Ухвала суду № 102083520, 14.12.2021, Оболонський районний суд міста Києва

14.12.2021 Справа № 756/19214/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/19214/21

1-кс/756/3180/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.12.2021 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

слідчого судді Касьян А.В.,

секретар судових засідань Пишкович М.І.,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Кривобока О.В.,

підозрюваного ОСОБА_1 ,

захисника Міненка С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого у кримінальному провадженні - заступника начальника слідчого відділення ВП №1 Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітана поліції Матюші В.О. у кримінальному провадженні №12021100050002628 від 24.11.2021 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Полтава, зареєстрованого та жителя цього АДРЕСА_1 ), такого, що в силу ст. 89 КК України судимості немає,

в с т а н о в и в:

14.12.2021 слідчий у кримінальному провадженні - заступник начальника слідчого відділення ВП №1 Оболонського УП ГУНП у м. Києві Матюша В.О., за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва Сидоренко Д.Ю., звернувся до слідчого судді в рамках кримінального провадження №12021100050002628 від 24.11.2021 з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів з визначенням розміру застави в розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З клопотання слідує, що Оболонським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12021100050002628 від 24.11.2021 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України.

Як зазначає слідчий, досудовим розслідуванням встановлено, що 24.11.2021 приблизно о 21:50 ОСОБА_1 , перебував поряд із житловим будинком №29 на вул. Автозаводській у м. Києві, де побачив транспортний засіб марки «MERSEDES-BENS» моделі «GLS400» зеленого кольору (д.н.з. НОМЕР_1 ), який перебуває у користуванні у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та належить ТОВ «Брацлав-ЗМ», який стояв із заглушеним двигуном та замкненими дверима без пасажирів у салоні. Перебуваючи за вказаною адресою, в той же час, день та місці у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаний з проникненням у сховище, реалізуючи який ОСОБА_1 , переконавшись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає та він діє таємно, умисно з корисливих мотивів підійшов до вказаного транспортного засобу та взяв з багажника сумку через плече коричневого кольору марки «WITCHEN» вартістю 1 250 грн, яка належить ОСОБА_2 , в середині якої були гроші в сумі 850 грн. Після чого, ОСОБА_1 дістав із сумки грошові кошти у сумі 850 грн і поклав їх до своєї кишені та намагався втекти з місця вчинення злочину, однак, злочинні дії ОСОБА_1 були помічені ОСОБА_2 , який почав наздоганяти його та викрикувати щоб той зупинився, а також іншими особами, які також кричали останньому, щоб той зупинився. В той момент у ОСОБА_1 , дії якого були викриті сторонніми особами та більше не носили таємний характер, виник умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, поєднаний із проникненням у сховище, реалізуючи який ОСОБА_1 , розуміючи, що його дії викриті та більше не носять таємний характер, не припинив вчиняти кримінальне правопорушення та, тримаючи при собі викрадене майно, не зважаючи на крики потерпілого ОСОБА_2 зупинитися та припинити свої протиправні дії, почав втікати з місця вчинення злочину. Втікаючи, ОСОБА_1 , розуміючи його наздоганяє ОСОБА_2 , викинув на землю сумку через плече коричневого кольору, марки «WITCHEN», вартістю 1 250 грн. Виконавши всі дії, які ОСОБА_1 вважав необхідними для відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з проникненням у сховище, останній, свій умисел до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі, так як був затриманий потерпілим ОСОБА_2 неподалік від місця вчинення кримінального правопорушення. Внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у разі доведення його до кінця, ОСОБА_1 міг спричинити ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 2 100 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями, які виразилися у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаному з проникненням у сховище, підозрюється у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України.

Обґрунтовуючи клопотання, слідчий вважає достатніми підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме:

- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_1 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності;

- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_1 дій, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні. Вказаний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 відомо місце їх проживання та місце роботи, оскільки останній ознайомлений зі змістом протоколів допитів потерпілого та свідків, а тому шляхом погрози, підкупу може схиляти вказаних осіб до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування.

Обставини, встановлені під час досудового розслідування, на думку слідчого, виправдовують тримання підозрюваного під вартою, так як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу підозрюваного та з огляду на наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, унеможливлюють застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу, оскільки з урахуванням обґрунтованості підозри та фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, його тяжкості, орган досудового розслідування приходить до висновку, що для досягнення цілей, визначених ст. 177 КПК України, відносно підозрюваного має бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив задовольнити, зазначивши при цьому, що інші, більш м`які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Захисник заперечив проти задоволення клопотання сторони обвинувачення, просив відмовити в його задоволенні, застосувавши запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою. При цьому, захисник зазначив про те, що 24.11.2021 його підзахисного було затримано в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, наступного дня 25.11.2021 слідчим у кримінальному провадженні було скеровано до Оболонської окружної прокуратури м. Києва повідомлення про підозру ОСОБА_1 для погодження прокурором у кримінальному провадженні. Натомість, 25.11.2021 прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва Сидоренко Д.Ю. постановою від 25.11.2021 відмовила у погодженні повідомлення про підозру ОСОБА_1 у зв`язку з чим відповідно до ч. 3 ст. 278 КПК України підозрюваного ОСОБА_1 було звільнено з-під варти на підставі постанови органу досудового розслідування від 25.11.2021. У подальшому, 29.11.2021 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України, а 13.12.2021 - про зміну раніше повідомленої підозри. Водночас, захисник зазначив про те, що з моменту звільнення з-під варти сторона захисту 5 разів без зволікань з`являлась до сторони обвинувачення з метою виконання процесуальних дій та проведення слідчих (розшукових) дій, тобто докази на підтвердження ймовірності настання ризику вчинення дій, направлених на ухилення від слідства чи суду, чи будь-яким іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню відсутні, як і відсутні докази на підтвердження неналежної процесуальної поведінки його підзахисного. Окрім того, захисник зазначив, що з моменту звільнення ОСОБА_1 з-під варти до дня розгляду слідчим суддею клопотання органу сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стороною захисту жодних спроб впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні вчинено не було, докази на підтвердження вчинення таких дій відсутні. Звернув увагу слідчого судді захисник й на те, що його підзахисний має місце постійного проживання у м. Полтаві, де проживає разом із сім`єю, має доньку 2016 року народження, та батьків похилого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, на підтвердження чого долучив відповідні документи.

Підозрюваний підтримав позицію захисника, заперечив проти задоволення клопотання слідчого, при цьому просив врахувати, що він має місце проживання, де проживає разом із дружиною та дитиною, а також зазначив про те, що не має наміру переховуватись від органів досудового розслідування або суду. Просив застосувати щодо нього запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників судового провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.

24.11.2021 о 22:10 ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.

25.11.2021 постановою прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва Сидоренко Д.А. відмовлено у погодженні повідомлення про підозру ОСОБА_1

25.11.2021 постановою слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві Ревуцького О.О. затриманого ОСОБА_1 звільнено з-під варти.

26.11.2021 постановою слідчого у кримінальному провадженні - заступника начальника СВ ВП №1 Оболонського УП ГУНП у м. Києві Матюші В.О. змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України.

29.11.2021 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєдного з проникненням у інше приміщення.

13.12.2021 ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєдного з проникненням у сховище.

14.12.2021 підозрюваному та його захиснику були надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.

Слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, тому, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, яка відображена, серед іншого, у рішеннях по справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, термін «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя, вважає, що докази, які вказують на наявність обґрунтованої підозри, долучено до матеріалів клопотання, зокрема:

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення;

- протокол огляду місця події від 24.11.2021;

- протокол огляду місця події від 25.11.2021;

- протокол огляду місця події від 26.11.2021;

- протокол допиту потерпілого ОСОБА_2 ;

- протокол впізнання за фото знімками з потерпілим ОСОБА_2 ;

- протокол додаткового допит свідка ОСОБА_3 ;

- протокол впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_3 ;

- протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_4 ;

- протокол впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_4 ;

- протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_5 ;

- протокол впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_5 ;

- інші матеріали в їх сукупності.

З огляду на викладене, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та в доданих матеріалах та з того, що на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.

Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а тому, з огляду на наведені у клопотанні слідчого обставини, у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, інкримінованого йому стороною обвинувачення.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.

У відповідності до ст. 178 цього Кодексу при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, репутацію.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 176 цього Кодексу слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Слід зазначити, що, відповідно до рішення у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив, що: «… існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення у справах «Бойченко проти Молдови» від 11.07.2006, «Худоєров проти Російської Федерації» від 08.11.2005, «Биков проти Російської Федерації»10.03.2009).

Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (позиція ЄСПЛ у рішеннях по справах «Белевитський проти Росії» від 01.03.2007, «Харченко проти України» від 10.01.2011).

Так, вирішуючи питання про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

У той же час, слідчий суддя у повній мірі не може погодитися з існуванням ризиків, які б давали підстави для застосування виняткового запобіжного заходу та про які зазначив слідчий у своєму клопотанні, що було підтримано прокурором у судовому засіданні з огляду на наступне.

Як вказує сторона обвинувачення, враховуючи те, підозрюваний, усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, що повністю підтверджує ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою.

Так, у справі «МакКей проти Сполученого Королівства» від 03.10.2006 ЄСПЛ зазначив, що основна мета ст. 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

При оцінці позбавлення свободи будь-кого Суд не обмежується проголошеними видимими цілями взяття та тримання під вартою, про які йдеться, але також розглядає істинні наміри та цілі, що стоять за ними (рішення у справах «Боцано проти Франції» від 18.12.1986, «Ходорковський проти Росії» від 31.05.2011).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.03.2015 «Котій проти України» зазначив, що п. 1 ст. 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства, він також має бути необхідним за конкретних обставин (аналогічна позиція висвітлена в рішеннях у справах «Хайредінов проти України» від 14.10.2010, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Таран проти України» від 17.10.2013, «Нештяк проти Словаччини» від 27.02.2007). Один із встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним» в разі, коли, незважаючи на дотримання букви національного закону, має місце недобросовісність або введення в оману органами влади або коли органи влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» від 04.06.2015).

При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23.02.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для застосування до особи запобіжного заходу, пов`язаного з позбавленням волі (рішення у справах «Строган проти України» від 06.10.2016, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, «Свершов проти України» від 27.11.2008, «Тодоров проти України» від 12.01.2012, «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991).

Крім того, дане твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 у справі №14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов`язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ дійшов у рішеннях по справах «Буров проти України» від 17.03.2011, «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001, «Смірнова проти Російської Федерації» від 24.07.2003, «Вренчев проти Сербії» від 23.09.2008. Ці та інші обставини повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин особи, які виправдовують його тримання під вартою (рішення у справі «Алексанян проти Російської Федерації» від 22.12.2008), мати конкретний характер та доводитися відповідними доказами (рішення у справах «Клішин проти України» від 20.06.2012, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003). Крім того, на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000). При цьому відсутність в особи роботи та сім`ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця проживання не є доказом того, що особа зникне (рішення у справах «Пшевечерський проти Російської Федерації» від 24.05.2003, «Сулаоя проти Естонії» від 15.02.2005). Не може бути доказом можливої втечі особи і наявність кількох місць проживання (рішення у справі «Олександр Макаров проти Російської Федерації» від 12.03.2009).

При оцінці вказаного наявності вказаного ризику слідчий суддя враховує, що 24.11.2021 ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.

В подальшому, 25.11.2021 постановою слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві Ревуцького О.О., затриманого ОСОБА_1 було звільнено з-під варти у зв`язку із винесенням прокурором постанови про відмову у погодженні повідомлення про підозру та спливом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.

В ході судового розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_1 з`являється за кожною вимогою до слідчого, в тому числі для вручення повідомлення про підозру, проведення допиту, участі у інших слідчих (розшукових) та процесуальних діях, про що свідчать долучені стороною захисту повістки про виклик з відповідними відмітками органу досудового розслідування. Крім того, ОСОБА_1 з`явився за першою вимогою до слідчого судді для розгляду вказаного клопотання.

