Рішення № 102072867, 02.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року м. Київ № 640/13959/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до ОСОБА_1 Київської міської прокуратури Донецької обласної прокуратури провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії за участі:

Позивач - ОСОБА_1 ;

представник Позивача - Вітюк В.В.;

представник Відповідачів - Стретович М.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - Позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Київської міської прокуратури (далі по тексту також - Відповідач 1), Донецької обласної прокуратури (далі по тексту також - Відповідач 2), в якій просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури та Донецької обласної прокуратури, які, згідно статті 52 КАСУ, з 11.09.2020 є правонаступниками прокуратури міста Києва та прокуратури Донецької області відповідно, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 cт. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 29.02.2020.

2. Зобов`язати Київську міську прокуратуру та Донецьку обласну прокуратуру сплатити на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у розмірі 791 628,86 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки з липня 2015 року по лютий 2020 року Позивачу не виплачувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», який був протиправно обмежений актами Кабінету Міністрів України, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, чим порушено його право на належний рівень оплати праці, то Позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді стягнення з Відповідачів на його користь недоплаченої суми заробітної плати за вказаний період.

Представник Відповідача 1 подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Відповідач 1 при нарахуванні та виплаті заробітної плати Позивачеві, дів на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також наголосив що Відповідач 1 не може відповідати за невиплату Позивачеві частини заробітної плати, оскільки він не є розпорядником бюджетних коштів. Більше того вказав, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для відносин, що матимуть місце з дати ухвалення такого рішення, тож на спірні правовідносини не розповсюджується.

Представник Відповідача 2 подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому наголосив на безпідставності заявлених Позивачем вимог, оскільки Відповідач 2 виплачував Позивачу заробітну плату відповідно до положень Законів України «Про Державний бюджет» (на відповідний рік), які не визнавались неконституційними. Натомість зазначив, що фактично, Відповідач 2 не уповноважений самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто без збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу Позивача та виплачувати йому заробітну плату у вищому розмірі, ніж передбачений актами Кабінету Міністрів України. Окрім того вказав, що помилковим є посилання Позивача на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, оскільки таке рішення не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для відносин, що матимуть місце з дати ухвалення такого рішення.

Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, заслухавши їхні пояснення, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, з листопада 2011 по березень 2017 року Позивач працював в прокуратурі Донецької області на різноманітних посадах, у тому числі: 31.10.2014 переведений прокурором прокуратури Приморського району м. Маріуполя; 15.12.2015 призначений прокурором Маріупольської місцевої прокуратури № 1; 03.02.2017 призначений прокурором Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури № 1; 31.03.2017 звільнений за переведенням до іншого органу прокуратури. З квітня 2017 року по 12 березня 2020 року працював прокурором Київської місцевої прокуратури № 2 міста Києва (том 1, а.с. 24-30).

Згідно з доводами Позивача з 01.07.2015 заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення Позивача, заробітна плата прокурорів регулювалась постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативно-правовими актами, що суперечать Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права.

Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідачів щодо нарахування та виплати Позивачу заробітної плати у повному розмірі, відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», останній звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав на належний рівень оплати праці.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Бюджетного кодексу України, Законів України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі по тексту також - Закон № 1697-VII) та «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII (далі по тексту також - Закон № 79-VIII) (у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII від 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.

Водночас, стаття 12 та Додаток до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, набрали чинності з 15.12.2015 (пункт 1 розділу XII «Прикінцеві положення»).

Статтею 12 Закону № 1697-VІІ встановлено, що у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

Стаття 81 Закону № 1697-VІІ визначила, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

У подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, яким внесено зміни до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VІІ та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому посадовий оклад був збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб ( Закон № 113-IX від 19.09.2019).

Таким чином, з набранням чинності Законом № 1697-VІІ втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (далі по тексту також - Закон № 1789-XII), проте, як визначено пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві положення» зазначеного Закону, окрім частини першої статті 49.

У свою чергу, частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року № 1789-XII, визнана такою, що втратила чинність, лише Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019.

Так, частина перша статті 49 Закону № 1789-XII визначала, що заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, схеми посадових окладів працівників органів прокуратури були визначені постановою Кабінет Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (у тому числі враховуючи зміни, внесені постановою Кабінет Міністрів України від 30.08.2017№ 657).

Вказаною постановою, керівникам органів прокуратури надано право, зокрема, у межах затвердженого фонду оплати праці, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Також, пунктом 6 згаданої постанови № 505 визначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.

Відповідно до статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

При цьому, згідно з частиною дев`ятою статті 81, статтями 89-90 Закону № 1697-VІІ, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно з частиною першою статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до пунктів 1, 8, 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду; бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування; головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Згідно з частиною третьою статті 22, частиною першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини одинадцятої статті 23 Бюджетного кодексу України, забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на: оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків; видатки за бюджетними програмами, пов`язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.

За приписами частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Після прийняття Закону № 1697-VІІ були прийняті Закони України «Про Державний бюджет на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VІІІ та «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VІІІ.

Так, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» визначалось, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічно, Законом № 79-VIII доповнений розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, зокрема, пунктом 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У взаємозв`язку з наведеним, судом встановлено, що ні Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік», ні у подальші періоди, видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VІІ не передбачались. З часу набрання Законом № 1697-VІІ чинності, розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, тож Відповідачі не мали правових підстав для нарахування та виплати Позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Тож, спірна бездіяльність Відповідачів не може бути визнана протиправною, оскільки поведінка Відповідачів відповідала вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період з 01.07.2015 по 29.02.2020, у зв`язку з чим відсутні підставі для задоволення відповідної позовної вимоги, як і вимоги зобов`язального характеру, як похідної позовної вимоги.

Окрім того, суд не приймає до уваги посилання Позивача на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2 020, як основного доводу на обґрунтування заявленої позовної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За приписами статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 №2222-IV(справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, в якій зазначено, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Таким чином, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020.

Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі за період, що передував прийняттю рішення Конституційного Суду України. Окрім того, на момент прийняття зазначеного рішення, Позивач не перебував у відносинах публічної служби з Відповідачами.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки такі відносини виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Натомість, зазначене рішення містить пряму вказівку про те, що оскаржувані положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 06.10.2021 по справі № 540/3529/20.

З огляду на зазначене суд враховує, шо відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Більше того, суд не залишає поза увагою тієї обставини, що положення Закону № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 та, яким визнана такою, що втратила чинність частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року № 1789-XII, а також встановлено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX), є чинними та не визнавались неконституційними.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши та надавши об`єктивну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін (їх представників), суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної заяви та відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, Відповідачі належним чином виконали обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

КИЇВСЬКА МІСЬКА ПРОКУРАТУРА (код ЄДРПОУ 02910019, адреса: 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9).

Донецька обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 25707002, адреса: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, ВУЛИЦЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКА, будинок 6).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне рішення складено 20.12.2021.

Суддя П.О. Григорович