Рішення № 102066727, 13.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 р. Справа№200/13228/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3)

про визнання протиправними дії, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.07.2021 року №052530002671 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 , не зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 при розгляді заяви від 13.07.2021 року періоди роботи на ВП “Шахта “Центральна” ДП “Мирноградвугілля” з 1.05.2013 року по 05.05.2013 року; 12.04.2017 року по 11.05.2017; з 23.08.2018 по 29.02.2020 року та страхового стажу період навчання з 01.09.1990 по 02.07.1992 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.07.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період роботи на ВП “Шахта “Центральна” ДП “Мирноградвугілля” з 1.05.2013 року по 05.05.2013 року; 12.04.2017 року по 11.05.2017; з 23.08.2018 по 29.02.2020 року на посаді медичної сестри підземної з повним робочим днем в шахті; страхового стажу період навчання з 01.09.1990 по 02.07.1992 роки та призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку на підставі пункту “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020.

11 жовтня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 08 листопада 2021 року.

08 листопада 2021 року розгляд справи відкладено на 22 листопада 2021 року.

16 листопада 2021 року суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22 листопада 2021 року сторони, повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились, враховуючи приписи ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма – орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 13.07.2021 року через веб-портал звернулась до пенсійного фонду за місцем реєстрації з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне старування».

Листом від 23.07.2021 року вихідний №0500-1513-8/40720 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відділ обслуговування громадян №10 (сервісний центр)) повідомило про те, що необхідний страховий стаж, визначений ч. 1 ст. 114 Закону України №1058 становить 20 років, необхідний пільговий стаж за Списком №1 - 7 років 06 місяців, страховий стаж становить - 34 роки 6 місяців 24 дні, в тому числі на пільгових умовах - 7 років 11 місяців 03 дні, враховуючи викладене, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач з таким рішенням не погоджується та зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме, зокрема: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці – жінкам».

Отже, з 23.01.2020 року - дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020, зокрема положення п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №1, підлягають застосуванню у наведеній у цьому Рішенні редакції.

Також позивач зазначає, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

З огляду на викладене, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Також позивач вважає, що їй протиправно не зараховано наступні періоди роботи: 01.05.2013 року по 05.05.2013 рік (відповідно до листів 8-10 трудової книжки перебувала на посаді медсестри підземної першої категорії з повним робочим днем в шахті); з 12.04.2017 по 11.05.2017 р. (відповідно до листів 8-10 трудової книжки перебувала на посаді медсестри підземної першої категорії з повним робочим днем в шахті); 23.08.2018 по 29.02.2020 р. (відповідно до листів 10-11 трудової книжки, працювала медичною сестрою підземною з повним робочим днем в шахті) на шахті «Центральна» ДП «Мирноградвугілля».

На підтвердження пільгового характеру роботи в ці періоди позивачем надано копії: довідки №32 від 08.07.2021 року ВП шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» про підземні виходи з 15.09.2011 по 31.12.2018 роки; довідки №32 від 08.07.2021 року про кількість підземних виходів, страйків тощо; наказу та випискою з наказу від 27.10.2008 року №562 ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» про підтвердження на пільгову пенсію за Списком №1 «медсестра підземна - 1.1 е»; наказів №149/1 від 12.04.2012 року та випискою з наказу №149/1 від 12.04.2012 року про підтвердження пільгової пенсії «медсестрі», код 1.1 е; наказу №158 від 12.05.2017 року «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці медсестрі підземній-1.1 е»; довідка №289 від 09.07.2021 року «Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній». Відповідно до даної довідки, позивач працювала повний робочий день на підземних роботах на ВП шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» і за період з 15.09.2011 року по 27.09.2011 рік - навчання в учбовому пункті за професією медична сестра підземна з оплатою за тарифною ставкою медичної сестри підземної і за період з 28.09.2011 рік по теперішній час (довідка №289 від 09.07.2021 року) виконувала гірничі роботи по видобутку вугілля на посаді «медсестра підземна МОС, що передбачено Списком №1.

Позивач вважає, що за період роботи з 28.09.2011 по 09.07.2021 її стаж складає 9 років 9 місяців 11 днів, а не як зазначає відповідач - 7 років 11 місяців 3 дні.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання в 01.09.1990 року по 02.07.1992 рік в медичному училищі в м. Красний Лиман, через відсутній зв`язок прізвища « ОСОБА_2 » позивач зазначає, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі, попри це відповідач не надав доказів, які б підтверджували той факт, що відповідач вчиняв якісь дії для перевірки інформації зазначених у довідках наданих до Пенсійного фонду та у позивача їх не запитував.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, та вказує на те, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених робота.

Страховий стаж позивача за підрахунком відповідача складає 34 роки 06 місяців 24 дні, в тому числі 07 років 11 місяців 03 дні за Списком №1.

До страхового стажу не враховано період з 01.09.1990 року по 02.07.1992 рік оскільки у дипломі серії НОМЕР_3 від 03.07.1992 року відсутній зв`язок між прізвищами « ОСОБА_2 » та « ОСОБА_3 ».

Відповідач вказує на те, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 мають жінки після досягнення відповідного віку: а саме, жінки, які народилися з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року 49 років.

За таких обставин Управлінням прийнято рішення № 052530002671 від 21.07.2021 року про відмову Позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням необхідного віку.

Щодо позовних вимог зарахування до пільгового стажу періодів роботи на ВП «Шахта Центральна» ДП «Мирноградвугілля» з 01.05.2013 року по 05.05.2013 року, з 12.04.2017 року по 11.05.2017 рік, 23.08.2018 року по 29.02.2020 року відповідач зазначив, що в рішенні від 21.07.2021 року № 052530002671 про відмову в призначенні пенсії зазначено про не зарахування до страхового стажу періоду з 01.09.1990 року по 02.07.1992 року.

Позивач же у своїх позовних вимогах вказує на період роботи на ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» з 01.05.2013 року по 05.05.2013 рік, з 12.04.2017 року по 11.05.2017 року, з 23.08.2018 року по 29.02.2020 рік, що не відповідає дійсності, тому в даному випадку управління вважає, що відсутній предмет спору а отже, позовні вимоги не підлягають задоволено в цій частині.

Посилаючись на висновок Першого апеляційного адміністративного суду викладений в постанові від 14.11.2018 року у справі №805/2850/18-а, відповідач вважає, що в такому випадку суд першої інстанції не може вийти за межі позовних вимог та досліджувати питання, щодо можливості зарахування до пільгового стажу періодів роботи, на які відсутні посилання в спірному рішенні відповідача.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що спірним питанням в даній справі є досягнення позивачем віку, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, наявність позивача достатнього пільгового стажу для призначення пенсії не є спірною між сторонами.

Не зарахування спірних періодів роботи позивача з 01.05.2013 року по 05.05.2013 року, з 12.04.2017 року по 11.05.2017 рік, 23.08.2018 року по 29.02.2020 року до пільгового стажу відповідачем заперечується, незарахування періоду навчання до страхового стажу – підтверджується.

Згідно наявного в матеріалах справи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії №052530002671 від 21.07.2021, до страхового стажу не зараховано період 01.09.1990 року по 02.07.1992 року, оскільки відсутній зв`язок прізвища « ОСОБА_2 », зазначеного в дипломі НОМЕР_3 від 1992 року та прізвищем « ОСОБА_3 ».

Згідно довідки «ППВП ПФУ Форма ПС-право» позивачу не зараховано до пільгового стажу періоди з 01.05.2013 року по 05.05.2013 року, з 12.04.2017 року по 11.05.2017 року, з 23.08.2018 року по 29.02.2020 року.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 від 20.10.1992 року №№12-16 позивач з 15.09.2011 року по теперішній час позивач працює медсестрою підземною з повними робочим днем в шахті.

Згідно Диплому НОМЕР_3 від 03.07.1992 року, виданого Медичним училищем Донецької залізниці на ст. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вступила до медичного училища в 1990 році та закінчила його 02.07.1992 року за спеціальністю «Сестринська справа», присвоєно кваліфікацію медичної сестри.

На підтвердження зміни прізвища позивач надала до суду: свідоцтво про укладання шлюбу Серія НОМЕР_5 від 04.021998 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , актовий запис №23; свідоцтво про розірвання шлюбу з ОСОБА_6 , серія НОМЕР_6 від 18.03.1998 року; свідоцтвом про укладання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Згідно довідки ДП «Мирноградвугілля» ВП «Шахта «Центральна» від 08.07.2021 року №32, в травні 2013 року 5 днів позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, в травні 2017 року (6 днів) та у червні (4 дні), липні (16 днів), серпні (4 дні), жовтні (24 дні), листопаді (3 дні) 2018 року позивач перебувала у черговій відпустці.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, факт не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Дослідивши обставини адміністративної справи, суд дійшов висновку, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем є саме недосягнення позивачем 50-річного віку.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах

09 липня 2003 року було прийнято Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

В пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішуючи спір відносно визначення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.

В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Крім того, колегія суддів зазначила, що «частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Щодо незарахування періоду навчання до страхового стажу позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено ст. 56 Закону № 1788-ХІІ, підпунктом "д" пункту 1 якого передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року N 103/98-ВР, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637, Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

За приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що саме відповідачу Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню тощо.

За правилами пункту 4.7 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Суд звертає увагу відповідача, що надання йому права вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб не надає йому можливості обирати на власний розсуд варіант поведінки в такому випадку, скористатися таким правом або ні. У даному випадку це право встановлює для підприємств, організацій і окремих осіб обов`язок надати необхідні документи органу ПФУ.

Поряд з цим, з матеріалів пенсійної справи вбачається, що позивачем відповідачу підчас звернення до відповідача за заявою про призначення пенсії не надавались документи, що посвідчують зміну прізвища (свідоцтва про шлюб та розірвання шлюбу), які надано позивачем до суду, відомості щодо цього відсутні і оскаржуваному рішенні, і в заяві про призначення пенсії.

Щодо зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи на ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» з 01.05.2013 року по 05.05.2013 рік, з 12.04.2017 року по 11.05.2017 року, з 23.08.2018 року по 29.02.2020 рік, суд зазначає наступне.

В постанові від 19.03.2019 у справі №295/8979/16-а Верховний Суд, зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.

Поряд з цим, періоди роботи з 01.05.2013 року по 05.05.2013 рік, з 12.04.2017 року по 11.05.2017 року, 23.08.2018 року по 29.02.2020 року відповідачем не зараховано до пільгового періоду без зазначення причин такого не зарахування в оскаржуваному рішенні.

Попри це, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що з 01.05.2013 року по 05.05.2013 рік, з 12.04.2017 року по 11.05.2017 року, позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, тобто вказані періоди підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача.

Встановити причини не зарахування періоду роботи з 23.08.2018 року по 29.02.2020 року до пільгового стажу позивача, а також надати їм правову оцінку, з наявних матеріалів справи не вбачається можливим, з огляду на відсутність відповідних доказів та аргументів сторін.

Європейським Судом з прав людини у рішенні справа "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003, яке відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами, як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).

Відсутність будь-яких доводів щодо зарахування/незарахування спірних періодів в оскаржуваному рішенні свідчить про його необґрунтованість та те, що його прийнято без належної правової оцінки трудової діяльності позивача та без застосування визначених законом процедур направлених на встановлення обставин трудової діяльності позивача, які підлягають врахуванню при встановленні наявності у позивача права на пенсію, достатнього страхового та пільгового стажу.

Щодо позиції відповідача відносно неможливості виходу суду за межі позовних вимог в даній справі та дослідження питання про не зарахування до пільгового стажу спірних періодів роботи, на які відсутні посилання в оскаржуваному рішенні, суд звертає увагу відповідача, що не зарахування спірних періодів до пільгового стажу позивача і є предметом даного спору та прямо вказано в позовних вимогах, тому підлягає дослідженню підчас вирішення адміністративного спору.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно дослідивши доводи відповідача, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань його позиції щодо прийнятого ним оскаржуваного рішення, а також обчислення пільгового стажу позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 20 липня 2021 року №052530002671 щодо відмови у призначені пенсії за вислугу років позивачу та його скасування.

Щодо позовних вимог відносно зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - зарахування стажу, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що застосування положень пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився.

Крім того, суд враховує наявність у позивача необхідного пільгового стажу та досягнення 45-тирічного віку.

Враховуючи викладене, призначення пенсії позивачу в контексті даного адміністративного спору, не може бути віднесене до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.

Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов частково.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід враховувати приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

Згідно фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 01.10.2021 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами сплату судового збору.

Згідно з ч. 8 ст. 139 КАС України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84116, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.07.2021 року №052530002671 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.07.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період роботи на ВП “Шахта “Центральна” ДП “Мирноградвугілля” з 1.05.2013 року по 05.05.2013 року; 12.04.2017 року по 11.05.2017 на посаді медичної сестри підземної з повним робочим днем в шахті та з урахуванням висновків суду викладених в рішенні, та призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку на підставі пункту “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020 з урахуванням висновків викладених в судовому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 13 грудня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко