Рішення № 102069602, 21.12.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20711/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 з 27.03.2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Одеську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи надбавку за вислугу років та оплату часу відпусток) за період з 27.03.2020 року і по день ухвалення рішення судом, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що встановлення Одеською обласною прокуратурою позивачу посадового окладу у розмірі 5660,00 гривень, є порушенням конституційного права ОСОБА_1 на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, оскільки відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6/2020 посадовий оклад позивача має становити не 5660,00 грн., а має обчислюватися відповідно до положень ст.81 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернутись до суду за захистом своїх прав.

08.11.2021 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

02.03.2021 року від представника Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що із вказаними позовними вимогами відповідач не згоден. Відповідач зазначає, що у період з 27.03.2020 заробітна плата позивачу нараховувалась і виплачувалась відповідно до вимог чинного законодавства, а норми ст. 81 Закону № 1697 до позивача у період з 27.03.2020 року застосуванню не підлягали. Відповідач стверджує, що у період з 27.03.2020 по 14.03.2021 окружні прокуратури ще не розпочали свою роботу, а тому під час здійснення їх повноважень місцевими прокуратурами, оплата праці працівників місцевих прокуратур, здійснювалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 31.05.2021 року №505. Відповідач зазначає, що позивачем атестацію не пройдено, рішенням п`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13.09.2021 № 98 її визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію. Наказом Одеської обласної прокуратури № 23325к від 20.10.2021 року позивача звільнено з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 29.10.2021 року. Оскільки позивач не була переведена на посаду до окружної прокуратури за наслідком успішно пройденої атестації, тому у період з 15.03.2021 року по 29.10.2021 року оплата праці здійснювалась також відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 31.05.2021 року № 505. Оскільки позивач не призначалася на посаду в окружну прокуратуру, тому не набула права на отримання заробітної плати, у розмірі, встановленому для прокурора окружної прокуратури. Таким чином, у зазначений період права позивача на отримання заробітної плати у відповідному розмірі прокуратурою не порушено, оскільки при нарахуванні та виплаті заробітної плати застосовувались чинні нормативно- правові акти, які з огляду на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України були обов`язковими для виконання.

24.11.2021 року від представника Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області надійшли пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_1 хоч і тимчасово працює в Чорноморській окружній прокуратурі Одеської області, однак не проходила атестацію та не була переведена на посаду прокурора окружної прокуратури, а згідно запису в трудовій книжці продовжує працювати у Іллічівській місцевій прокуратурі, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

31.05.2010 року наказом прокуратури Одеської області №496-к ОСОБА_1 призначено на посаду помічника прокурора Овідіопольського району Одеської області (а.с.11).

08.06.2012 року наказом прокуратури Одеської області № 1141 к ОСОБА_1 , призначено на посаду прокурора прокуратури Овідіопольського району Одеської області (а.с.15).

15.03.2016 року наказом прокуратури Одеської області від № 493к ОСОБА_1 , призначено на посаду прокурора Іллічівської місцевої прокуратури (а.с.12).

Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора № 40 від 17.02.2021 року днем роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021 року (а.с.24).

12.03.2021 року наказом Одеської обласної прокуратури у зв`язку з припиненням функціонування місцевих прокуратур Одеської області і початком роботи окружних прокуратур Одеської області з 15 березня 2021 року відповідно до наказу Генерального прокурора «Про день початку роботи окружних прокуратур» від 17.02.2021 року № 40, а також не проходженням атестації, тимчасово визначено робоче місце у Чорноморській окружній прокуратурі Одеської області ОСОБА_1 (а.с.16-17).

Як вбачається з розрахункових листів за 2020 рік та 2021 рік позивачу з квітня 2020 року призначено до виплати заробітну плату в розмірі 5660,00 грн (посадовий оклад) та 1698,00 грн (нарахування за вислугу років) (а.с.28).

На переконання позивача, розмір її посадового окладу відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 01.01.2017 року повинен був становити 25224 грн, з 27.03.2020 року - 31530 гривень, а починаючи з 01.01.2021 року - 45400 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

З 15.07.2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VIІ набрав чинності 15.07.2015 року, крім ст. 12 (місцеві прокуратури) та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набрали чинності з 15.12.2015 року (абз. 3 п.1 розд. XII «Прикінцеві положення»).

З набранням чинності Законом № 1697-VІІ втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ 1991 року, крім, зокрема, ч. 1 ст. 49, яка втратила чинність з 15.12.2015 року (п. 3 розд. XII «Прикінцеві положення»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (Закон № 1697-VII) у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

За приписами ч. 1 та ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора регіональної прокуратури - 1,2 (п.1 ) ч. 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII).

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ).

В подальшому з 01.01.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, яким внесені зміни до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому посадовий оклад був збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (Закон № 113-IX від 19.09.2019 року).

Таким чином, починаючи з 15.07.2015 року відбулися поетапні зміни в оплаті праці працівників прокуратури, збільшувались відповідно розміри посадових окладів працівників прокуратури.

19.09.2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX. Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» вказаного Закону за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Позивачу, з квітня 2020 року грошове забезпечення розраховувалось та сплачувалось відповідно до Постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року.

Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В рішенні зазначено, що Конституційний Суд України відповідно до своїх юридичних позицій, за якими метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури; питання пенсійного забезпечення прокурорів має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом (абз. 6,8 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019).

Таким чином, однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об`єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.

Отже, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні ст. 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить ч. 2 ст. 131-1 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України у рішенні зазначив, що «предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України. Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України».

Наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри заробітної плати прокурора, законодавець запровадив відмінне від передбаченого положеннями ст. 81 Закону нормативне регулювання заробітної плати прокурора.

Конституційний Суд України вказав, що окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу, згідно з яким норми і положення ст. 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону, а отже, є таким, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого ч. 1 ст. 8 Конституції України.

З урахуванням наведеного, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113. Згідно з рішенням Конституційного Суду України заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні ст. 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, в частині, що «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури», є таким, що суперечить ч. 2 ст. 131-1 Основного Закону України.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року № 1697 зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26.03.2020 року.

З урахуванням викладеного суд вважає, що після втрати чинності окремими положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України внаслідок визнання таких положень неконституційними рішенням Конституційного Суду України позивачу з 26.03.2020 року заробітна плата повинна нараховуватися відповідно до положень статті 81 Закону України № 1697-VІІ.

Відповідно до ч.1 ст.6 суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням зазначеної правової позиції Конституційного Суду України, суд вважає помилковими посилання відповідача на те, що оплата праці прокурорів, які не пройшли атестацію здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505, оскільки таке суперечить, насамперед, вимогам Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, проаналізувавши наведені норми законодавства, суд звертає увагу й на те, що після прийняття Закону України №113-ІХ, приписами якого обґрунтовує свою позицію відповідач, положення статті 81 спеціального закону - Закону України «Про прокуратуру» - не змінювались.

Виплата прокурору його заробітної плати, визначення посадового окладу тощо, не може залежати від факту його переведення до Офісу Генерального прокурора, обласних чи окружних прокуратур.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26 березня 2020 року, тому право на отримання заробітної плати у відповідності до статті 81 Закону №1697-VІІ виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 27 березня 2020 року.

Підсумовуючи встановлені обставини та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про неможливість застосування до визначення посадового окладу позивача у період з 27 березня 2020 року приписів постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року, оскільки застосуванню зі вказаної дати підлягали положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку та виплаті з урахуванням положень рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року та з урахуванням визначеного статтею 81 Закону №1697-VІІ розміру.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 з 27.03.2020 року заробітної плати відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язання Одеської обласної прокуратури здійснити ОСОБА_1 з 27.03.2020 року перерахунок та виплату заробітної плати у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням виплачених сум.

Такий спосіб захисту порушених прав суд вважає належним та достатнім.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнена від сплати судового збору, а тому у суду відсутні підстави для вирішення питання про стягнення судових витрат.

Керуючись статтями 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської обласної прокуратури (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, код ЄДРПОУ 03528552), за участі третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області (адреса: 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1-А, ЄДРПОУ 37607526) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 з 27.03.2020 року заробітної плати відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Одеську обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 з 27.03.2020 року перерахунок та виплату заробітної плати у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням виплачених сум.

У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.М. Токмілова