Рішення № 102069477, 20.12.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15446/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 ; скасувати рішення відповідача від 29.06.21 про відмову в призначенні соціальної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачці допомогу при народженні дитини відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що була зареєстрованою та приживала на тимчасово окупованій території України в м. Донецьку та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину. В лютому 2021 р. позивач разом із дитиною взята на облік та отримала статус внутрішньо переміщеної особи. В червні 2021 р. позивач звернулася до Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини, однак рішенням від 29.06.21 відмовлено в призначенні соціальної допомоги, оскільки звернення за допомогою надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Позивач зазначає, що не мала можливості звернутися за соціальною допомогою у відведений законодавством строк через те, що проживала на тимчасово окупованій території України в м. Донецьку. При цьому позивач та її дитина мають право на соціальний захист, оскільки є громадянами України. Гарантоване Конституцією України право на соціальний захист, в т.ч. право на отримання державної допомоги при народженні дитини, не може підлягати обмеженню за ознакою місця проживання (перебування) особи.

Ухвалою судді від 31.08.21 задоволено клопотання позивача та відстрочено їй сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в розмірі 908 грн до ухвалення судового рішення. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

01.10.21 до суду від Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради, до структури якого входить Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи з 06.02.2019. Свідоцтво про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 видано 08.12.2016 Вугледарським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Донецькій області, який територіально знаходиться на підконтрольній Україні території. Позивач, перебуваючи в управлінні соціального захисту населення в Київському районі з 06.02.2019, із заявою про призначення допомоги при народженні дитини звернулася лише 10.06.21. Відповідно до п. 12 Порядку № 1751 від 27.12.2001, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. За допомогою при народженні дитини заявниця мала час звернутися з дня отримання свідоцтва про народження з 08.12.2016 по 29.02.2017. Оскільки позивачем пропущений визначений законодавством термін звернення за призначенням допомоги при народженні, а саме 12 календарних місяців після народження дитини, право на призначення цієї допомоги вона втратила.

Ухвалою суду від 29.10.21 залучено в якості другого відповідача по справі № 420/15446/21 Департамент праці і соціальної політики Одеської міської ради.

Відповідь на відзив від сторони позивача до суду не надійшла.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народила доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08.12.2016, виданим Вугледарським територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.

Згідно довідки від 06.02.2019 № 5106-5000028173 ОСОБА_1 , паспорт зразка 1993 р. НОМЕР_3 , виданий Петровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 11.10.2006, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , взята на облік як внутрішньо переміщена особа в Управлінні соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси за фактичною адресою проживання / перебування: АДРЕСА_2 .

10.06.21 ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради за отриманням допомоги при народженні дитини.

Рішенням від 29.06.21 № 13-10/2-4695 позивачу відмовлено в призначенні допомоги у зв`язку із тим, що звернення за допомогою при народженні дитини надійшло пізніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після народження дитини.

Отримавши відмову в призначенні соціальної допомоги, позивач звернулася за судовим захистом із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21.11.1992 №2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон №2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону №2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №59 від 04.02.2009).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Відмовляючи в призначенні допомоги при народженні дитини відповідач виходив з того, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 591/610/16-а (К/9901/12622/18).

У відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Суд виходить із того, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії, вчиненої 03.05.1996 у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 07.05.1999 у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14.09.2006, відповідно до якої держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Тобто, в спірних правовідносинах неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, суд констатує наявність у позивача права на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.

В рішенні ЄСПЛ "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" суд встановив обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Таким чином, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України, з урахуванням відстрочення позивачці ухвалою судді від 31.08.21 сплати судового збору до вирішення справи по суті.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 2а; ЄДРПОУ 26343513), Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Косовська, будинок 2-Д; ЄДРПОУ 36290160) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 29.06.2021 № 13-10/2-4695 про відмову в призначенні соціальної допомоги.

Зобов`язати Департамент праці і соціальної політики Одеської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

Стягнути з бюджетних асигнувань Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на користь Державного бюджету України (ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA468999980313171206084015756; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в розмірі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк