Рішення № 102070825, 20.12.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 грудня 2021 року № 520/11976/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) , ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_2 ) до Господарського суду Донецької області (просп. Науки, буд. 5, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 03499901) , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (вул. Добровольського, буд. 2,м. Слов`янськ, Донецька область, 84112, код ЄДРПОУ 26288796) про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

установив:

Позивачі звернулися до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просять суд:

визнати протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо припинення з 01.06.2021 нарахування та виплати доплати до посадового окладу за вислугу років суддям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не здійснюють правосуддя;

скасувати наказ Господарського суду Донецької області від 03.06.2021 № 155-к про припинення з 01.06.2021 нарахування та виплати доплати до посадового окладу за вислугу років суддям, які не здійснюють правосуддя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

зобов`язати Господарський суд Донецької області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддям Господарського суду Донецької області - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суддівської винагороди з 01.01.2020, а саме: виплату доплати до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, у виді надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу;

звернути до негайного виконання рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь суддів Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 невиплаченої частини суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 % у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за січень 2020 року;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Донецької області на користь ОСОБА_1 відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 908,00грн.;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Донецької області на користь ОСОБА_2 відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 908,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно зменшено розмір оплати праці професійного судді (суддівської винагороди) за складовою - доплата за вислугу років

Відповідач, Господарський суд Донецької області, надав відзив на позовну заяву, у якому з позовними вимогами не погодився, просив відмовити у їх задоволенні, зазначив, що позивачі станом на 01.06.2021 не здійснює правосуддя, а тому не мають права на отримання доплат до посадового окладу.

Відповідач, ТУ ДСА України в Донецькій області, надав відзив на позовну заяву, у якому з позовними вимогами не погодився, просив відмовити у їх задоволенні, зазначив, що управління здійснює нарахування та виплату працівникам та суддям місцевих загальних судів, до яких Господарський суд Донецької області не відноситься.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Указами Президента України №29/2012 від 23.01.2012 та №193/2012 від 12.03.2012 позивачки призначені на посади суддів Господарського суду Донецької області.

06.02.2012 наказом Господарського суду Донецької області зараховано до штату суду суддю ОСОБА_1 та 05.06.2012 наказом Господарського суду Донецької області зараховано до штату суду суддю ОСОБА_2 .

До травня 2021 року (включно) позивачки отримувати суддівську винагороду відповідно до положень ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків окладу.

Відповідно до наказу Господарського суду Донецької області №155-к від 03.06.2021 позивачкам з 01.06.2021 припинено нарахування та виплату доплати до посадового окладу за вислугу років, як суддям, які не здійснюють правосуддя та запропоновано вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020 році коштів доплат за вислугу років: фінансово-економічному відділу здійснити заходи щодо відповідних коригувань в бухгалтерському обліку.

На виконання вищевказаного наказу Господарського суду Донецької області позивачками повернуто доплату за вислугу років за 2020 рік, що підтверджується квитанціями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд вказує, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено у частині другій статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У той же час за змістом положень частини десятої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України вважав, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VІІІ, тому суд вважає за можливе застосувати висновки офіційного тлумачення змісту положень частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ до спірних правовідносин.

Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону №192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402.

Такі випадки поділяються на дві категорії: 1. нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя; 2. не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою: припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Таким чином, суд вказує, що позивач права на отримання доплат до посадового окладу не втратив, тим паче притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя - фактично не існує.

На думку суду, підхід відповідача до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на втримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Поширення відповідачем обмеження прав на отримання доплат до посадового окладу на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення; питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Вирішуючи спір по суті, суд також зважає на рішенням XVIII чергового з`їзду суддів України від 11 березня 2021 року «Щодо критичного фінансового стану та матеріально-технічного забезпечення судів», рішення Ради суддів України від 03.09.2021 № 35, згідно яких обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі частини 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ з наступними змінами допустимо лише у випадку притягнення до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

Продовжуючи розгляд справи суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування наказу Господарського суду Донецької області від 03.06.2021 № 155-к про припинення з 01.06.2021 нарахування та виплати доплати до посадового окладу за вислугу років суддям, які не здійснюють правосуддя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Господарського суду Донецької області щодо припинення з 01.06.2021 нарахування та виплати доплати до посадового окладу за вислугу років суддям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не здійснюють правосуддя, то вони задоволенню не підлягають, оскільки поглинаються вимогою про скасування наказу, як акту індивідуальної дії, який створює для позивачок певні права та обов`язки.

Суд також зазначає, що ч.1,2 ст.154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Територіальне управління Державної судової адміністрації України очолює начальник, який призначається на конкурсній основі на посаду і звільняється з посади Головою Державної судової адміністрації України.

Пунктом 3 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, затвердженого головою ДСА України 25.09.2015, передбачено, що основним завданням ТУ ДСА України в Донецькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів Донецької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування .

Отже, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачі, суд приходить до висновку про необхідність обтяження відповідача Господарського суду Донецької області провести нарахування та виплату суддям Господарського суду Донецької області - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суддівської винагороди з 01.01.2020, а саме: виплату доплати до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, у виді надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати суддівської винагороди позивачу у межах суми стягнення за один місяць.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, 246, 255, 293 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Господарського суду Донецької області від 03.06.2021 № 155-к про припинення з 01.06.2021 нарахування та виплати доплати до посадового окладу за вислугу років суддям, які не здійснюють правосуддя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зобов`язати Господарський суд Донецької області провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області - ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.01.2020, а саме: виплату доплати до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, у виді надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу.

Зобов`язати Господарський суд Донецької області провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області - ОСОБА_2 суддівської винагороди з 01.01.2020, а саме: виплату доплати до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, у виді надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення

Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Донецької області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Донецької області на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.