Рішення № 10207660, 22.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2010 р. Справа № 55/62-10

вх. № 2455/5-55

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффазен Лізинг Аваль", м. Київ;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ВТЛ", м. Харків;

про стягнення 1301861,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффазен Лізинг Аваль", звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ВТЛ" 1086000 грн. боргу, 108600 грн. пені, 107261,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору купівлі- продажу № Р2583-06/08 від 09.06.08 р. не виконав свої зобов"язання щодо поставки обладнання.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 березня 2010 р. було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 27 квітня 2010 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 квітня 2010 р. було відкладено розгляд справи на 12 травня 2010 р.

Ухвалою заступника голови господарського суду від 12 травня 2010 р. було продовжено строк розгляду справи за межі, передбачені ч. 1 ст 69 ГПК України, по 23 червня 2010 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 травня 2010 р. було відкладено розгляд справи на 07 червня 2010 р.

07 червня 2010 року позивач надав до канцелярії суду пояснення (вих.б/н від 04.06.2010р.), в яких позивач надає правове обгрунтування своїх позовних вимог та просить суд задовольнити позов повністю. Разом з поясненнями позивачем були надані документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 червня 2010 року, в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено розгляд справи на 22 червня 2010 р.

Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився, документів, витребуваних ухвалою, суду не надав, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

09          червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (покупець або лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ВТЛ" (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Миронівський Хлібопродукт" (лізингоодержувач) було укладено договір купівлі-продажу №Р2583-06/08.

Відповідно до п.1.1 Договору, Продавець (відповідач) зобов'язаний передати Покупцю (позивач), а Покупець прийняти та оплатити обладнання, згідно додатку №1 - два Напівпричіп-цистерна ЦТА -10, 2008 р.в. При цьому придбання обладнання здійснювалося Покупцем для подальшої передачі в лізинг Лізингоодержувачу (п.1.3), відповідно до договорів лізингу від 09 червня 2008 року №L2583-06/08, укладених між лізингоодержувачем та покупцем.

Згідно п.3.1 Договору Продавець зобов'язаний був поставити Обладнання протягом 95 банківських днів з дати сплати Покупцем Продавцю 50% вартості обладнання згідно п.2.2.1. цього договору.

На виконання умов договору, 50% вартості обладнання було перераховано позивачем 13 червня 2008 року. (платіжне доручення №16895 від 13.06.2008р., а.с.13). Отже, обладнання повинно було бути поставлено у жовтні 2008 року.

15 вересня 2008 року та 18 вересня 2008 року після отримання від Продавця листів про готовність обладнання до відвантаження Покупцем було перераховано ще 50% вартості обладнання (п.2.2.2. договору встановлено, що 50% від загальної вартості обладнання (533000,00грн.), покупець зобов"язався перерахувати на рахунок продавця протягом п"яти банківських днів з дати отримання по факсу, або телефонограмою повідомлення продавця про готовність обладнання, за умови сплати лізенгоодержувачем за договором фінансового лізингу авансового лізингового платежу), що підтверджується матеріалами справи (платіжні доручення №18834 від 15.09.2008р. на суму 266500,00грн., а.с. 14 та №266500,00грн., а.с. 15).

Таким чином, позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 1086000,00грн.

26 грудня 2008 року сторонами було укладено угоду про внесення змін до Договору та подовжено строк поставки до 25 січня 2009 року, проте у зазначений строк Обладнання так і не було поставлене.

10 лютого 2009 року на адресу позивача від Лізингоодержувача надійшов лист вих. № 48 від 10.02.2009 року, яким Лізингоодержувач повідомив позивача про відмову від договору лізингу у зв'язку з порушенням строків поставки обладнання.

