Рішення № 102062034, 15.12.2021, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/1939/21

провадження № 2/570/931/2021

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 грудня 2021 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю представників позивача ОСОБА_1

адвоката Пархоменка В.О.

секретаря судового засідання Новоселецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне вул.C.Петлюри, 10/ в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

покликаючись на те, що реєстрація та фактичне непроживання відповідачів у будинку, 1/2 частина якого належить йому, позивач у поданій до суду 12 травня 2021 року позовній заяві просить усунути йому перешкоди у користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_4 1983 р.н., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та її сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 .

У поданій до суду заяві про зменшення розміру позовних вимог та уточнення позовних вимог представник позивача ОСОБА_7 просить у зв"язку з добровільним зняттям ОСОБА_5 та її сина з реєстрацією за вказаною адресою в подальшому розглядати справу з урахуванням уточнених позовних вимог, а саме: усунути позивачу перешкоди у користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_4 1983 р.н. таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій підтримала позовні вимоги Пояснила, що вказаний житловий будинок поділений між нею та позивачем як фактично, так і юридично, вони мають окремі адресні книги. Зазначила, що відповідач не є її родичем чи близьким членом сім`ї, не проживає і ніколи не проживав у будинку, вона навіть не знала про вказаний факт, оскільки в її адресній картці дані про його реєстрацію відсутні.

Відповідач до суду не з`явився, відзиву на позов не подав.

Сторін відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. Позивач не заперечує проти винесення заочного рішення. Зважаючи на те, що явку сторін не визнано обов`язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу у відсутність відповідача в порядку заочного розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала.

Представник позивача адвокат Пархоменко В.О. у судовому засіданні позов підтримав.

Суд, заслухавши їх пояснення, показання свідків, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239426658 від 30 грудня 2020 року позивач є співвласником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на праві спільної часткової власності у розмірі 1/2 частки.

За цією ж адресою зареєстрований відповідач, що підтверджується відповіддю з органу реєстрації місця проживання.

Факт непроживання в даному будинку первісного відповідача 1 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтверджується актом Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 05 травня 2021 року № 99, в якому вказано, що ОСОБА_8 не проживає в будинку з 2007 року, а дитина ОСОБА_9 не проживає з дня народження.

Факт непроживання в даному будинку відповідача 2 ОСОБА_4 підтверджується актом Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 24 вересня 2020 року № 299, в якому вказано, що ОСОБА_4 в будинку не проживає з моменту реєстрації та не перебуває в родинних відносинах з зареєстрованими за даною адресою особами.

Актом Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 05 травня 2021 року № 100 встановлено, що відповідач 2 ОСОБА_4 в даному будинку ніколи не проживав, місце проживання його не встановлено, хоча зареєстрований за даною адресою з 18 листопада 2008 року.

Факт реєстрації відповідача 2 ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 з 18 листопада 2008 року підтверджується листом Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області № 5601.8-3044/56.1-21 від 22 липня 2021 року.

Свідок ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтвердили встановлені судом обставини.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Зі змісту ст.5 ЦК вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. П.6 ч.1 ст.3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, і добросовісність.

Згідно з ст.41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Аналогічний висновок викладений і в ч.1 ст.321 ЦК України та ст.1 Першого протоколу Конвенції. Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. При цьому відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У рішенні ВСУ №825/1335/13-а від 01 березня 2016 року вказується, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; про виселення; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до змісту ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням. А тому в прохальній частині потрібно вказувати вимогу "позбавлення права користування житловим приміщенням".

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст.13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст.41 Конституції, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону. Відповідно до законодавства України таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім`ї (ст.405 ЦК, ст.156 ЖК), орендаря (наймача) житла (ст.810 ЦК, ст.61 ЖК), членів його сім`ї (ст.816 ЦК, ст.ст.64, 160 ЖК) тощо. Положення цього конституційного принципу закріплені у ч.4 ст.9 ЖК України, де визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами ст.ст.405, 406 ЦК України, зокрема житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Законодавство розрізняє зняття з реєстрації особи, що є членом сім`ї власника та зняття з реєстрації особи, що не є членом сім`ї. Відповідно до норм Житлового кодексу України до членів сім`ї власника житлового приміщення належать: чоловік або дружина власника, їх діти та батьки; членами сім`ї власника жилого приміщення може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Так, якщо особа, яка не є членом сім`ї власника, не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник житлового приміщення, можете звернутись до відповідних органів із заявою та документами, які підтверджують, що саме він є власником житлового приміщення (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, інформаційна довідка та ін.). Вказані документи є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання. Крім цього, він в будь-який час може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації. Аналіз цих норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Визнання особи такою, що втратила право користування житлом, що знаходиться у спільній частковій власності, можливе лише, зокрема, за наявності обумовленої письмової згоди всіх співвласників цього житлового будинку.

Щодо формулювання позовних вимог, то, не дивлячись на те, що позов поданий з іншими позовними вимогами, фактично це є спір про усунення перешкод в користуванні власністю, і тому, не порушуючи норми ЦПК України, ч.4 ст.129 Конституції України, суд, виконуючи свої процесуальні функції, вважає за необхідне вирішити спір по суті, забезпечивши право позивача на судовий захист, гарантований йому ст.ст.55, 124 Конституції України та передбачений ЦПК України,

Ніким не заперечується, що позивач є співвласником спірного житлового будинку. Відповідач у житловому будинку не проживав, спільним побутом не був пов`язаний, не допомагає позивачу утримувати в належному стані житлове приміщення, всі витрати по догляду за житлом несуть співвласники. Однак відповідач у добровільному порядку шляхом подачі відповідної заяви до органів реєстрації з реєстраційного обліку не знімається, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду з позовом, оскільки така формальна реєстрація відповідача створює певні перешкоди та обмежує можливості позивача у повноцінному володінні, користуванні та розпорядженні зазначеним нерухомим майном, співвласником якого він є.

За таких обставин суд вважає, що в наявності є порушене право позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду. Отже, відповідно до положень ст.391 ЦК позивач як співвласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, оскільки відповідач добровільно відмовився від користування чужою власністю. Позивачем належними доказами доведені підстави для зняття відповідача з реєстрації. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем, і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності. Отже, право відповідача на користування чужим майном (спірним будинком) підлягає припиненню на вимогу співвласника цього майна. Враховуючи те, що відповідач не проживає у вказаному житлі, а позивач є його співвласником, в якому відповідач залишається зареєстрованим і на час розгляду справи, позов підлягає до задоволення по суті.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Щодо порядку виконання рішення суду, то після набрання судового рішення законної сили позивачу необхідно звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації: до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позовній заяві позивач не просить стягнути з відповідача судові витрати, суд, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що полягає у розгляді справи у межах заявлених вимог, не стягує з відповідача понесені позивачем документально підтверджені судові витрати.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265, 282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 до , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позбавити ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання не відоме, РНОКПП не відомий.

Повне судове рішення виготовлено 21 грудня 2021 року.

Суддя: Кушнір Н.В.