 скликання від 29.10.2007 року, та вважає, що під час оформлення права власності на вказану земельну ділянку процедура власником не порушена.

Реалізовуючи свої повноваження орган місцевого самоврядування в особі Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області порушень законодавства не встановлено.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17 та від 23 січня 2019 року № 807/45/17.

Згідно висновків, викладених у постанові Верховного суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правовідносини, що виникли між сторонами законодавчо врегульовані наступним чином.

Відповідно до ст.143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Згідно зі ст.144 Конституції України та ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов`язковими для виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок розпорядження землею.

Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування що є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (стаття 1, 7, частина перша статті 140 Основного закону України).

Згідно ч. 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом.

Відповідно до ч. 3, 6 ст.13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на своїх позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає необхідним в задоволенні позову відмовити.

Таким чином обставини позову не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, не доведені, а тому позовна заява не обґрунтована і підлягає задоволенню, вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат також задоволенню не підлягає, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 11, 19, 35, 55, 92, 124, 129 Конституції України, ст. 3-5, 11, 60, 203, 215, 216, 236, 258, 259,263-265, 268, 331, 376, 377, 387, 526, 527, 530 ЦК України, ст. 80, 83, 116, 122, 211, 212 Земельного кодексу України, ст. 26, 60, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1, 3, 4, 26, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 1, 2,4, 6, 10, 16, 18-1, 26, 27-1, 28, 60, 63, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258,259, 263-265, 268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно відмовити.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду може бути подано апеляційну скаргу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Л.М. Новік