Рішення № 102068655, 20.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року Київ №320/4624/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби у Київській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління державної податкової служби у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії щодо формування вимоги №Ф-4906-23 У від 07.11.2019 про сплату боргу (недоїмки);

- скасувати вимогу №Ф-4906-23 У від 07.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 42389,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач порушив встановлений законом порядок формування та надсилання вимог про сплату боргу (недоїмки).

26 квітня 2021 року Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі та визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Також згідно з ухвалою від 23.06.2021 суд замінив відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ідентифікаційний код 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а).

Відповідач подав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому стверджує, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на загальній системі оподаткування, має статус платника єдиного соціального внеску, проте свого обов`язку зі сплати такого внеску не виконав, а тому контролюючим органом правомірно сформовано оскаржувану вимогу.

Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 26.05.2011.

Позивач перебуває на загальній системі оподаткування, є платником єдиного соціального внеску.

Контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-4906-23 У зі сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску у сумі 42 389,86 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її оскарження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами ПК України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Законом №2464 визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Щодо стосується суми боргу з ЄСВ яка нарахована позивачу за період ІІІ кв. 2013 - IV 2016 років, суд зазначає наступне.

Так, статтею 4 Закону №2464 (тут і далі по тексту - в редакції, що діяла у період виникнення боргу) визначено перелік платників єдиного внеску, зокрема, згідно з п.4 частини 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464, для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464).

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч. ст. 5 Закону №2464 у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 04.07.2013 №406-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку із проведенням адміністративної реформи" (далі - Закон №406-VII), взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2-14 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, здійснювався Пенсійним фондом з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, зокрема фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464).

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування було передбачено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за №994/18289 (яка була чинною в період з 01.01.2011 по 25.02.2014, далі - Інструкція №21-5).

Підпунктом 2.1.3 п. 2.1 розділу 2 Інструкції №21-5 встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпункті 2.1.3 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування передбачений пунктом 4.6 розділу 4 Інструкції №21-5.

Зазначена категорія платників самостійно обчислює для себе та членів своїх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, суму єдиного внеску, яка не може бути менше мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць (пп. 4.6.1 Інструкції №21-5).

Відтак, платники, зазначені у підпункті 2.1.3 пункту 2.1 розділу II Інструкції №21-5, які обрали спрощену систему оподаткування, самостійно обчислюють для себе та членів своїх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, суму єдиного внеску, яка не може бути менше мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць. Платники сплачують єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа місяця, наступного за місяцем, за який він сплачується. Суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний рік.

Після передачі функцій з адміністрування єдиного соціального внеску від органів Пенсійного Фонду України до Міндоходів України процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначала Інструкція про порядок нарахування та сплати платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 №455, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 р. за №1622/24154 (яка була чинною в період з 01.10.2013 по 29.05.2015, далі - Інструкція №455).

Згідно з пп. 2 п. 4.6 розділу IV Інструкції №455 платники єдиного внеску, визначені пп. 3 п. 2.1 розділу II Інструкції №455 (фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування), сплачують єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа кожного місяця поточного кварталу. При цьому суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Міністерством доходів і зборів України видано наказ від 19.09.2013 №494 Про затвердження Порядку обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.10.2013 за №1733/24265, відповідно до п. 1 якого затверджено Порядок обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Порядок №494).

Відповідно до п. 1.2 Порядку №494, суб`єктами інформаційного обміну, що здійснюється відповідно до цього Порядку, зокрема, є: на центральному рівні:

Міністерство доходів і зборів України (далі - Міндоходів), що забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок); формує та веде реєстр страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр); здійснює заходи щодо забезпечення доступу до даних Державного реєстру відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон);

Пенсійний фонд України, що формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до Закону.

Згідно з п.п. 1.3. та 1.4. Порядку №494, під час обміну інформацією використовуються інформаційні ресурси відповідних суб`єктів інформаційного обміну.

Інформація, що використовується суб`єктами інформаційного обміну для виконання встановлених функцій, надається в електронному вигляді або на паперових носіях.

Обмін інформацією здійснюється на постійній основі та на підставі окремих запитів:

- на центральному рівні - в електронному вигляді телекомунікаційними каналами зв`язку між Міндоходів та Пенсійним фондом України безпосередньо, а також між Міндоходів та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування через інформаційну інфраструктуру Пенсійного фонду України;

- на територіальному рівні - в електронному або паперовому (подається безпосередньо представником суб`єкта інформаційних відносин чи надсилається поштою з повідомленням про вручення) вигляді.

Пункт 3.3. Порядку №494 передбачає, що інформація, що надається Міндоходів до Пенсійного фонду України та через Пенсійний фонд України до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, включає:

дані про взяття на облік платників єдиного внеску із зазначенням органу доходів і зборів, в якому взято на облік платника, та відомості про клас професійного ризику виробництва;

відомості зі звітів страхувальників (роботодавців) щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та по укладених договорах про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування;

дані про узгодження результатів перевірок в частині достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню;

відомості про суми надходжень від сплати єдиного внеску, фінансових санкцій та суми коштів, перерахованих на рахунки Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

інші відомості, в тому числі дані у розрізі страхувальників щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, необхідні для виконання органами Пенсійного фонду України функцій, передбачених Законом.

Згідно з п. 3.5. Порядку №494, інформація, що передається територіальними органами Пенсійного фонду України органам доходів і зборів містить відомості, необхідні для завершення процедур адміністрування єдиного внеску; копії таблиць 1, 2, 3, 4 додатка 4 та таблиць додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерством доходів і зборів України від 09.09.2013 №454, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 за №1628/24160.

На підстав викладеного, згідно переданих сальдових залишків на центральному рівні від Пенсійного фонду України до Міндоходів України, станом на 31.12.2012 по ФОП ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість по ЄСВ у сумі 6 943,12 грн.

Також згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску здійснені наступні нарахування з ЄСВ:

- за III квартал 2013 року - 1 194,03 грн,

- за IV квартал 2013 року - 1 218,67 грн,

- за І квартал 2014 року - 1 267,95 грн,

- за II квартал 2014 року - 1 267,95 грн,

- за III квартал 2014 року - 1 267,95 грн,

- за IV квартал 2014 року - 1 267,95 грн,

- за І квартал 2015 року - 1 267,95 грн,

- за II квартал 2015 року - 1 267,95 грн,

- за III квартал 2015 року - 1 323,47 грн,

- за IV квартал 2015 року - 1 434,51 грн,

- за І квартал 2016 року - 909,48 грн,

- за II квартал 2016 року - 941,16 грн,

- за III квартал 2016 року - 957,00 грн,

- за IV квартал 2016 року - 990,00 грн.

У добровільному порядку позивачем суму заборгованості не сплачено, тому сума боргу становила 23 519,14 грн.

Щодо суми боргу з ЄСВ, яка нарахована позивачу за 2017 - ІІІ кв. 2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Згідно з ст. 2 Закону №2464, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. ст. 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, у т.ч. і тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами,

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн за місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн, за місяць.

Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік - 9 лютого 2018 року та відповідно до внесених змін з 01.01.2018 року єдиний внесок сплачується щоквартально по строку.

Законом України від 06.12.2016 №177 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому звітному місяці звітного року.

Мінімальний внесок у 2017 році становив 704 грн на місяць, у 2018 році - 819,06 грн, у 2019 році - 918,06 грн.

При цьому, для платників, які застосовують загальну систему оподаткування, впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску, тобто ФОП на загальній системі оподаткування зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464).

Зі змісту інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування, а саме:

- за 2017 рік - 8 448 грн,

- за І квартал 2018 року - 2 457,18 грн,

- за II квартал 2018 року - 2 457,18 грн,

- за III квартал 2018 року - 2 457,18 грн,

- за IV квартал 2018 року - 2 457,18 грн,

- за І квартал 2019 року - 2 754,18 грн,

- за II квартал 2019 року - 2 754,18 грн,

- за III квартал 2019 року - 2 754,18 грн.

Оскільки у добровільному порядку суму боргу позивачем не сплачено, загальна сума заборгованості позивача зі сплати ЄСВ станом на 31.10.2020 становила 50 058,40 грн, що підтверджується змістом інтегрованої картки (т. 1, а.с. 71).

При цьому, позивачем не надано суду доказів того, що він відноситься до кола осіб, які згідно закону звільнені від сплати ЄСВ, а саме, що він є пенсіонером за віком або особою з інвалідністю та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Згідно з п. 4 розділу VI Інструкція №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

При цьому, судом враховано також і положення п. 4 розділу VI Інструкції №449, згідно якого у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких входять і фізичні особи-підприємці), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року справа №826/11623/16.

Суд встановив, що оскаржувана вимога включила нарахування за період з ІІІ кв. 2013 року, а сформовано оскаржувану вимогу контролюючим органом лише 07.11.2019. При цьому доказів того, що позивачу своєчасно направлялись вимоги з моменту виникнення недоїмки, суду не надано.

Однак, суд зазначає, що вказане процедурне порушення щодо не надіслання позивачу вимог про сплату боргу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла недоїмка не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2018 року у справі №804/1678/15, від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19 та від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17.

Водночас, обов`язок сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу виник у позивача не у зв`язку з прийняттям оскаржуваної вимоги, а в силу вимог закону, а тому є передбачуваним наслідком правозастосування та не може бути визнаний надмірним тягарем.

Суд враховує також положення ст. 68 Конституції України, відповідно до яких кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Крім того, суд враховує правовий висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Отже, фізичні особи-підприємці мають нараховувати ЄСВ за себе у розмірі не меншому мінімального страхового внеску, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом всього року (або окремих його місяців) отримано не було.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас позивач не надав суду будь-яких відомостей про те, що у період нарахування боргу перебував у трудових відносинах з роботодавцем, який, в свою чергу, сплачував за позивача єдиний внесок.

Зважаючи на викладене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є правомірною і скасуванню не підлягає.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач довів суду правомірність оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Басай О.В.