Рішення № 102068643, 20.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року справа №320/3917/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно Закону України "Про державну службу";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років згідно Закону України "Про державну службу" з дня звернення 05.11.2020 та провести перерахунок та виплату, з урахуванням виплачених сум.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідач відмовив йому у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з підстав відсутності в ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Позивач не погоджується з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оскільки вважає, що відповідач безпідставно не зарахував до його стажу державної служби період служби в рядах Радянської армії з 17.12.1985 по 23.12.1987.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався. Натомість надав пояснення, в яких повідомив, що станом на 01.05.216 стаж позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, становить 9 років 10 місяців та 16 днів.

Крім того відповідач зауважив, що період проходження військової служби до стажу на роботах державної служби не зараховується в силу вимог ст.25 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Московським РВ ХМУУМВС України в Харківській області, 29.01.1997 (а.с.5-6).

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.11.1980, позивач, зокрема, працював:

- у період з 17.12.1985 по 23.12.1987 - проходив службу в Радянській армії;

- з 16.06.2006 по 17.01.2007- державним інспектором з охорони праці (котлонагляд та підйомні споруди) державної інспекції охорони праці у будівництві та котлонагляду Територіального управління Державного департаменту промислової безпеки охорони праці та гірничного нагляду по Харківській області;

- з 18.01.2007 по 31.04.2008 - державним інспектором з охорони праці (котлонагляд та підйомні споруди) Харківської державної інспекції промислової безпеки у котлонагляді, за підйомними спорудами та нагляду за охороною праці у будівництві;

- з 01.04.2008 по 01.03.2009 - державним газотехнічним інспектором Харківської державної інспекції промислової безпеки та охорони праці у нафтогазовому комплексі та хімічній промисловості;

- з 02.03.2009 по 31.09.2010 - головним державним інспектором з охорони праці Харківської державної інспекції промислової безпеки та охорони праці у будівництві, котлонагляді та за підйомними спорудами;

- з 01.01.2010 по 24.05.2010 - головним державним інспектором з охорони праці відділу розслідувань нещасних випадків та розгляду звернень фізичних та юридичних осіб;

- з 25.05.2010 по 29.12.2011 - виконуючим обов`язки начальника відділу розслідувань нещасних випадків та розгляду звернень фізичних та юридичних осіб;

- з 30.12.2011 по 02.07.2012 - виконуючим обов`язки першого заступника начальника територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки Харківської області;

-з 03.07.2012 по 30.10.2015 - начальником Київської обласної державної інспекції нагляду з промислової безпеки;

- з 31.10.2015 по 3.04.2020 - начальника відділу розслідування аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Київській області (а.с.9-13).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є пенсіонером, вид пенсії: за віком.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" (а.с.76), за результатами розгляду якої відповідачем було прийнято рішення від 14.11.200 №7981, яким відмовлено у призначені позивачу даного виду пенсії.

Так, у вказаному рішенні відповідач зазначив, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 43 роки 9 місяців та 29 днів. Стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців становить 13 років 10 місяців та 15 днів.

Станом на 01.05.2016 стаж позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців становить 9 років 10 місяців та 16 днів, а тому ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" №889 (а.с.23).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно частини першої статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723 (далі-Закон №3723) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

10.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про державну службу» №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року (далі - Закон №889).

Згідно з пунктом 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889 визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу", крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889 визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до пункту 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 25 Закону №3723 передбачено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 у справі №308/67/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97806650) дійшов висновку про те, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Як зазначено вище, відповідач, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону "Про державну службу", зазначив, що станом на 01.05.2016 стаж позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців становить 9 років 10 місяців та 16 днів.

У свою чергу позивач стверджує, що відповідач безпідставно не зарахував до стажу державної служби період служби у Радянській армії з 17.12.1985 по 23.12.1987.

З наданих відповідачем пояснень та матеріалів пенсійної справи слідує, що вказаний період дійсно не був зарахований стажу державної служби позивача, з приводу чого суд зазначає таке.

Як вбачається з трудової книжки, військового квитка серії НОМЕР_3 від 25.05.1981 (а.с.15-19), тимчасового посвідчення офіцера запасу №382 від 13.04.2017 (а.с.20) та довідки Московського районного військового комісаріату м.Харків від 06.03.2018 №21 (а.с.21), позивач проходив військову службу у Військових Силах СРСР з 17.12.1985 по 23.12.1987.

Відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, який був чинний до 30.04.2016 включно, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, Республіканського банку Криму, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України.

Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що до стажу державної служби включається також, зокрема, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї станом за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язані із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 76 розділу ІХ Положення про пільги для військовослужбовців, військовозобов`язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 року №193, час перебування громадян на дійсній військовій службі у лавах Збройних Силах СРСР зараховується до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу і стажу роботи за спеціальністю відповідно до діючого законодавства.

Статтею 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Вказане вище кореспондується з положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII, який до 1 січня 2004 року встановлював порядок та умови обчислення стажу роботи, що дає право на призначення пенсії.

Так, пунктом "в" частини третьої статті 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба, незалежно від місця проходження служби.

Таким чином, період проходження позивачем військової служби у Військових Силах СРСР з 17.12.1985 по 23.12.1987 підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №240/381/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -72694092).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вказане, суд вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.

У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував до стажу державної служби позивача період проходження ним військової служби у Військових Силах СРСР з 17.12.1985 по 23.12.1987.

За таких обставин, сукупний стаж ОСОБА_1 на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, свідчить про наявність у нього права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно Закону України "Про державну службу".

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що в даному випадку відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" була викладена у формі рішення від 14.11.2018 №7981.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, а протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відтак, суд зазначає, що за наявності рішення суб`єкта владних повноважень, яке визнається судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб`єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.

У зв`язку з цим, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 14.11.2018 №7981.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно Закону України "Про державну службу" з дня звернення 05.11.2020 та провести перерахунок та виплату, з урахуванням виплачених сум, суд зазначає таке.

Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії позивача за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу державної служби позивача період проходження ним військової служби у Військових Силах СРСР з 17.12.1985 по 23.12.1987.

Крім того, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 05.11.2020.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанціями від 29.03.2021 №9 на суму 908,00 грн. та від 29.03.2021 №10 на суму 908,00 грн. (а.с.4).

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривень.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).

Таким чином, позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру, сума судового збору за звернення з якою становить 908,00 грн. (2270,00 грн. х 0,4).

Отже, позивачем під час звернення до суду з позовною заявою було надмірно сплачено судовий збір на суму 908,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду у Київській області, становить 908,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст.7 Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачена ним сума судового збору підлягає поверненню у разі його звернення до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 14.11.2018 №7981.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період проходження ним військової служби у Військових Силах СРСР з 17.12.1985 по 23.12.1987

4.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 05.11.2020.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.