Оцінюючи заявлений стороною обвинувачення ризик переховування від суду, слідчий суддя з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ відмічає, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що з моменту звільнення ОСОБА_1 з-під варти до моменту звернення з вказаним клопотанням, останнім вчинялись дії направлені на переховування від органу досудового розслідування, з огляду на що, твердження сторони обвинувачення з приводу існування такого ризику є формальним та сумнівним, з урахуванням встановлених обставин, ґрунтується на припущеннях та не може свідчити про настільки високу ймовірність настання даного ризику, яка б слугувала підставою для застосування до ОСОБА_1 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, сторона обвинувачення вказує на наявність, ризику ймовірного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні.

З указаним твердженням слідчий суддя в повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.

Слідчий суддя відмічає, що з огляду на початкову стадію досудового розслідування такий ризик гіпотетично може існувати, проте настання таких дій з боку підозрюваного можливо уникнути шляхом покладення на нього обов`язку утримуватися від спілкування з певними особами у кримінальному провадженні. До того ж, ЄСПЛ, у своєму рішенні «Москаленко проти України» від 20.05.2010 зазначає, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних. Він не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов`язаний із конкретними фактами (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії [ВП]» від 28.11.2017).

Не достатньо покладатися лише на якусь абстрактну можливість, не підкріплену якими-небудь доказами. У рішення ЄСПЛ від 10.01.2012 у справі «Сокуренко проти Російської Федерації» зазначено, що внутрішньодержавні суди повинні показати, що протягом відповідного періоду ув`язнення особи має місце і продовжує залишатися в силі істотний ризик залякування свідків. Суд також має проаналізувати доречні факти, зокрема прогрес у розслідуванні або судовому провадженні, особу обвинуваченого, його поведінку до та після затримання, а також будь-які інші конкретні чинники в обґрунтування ризиків, пов`язаних із тим, що він може зловживати повернутою свободою за допомогою дій із метою фальсифікації або знищення доказів, чи спричиненням тиску на потерпілих (також рішення у справах «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Юдаев проти Російської Федерації» від 15.01.2009).

Частиною 4 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

За викладених обставин, вбачається, що клопотання не містить переконливого обґрунтування доводів сторони обвинувачення про наявність у підозрюваного наміру перешкоджати ходу досудового розслідування у такий спосіб, що застосування більш м`якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а відтак застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до його застосування.

Разом з цим, враховуючи викладене, а також тяжкість покарання за вчинення кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_1 , його вік, наявність постійного місця проживання, наявність на утриманні малолітньої доньки та батьків похилого віку, що свідчить про наявність міцних соціальних зв`язків, належну процесуальну поведінку підозрюваного під час досудового розслідування, доказів порушення якої стороною обвинувачення в ході судового розгляду не надано, зважаючи на необхідність дотримання цілей та принципів кримінального провадження, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, у зв`язку з тим, що в ході розгляду клопотання доведено обґрунтованість підозри та частково доведено актуальність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 35 (тридцяти п`яти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням на нього процесуальних обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини у своїй сукупності свідчать про те, що саме такий вид запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та буде достатнім для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.

Доведеність винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину слідчим суддею під час розгляду зазначеного клопотання не вирішувалося, оскільки це є предметом встановлення в ході досудового розслідування і судового розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 132, 176-178, 182, 193, 194, 196, 309, 395, 532, 534 КПК України, слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання слідчого у кримінальному провадженні - заступника начальника слідчого відділення ВП №1 Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітан поліції Матюші В.О. задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді застави у розмірі тридцяти п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 79 450 гривень, зобов`язавши підозрюваного ОСОБА_1 виконувати процесуальні обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- з`являтися за першою вимогою до слідчого, прокурора та суду;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві:

№ UA128201720355259002001012089,

отримувач - ТУДСАУ в місті Києві;

Код ЄДРПОУ - 26268059;

Банк одержувача - Державна казначейська служба України м. Київ,

МФО - 820172

Термін обов`язків, покладених слідчим суддею, у разі внесення застави визначити до 29.01.2022.

Роз`яснити підозрюваному, що не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави останній зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.

Зазначені дії можуть бути здійснені не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя А.В. Касьян