Рішення № 10207024, 30.06.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2010 р. Справа № 11/44/10

м.Миколаїв

За позовом: Відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

(54002, м.Миколаїв, вул.Каботажний узвіз, 18, р/р26034001411 в МОУ ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 326461, код ЄДРПОУ 30083966)

до відповідача: Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївський зоопарк»

(54003, м.Миколаїв, пл.Миколи Леонтовича, 1, р/р260053344 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, код ЄДРПОУ 02219760)

Суддя Василяка К.Л.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: Кузьміна Б.М., дов. №09/34 від 03.11.2009р.

від відповідача: Онопрієнко О.О., дов. №7/3 від 12.04.2010р.

СУТЬ СПОРУ: стягнення 391108,61 грн.

В судовому засіданні 23.06.2010р. у відповідності до ст.77 ГПК України було оголошено перерву до 30.06.2010р.

Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що 16 березня 2010 року між ним та ВАТ «Миколаївська ТЕЦ»16.03.2010р. укладено додаткову угоду про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію, згідно якої КП ММР «Миколаївський зоопарк»зобов’язався погасити заборгованість до 01.06.2010р. згідно погодженому графіку. Отже, у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення збитків від інфляції, 3% річних та пені.

Позивач заперечує, пояснюючи, що додаткова угода надійшла до товариства тільки 31 березня 2010 року, вже після того, як було подано позовну заяву. Відповідачем не дотримано порядку встановленого ст. 181 ГК України щодо порядку укладання господарських договорів.

Під час розгляду справи позивач змінював позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості у зв’язку з погашенням відповідачем частини основного боргу які в остаточному вигляді є такими: стягнути з боржника 11041,24 грн. збитків від інфляції, 4925,05 грн. –3% річних, 32172,22 грн. пені, 3911,09 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи суд, –

в с т а н о в и в:

01.07.2000р. між сторонами було укладено договір №2189 про постачання теплової енергії в гарячій воді, за умовами якого позивач взяв на себе зобов’язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а останній сплачувати її вартість за встановленим тарифами та у терміни передбачені договором.

Договір неодноразово продовжувався сторонами та є діючим.

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що споживач проводить розрахунки за спожиту теплову енергію платіжними дорученнями в порядку планових платежів: проміжний розрахунок за споживання теплової енергії в першій половині місяця в розмірі 50% планового обсягу тепло споживання –до 15 числа кожного місяця, остаточний розрахунок до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Виконуючи умови договору енергопостачальна організація за період з листопада 2009 року по лютий 2010 року поставила споживачу теплову енергію на суму 636598,62 грн., що підтверджується рахунками за теплову енергію (а.с.13-16), направленими на адресу відповідача, що підтверджується реєстрами вручення рахунків (а.с.17-20) та відомостями обліку теплової енергії (а.с.21-24).

Відповідач, в порушення умов договору та приписів ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України, розрахунки за отриману теплову енергію здійснював частково, сплативши 274100,03 грн. Залишок заборгованості складає 362495,59 грн.

09.03.2010р. за №144-Ю енергопостачальна організація направила КП ММР «Миколаївський зоопарк»претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 362495,59 грн.

У визначений законом строк відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не погасив.

Згідно з приписами ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ст.599 Цивільного кодексу передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що 16.03.2009р. між споживачем та енергопостачальною організацією було укладено додаткову угоду до договору №2189 від 01.07.2000р. про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію.

Згідно з умовами зазначеної додаткової угоди споживач зобов’язався сплачувати заборгованість за теплову енергію в сумі 362495,59 грн. протягом трьох місяців –до 01 квітня 2010р. 5000,0 грн., до 01.05.2010р. 150000,0 грн., та до 01.06.2010р. 207495,59 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача 26 лютого 2010 року ним було направлено на адресу ТЕЦ лист в якому «Миколаївський зоопарк»пояснював причину заборгованості та прохав реструктуризувати залишок заборгованості в сумі 135548,50 грн. до кінця опалювального сезону.

Позивач не заперечував, сторони погодили графік погашення заборгованості шляхом укладання додаткової угоди, яку було підписано повноважною особою з боку ТЕЦ те передано примірники додаткової угоди для підписання боржнику. Слід зазначити, що дату складання та підписання додаткової угоди позивач не поставив і фактично залишив це право за відповідачем.

Відповідно до приписів статті 180 Господарського кодексу України при укладанні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З наданого відповідачем примірника додаткової угоди до договору №2189 від 01.07.2000р. значиться, що вона датована 16 березня 2010р. Сама додаткова угода не оспорена, не визнана у встановленому законом порядку недійсною отже є належним доказом по справі.

Заперечення позивача про те, що другий примірник додаткової угоди було отримано ним тільки 31.03.2010 року, тобто з порушенням строку передбаченого статтею 181 ГК України, до уваги судом не приймаються оскільки, в даному випадку сторонами фактично було погоджено графік здійснення платежів в погашення заборгованості споживачем теплової енергії, тобто розбіжностей між сторонами не було, а не направлення комунальним підприємством у двадцятиденний строк примірника додаткової угоди не є підставою для визнання додаткової угоди недійсною.

Уклавши додаткову угоду до договору про постачання теплової енергії № 2189 від 01.07.2000р. сторони фактично погодили графік здійснення платежів за спожиту Миколаївським зоопарком теплову енергію, що позбавило позивача скористатись правом нарахування збитків від інфляції та 3% річних за порушення зобов’язань за договором в частині строків оплати наданих послуг.

Відповідач порушив погоджений графік погашення заборгованості сплативши останні платіж 11 червня 2010 року, а не 1 червня 2010 року як це зазначено в додатковій угоді.

Але, позивачем позовні вимоги, щодо нарахування штрафних санкції за це порушення не заявлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 44,49,82-85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя