Рішення № 102073284, 09.12.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 243/8543/21

Провадження № 2/243/2508/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючий суддя Пронін С.Г.

за участю секретаря Коптєвої А.Ю.

представника відповідача

Офісу Генерального прокурора Профатило О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов’янська цивільну справу за позовом адвоката Пікуліна Романа Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Пікулін Р.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 14 листопада 2014 року було проведено огляд в помешканні ОСОБА_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В ході даної слідчої дії було виявлено і вилучено особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс, загальною масою 18324,6 г. (в перерахунку на суху речовину масою 15893,99 г.), яку позивач, нібито незаконно придбав, виготовив та зберігав за місцем власного помешкання для особистого вживання, без мети збуту. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 розпочато нібито за анонімним зверненням, всупереч законам України, згідно яких анонімні звернення не розглядаються. Проте 15 листопада 2014 року було внесено відомості про кримінальне правопорушення до єдиного реєстру досудового розслідування. В матеріалах справи містяться два витяги з кримінального провадження за № 12014050510003985. Перше кримінальне провадження від 15.11.2014 року має правову кваліфікацію правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК України. Друге датоване від 18.11.2014 року має правову кваліфікацію за ч. 3 ст. 309 КК України. Згідно доручення про проведення досудового розслідування, було доручено провести досудове розслідування про вчинення кримінального правопорушення слідчому СВ Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області. 17 листопада 2014 року видана постанова про призначення судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсів. 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру нібито вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України. Також цього дня було проведено слідчий експеримент. 28 листопада 2014 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014050510003985 за ч. 3 ст. 309 КК України стосовно ОСОБА_1 скеровано до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області прокурором Слов`янської міжрайонної прокуратури. 08 грудня 2014 року Слов`янським міськрайонним судом Донецької області винесено обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 , та призначено покарання за ч. 3 ст. 309 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі. 18 червня 2015 року Апеляційний суд Запорізької області вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08.12.2014 року відносно ОСОБА_1 , скасував та призначив новий розгляд кримінального провадження у тому ж суді першої інстанції в іншому складі суду зі стадії підготовчого провадження, оскільки місцевий суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. 28 грудня 2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , було змінено. Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року по кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у нібито скоєному кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, було визнано винним та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. 27 квітня 2016 року Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Донецької області, вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12.01.2016 року щодо обвинувачення за ч. 3 ст. 309 КК України було скасовано, оскільки місцевий суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, тому призначено новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в іншому складі суддів починаючи зі стадії підготовчого провадження. 03 лютого 2020 року Слов`янською місцевою прокуратурою Донецької області видана постанова про відмову від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 309 КК України. Основні докази у справі здобуті з порушенням вимог чинного Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України), що дає підстави вважати вину ОСОБА_1 в інкримінованому злочині не доведено належним чином. Пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 3 ст. 309 КК України не підтверджується, а основні докази добуто з порушенням чинного законодавства, а отже, як наслідок не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпані можливості їх отримати, у зв`язку з чим, відповідно до ст. 340 КПК України, підстави для подальшого підтримання обвинувачення відносно ОСОБА_1 відсутні. 26 лютого 2020 року у судовому засіданні прокурором заявлено про відмову від підтримання державного обвинувачення згідно вищезазначеної постанови. Цього ж дня Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у нібито вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України. Вищезазначена ситуація, яка склалася в житті позивача, призвела до значних негативних наслідків, змін і втрат у головних сферах життєдіяльності позивача. За час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивач зазнав значних моральних страждань. Негативні події, що відбувалися в житті позивача, призвели до руйнівних наслідків. Завдяки даній ситуації, позивач опинився у вкрай несприятливих життєвих обставинах, із зниженням загальної якості життя, соціальної активності, зменшенням потенційних можливостей, обмеженням перспектив, що негативно відобразилися на найбільш важливих сферах життя позивача. З кожним судовим розглядом та очікуванням рішень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції знаходився в стані депресії. З кожним судовим засіданням перестав вірити в справедливість, відчував себе пригніченим. Всі ці негативні події в його житті пов`язані з незаконним обвинуваченням різко погіршили стан його здоров`я. Позивач перестав спілкуватися з друзями, став дуже замкнутий, постійно знаходиться в нервовому напруженні, став вести малорухливий спосіб життя. Адже боявся потрапити до в`язниці за злочин якого він не скоював. Проте, найбільших страждань Позивач зазнав у зв`язку з тим. що дана ситуація призвела його до втрати потенційної можливості стати батьком. На час незаконного притягнення Позивача до кримінальної відповідальності, цивільна дружина позивача, дізнавшись, що йому призначили покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, злякавшись, що не зможе сама виховати дитину, прийняла рішення перервати вагітність. Після цього у позивача з`явилися думки про самогубство та вкрай погіршилося самопочуття. Протягом шести років позивач перебував у статусі обвинуваченого в злочині, якого не скоював, проте був змушений домагатися справедливих рішень в тривалому судовому процесі, який постійно затягувався стороною обвинувачення. Притягнення до кримінальної відповідальності і весь негативний досвід, що з цим пов`язаний, руйнівним чином вплинули на все подальше життя позивача, що завдало моральної шкоди позивачу. У зв`язку з цим. 29 січня 2021 року до ТОВ "Судова незалежна експертиза України" ОСОБА_1 , надіслав заяву з проханням провести психологічне дослідження з визначення характеру та розміру завданої моральної шкоди. 12 березня 2021 року було складено висновок за результатами психологічного дослідження. Розмір дійсної моральної шкоди, що було спричинено ОСОБА_1 , з урахуванням його індивідуально - психологічних властивостей та суб`єктивних наслідків зазначеної психотравмуючою ситуації, становить 270 мінімальних заробітних плат. Таким чином, з огляду на те, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у нібито вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України закрито на позивач вважає, що має право на відшкодування завданої йому в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності моральної шкоди за рахунок держави. Позивач, вважає, що зазначений розмір відшкодування, згідно проведеної експертизи повною мірою відповідає обсягу моральних страждань, завданих йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та є належною та необхідною компенсацією для відновлення його попереднього морального та психоемоційного стану. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу Позивачем наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу. Просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1620000 гривень грошового відшкодування завданої моральної шкоди, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з оплатою послуг ТОВ "Судова незалежної експертиза України" в розмірі 16000 грн., стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з оплатою витрат на правову допомогу у розмірі 40000 грн.

Представник позивача - адвокат Пікулін Р.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , будучи повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з`явився, надав заяву в якій просить розглядати справу без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Представник відповідача Офісу Генерального прокурора Профатило О.П., що діє на підставі довіреності від 04.10.2021 № 15/1/2-815-21 в судовому засіданні підтримав поданий ним до суду відзив, та зазначив, що позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора не підлягає задоволенню оскільки Офіс Генерального прокурора не є належним відповідачем. ОСОБА_1 перебував під судом і слідством 63 місяці 7 днів, що може бути підставою для проведення відповідних розрахунків. Вимоги щодо стягнення витрат на проведення експертизи та витрат на надання правової допомоги вважає необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідач Державна казначейська служба України будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суду не повідомили, пояснень з приводу заявлених ОСОБА_1 позовних вимог суду не надали.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позов адвоката Пікуліна Романа Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

19 листопада 2014 року слідчим СВ Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області у кримінальному провадженні № 12014050510003985 від 15 листопада 2014 року, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України.

Згідно вироку Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2014 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, та призначене покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційний суд Запорізької області від 18 червня 2015 року, вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2014 року було скасовано, та призначив новий розгляд кримінального провадження у тому ж суді першої інстанції в іншому складі суду зі стадії підготовчого провадження.

28 грудня 2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 19.11.2014 року відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, було змінено.

Згідно вироку Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, та призначене покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року, вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року було скасовано, та призначено новий розгляд кримінального провадження в іншому складі суддів починаючи зі стадії підготовчого провадження.

Постановою Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області від 03 лютого 2020 року прокурор відмовився від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні № 12014050510003985 від 15.11.2014 року відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 309 КК України, в зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 лютого 2020 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

При вирішенні питання в частині відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.

За змістом положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Дані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

У разі відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, відповідно до якої така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування державою шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини 1 статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Згідно ч. 1 ст. 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц.

За змістом п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту другого частини другої статті 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

В пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року у справі №1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 року у справі № 607/10144/18.

Таким чином, враховуючи зазначене, період під слідством та судом ОСОБА_1 має бути обрахований з моменту вручення останньому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з 19 листопада 2014 року до 05 березня 2020 року - до дати набрання законної сили ухвали Слов`янського міськрайонного суду про закриття кримінального провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою, структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання. Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.

Відповідно до пункту першого Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом четвертим даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

У пунктах 3, 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) у тому числі шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Вступивши до Ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. зазначену Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Таким чином, проаналізувавши надані суду докази в їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у ухвалі суду про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , яка набула законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеного кримінального провадження та розгляду кримінального провадження, що призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зав`язків.

Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до статей 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Мотивуючи заподіяну шкоду позивач зазначив, що йому заподіяно моральні страждання, що призвели до погіршення та позбавлення можливостей реалізації звичок та бажань, припинення стосунків з оточуючими людьми внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності. Завдяки даній ситуації, позивач опинився у вкрай несприятливих життєвих обставинах, із зниженням загальної якості життя, соціальної активності, зменшенням потенційних можливостей, обмеженням перспектив, що негативно відобразилися на найбільш важливих сферах життя позивача. З кожним судовим розглядом та очікуванням рішень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції знаходився в стані депресії. З кожним судовим засіданням перестав вірити в справедливість, відчував себе пригніченим. Зазначив, що ці негативні події в його житті пов`язані з незаконним обвинуваченням різко погіршили стан його здоров`я. Він перестав спілкуватися з друзями, став дуже замкнутий, постійно знаходиться в нервовому напруженні, став вести малорухливий спосіб життя. Позивач зазнав страждань у зв`язку з тим, що дана ситуація призвела його до втрати потенційної можливості стати батьком. У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що відповідно до вищезазначених норм закону, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної та матеріальної шкоди.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.10.2019 року у справі № 757/53996/17.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд виходить з наступного.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вказаної вище норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У постанові від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

В Законі України «Про державний бюджет на 2021 рік» встановлений розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, який із 01 січня 2021 року становить 6 000 гривень.

Відповідно мінімальна заробітна плата на час розгляду справи складає 6000 гривень, обрахований період під слідством та судом ОСОБА_1 є з 19 листопада 2014 року - момент вручення останньому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до 05 березня 2020 року - до дати набрання законної сили ухвали Слов`янського міськрайонного суду про закриття кримінального провадження, а тому сума, яка підлягає до стягнення на користь позивача складає 381367,70 гривень, виходячи із наступного розрахунку: період з 19 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року сума становить 8400 грн. (6000 грн./30 днів у листопаді 2014 року = 200 грн., 12 днів у листопаді 2014 року х 200 грн. = 2400 грн., 6000 грн. х 1 місяц = 6000 грн.); період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року сума становить 72000 грн. (6000 грн. х 12 місяців = 72000 грн.); період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року сума становить 72000 грн. (6000 грн. х 12 місяців = 72000 грн.); період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року сума становить 72000 грн. (6000 грн. х 12 місяців = 72000 грн.); період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року сума становить 72000 грн. (6000 грн. х 12 місяців = 72000 грн.); період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року сума становить 72000 грн. (6000 грн. х 12 місяців = 72000 грн.); період з 01 січня 2020 року по 05 березня 2020 року сума становить 12967,70 грн. (6000 грн./31 день у березні 2020 року = 193,54 грн., 05 днів у березні 2020 року х 193,54 грн. = 967,70 грн., 6000 грн. х 2 місяці = 12000 грн.).

Щодо висновку за результатами психологічного дослідження експерта-психолога № ED-1734-4-1717.21 від 12.03.2021 року, суд вважає потрібним зазначити що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 89 ЦПК).

Крім того, згідно зі ст. 110 ЦПК висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК.

Вказаний вище судом розрахунок завданої моральної шкоди є законним, обгрунтованим та повністю спростовує посилання представника позивача на висновок за результатами психологічного дослідження експерта-психолога № ED-1734-4-1717.21 від 12.03.2021 року, як на вирахування завданої моральної шкоди.

Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, суд проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, що позивачем не надано жодних належних доказів щодо спричинення йому незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, моральної шкоди саме в сумі 1620000 гривень, оскільки суд приймаючи до уваги принципи розумності, виваженості та справедливості вважає, що сума моральної шкоди яка підлягає стягненню на користь позивача складає 381367,70 гривень, а тому позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення на його користь витрат пов`язаних з оплатою послуг ТОВ «Судова незалежна експертиза України», суд вважає що оскільки при визначенні розміру моральної шкоди судом не оцінювався висновок експерта-психолога ТОВ «Судова незалежна експертиза України», тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу адвоката Пікуліна Р.М. в загальній сумі 40000 гривень, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем на підтвердження вказаних вимог долучено до матеріалів справи договір про надання юридичних (адвокатських) послуг, розрахунок гонорару (винагороди адвоката) за договором про надання правової допомоги, акт прийняття-передачі послуг за договором про надання правової допомоги що підтверджують витрати на оплату послуг адвоката що становить 40000 гривень, а тому суд виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, вважає, що вказані вимоги також знайшли своє підтвердження, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судовий збір, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України та вважає необхідним компенсувати його за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік», ст. ст. 23, 1176 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 77, 133, 137, 141, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката Пікуліна Романа Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, ЄДРПОУ 37567846, що знаходиться за адресою: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти в розмірі 381367 (триста вісімдесят одна тисяча триста шістдесят сім) гривень 70 копійок завданої моральної шкоди та 40000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок сплачені на професійну правничу допомогу, а всього 421367 (чотириста двадцять одна тисяча триста шістдесят сім) гривень 70 копійок.

В задоволенні інших вимог адвоката Пікуліна Романа Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20 грудня 2021 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду С.Г. Пронін