Рішення № 102063896, 17.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 грудня 2021 р. Справа № 120/5911/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною відмови відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 та зобов`язання відповідача виплатити позивачу пенсію за вказаний в сумі 41072,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, де отримує пенсію за віком. Однак в період з 01.03.2016 по 05.02.2018 виплата пенсії позивачу не здійснювалась. З метою з`ясування підстав невиплати пенсії за цей період, позивач звернулася до відповідача з заявою. Листом від 28.04.2021 за № 4155-3472/К-02/8-0200/21 відповідач повідомив, що залишок боргу перед позивачем за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 становить 41072,25 грн та обліковується згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, яким передбачено, що суми пенсій, не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також відповідач зазначив, що відповідний порядок станом на теперішній час не прийнятий, а тому заборгованість нарахована, але не виплачена.

Позивач вважає протиправною відмову пенсійного органу щодо невиплати їй пенсії за віком за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 в сумі 41072,25 грн, а відтак звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 14.06.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.

25.06.2021 до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Так, відповідач зауважує, що позивач звернувся з позовними вимогами про виплату їй пенсії за віком за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 з пропуском строків звернення до адміністративного суду, передбачених статтею 122 КАС України.

Крім того, відповідач зазначає, що 13.02.2018 уповноваженою Комісією прийнято рішення про поновлення позивачу пенсії відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Кошти за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 в сумі 41072,25 грн, будуть виплачені після прийняття відповідного порядку Кабінетом Міністрів України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365". При цьому відповідач зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак станом на сьогодні Порядок не затверджений Кабінетом Міністрів України.

Відповідач вважає, що діє правомірно та в межах чинного законодавства, а тому у задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач є внутрішньо переміщеною особою.

У період з 01.03.2016 по 05.02.2018 виплата пенсії позивачу не здійснювалась.

З метою з`ясування підстав невиплати пенсії за вказаний період, позивач звернулася до відповідача з заявою.

Листом від 28.04.2021 за № 4155-3472/К-02/8-0200 відповідач повідомив, що залишок боргу перед позивачем за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 становить 41072,25 грн та обліковується згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, яким передбачено, що суми пенсій, не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також відповідач зазначив, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Урядом, який станом на сьогодні не прийнято.

Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо невиплати пенсії за віком за вищевказаний період, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статі 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина 2 статті 7 Закону № 1706-VII).

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі Постанова КМУ № 637), призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Відповідність позивача вказаним вимогам відповідач не заперечує.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі Порядок № 365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, де отримує пенсію за віком.

Розмір нарахованої, але невиплаченої позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 становить 41072,46 грн, що визнається відповідачем та є безспірним фактом.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг врегульовано Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно з частиною 1 статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 Закону № 1058-IV.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відмовляючи у виплаті пенсії позивачу за період з 01.03.2016 по 05.02.2018, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у листі від 28.04.2021 № 4155-3472//8-0200/20 посилається на той факт, що суми соціальних виплат за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, який поки що не розроблений.

Втім, суд зазначає, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих соціальних виплат не звільняє державу в особі уповноваженого пенсійного органу від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних йому сум соціальних виплат.

Згідно з пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Також частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

Так , у статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden", № 7151/75, №7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності ("Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium"), № 17849/91, п. 33).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу ( "Zvolskэ аnd Zvolskб v. the Czech Republic", № 46129/99, п. 63).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і у справі Стретч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Крім того, у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, виходячи з принципу верховенства права та беручи до уваги практику ЄСПЛ, суд вважає, що відмова відповідача у виплаті позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав для цього може бути розцінена як порушення права особи на отримання соціальної виплати. Тому втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах закону і є протиправним.

При цьому відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України для виплати пенсії за минулий період, не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право позивача на отримання пенсії.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачеві невиплаченої пенсії за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 в сумі 41072,25 грн.

Разом із тим, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає, що невиплата відповідачем пенсії за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 в сумі 41072,25 грн є проявом саме бездіяльності, а не активних дій. Тому суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у виплаті позивачу не отриманої пенсії у розмірі 41072,25 грн за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 та зобов`язання вчинити дії з метою її виплати.

Частинами 1 та 2 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна булла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 46 Закону України № 1058-IV, який є спеціальним в даних правовідносинах, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем позивачу нарахована пенсія у період її невиплати, враховуючи що невиплачена за спірний період пенсія підлягає виплаті без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтримку правомірності своєї позиції, суд приходить до переконання, що позов є підставним та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями статтею 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, і приходить до висновку про необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір у сумі 908 гривень.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 в сумі 41072,25 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.03.2016 по 05.02.2018 в сумі 41072,25 грн (сорок одна тисяча сімдесят дві гривні 25 копійка).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Мультян Марина Бондівна