Рішення № 102063996, 14.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 грудня 2021 р. Справа № 120/8079/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шаповалової Т.М.,

секретаря судового засідання: Компанієць Р.Р.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Бедін С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з виконання покарань Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з виконання покарань Міністерства юстиції України (далі - відповідач), у якому з уточненням позовних вимог, просив:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» у частині відмови у нарахуванні і виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з серпня 2015 року по 01 квітня 2020 року (включно);

зобов`язати Державну установу «Вінницька установа виконання покарань (№1)» здійснити нарахування та виплату відповідного грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з серпня 2015 року по 01 квітня 2020 року (включно) з урахуванням відповідної індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача у частині відмови у нарахуванні і виплаті грошового забезпечення позивачу у період з серпня 2015 року по 01.04.2020 року (включно), а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 22.07.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.09.2021 року витребувано у Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з виконання покарань Міністерства юстиції України наступну інформацію:

1) чи нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 у період з серпня 2015 по березень 2020 грошове забезпечення?;

2) у разі якщо виплачувалася, то надати до суду відповідні докази;

3) якщо в цей період не виплачувалася, то надати інформацію з яких підстав не виплачувалося грошове забезпечення з підтверджуючими документами (відповідними наказами);

4) чи відсторонявся ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків, з яких підстав, надати до суду копії відповідних наказів.

04.10.2021 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що стосовно твердження позивача стосовно бездіяльності установи у частині відмови і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з серпня 2015 року по 01.04.2020 року, установа зазначає, що починаючи з 05.11.2009 року по 28.03.2018 року діяла інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України №222 та Закону України «Про міліцію», відповідно до яких п.п. 14.1 та 14.3 Інструкції №222 було передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які за рішенням слідчих або судових органів перебувають під вартою, з дня, з якого особа рядового або начальницького складу припинила виконання службових обов`язків, грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих чи судових органів. Відповідно до ухвал суду Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/18692/15-к та наказами по особовому складу №50 о/с, №73 о/с та №9 о/с починаючи 08.08.2015 року до 29.01.2016 року ОСОБА_1 відсторонили від роботи до винесення судом першої інстанції вироку від 29.02.2016 року. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 07.06.2016 апеляційну скаргу задоволено частково, вирок суду першої інстанції скасовано та направлено на новий розгляд. На даний час кримінальне провадження триває і протягом цього часу ОСОБА_1 не з`являвся на робочому місці, і бажання працювати до моменту звільнення не виявляв.

Також представником відповідача подано клопотання про поновлення строку на подання відзиву у справі, у зв`язку із тим, що юрисконсульт установи перебував у відпустці по 31.08.2021 і не володів інформацією щодо надходження позовної заяви.

Разом з тим, представником не надано до суду доказів перебування у відпустці, та крім того, з 31.08.2021 до 04.10.2021(часу подання відзиву) минуло більше 15 днів. А тому, враховуючи наведене, суд відмовив у поновленні строку на подання відзиву відповідачу.

Враховуючи викладене, на думку відповідача право позивача адміністрацією установи не було порушено, а тому підстави для задоволення даного позову відсутні.

Також представник відповідача вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання відмовлено у задоволенні такого клопотання.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін. Призначити судове засідання на 19.10.2021 року о 11:15 год.

18.10.2021 позивачем подано відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги.

Останній розгляд справи відкладено на 14.12.2021 року.

14.12.2021 року в судове засідання з`явилися позивач та представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, 14.12.2021 року представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що у юрисконсульта установи виявлена температура, а тому він виявив бажання здати ПРЛ тест.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

З урахуванням викладеного, а також того, що представник відповідача 19.10.2021, 01.11.2021подавав заяви про відкладення судового розгляду у зв`язку з відрядженням, не надаючи суду відповідних доказів, керуючись положеннями п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України, суд вирішив здійснювати розгляд справи у відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

У період з 23.11.2004 року по 01.04.2020 року ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується записами № 3 та № 4 трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я останнього.

Наказом начальника УДПтС України у Вінницькій області № 73 о/с від 23.11.2004 призначено ОСОБА_1 на посаду молодшого інспектора 2-ї категорії відділу режиму і охорони Вінницької установи виконання покарань УДДПВП України у Вінницькій області (№1).

Наказом Вінницької установи виконання покарань управління ДПтС України у Вінницькій області (№1) № 50/ОС від 11.08.2015 року ОСОБА_1 відсторонено від посади з 08.08.2015 по 07.10.2015 року на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 08.08.2015 по справі №127/19782/15-к.

