Рішення № 102098156, 16.12.2021, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/998/21 р.

2/622/413/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2021 смт Золочів

Золочівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Чернової О.В.,

за участі секретаря Дмитренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Золочівської селищної ради Харківської області, про визнання права на земельну частку (пай), - ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить суд поновити йому строк на звернення до суду із даним позовом. Визнати за ним право на земельну частку (пай) на території Золочівської селищної ради Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він з 09.11.1992 по 06.10.2006 перебував у трудових відносинах з АТ «Промінь». 06.10.2006 він звільнився з підриємства за власним бажанням. 11.05.1995 року розпочався процес приватизації землі АТ «Промінь», в результаті чого було отримано державний акт на право колективної власності на землю. Незважаючи на те, що він звертався до підприємства із заявою про включення його до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, з невідомих причин до списку включено не було. Тому відповідний сертифікат на його ім`я не виготовлявся.

В результаті авторозподілу справу передано судді Черновій О.В. 13.09.2021.

Ухвалою судді від 14.09.2021 позовну заяву залишено без руху.

13.10.2021 недоліки позовної заяви усунено.

Ухвалою судді від 22.10.2021 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче засідання з повідомленням учасників справи.

10.11.2021 до суду від Золочівської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву з підтвердженням направлення його копії позивачу. У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що наявність сертифікату є обов`язковою умовою для набуття особою права на земельну частку (пай). Але у цьому випадку сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця не виготовлявся. Громадяни, які хоч і є акціонерами товариства на момент передачі земель у колективну власність не були членами товариства, права на земельну частку (пай) не мають. Позивача навіть не було включено до списку. Крім цього, позовні вимоги у цій справі не можуть бути задоволені через сплив строку позовної давності. Позовна давність за вимогами про визнання права на земельну частку (пай) повинна обчислюватися з часу виготовлення державного акта на право колективної власності на землю. Як вказує позивач, він звертався до підпиємства з приводу не включення його до списку громадян, що свідчить про те, що йому було відомо про не включення його до списку осіб, який додавався до державного акту на право колективної власності на землю та про те, що на його ім`я не виготовлявся сертифікат на право на земельну частку (пай). Але, на думку відповідача, ця інформація не може бути підтвердженням того, що позивач не знав про порушення свого права.

07.12.2021 до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив з підтвердженням направлення її копії відповідачу.

Ухвалою суду від 09.12.2021 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, справу просив розглядати за його відсутності про що зазначив окремим пунктом у прохальній частині позовної заяви.

В підготовче засідання представник відповідача не з`явився, у відзиві на позовну заяву справу просив розглядати за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що він вважає свої вимоги обгрунтованими та просить визнати за ним право на земельну частку (пай) на території Золочівської селищної ради.

Враховуючи неявку усіх учасників справи, фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснювалося на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії ХР № 13-49-000262, виданого АТ « Промінь», зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю, У додатку 1 до вказаного державного акту, а саме списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства ОСОБА_1 не значиться.

З трудової книжки вбачається, що « ОСОБА_2 » (мовою оригіналу) з 09.11.1992 по 06.10.2006 перебував у трудових відносинах з АТ «Промінь». 06.10.2006 він звільнився з підриємства за власним бажанням. 11.05.1995 року розпочався процесс приватизації землі АТ «Промінь», в результаті чого було отримано державний акт на право колективної власності на землю.

З листа в.о. начальника відділу № 3 Управління у Богодухівському районі О. Швець від 13.10.2021 № 293/456-21 вбачається, що розмір земельної частки (паю) на одну особу САТ «Прормінь», згідно розпорядження Золочівської РДА від 10 серпня 2000 року № 218,становить 5,06 в умовних кадастрових гектарах. Вартість земельної частки паю загальною площею 5,06 в умовних кадастрових гектарах САТ «Промінь» станом на 01.01.2021 становить 164423,82 грн.. Надати належним чином завірену копію державного акту Відділ № 3 немає можливості, так як, згідно положення про Відділ № 3, Відділ № 3 не є окремою юридичною особою і надання копій документів проводиться за окремим дорученням Головного управління. Враховуючи вище наведене, Відділ № З рекомендує з даного питання звернутись до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області. Державний акт на право колективної сласності на землю САТ «Промінь» серії ХР 13-49-000262 видано на підставі рішення Золочівськї районної ради від 29.03.1995 та зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю 11 травня 1995 за № 1. Громадянин ОСОБА_1 не був включений до списку громадян-членів САТ «Жовтневе», який додається до Державного акту. При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Земельного Кодексу України, Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року № 720/95.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Порядок паювання земель) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У частині дев`ятій статті 5 Земельного кодексу України 1990 року передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 22 Земельного Кодексу України 1990 року право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 Земельного Кодексу України 1990 року зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 до розпаювання земель колективної власності був членом АТ «Промінь» на момент передачі землі у колективну власність у 1995 році та видачі Державного акту на право колективної власності на землю серії ХР № 13-49-000262 від 11.05.1995 року, не включення її до списку, доданого до вказаного державного акту, неможна вважати правомірним.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

У статтях 71, 75 ЦК УРСР зазначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Тому, звернувшись до суду у вересня 2021 року, позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався, або повинен був дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників.

Тому позивач як член КСП повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі САТ «Промінь»(1995 рік) акта на право колективної власності на землю. Однак, позивач у передбачений законом строк не звернувся до суду з вказаними вимогами.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 19 грудня 2019 року в справі № 629/4423/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18, від 17 червня 2020 рокуу справі № 600/528/16, від 21 жовтня 2020 року в справі № 401/971/19, 03 лютого 2021 року в справі №403/402/19, від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20, від 27 липня 2021 року в справі № 686/6892/20.

Звертаючись до суду із позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом, а тому позовні вимоги про поновлення йому строку звернення до суду із даним позовом задоволенню не підлягають.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "дізналась" та "повинна була дізнатись", що містились в ст. 76 ЦК УРСР, так само, як і термінів "довідався" і "міг довідатись", застосованих у ст. 261 чинного ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулась за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло більше трьох років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності ним не наведено.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України. Так, ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись нормами матеріального права та ст.с т. 12, 13, 76-83, 141, 259, 263, 266, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Золочівської селищної ради Харківської області, про визнання права на земельну частку (пай), відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач: Золочівська селищна рада Харківської області, код ЄДРПОУ 25175462, адреса: Харківська область, смт Золочів, вул. Центральна, 13.

Повний текст рішення виготовлено 22.12.2021.

Суддя О. В.Чернова