10 лютого 2009 року позивачем було надіслано на адресу відповідача лист (вих.№ 255-02/09), в якому позивач повідомляв відповідача про односторонню відмову від Договору відповідно до п. 5.1. Договору та вимагав повернути сплачені кошти, а також пеню за порушення строків виконання зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 лютого 2009 року позивачем був отриманий лист вих. №0224/01 від 24.02.2009 року від відповідача, в якому останній повідомляє про те, що він не відмовляється від виконання взятих на себе зобов'язань, та просить продовжити строки поставки обладнання. Листом вих. № 04/03 від 04 березня 2009 року відповідачем був запропонований наступний графік поставки Обладнання: один Напівпричіп-цистерна ЦТА -10, 2008 р.в. - до кінця березня 2009 року; один Напівпричіп-цистерна ЦТА -10, 2008 р.в. - до кінця квітня 2009 року.

Проте у зазначені відповідачем строки обладнання поставлено не було.

30 червня 2009 року на адресу Покупця надійшов лист від Лізингоодержувача вих. № 152 від 25 червня 2009 року, в якому Лізингоодержувач просить розірвати Договір, договір фінансового лізингу та повернути сплачені кошти.

В порушення умов договору відповідачем не було поставлено відповідне обладнання покупцеві.

Відповідно до п.2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу відповідача було направлено претензію №1552-07/09 17.07.2009 року, в якій позивач вимагав повернути 1086000,00грн., крім того пеню у розмірі 108600,00грн., а також проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 32222,96грн. Проте, вимоги позивача відповідачем задоволені не були.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.ст.193,198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов"язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині заявленої до стягнення суми у розмірі 1086000,00грн. правомірні, обгрунтовані, доведені матеріалами справи та такі, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов"язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 5.1 договору №Р2583-06/08 від 09.06.2008р., сторони дійшли згоди, що відповідач, у випадку порушення строків виконання своїх зобов"язань за цим договором, сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від загальної вартості обладнання за кожний календарний день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості обладнання.

Суд зазначає про те, що у відповідності до ст.627 ЦК України, в якій вказано: відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору : сторони мають право врегулювавти ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов"яковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Враховуючи вимоги ст.526 ЦК України, а саме те, що зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, враховуючи неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов"язань, у відповідності до умов укладеного між сторонами договору №Р2583-06/08 від 09.06.2008р., щодо поставки обладнання у термін встановлений цим договором, нарахована позивачем пеня в сумі 108600,00 грн. відповідає умовам договору та вимогам законодавства і підлягає стягненню (розрахунок штрафних санкцій перевірено судом).

В частині позовних вимог щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 107261,10грн., суд відмовляє з наступних підстав.

Посилання позивача, в обгрунтування вимоги щодо сплати процентів, на ч.3 ст. 693 ЦК України, оскільки, відповідно до ч.3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки сторонами в договорі не було встановлено такого різновиду відповідальності як проценти (розділ 5 договору Відповідальність сторін, розірвання договору) та те, що положення ч.3 ст.693 та ч.2 ст.536 ЦК України, які зокрема регулюють розмір процентів та порядок строку їх обчислення, а не саме застосування такої відповідальності, відповідальність за порушення строку виконання зобов"язань у вигляді процентів заявлена позивачем не може бути застосована у даному випадку.

Окрім того, посилання позивача, в обгрунтування розміру та порядку нарахування процентів, на ч.6 ст. 231 ГК України є безпідставними, оскільки, відповідно до ч.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи вищевикладене, те, що позовні вимоги в частині заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 107261,10грн. безпідставні, не доведені матеріалами справи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст.ст. 526, ч.1 ст.530, 610, 611, 612, 627, 693 ЦК України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ВЛТ" (61023, м. Харків, вул. Динамівська, З, код ЄДРПОУ 34391740, ІПН 343917420302, ПДВ 28330105, у т.ч.: п/р 26009300101381 в ХФ АТ "ВАБанк", МФО 350620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (01133, м. Київ, Бульвар Лесі Українки, буд. 28А, код ЄДРПОУ 34480657, ІПН 344806526557, ПДВ 37729274, п/р 2600514928 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 300335) 1086000 грн. боргу, 108600 грн. пені, 11946 грн. державного мита та 216,56 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 107261,10грн.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення підписаний 24 червня 2010 року