Рішення № 102058390, 20.12.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. ЧернівціСправа № 926/3856/21

Суддя Господарського суду Чернівецької області Дутка В.В., при секретарі судового засідання Боднарчуку В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Державної інноваційної фінансово – кредитної установи, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Науково – виробнича фірма “Плай”, м. Чернівці

про стягнення збитків у розмірі 3061,00 грн

Представники сторін – не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Державна інноваційна фінансово – кредитна установа звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Науково – виробнича фірма “Плай” про стягнення збитків у розмірі 3061,00 грн за договором №22/02 про закупівлю послуг поточного ремонту від 22.02.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з умовами договору про закупівлю послуг поточного ремонту №22/02 від 22.02.2018 позивачем прийняті та оплачені виконані відповідачем роботи на загальну суму 129700,00 грн з ПДВ. Однак, в подальшому Державною аудиторською службою України проведено планову ревізію фінансово – господарської діяльності позивача, за результатами якої складено акт № 06-21/26 від 31.12.2020 яким встановлено завищення відповідачем вартості робіт в частині оплати праці робітників на суму 3061,00 грн.

Ухвалою від 23.09.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 06.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено на 02.11.2021.

Ухвалою від 28.10.2021 призначено проведення судового засідання 02.11.2021 в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 02.11.2021 відкладено розгляд справи на 18.11.2021.

Ухвалою від 18.11.2021 відкладено розгляд справи на 01.12.2021. Ухвалено повідомити відповідача телефонограмою про виклик до суду.

29.11.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача у зв`язку з відпусткою.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Дутки В.В., судове засідання 01.12.2021 не відбулося.

Ухвалою від 06.12.2021 призначено розгляд справи на 20.12.2021.

17.12.2021 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

У судове засідання 20.12.2021 представники сторін не з`явилися.

Суд зауважує, що ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 11.10.2021, проте в подальшому ухвали суду, які направлялися за юридичною адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, поверталися до суду не врученими з відміткою Укрпошти - “неправильно зазначена (відсутня) адреса”. Відтак, відповідач був обізнаний про наявне відкрите провадження, однак знехтував правами та обов`язками покладеними на нього процесуальним законодавством.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення. Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Відповідно до абз.2 ч.7 ст.120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.02.2018 між Державною інноваційною фінансово – кредитною установою (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Науково – виробнича фірма “Плай” (виконавець) укладено договір про закупівлю послуг поточного ремонту № 22/02, згідно із п. 1.1, якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання своїми силами та засобами, в обумовлений договором строк, надати послуги поточного ремонту приміщення замовника, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 12 (ДК 021:245000000-7-будівельні роботи та поточний ремонт), а замовник зобов`язується прийняти надані послуги, згідно акту приймання наданих послуг, на умовах даного договору і оплатити їх.

Види робіт за цим договором та їх обсяги визначаються Сторонами на підставі Договірної ціни та додатків до неї (Додаток №1) (п. 1.3. договору).

За п. 2.1 договору, загальна вартість договору визначена на підставі Договірної ціни та складає 129700,00 грн, без ПДВ.

Державною аудиторською службою України проведено планову ревізію фінансово – господарської діяльності Державної інноваційної фінансово – кредитної установи за період з 01.01.2017 по 31.08.2020, за результатами якої складено акт ревізії від 31.12.2020 № 06-21/26.

За результатами проведеної ревізії встановлено, що внаслідок включення витрат труда робітників у розмірах, що перевищують нормативні, в порушенням пунктів 1.2, 6.2.1, 6.4.7 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, пункту 6.1.2 ДСТУ-Н Б Д. 1.1-2:2013, недотримання пункту 1.2 договору від 22.02.2018 №22/02, ч.1 ст.526, ст. 629 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, чим нанесено збитків Державній інноваційній фінансово – кредитній установі (ДІФКУ) на суму 3061,00 грн (з ЄП).

10.02.2021 Державна аудиторська служба України направила лист на ім`я в.о.Голови правління Державної інноваційної фінансово – кредитної установи з вимогою усунути виявлені в акті порушення.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з претензією до відповідача щодо відшкодування збитків в сумі 3061,00 грн.

Також, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем заподіяних збитків у заявленому розмірі.

Дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків за результатами проведеної Державною аудиторською службою України ревізії фінансово – господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України (далі-ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, передбаченої ст. 224 ГК України, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправність діяння боржника, тобто поведінка боржника має порушувати як приписи законодавства так і умови договору; 2) наявність збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) наявність вини порушника зобов`язання, тобто особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Суд зауважує, що у контексті спірних правовідносин, які склалися між сторонами, та виходячи із законодавчо визначеного змісту терміну "збитки" заявлена до стягнення з відповідача перерахована йому як виконавцю робіт за договором сума не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України.

Оскільки між сторонами у справі було укладено договір про закупівлю послуг поточного ремонту, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані ним як оплата виконаних за договором робіт, такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору, а тому вони не можуть вважатися збитками та не можуть бути стягнуті на підставі частини другої статті 224 ГК України.

Належним доказом у даній справі, на думку позивача, є акт ревізії Державної аудиторської служби України з 01.01.2017 по 31.08.2020, яким безпосередньо встановлена сума нанесених збитків.

Положенням “Про державну аудиторську службу”, яке затверджено постановою КМУ №43 від 03.02.2016, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Загальне поняття акта ревізії наведено у пункті 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20 квітня 2006 року з подальшими змінами (далі - Порядок), згідно з яким акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта. У цьому випадку акт ревізії, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень (що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта ревізії) не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії.

Сам по собі акт ревізії складений за наслідками проведення перевірки діяльності позивача, не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Такий акт не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб робота (діяльність) яких перевірялися. Цей документ є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. При цьому, обставини вказані в такому Акті ревізії в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до статей 73, 74, 76-79 ГПК України.

У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.

Акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади. Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, отже не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, від 26.12.2019 у справі №908/2711/18.

З урахуванням викладеного, посилання позивача, як на беззаперечну підставу для стягнення з відповідача збитків, на те, що в результаті ревізії Державною аудиторською службою України встановлено завищену вартість витрат труда робітників, що призвело до завдання збитків на суму 3061,00 грн., та як наслідок до безпідставного отримання коштів відповідачем, про що складено акт ревізії, суд вважає необґрунтованим.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст.78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Жодних інших доказів, окрім акту ревізії, на підтвердження доводів позивача за позовом до матеріалів справи не надано.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено належними доказами факту завищення відповідачем вартості витрат праці робітників.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача збитків є необґрунтованою, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено і підписано 21.12.2021. .

Суддя В.В.Дутка