Наказом Вінницької установи виконання покарань управління ДПтС України у Вінницькій області (№1) № 73/ОС від 27.11.2015 року ОСОБА_1 відсторонено від посади з 25.11.2015 по січня 2016 року на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2015 по справі №127/19782/15-к, якою позивача відсторонено від посади з 25 листопада 2015 року строком на два місяці.

Наказом Вінницької установи виконання покарань управління ДПтС України у Вінницькій області (№1) № 9/ОС від 04.02.2016 року ОСОБА_1 відсторонено від посади з 29.01.2016 по 29.03.2016 року на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2016 по справі №127/19782/15-к.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 8 серпня 2015 року до позивача застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів.

Згідно із повідомленням Начальника Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області слідчому судді 10 серпня 2015 внесено заставу та у зв`язку із цим 10.08.2015 о 17.20год ОСОБА_1 звільнений з ІТТ ВМВ.

Тобто позивач перебував під вартою 3 доби : з 08.08.2015 до 10.08.2015.

Наказом Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з виконання покарань Міністерства юстиції України № 37/ОС-20 від 31.03.2021 відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення) прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 молодшого інспектора 2-ї категорії відділу режиму і охорони державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1), з 01.04.2020 року звільнено. Календарна вислуга років на день звільнення становить: 16 років 10 місяців 01 день. Пільгова вислуга років на день звільнення становить: 21 рік 11 місяців 13 днів. Підстава: вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10.12.2019 року по справі№ 127/19782/15-к.

18.01.2021 року адвокат Голівський В.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з адвокатським запитом, у якому просив:

надати належним чином оформлену змістовну інформацію щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з серпня 2015 року по березень 2020 року (включно) Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» відповідного грошового забезпечення. Вказані відомості необхідно надати у розрізі щомісячних нарахувань і виплат починаючи з 01 серпня 2015 року по день звільнення ОСОБА_1 зі служби, звернувши особливу увагу на можливу наявність заборгованості по виплаті цього грошового забезпечення;

в інформації необхідно висвітлити обставини звільнення ОСОБА_1 із служби, звернувши особливу увагу на те, яким чином підтверджується факт отримання останнім у день звільнення належно оформленої трудової книжки, відповідних виплат при розрахунку, а також належним чином засвідчену копію наказу про звільнення з роботи;

надати відповідну довідку про роботу ОСОБА_1 на відповідних посадах в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)», із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати, звернувши особливу увагу на визначення одноденного розміру грошового забезпечення та розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення з роботи.

Листом державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» від 25.01.2021 року за № 9/690 «Щодо надання інформації» надано інформацію стосовно колишнього працівника державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» у період службової діяльності, з долученням належним чином засвідчених копій усіх документів на 4 аркушах, а саме: витяг з наказу № 37/ОС-20 від 31.03.2020 року; довідка про перебування на посадах державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» колишнього працівника ОСОБА_1 ; розписка ОСОБА_1 від 01.04.2020 року; довідка начальника фінансового відділу-головного бухгалтера державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

01.04.2020 року у день звільнення позивач отримав у відділі по роботі з персоналом наступні документи: обхідний лист; трудову книжку; військовий квиток; документ для постановки на військовий облік; витяг з наказу, що підтверджується відповідною розпискою від 01.04.2020 року за підписом ОСОБА_1 .

У довідці начальника фінансового відділу-головного бухгалтера ОСОБА_2 вказано, що згідно архівних даних молодшому інспектору другої категорії ОСОБА_1 грошове забезпечення за серпень 2015 року нараховано грошове забезпечення у загальній сумі 1379,44 грн. Заборгованість з виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в установі відсутня.

Також судом встановлено, що у період з 08.08.2015 року до 01.04.2020 позивач на роботу не з`являвся, посадові обов`язки не виконував.

В судовому засіданні позивач пояснив, що приходив на роботу, але його не пускали, мав намір звільнитися, але заяви про звільнення не подавав. Будь-яких інших письмових звернень щодо допуску до роботи не подавав.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначено Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 23 якого Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України у спірний період визначалися:

Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 р. № 222 (далі - Інструкція № 222) до 23.02.2018; з 01.01.2018 до 01.03.2018 року Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2018 № 326/5 та з 01.03.2018 Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затвердженим Наказом Мінстерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5.

На момент обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді взяття під варту 08.08.2015 та відсторонення позивача від посади у 2015 року, порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України були врегульовані Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 р. № 222 (далі - Інструкція № 222).

Відповідно до п.1.7 Розділу І Інструкції №222 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється (припиняється) на підставі наказів начальників органів і установ (до чиєї номенклатури належить посада) щодо: призначення (звільнення) на штатні посади з установленням конкретного розміру посадового окладу, підвищень, надбавок, доплат тощо; до дня підписання наказу про звільнення з посади, відрахування закінчення навчання або про скасування встановлених надбавок та доплат (крім окремих випадків, передбачених у пунктах 11, 12 та 15 цієї Інструкції), якщо інша дата не вказана в наказах.

Відповідно до п.1.13 Інструкції №222 у випадках відсутності особи рядового чи начальницького складу на службі без поважних причин грошове забезпечення за цей час не виплачується, що оформляється наказом або розпорядженням керівника органу або установи на підставі матеріалів службового розслідування.

Відповідно до п.14.1, 14.2 Розділу 14 Інструкції №222 особам рядового і начальницького складу, які за рішенням слідчих або судових органів перебувають під вартою, з дня, з якого особа рядового або начальницького складу припинила

виконання службових обов`язків, грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих чи судових органів. У разі винесення судом виправдувального вироку, закриття кримінальної справи через відсутність події злочину, через відсутність у вчинку складу злочину (крім випадків закриття на цих підставах справи щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечний вчинок у стані неосудності) або через недоведеність участі обвинуваченого в учиненні злочину, а так само в разі закриття справи про адміністративне правопорушення з аналогічних підстав грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу за час перебування під вартою відшкодовується згідно з порядком відшкодування збитків відповідно до законодавства.

Враховуючи наведену норму, а також встановлені судом обставини щодо перебування позивача під вартою з 08.08.2015 до 10.08.2015 під вартою, грошове забезпечення за ці дні могло б виплачуватися лише дозволу слідчих чи судових органів.

Разом з тим, зі змісту наказів про відсторонення не вбачається надання такого дозволу. Ухвалу суду про відсторонення від 08.08.2015 до суду жодної із сторін не надана та відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав виплачувати грошове забезпечення позивачу з 08.08.2015 до 10.08.2015 року.

Що стосується періодів відсторонення позивача від посади з 11.08.2015 до 07.10.2015, з 25.11.2015 до 25.01.2016 та з 29.01.2016 до 29.03.2016 включно, то норми Інструкції №222 не містять будь-яких положень щодо обмеження виплати грошового забезпечення у період відсторонення від посади, а тому за вказані періоди позовні вимоги щодо визнання бездіяльності та зобов`язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення позивачу підлягають задоволенню.

Що стосується періодів до 01.04.2020 коли позивач не був відсторонений від посади, то суд виходить із таких міркувань.

Відповідно до п.1.13 Інструкції №222 у випадках відсутності особи рядового чи начальницького складу на службі без поважних причин грошове забезпечення за цей

час не виплачується, що оформляється наказом або розпорядженням керівника органу або установи на підставі матеріалів службового розслідування.

Відповідачем до суду не надано відповідного наказу чи розпорядження щодо припинення виплати грошового забезпечення, разом з тим суд звертає увагу, що виплата грошового забезпечення безпосередньо пов`язана із виконанням посадових обов`язків особою.

Так, відповідно до ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата, яка має таку ж правову природу як і грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Разом з тим, позивач свої посадові обов`язки не виконував, на роботу не з`являвся, а тому за висновками суду відсутні підстави для виплати йому грошового забезпечення за періоди крім 11.08.2015 до 07.10.2015, з 25.11.2015 до 25.01.2016 та з 29.01.2016 до 29.03.2016 включно.

Такі висновки суду підтверджуються і норами Інструкції № 326/5 та Порядком № 925/5, як діяли у спірний період після втрати чинності Інструкцією №222.

Так відповідно до п.1, 2 Розділу 21 Порядку №925/5 особа рядового чи начальницького складу вважається відстороненою від виконання службових обов`язків з дати видання відповідного наказу до дня видання наказу про допуск до виконання службових обов`язків за займаною посадою або на період, зазначений в наказі про відсторонення. Особам рядового чи начальницького складу, які відсторонені від виконання службових обов`язків (посади), виплачуються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім премії).

Рішення про відсторонення особи рядового чи начальницького складу від посади можуть приймати начальники, яким надано право прийняття на службу або призначення на посаду, шляхом видання письмового наказу.

Особам рядового чи начальницького складу, стосовно яких застосовано запобіжні заходи у кримінальному провадженні у виді домашнього арешту (цілодобового) чи тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня винесення ухвали суду про застосування запобіжного заходу.

У разі якщо до осіб рядового чи начальницького складу, які перебували під домашнім арештом (цілодобовим) чи під вартою, застосовано інший запобіжний захід, із дня прибуття до місця проходження служби їм виплачується:

з відстороненням від посад - оклад за спеціальним званням і надбавка за вислугу років;

без відсторонення від посад - грошове забезпечення на загальних підставах.

Тобто виплата грошового забезпечення пов`язується з моментом прибуття до місця проходження служби після зміни запобіжного заходу чи припинення такого.

Що стосується посилань представника позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин ст.70 Закону України «Про Національну поліцію», то суд такі відхиляє виходячи із наступних міркувань.

Так Закон України «Про Національну поліцію» в цій частині набув чинності 15 листопада 2015 року, позивач був відсторонений від посади з 08.08.2015. Норми Інструкції №222, яка діяла на періоди відсторонення його від посади не передбачали обмеження виплати грошового забезпечення на час відсторонення особи від посади, що не суперечить і нормі ст. 70 Закону України «Про національну поліцію».

Разом з тим, позивач був відсторонений від посади всього на шість місяців, решту часу він не виконував своїх посадових обов`язків з невідомих причин.

Також ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV визначено, що умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

В той же час, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Таким чином даним Законом встановлено, що грошове забезпечення працівників кримінально-виконавчої служби визначаються саме Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за періоди з 11.08.2015 до 07.10.2015, з 25.11.2015 до 25.01.2016 та з 29.01.2016 до 29.03.2016 включно.

Що стосується індексації грошового забезпечення, то суд вважає таку вимогу передчасною.

Грошове забезпечення підлягає індексації у порядку визначеному законом.

На час розгляду справи у суду відсутні підстави вважати, що відповідач на виконання рішення суду виплатить грошове забезпечення позивачу без нарахування індексації, а тому в цій частині у задоволенні вимог необхідно відмовити.

Що стосується компенсації втрати частини доходів, то питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Відповідно до ст. 4 Закону від 19.10.2000 № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі довічного грошового утримання) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, довічне грошове утримання).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа № 521/940/17).

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії та довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, суд приходить до висновку, що не нарахування грошового забезпечення позивачу у період з 11.08.2015 по 07.10.2015, з 25.11.2015 по 25.01.2016, з 29.01.2016 по 29.03.2016, сталося через вину відповідача, внаслідок порушення закону, і тому позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності прийняття оскаржуваної постанови, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у с праві, суд виходить з таких міркувань.

Так, за результатами вирішення справи позивач просить стягнути на його користь за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем (Клієнт) та адвокатом Бедіним С.М. укладено Договір про надання правової допомоги від 12.07.2021.

Пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги від 12.07.2021 року укладеного між позивачем та адвокатом Бедіним С.М. визначено, що за надання правової допомоги клієнт (або особа, якій доручено клієнтом здійснити оплату правових послуг адвоката) зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 5 000 грн. 00 коп., що є фіксованим гонораром і сплачується клієнтом протягом 3-х днів з моменту підписання договору.

Як вбачається із акта приймання-передачі наданих юридичних послуг по договору про надання правової допомоги б/н від 12.07.2021, а також детального опису робіт (наданих послуг) надано позивачеві такі юридичні послуги:

- зустріч з клієнтом, консультація, вивчення та юридична оцінка наданих матеріалів - 1000 грн. (затрачено 1 години часу, вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 10200 грн.);

- складання процесуальних документів (позовна заява, тощо ) - 4000 грн. (затрачено 4 годин часу, вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 1000 грн.);

Загальна вартість послуг всього на суму 5000 грн.

Факт сплати гонорару підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру № 12/21 від 12.07.2021 року на суму 5000 грн.

Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, а також, що позов задоволено частково, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з виконання покарань Міністерства юстиції України щодо не нарахування і невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 11.08.2015 по 07.10.2015, з 25.11.2015 по 25.01.2016, з 29.01.2016 по 29.03.2016.

Зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у період з 11.08.2015 по 07.10.2015, з 25.11.2015 по 25.01.2016, з 29.01.2016 по 29.03.2016, з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 1000 грн. (одна тисяча гривень) витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з виконання покарань Міністерства юстиції України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з виконання покарань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 08562602, вул. Брацласька, 2, м. Вінниця, 21001)

Повне судове рішення складено та підписано суддею 21.12.2021 року.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна