Рішення № 102064063, 20.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 грудня 2021 р. Справа № 120/9676/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 3008 Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001; код ЄДРПОУ 08803572) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Військової частини 3008 Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач не провів з нею повного розрахунку, а саме не виплатив компенсацію за невикористану відпустку як матері, яка виховує дитину без батька за 2018-2020 роки та грошову компенсацію за речове майно. Як вказує позивач за її письмовим зверненням від 16.03.2021 відповідачем виплачено грошову компенсацію за речове майно в розмірі 6570,04 грн. У свою чергу, компенсацію за невикористану відпустку як матері, яка виховує дитину без батька за 2018-2020 роки військова частина 3008 Національної гвардії України виплатила лише на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 у справі №120/2963/21-а.

На переконання позивача, оскільки виконання відповідачем судового рішення відбулося лише 21.07.2021, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 28.08.2020 по 21.07.2021, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відтак, ОСОБА_1 вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 20.08.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків останньої.

06.09.2021 позивачем усунено недоліки, визначені ухвалою суду від 20.08.2021.

Ухвалою від 10.09.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

27.09.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги заперечує та вказує, що ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. При цьому, відповідач вважає, що оскільки на час звільнення позивача спору про розмір належних їй сум грошового забезпечення не існувало, то відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні ст. 117 КЗпП України.

З огляду на зазначене, Військова частина 3008 Національної гвардії України просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.12.2021 вирішено витребувати у військової частини 3008 Національної гвардії України та зобов`язати надати суду у 5-денний строк: докази про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день її виключення зі списків особового складу Військової частини 3008 Національної гвардії України - 27.08.2020 та які її належали згідно із законом; докази проведення інших виплат ОСОБА_1 (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після 27.08.2020 у зв`язку з її виключенням зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, тощо).

15.12.2021 до суду подано витребувані судом докази, а саме довідка від 13.12.2021 №203.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині 3008 НГ України.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини 3008 НГ України (по особовому складу) від 27.08.2020 №188, з ОСОБА_1 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та звільнено відповідно до п.п. ґ п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом командира Військової частини 3008 Західного ОТО НГ України від 19.08.2020 №37 о/с у запас. З 27.08.2020 виключено позивача зі списків особового складу частини та всіх видів грошового.

Однак, при звільненні відповідачем не проведено з ОСОБА_1 повного розрахунку.

Відповідно до довідки Військової частини 3008 НГ України від 13.12.2021 №208 прослідковуються наступні виплати, здійсненні відповідачем після звільнення ОСОБА_1 з військової служби:

- 08.04.2021 виплачено грошову компесацію за неотримане речове майно в сумі 6570,04 грн.;

- 20.07.2021 виплачено компенсацію за невикоритсану додаткову відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» в розмірі 10495,42 грн. на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/2963/21-а.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина другастатті 117 КЗпП Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 27.08.2020, що підтверджується відомостями витягу з наказу командира Військової частини 3008 НГ України. Між тим, судом встановлено, що 08.04.2021 відповідачем здійснено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 6570,04 грн. та 20.07.2021 виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 10495,42 грн.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при її звільненні з військової служби включає період з 27.08.2020 (дата виключення з особового складу військової частини) по 20.07.2021 (дата виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до довідки Військової частини 3008 НГ України), що становить 327 календарних дні.

Відтак, позивачем помилково визначено, що період затримки розрахунку при звільненні є з 28.08.2020 по 21.07.2021.

Середньоденний заробіток позивача становить 371,26 грн. (10871,76 грн.+11775,08 грн.)/61 день=371,26 грн.). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить грн. 121402,02 грн. (371,26 грн. х 327 календарних днів).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно та компенсації за невикористану додаткову відпустку - 17065,46 грн., з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 120402,02 грн., адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми компенсації за неотримане речове майно та компенсації за невикористану додаткову відпустку (17065,46 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 27.08.2020 по 20.07.2021 становить 14,17% (17065,46/120402,02х100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 14,17% розраховується наступним чином: 371,26 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 14,17% = 52,61 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 52,61 грн. х 327 (дні затримки розрахунку) = 17203,47 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 17203,47 грн. з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи при цьому дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд не може не врахувати тієї обставини, що особа, будучи обізнаною з тим, що звернення до суду з вимогами про виплату складових заробітної плати (грошового забезпечення) будь-якими строками не обмежуються, може тривалий час не звертатися до суду з приводу їх невиплати роботодавцем при звільненні і тим самим штучно збільшувати розмір виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 18626,4 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановленихзакономзаходів відповідальності.

З урахуванням зазначеного, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини 3008 НГ України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 20.07.2021 в сумі 17203,47 грн.

Відповідно до частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час, положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги задоволено частково, то на переконання суду з відповідача підлягає стягненню 681,00 грн., сплаченого позивачем судового збору, що є сумою пропорційною до обсягу задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73-77,90,94,139,241,245,246,250,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3028 Національної гвардії України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.

Зобов`язати військову частину 3008 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 20.07.2021 в сумі 17203,47 грн. (сімнадцять тисяч двісті три гривні сорок сім копійок).

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 681,00 грн. (шістсот вісімдесят одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3028 Національної гвардії України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина 3008 Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001; код ЄДРПОУ 08803572).

Рішення суду в повному обсязі сформовано: 20.12.2021.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна