Рішення № 102092787, 13.12.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14359/20

Провадження № 2/161/386/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Івасюти Л.В.

при секретарі Юхим А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Євробуд», про визнання недійсною угоди до договору, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Позов обгрунтовує тим, що з відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 25.11.2011. Вказаний шлюб між сторонами було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2018. У вказаному шлюбі в них народився син – ОСОБА_4 . За час шлюбу, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , забудовником якої виступило товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Євробуд» (далі - ТзОВ ВКФ «Євробуд»).

26.06.2014 ОСОБА_2 уклав із ТзОВ ВКФ «Євробуд» в особі директора Іванішиної Л.В. договір № 26/07/14 про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_2 . Відповідно до умов даного договору, його предметом є діяльність сторін у будівництві дитлового будинку, і безпосередньо двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Вартість квартири, відповідно до умов договору складала 348000 грн. Забудовник зобов`язався збудувати будинок в термін до закінчення 3 кварталу 2015 року. Додатковою угодою № 1 від 26.06.2014 встановлено та погоджено сторонами, внесення змін до основного договору в частині вартості будівництва. За додатковою угодою вартість квартири встановлена в розмірі 351000 грн. В період часу з 26.06.2014 по 31.07.2015 позивач зазначає, що спільно з відповідачем ОСОБА_2 сплатили забудовнику ТзОВ ВКФ «Євробуд», в якості пайових внесків 351000 грн., що підтверджується касовими ордерами, платником в яких виступає ОСОБА_2

29.08.2017, відповідач ОСОБА_2 укладає із відповідачем ОСОБА_3 додаткову угоду до договору № 26/07/14 від 26.06.2014 про передачу майнових прав і обов`язків на спірну квартиру ОСОБА_3 . Дана угода була укладена між ТзОВ ВКФ «Євробуд», ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 . Відповідно до її умов, ОСОБА_2 добровільно передав всі належні йому права і обов`язки на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , а правонаступник ОСОБА_3 прийняв усі права та обов`язки в повному обсязі з моменту підписання угоди. Кошти, які сплачені ОСОБА_2 , в сумі 345600 грн., до підписання цієї угоди, вважаються такими, що сплачені правонаступником, а саме ОСОБА_3 . Актом приймання-передачі від 29.11.2017 здійснено передачу спірної квартири, в рахунок виконання договору № 26/07/14, додаткової угоди № 1 від 31.10.2016 та угоди від 29.08.2017 ОСОБА_3 . 23.01.2018 ОСОБА_3 зареєстровано за собою право власності на спірну квартиру.

Позивач, вказує, що про існування додаткової угоди, за умовами якої ОСОБА_2 передав права на спірну квартиру ОСОБА_3 , вона дізналася влітку 2018 року.

Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_1 посилається на грубе порушення норм СК України та положення ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України.

З урахуванням наведеного, позивач просить суд, визнати недійсною додаткову угоду від 29.08.2017 до договору № 26/07/14 від 26.06.2014 про передачу пайовиком ОСОБА_2 майнових прав і обов`язків на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 на користь правонаступника – ОСОБА_3 .

Ухвалою судді від 10.09.2020 дану позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали, позивачем усунуто зазначені в ній недоліки та 16.09.2020 суддею відкрито загальне позовне провадження у справі.

Відзиву від відповідачів у встановлений ухвалою строк до суду не надходило.

Ухвалою суду від 28.04.2021 витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області інформацію щодо відповідача ОСОБА_2

01.06.2021 ухвалою суду відмовлено у відводі головуючого судді Івасюти Л.В.

Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Євробуд», Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди, скасування державної реєстрації та визнання права власності, в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , з номером реєстрації про право власності № 24566767 та визнаня за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 як на майно спільної сумісної власності подружжя,залишено без розгляду.

Позивач до початку розгляду справи подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про місце час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. О 09 год. 28 хв. подав н електронну пошту суду клопотання про перенесення у зв`язку з зайнятістю в іншій справ.

Однак, суд не приймає його до увагу, оскільки розгляд справи було призначено на 09 год. 00 хв., клопотання про перенесення було подано до суду після закінчення розгляду справи. Окрім цього, розгляд самої справи неодноразово відкладався саме саме із-за його неявки в судові засідання та з урахуванням його клопотань про це.

Представник відповідача ТзОВ ВКФ «Євробуд» в судове засідання не з`явився, з невідомих суду причин, про місце час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд установив таке.

З 25.11.2011 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2018.

Судом встановлено, що 26.06.2014 між ОСОБА_2 та ТзОВ ВКФ «Євробуд» укладено договір № 26/07/14 про діяльність сторін у будівництві житлового фонду, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_5 . Відповідно до умов якого виконавець зобов`язується збудувати з власних матеріалів і передати замовнику житло, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити вартість квартири на умовах передбачених договором.

Відповідно до прибуткового касового ордеру № 11 від 26.06.2014 ОСОБА_2 вніс грошові кошти у сумі 6000,00 грн., 15.07.2014 – 202800,00 грн. (касовий ордер № 11), 104400,00 грн. (касовий ордер № 34) та 34800,00 грн. (касовий ордер № 150) (а.с. 14-17). Загальна сума становить 348000,00 грн., що згідно п. 3.6 договору № 26/07/14 від 26.06.2014 є 100 % вартості квартири.

31.10.2016 ОСОБА_2 та ТзОВ ВКФ «Євробуд» уклали додаткову угоду № 1 до договору № 26/07/14 від 26.06.2014 про внесення змін у предмет договору, а саме двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною проектною площею 58.6 м. кв., а також вартість квартири склала 345600,00 грн.

29.08.2017 між ТзОВ ВКФ «Євробуд», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено угоду до договору № 26/07/14 від 26.06.2014 про пайову участь в будівництві. Відповідно до даної угоди ОСОБА_2 добровільно передає всі належні йому права і обов`язки на двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , які випливають з договору, а ОСОБА_3 добровільно приймає на себе дані права і обов`язки в повному обсязі з моменту підписання даної угоди.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої-другої статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Сімейним законодавством встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Відповідно до частин першої-другої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У відповідності до ч.1 ст.70 СК України у разі розподілу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Судом встановлено, що в період перебування сторін у шлюбі в ТзОВ ВКФ «Євробуд» на виконання умов договору № 26/07/14 від 26.06.2014, було внесено 348000,00 грн., що становить 100 % вартості квартири.

А відтак, на час укладення угоди від 29.08.2017 до договору № 26/07/14 від 26.06.2014 про пайову участь в будівництві, повністю були внесені до ТзОВ ВКФ «Євробуд» за квартиру, пайові внески подружжям у період шлюбу і за рахунок спільних коштів.

Відповідачами належними та допустимими доказами не спростовано презумпцію спільного права власності подружжя на спірну квартиру.

Оскільки пайові внески за квартиру було внесено за час подружнього життя та за рахунок спільних коштів, воно є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частиною 1 ст. 67 СК України передбачено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Судом встановлено, що 29.08.2017 між ТзОВ ВКФ «Євробуд», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено угоду до договору № 26/07/14 від 26.06.2014 про пайову участь в будівництві. Відповідно до якої ОСОБА_2 добровільно передав всі належні йому права і обов`язки на двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , які виливають з договору, а ОСОБА_3 добровільно прийняв на себе дані права і обов`язки в повному обсязі з моменту підписання угоди.

При укладення вказаної угоди до договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відомо, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу, а правочин ОСОБА_2 , вчинявся від імені подружжя.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 727/7573/17 (провадження № 61-12550св19) зазначено, що: «відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст.65 СК України при укладені одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто уклав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 07.09.2016 у справі № 6-727цс16.

Судом встановлено, що оскаржувана угода, укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є близьким другом сім`ї, а відтак не міг не знати, що ОСОБА_2 на момент укладення угоди до договору перебував у шлюбі з ОСОБА_1 та не отримував згоди від неї на укладення такої угоди.

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що при укладенні оскаржуваної угоди, його сторони діяли недобросовісно, що є підставою для визнання такої угоди недійсною.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відтак, з відповідачів в користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду, наступні документи: договір № 24/2021 від 05.09.2018 про надання правової допомоги, захист та представництво, ордер серія ВЛ № 041837 від 05.09.2020, акт приймання передачі виконаних робіт від 01.06.2021 на суму 5000,00 грн. та прибутковий касовий ордер № 14 від 12.05.2021 на суму 5000,00 грн.

Наведене дає підстави для висновку, що витрати позивача ОСОБА_1 на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.є доведеними, а їх обсяг співмірним зі складністю справи, а також з обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, та часом на них затраченим.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, ч.3 ст.12, 81, 137, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 364, 369 ЦК України, ст.ст. 60-61, 63, 65, 67-71 СК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсною Угоду від 29 серпня 2017 року до договору № 26/07/14 від 26 червня 2014 року про пайову участь в будівництві про добровільну передачу пайовиком ОСОБА_2 всіх належних йому прав і обов`язків на двох кімнатку квартиру АДРЕСА_6 на користь правонаступника – ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Євробуд» на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок судового збору по 302 (триста дві) гривні 67 копійок з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Євробуд» на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок понесених витрат на правову допомогу, по 1666 (одній тисячі шістсот шістдесят шість) гривень 67 копійок з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 21 грудня 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_7 , РНОКПП - НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_8 , РНОКПП- НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_9 , РНОКПП- НОМЕР_3 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Євробуд» (місце знаходження:провулок Комунальний, 4, м. Луцьк, код ЄДРПОУ – 20137267)

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта