Рішення № 102058281, 21.12.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2021 р. Справа № 922/4327/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Нео Маестро" (адреса: 61072, м. Харків, вул.. Тобольська, буд. 49, кв. 27; код ЄДРПОУ: 35349587) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарпродакшн" (адреса: 61067, м. Харків, вул. Беркоса, буд. 27; код ЄДРПОУ: 41975503) про стягнення 60360,00 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Нео Маестро" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарпродакшн" (далі за текстом - відповідач) 60360,00 грн, з яких:

45360,00 грн. - основного боргу;

15000,00 грн. - моральної шкоди.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 8300,00 грн вартості юридичних послуг та судовий збір.

Позов обґрунтовано з посиланням на невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 7104 від 28.09.2018 щодо виконання робіт по створенню сайту замовника, на виконання умов якого позивачем була сплачена передоплата в сумі 45360 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.11.2021 у справі № 922/4327/21 позовну заяву залишено без руху; визначено спосіб усунення недоліків позовної заяви; надано останньому п`ятиденний строк для усунення зазначених недоліків.

Позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 26084 від 05.11.2021) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.11.2021 відкрито провадження у справі № 922/4327/21; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 08.11.2021.

Копію зазначеної ухвали позивач отримав, про що свідчить залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення № 030713/2, згідно з яким направлялась поштова кореспонденція (а. с. 54).

Проте, надіслана на адресу відповідача копія ухвали від 08.11.2021 повернулась на адресу суду з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою” (а. с. 59-62). Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача, про дату, час та місце розгляду справи, а останній в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд судом справи.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.11.2021.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як зазначає позивач, між сторонами у справі 28.09.2018 укладено договір на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 7104, копію якого позивачем надано до матеріалів справи (далі за текстом – договір; а. с. 16-20).

Згідно з умовами цього договору (п. 2.1 договору) відповідач, як виконавець, зобов`язався виконати наступні роботи із створення сайту позивача, як замовника, в наступному порядку:

- розробити дизайн сайту замовника;

- здійснити збір сайту замовника у відповідності до затверджених дизайном (дизайн-концепцією) сайту з дійсним договором. По завершенню робіт сторони підписують акт здачі-приймання робіт.

Відповідно до п. 2.2 договору виконавець зобов`язується виконати розробку сайту в термін 30 робочих днів з моменту оплати, зазначеної у п. 4.2.1 дійсного договору.

Згідно з у п. 4.2.1 договору замовник переказує оплату виконавцю у сумі 45360 грн у термін 5 (п`яти) робочих днів з дати затвердження договору.

Згідно з п. 6.2.договору, у випадку порушення виконавцем строків виконання замовлення та/або невиконання договірних зобов`язань обумовлених даним договором, замовник має право на повернення сплаченої суми з урахування податків передбачених законодавством України.

Як свідчать матеріали справи, позивач перерахував на банківський рахунок відповідача 45360,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 132 від 01.10.2018 (а. с. 21). Підставою для здійснення платежу в даному платіжному доручення зазначено: “Сплата за розробку сайта згідно договору №7104 від 28.09.2018”.

Однак, як стверджує позивач, ані дизайну сайта, ані інших, передбачених умовами договору робіт, позивач від відповідача не отримав, та отримані грошові кошти позивачу також не повернув.

Як свідчать матеріали справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією б/н б/д (надіслано згідно з трекінгом поштового відправлення 6107208901347) в якій з посиланням на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором вимагав повернення сплачених грошових коштів в сумі 45360 грн., відшкодування збитків у вигляді оплати юридичних послуг в сумі 8300 грн. та виплати моральної шкоди в сумі 15000 грн.

Однак, зазначена претензія не була вручена відповідачу та була повернута позивачу відділенням поштового зв`язку.

Обставини щодо стягнення грошових коштів в сумі 45360 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача 15000 грн. моральної шкоди, яку, як зазначає позивач, він зазнав в зв`язку з невиконанням відповідачем власних договірних зобов`язань, а також 8300 грн. витрат на оплату юридичних послуг.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1-2 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

При цьому, ч. 3 ст. 639 ЦК України також передбачено, що якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач та відповідач у даній справі є суб`єктами господарювання, а тому при укладанні договорів останні мають керуватися відповідними положеннями Господарського кодексу, якими врегульовано спеціальний порядок укладання господарських договорів.

Частинами 1-2 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, ч. 1 ст. 181 ГК України (в редакції станом на 28.09.2018, коли як зазначає позивач, між сторонами було укладено договір) передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 2-3 названої статті (в редакції станом на 28.09.2018) також передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Частиною 8 цієї ж статті (в редакції станом на 28.09.2018) також передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Суд також враховує, що враховуючи зміст ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

В позовній заяві позивач наполягає на невиконанні відповідачем власних зобов`язань щодо розробки програмного забезпечення за договором на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 7104 від 28.09.2018, та просить суд стягнути з відповідача сплачену передоплату з посиланням на п. 6.1, 6.2. цього договору та положення ст. 610-612, 907 ЦК України.

Однак, розглянувши надану позивачем до матеріалів справи копію договору на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 7104 від 28.09.2018 (а. с. 16-20) суд констатує що він не містить підписів уповноважених представників сторін.

Таким чином, зазначений договір в розумінні відповідних положень ст. 181 ГК України вважається неукладеним (таким, що не відбувся), а тому не може породжувати для його сторін будь-яких прав та обов`язків, в т.ч. для відповідача повернути передоплату на підставі п. 6.1, 6.2. цього договору та положення ст. 610-612, 907 ЦК України, як на цьому наполягає позивач в позовній заяві.

Зазначені обставини унеможливлюють задоволення заявленого позову в частині стягнення грошових коштів в сумі 45360 грн. з вказаних позивачем в позовній заяві підстав та мотивів, та є підставами для відмови в його задоволенні.

Суд також зазначає, що позивач в такому випадку не позбавлений можливості ініціювати питання про повернення грошових коштів в зазначеній сумі в порядку та за правилами, передбаченими ст. 1212 ЦК України.

Щодо позову в частині стягнення 15000 грн. моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України також передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Аналіз наведених вище положень ст. ст. 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкоду; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа має такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа так само, як і фізична, має право на спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК) і право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК). Зокрема, відповідно до ст. 299 ЦК, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації, тобто може позиватися до суду про захист своєї ділової репутації.

Поняття «моральна шкода» визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 р. Тож моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому під немайновим шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням ділової репутації, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності.

Поряд з тим чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об`єкта судового захисту (ст. 201 ЦК України).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

В позовній заяві позивач зазначає, що він в зв`язку з невиконанням відповідачем власних зобов`язань за договором на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 7104 від 28.09.2018 йому було завдано моральної шкоди яку позивач оцінює розміром 15000 грн.

Однак, як вже було встановлено вище, договір на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 7104 від 28.09.2018 є неукладеним, а тому не може вважатися таким, що породжує для його сторін певні права та обов`язки.

Крім того, позивачем не надано суду жодного доказу понесення втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням ділової репутації, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності, і ці наслідки мали місце в зв`язку з діями або бездіяльністю відповідача. Зазначене в розумінні вказаних вище положень чинного законодавства взагалі унеможливлює покладення на відповідача моральної шкоди.

До того ж, саме лише посилання на завдання відповідачем моральної шкоди внаслідок «оманливих дій відповідача» не є безумовною підставою для відшкодування позивачу 15000,00 грн. моральної шкоди, адже цей розмір має бути доведений та документально обґрунтований.

За таких обставин в позові про стягнення з відповідача 15000 грн. моральної шкоди також слід відмовити з зазначених підстав та мотивів.

Щодо позову в частині стягнення 8300 грн. витрат на оплату юридичних послуг.

Нормами Господарського процесуального кодексу України передбачено спеціальний порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені сторонами в зв`язку з розглядом даної справи.

Згідно з вимогами ст. 123 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу віднесені до судових витрат, та розподіляються за правилами передбаченими ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, ч. 1-2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, договір про надання юридичних послуг № М-724 від 22.04.2021 позивачем укладено не з адвокатом, а з ТОВ «Харківський центр правової допомоги населенню» в особі касира-адміністратора Становської Ю.І. щодо якої в матеріалах справи відсутні докази наявності в неї статусу адвоката.

Окрім того, за змістом позовної заяви позивачем взагалі не ставиться питання про покладення на відповідача 8300 грн. витрат на оплату юридичних послуг як судових витрат.

До того ж, за наслідками розгляду справи судом прийнято рішення про відмову в задоволенні позову, що з урахуванням вимог ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України передбачає необхідність покладення судових витрат на позивача.

Віднесення ж позивачем витрат за вказаним договором до збитків та вимоги про їх стягнення з відповідача в такому вигляді також є безпідставними.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є втрати яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За своєю правовою природою відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювана збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення. Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, вимоги про стягнення завданої шкоди можуть бути задоволені лише у випадку, якщо позивач доведе кожний з елементів складу правопорушення.

Однак, витрати на оплату послуг за договором про надання юридичних послуг № М-724 від 22.04.2021 не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України. Вказаний договір був укладений та була здійснена відповідна оплата на виконання цього договору на власний розсуд позивача, останній не надав суду будь-яких доказів необхідності укладання такого договору не з адвокатом та сплати визначеної в ньому суми, що такі дії мали місце виключно в зв`язку з певними діями відповідача.

До того ж, згідно з поданою позивачем позовною заявою, яка як зазначає позивач, була виготовлена ТОВ «Харківський центр правової допомоги населенню» на підставі договору про надання юридичних послуг № М-724 від 22.04.2021, не враховано факт неукладеності договору на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 7104 від 28.09.2018, що як наслідок, зумовило прийняття судом відповідного рішення з урахуванням зазначених обставин. В такому випадку вимоги про покладання на відповідача витрат за таку правову допомогу є взагалі необґрунтованими.

Окрім того, витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги у порядку господарського судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Зазначена правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19.

За таких обставини в позові про стягнення 8300 грн. витрат на оплату юридичних послуг також слід відмовити з зазначених вище підстав та мотивів.

З урахуванням вимог ст. ст. 123, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи судові витрати підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О.І. Байбак