Рішення № 102095420, 01.12.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/8081/20

2/303/487/21

ряд. стат. звіту - 4

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

представника відповідача Гриниха Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надії Михайлівни та АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Н.М. та АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування в Державному реєстрі речових прав нанерухоме майно запису про право власності.

Позов мотивований тим, що 01.09.2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений Кредитний договір №МКАWGA00000192 про надання кредитних коштів у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 35 124,44 доларів США. Цього ж числа, між позивачем ОСОБА_1 і банком був укладений Договір іпотеки, предметом якого став житловий будинок АДРЕСА_1 .

Однак, в Кольчинській селищній раді їй було повідомлено, що власником вищезазначеного будинку вже не є позивач, а з 22.10.2016 року АТ «ПриватБанк».

Позивач вважає, що дії банку та державного реєстратора вчинені з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки набуття права власності на предмет іпотеки перейшов під час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім цього, жодного листа від банку про намір звернути стягнення позивач не отримував.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та просить суд позов задовольнити з підстав зазначених в ньому.

Представник відповідача АТ «ПриватБанк» - Гриниха Т.Ю. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову та просила суд відмовити у його задоволенні.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази, які були надані сторонами у справі і надаючи їм оцінку як в цілому, так і кожному доказу, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 01.09.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №MKAWGA00000192, згідно якого останній отримавкредитні кошти на строк по 01.09.2018 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 35 124,44 доларів США (а.с. 6-8).

Цього ж числа, між ОСОБА_1 і ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений Договір іпотеки, предметом якого став житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 9-11).

16.04.2002 року був укладений Договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар жилий будинок з належними до будинку надвірними спорудами та прибудовами, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №222085879 від 31.08.2020 року вбачається, що приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Н.М., на підставі договору іпотеки, право приватної власності на буд. АДРЕСА_1 було зареєстровано 22.10.2016 року за ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 13, 14).

Із листа-відповіді Державної прикордонної служби України №184/А-14163 від 30.10.2020 року вбачається, що ОСОБА_4 в період з 26.04.2019 року по 16.07.2020 року декілька разів перетинала державний кордон України (а.с. 15)

Із повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 15.02.2016 року адресованого іпотекодавцю ОСОБА_1 слідує, що банк має намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 99).

Дані правовідносини регулюються нормами ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ЦК України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року №898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону №898-IV визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон №800-VI) норми статті 37 Закону №898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону №898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон №1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон №898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

У договорі іпотеки від 01.09.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», сторони обумовили, зокрема в розділі 4, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 ЗУ «Про іпотеку», або

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 ЗУ «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державногно реєстру прав власності на нерухоме майно.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон №1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Аналогічну позицію з подібних правовідносин також висловив і Верховний суд у своїх постановах від 15.01.2020 року у справі №127/16726/17-ц, №61-39438св18 та у справі №607/2754/16-ц, №61-29694св18, а також Велика палата Верховного суду у своїх Постановах від 10.04.2019 року у справі №726/1538/16-ц, №14-111цс19 та від 20.11.2019 року у справі №802/1340/18-а, №11-474апп19.

Таким чином, беручи до уваги вищезазначені встановлені судом факти, було встановлено, що будинок АДРЕСА_1 , використовується як місце постійного проживання позивача ОСОБА_1 та є предметом іпотеки в забезпечення вимог за кредитним договором №МКАWGA00000192 від 01.09.2008 року, укладеного в іноземній валюті, а тому не може бути звернено стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону №1304-VII.

Крім цього, судом встановлено, що банк повідомляв позивача ОСОБА_1 про намір звернути стягнення на майно шляхом укладення від свого імені договору купівлі-продажу нерухомого майна, тобто в порядку ст.38 ЗУ «Про іпотеку», однак здійснив звернення стягнення на майно шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності, тобто в порядку ст.37 ЗУ «Про іпотеку».

Також, слід зазначити, що з 01.01.2016 року набув чинності Закон України від 26.11.2015 №834-VIII «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №834), пунктом 2 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлюють, що з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Згідно з п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену у встановленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до ст.35 ЗУ «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вказаної вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Тому, обов`язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним Іпотекодержателем лише у разі, якщо така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання цієї вимоги.

Аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку про те, що обов`язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним тільки в разі, коли така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання такої вимоги. Таким чином, іпотекодержатель має довести не тільки факт надіслання, а й отримання вимоги, а реєстратор речових прав вимагати такі документи.

В судовому засіданні встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» надсилав повідомлення боржнику про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, однак докази того, що нею було отримано таке повідомлення, в матеріалах справи відсутні.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що позов в цій частині є обгрунтований та такий, що підлягає до задоволення.

Що стосується іншої частини позовних вимог, зокрема скасування в Державному реєстрі речових прав нанерухоме майно запису про право власності про реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк», суд приходить до висновку, що у її задоволенні слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством спосіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, спосіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, суд вважає, що з 16.01.2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30.06.2020 у справі №922/3130/19 та від 03.09.2020 у справі №914/1201/19 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.

Щодо застосування строків позовної давності, заявленого представником відповідача Гриниха Т.Ю. , то суд вважає, що вони позивачем не пропущені, оскільки про порушення своїх майнових прав, позивач дізнався в серпні місяці 2020 року, а саме тоді, коли мав намір зареєструвати свого онуку за вищезазначеною адресою, а отже строк позовної давності слід рахувати саме з цього часу.

Керуючись ст.ст. 33-37 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 2, 19, 23, 34, 76-82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити - частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Стойки Надії Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32039756 від 25.10.2016 року про реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570 права приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині задоволення позову - відмовити.

Стягнути із приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надії Михайлівни на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок.

Стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, місце знаходження м.Ужгород, проспект Свободи, буд.37, офіс 24, Закарпатська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено 10.12.2021 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір