Рішення № 102058150, 08.12.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 910/6634/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г; код ЄДРПОУ: 00032129) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ» (код ЄДРПОУ 34731521, 03146, м. Київ, вул.Петра Чаадаєва,2-в) до Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення коштів за участю представників:

позивача – Рябової С.П., довіреність б/н від 09.07.21;

3-ї особи – Ульяненко І.Г., довіреність від 22.12.21;

відповідача – Гордієнко А.Г., ордер №090380 від 07.09.21.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди №Лом73е-н/п №61, що станом на 09.11.2020 становить 446 110,96 грн., з яких: сума орендної плати за період з березня по червень 2020 року у розмірі 410 400,00 грн., пеня за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 29 109, 23 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату орендної плати 6 601,73 грн., а також 6 691,66 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати за договором оренди №Лом73е-н/п№61 від 01.07.2019 за період з березня по червень 2020 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2021 позовну заяву Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" разом з доданими до неї матеріалами направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2021, враховуючи позицію Великої Палата Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.02.2021 по справі №911/2390/18, передано справу №910/6634/21 за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення простроченої заборгованості за Договором оренди №Лом73е-н/п №61, що станом на 09.11.2020 становить 446 110,96 грн. за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою суду, Фізична особа ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Харківської області від 02.06.2021 у справі №910/6634/21 задоволено. Ухвалу господарського суду Харківської області від 02.06.2021 року у м.Харків у справі №910/6634/21 скасовано. Направлено справу №910/6634/21 для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду №279/2021 від 04.08.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із відпусткою судді Жигалкіна І.П.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2021 головуючим суддею для розгляду справи визначено суддю Пономаренко Т.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.08.2021 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та відкрито провадження у справі №910/6634/21. Визначено, справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 08.09.2021. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

06.09.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№20633 від 06.09.2021), в якому зазначила, що як вбачається з інформації, що розміщена на веб-сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності фізичної особи-підприємця Безбородих Оксани Сергіївни являлась дошкільна освіта, а також допоміжна діяльність у сфері освіти, денний догляд за дітьми. Так, у приміщенні, яке орендувалося відповідачем у АТ «Ощадбанк» за договором оренди від 01.07.2019 було розміщено заклад дошкільної освіти. Заклад дошкільної освіти, що був розташований за місцезнаходженням орендованого приміщення, здійснював свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, яка видана відповідачу на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації №1369 від 02.08.2019. Проте, 11.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Соv-2», якою було установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. Зазначеною постановою також було заборонено відвідувати заклади освіти її здобувачами. З огляду на введення карантину та встановлення органами державної влади та місцевого самоврядування певних заборон та обмежень, в тому числі і відвідування дошкільних навчальних закладів, відповідачем було направлено позивачу листа від 12.03.2020, в якому просив не направляти рахунок на оплату орендної в період дії карантину. 24 квітня 2020 року Фізична особа-підприємець Безбородих О.С. звернулася до АТ «Ощадбанк» з проханням призупинити дію договору оренди від 01 липня 2019 року на період карантинних обмежень та звільнити орендаря на підставі ч.6 ст.762 ЦК України від сплати орендної плати за березень-травень 2020 року. Також відповідачем направлявся лист-повідомлення від 30.06.2020, яким повідомлялось про припинення господарської діяльності Фізичною особою- підприємцем. Проте, позивач у своїх листах від 24.03.2020 та від 07.07.2020 фактично відмовив у звільненні відповідача від сплати орендної плати на період встановленого карантину та зазначив, що обмеження, запроваджені органами виконавчої влади у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби не можуть бути підставою для звільнення від сплати орендних платежів та вимагав погасати наявну заборгованість. Крім того, зазначив, що обставини запровадження карантину, навіть у разі визнання їх форс-мажорними, не звільняють відповідача від виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів, оскільки відповідно до п.11.1. договору оренди зазначені обставини можуть звільняти від відповідальності за повне або часткове невиконання договору за умови підтвердження таких обставин довідкою Торгово-промислової палати України. Крім того, у зв`язку з несплатою орендної плати у березні 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТММ-Холдинг» було обмежено доступ відповідача та його працівників до орендованого приміщення. У зв`язку з цим відповідач не міг потрапити до орендованого приміщення протягом квітня - червня 2020 року.

Таким чином, на переконання відповідача, відповідно до п.14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України запроваджені органами державної влади та місцевого самоврядування обмежувальні заходи, а саме введення карантину, призупинення освітнього процесу у закладах загальної середньої, дошкільної, позашкільної, професійної (професійно-технічної) освіти усіх типів, форм власності міста Києва, належать до обставин, за які відповідно до ч.6 ст.762 ЦК України орендар не відповідає, та які унеможливлюють використання ним орендованого приміщення, що в свою чергу є підставою для звільнення відповідача від орендної плати за договором оренди від 01.07.2019 за період з березня по червень 2020 року. Крім того, безпідставне обмеження доступу відповідача до орендованого приміщення являється самостійною підставою для звільнення орендаря від сплати орендних платежів, оскільки в цей період відповідач не міг використовувати зазначене приміщення за його призначенням, знаходитись у зазначеному приміщенні, приймати там відвідувачів, зберігати речі тощо.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2021 відкладено підготовче засідання на 29.09.2021.

29.09.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області представник позивача надав відповідь на відзив (вх.№22774 від 29.09.2021), де зазначив, що відповідач припинив сплачувати орендні платежі за договором оренди з 12.03.2020, натомість 13.05.2020 за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак продовжував користуватись об`єктом оренди до 30.06.2020. Стверджує, що жодного письмового чи усного звернення з приводу обмеження доступу до орендованого приміщення від відповідача на адресу позивача не надходило. Більш того ключі від орендованого приміщення знаходились у відповідача та повіреному не передавались.

На думку позивача, відповідач в період дії карантину не бажав з власної волі використовувати орендоване ним приміщення через наявну заборону, однак будь-яких обмежень в користуванні приміщенням ні повірений, ні позивач не вчиняли.

Також позивач зазначив, що відповідачем не надано жодного письмового доказу на підтвердження настання незалежних від волі орендаря обставин, які б надавали можливість звільнити його від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використаним. Так, порядок звільнення від сплати орендної плати відбувається на підставі домовленостей між орендарем та орендодавцем, та у випадку досягнення згоди орендар може бути звільнений від плати за користування майном, а у випадку її недосягнення сторони повинні керуватися діючими положеннями договору.

Разом з цим, 29.09.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області представник позивача надав клопотання (вх.№22773 від 29.09.2021) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в якій просить суд залучити у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ».

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.09.2021 залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ». Третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариству з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ» встановлено строк 5 днів на подання до суду пояснень з дня отримання даної ухвали суду.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 29.09.2021 відкладено підготовче засідання на 03.11.2021.

02.11.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№25703 від 02.11.2021) про долучення доказів, а саме: копії сертифікату Торгово-промислової палати України №3100-21-0787 від 21.09.2021 та нотаріально засвідченої заяви свідка Носової Н.В.

В підготовчому судовому засіданні 03.11.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.11.2021.

24.11.2021 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№27728 від 24.11.2021), в якому просив суд долучити до матеріалів спрви письмові пояснення позивача на подані відповідачем докази.

Разом із вищезазначеним клопотанням представник позивача надав відповідні письмові пояснення, де зазначив про хибність висновку Торгово-промислової палати України про те, що карантин унеможливив виконання умов Договору оренди у термін з 12.03.2020 по 13.05.2020 не відповідає дійсності, оскільки за своєю суттю поняття карантин не є обставиною та відповідно не може бути віднесений до форс-мажорних обставин, оскільки полягає в призупиненні освітнього процесу у закладах загальної середньої, дошкільної, позашкільної, професійної (професійно-технічної) освіти усіх типів, форм власності міста Києва, однак жодним чином не може впливати на виконання чи невиконання умов Договору оренди. Введення карантину, як запобіжного заходу, спрямованого на уникнення поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб, не має причинного зв`язку між його виникненням та неможливістю орендаря в подальшому використовувати орендоване майно, вплинувши виключно на призупинення освітнього процесу у закладах загальної середньої, дошкільної, позашкільної, професійної (професійно-технічної) освіти усіх типів, форм власності міста Києва, тим самим, як наслідок позбавило відповідача можливості отримувати прибуток від підприємницької діяльності у сфері дошкільної совіти, однак помилково стверджувати про те, що введення карантину унеможливило використання орендарем орендованого приміщення, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між введенням карантину та неможливістю використання орендованого приміщення.

Щодо заяви свідка представник позивача зазначив, що пунктом 2.2. договору оренди сторони визначили права орендодавця, які безпосередньо кореспондуються з обов`язками орендаря, зокрема підпунктом 2.2.7. пункту 2.2. договору ореади визначено, що у разі затримки платежів більше ніж на 15 банківських днів підряд, орендодавець/експлуатаційна компанія, мають право обмежити орендаря користуватися системами забезпечення, а саме: системами опалення, водопостачання, електропостачання, системами кондиціювання і каналізації, до моменту повного погашення заборгованості орендарем/експлуатаційною компанією, включаючи штрафні санкції. Аналогічні положення щодо обмеження доступу орендаря до орендованого ним приміщення, викладені в пункті 12.1. договору оренди яким передбачено, що у випадку прострочення орендарем виконання зобов`язань, передбачених даним договором, більше ніж на 15 банківських днів поспіль, орендодавець/експлуатаційна компанія вправі обмежити доступ орендаря до об`єкта оренди.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 24.11.2021 відкладено судове засідання на 08.12.2021.

Присутній в судовому засіданні 08.12.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні 08.12.2021 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Присутній в судовому засіданні 08.12.2021 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ» позовні вимоги підтримав.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 08.12.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.

01.07.2019 між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (орендодавець) від імені якого діяв повірений - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ» (повірений) та Фізичною особою-підприємцем Безбородих Оксаною Сергіївною (орендар) було укладено договір оренди №Лом73е-н/п №61 (надалі - Договір) (а.с.12-20 т.1).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплачуване користування нежитлові приміщення з №1 по №6 (групи приміщень №61), в літ.А, загальною площею 380,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 73е (надалі - об`єкт оренди).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що об`єкт оренди передається в орендне користування орендарю виключно відповідно до його призначення, визначеного Договором. Орендодавець погоджується, що орендар використовує нежитлове приміщення з метою ведення статутної діяльності.

Відповідно до п.2.3.18. Договору, орендар зобов`язаний використовувати об`єкт оренди відповідно до цільового призначення, визначеного п.1.2. Договору.

Згідно п.2.3.5. Договору, орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату й інші платежі, передбачені цим договором, відповідно до умов цього договору та договору, що укладається між експлуатаційною компанією та орендарем одночасно з цим договором.

Разом з цим, орендар зобов`язався при припиненні дії цього договору повернути орендодавцеві об`єкт оренди відповідно до умов цього договору (п.2.3.13.Договору).

Пунктом 2.4.1. Договору сторони погодили, що орендар має право використовувати об`єкт оренди відповідно до умов цього договору, при своєчасній оплаті орендних та інших платежів і належному виконанні своїх зобов`язань за даним договором.

При цьому, відповідно до п.2.4.8. Договору, орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, якщо, зокрема орендар не може використовувати об`єкт оренди за його цільовим призначенням ,при відсутності в цьому вини орендаря.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін, і діє до закінчення строку оренди (п.3.1.Договору).

Строк оренди становить 6 місяців з дати підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкта оренди (п.3.2.Договору).

Відповідно до пункту 5.1. Договору, сторони узгодили розмір місячної ставки орендної плати за площу об`єкта оренди, яка зазначена в п.1.1. Договору, що складає 102 600,00 грн., у тому числі ПДВ.

Підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. Договору сторони визначили наступний порядок сплати орендної плати за оренду об`єкта оренди: орендар повинен сплатити авансовий платіж у розмірі (двох) місячних орендних плат за оренду об`єкта оренди в строк до 10 липня 2019 року у розмірі 205 200,00 гривень з урахуванням ПДВ 20%, і включає в себе орендну плату за перший місяць (липень 2019 року) оренди об`єкта оренди в розмірі: 102 600,00 гривень, з урахуванням ПДВ 20%, та за останній місяць (грудень 2019 року) оренди об`єкта оренди в розмірі: 102 600,00 гривень, з урахуванням ПДВ 20%.

При цьому сторони погодили, що сплачений орендарем розмір авансових платежів, який зараховується в якості оплати орендної плати за об`єкт оренди, є твердим та не підлягає у майбутньому будь-якому коригуванню (збільшенню або зменшенню).

В пункті 5.3. Договору сторони визначили, що орендна плата сплачується орендарем самостійно без надання рахунків щомісячно, авансом, не пізніше 10 числа місяця, який оплачується, якщо 10 число припадає на суботу, чи неділю (або інший неробочий день), то оплата проводиться не пізніше першого робочого дня після 10 числа на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Ощадбанк», код банку 300465.

Фактом надання орендодавцем послуг оренди є фактичне користування орендарем об`єктом оренди.

Пунктом 10.1. Договору передбачено, що за невиконання (не належне виконання) зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до п.10.2. Договору, у разі невчасної або не у повному об`ємі сплати орендної плати або інших платежів, орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочених платежів за кожен день прострочення.

Пунктом 11.1. Договору сторони визначили, що сторони звільняються від визначеної цим договором та/або чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове невиконання цього договору, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) за умови, що їх настання офіційно підтверджено довідкою Торгово-промислової палати України.

Пунктом 11.2. Договору сторони визначили обставини, які визнаються форс-мажорними.

Відповідно до п.11.3. Договору, сторона яка не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за цим Договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору), зобов`язана протягом 3календарних днів з моменту їх виникнення повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього Договору.

В той же день, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлові приміщення з №1 по №6 (групи приміщень №61), в літ.А, загальною площею 380,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 73е, на підставі чого сторонами було складено, підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі нежитлових приміщень до Договору оренди №Лом73е-н/п №61 від 01.07.2019 (а.с.21 т.1).

31.01.2020 між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (орендодавець) від імені якого діяв повірений - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ» (повірений) та Фізичною особою-підприємцем Безбородих Оксаною Сергіївною (орендар) було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №Лом73е-н/п №61 від 01.07.2019 (надалі - Додаткова угода) (а.с.22-23 т.1).

Відповідно до п.1. Додаткової угоди, сторони домовились продовжити термін дії Договору до 31.07.2020.

Згідно п.2. Додаткової угоди сторони внесли зміни до п.5.2. Договору відповідно до яких, орендар повинен сплатити авансовий платіж у розмірі двох місячних орендних плат за оренду об`єкта оренди в строк до 10 липня 2019 року у розмірі 102 600,00 гривень з урахуванням ПДВ 20%, і включає в себе орендну плату за перший місяць оренди об`єкта оренди в розмірі: 102 600,00 гривень, з урахуванням ПДВ 20%, та за останній місяць оренди в розмірі: 102 600,00 гривень, з урахуванням ПДВ 20%. При цьому сторони погодили, що сплачений орендарем розмір авансових платежів, який зараховується в якості оплати орендної плати за об`єкт оренди, є твердим та не підлягає у майбутньому будь-якому коригуванню (збільшенню або зменшенню).

16.03.2020 позивач отримав від відповідача листа, в якому останній зазначив, що із 12 березня у столиці запроваджують план протиепідемічних заходів та обмежень, що діятимуть попередньо до кінця березня. Повідомив про тимчасове обмеження освітнього процесу та забезпечення дистанційного навчання в закладах загальної та вищої освіти, у мистецьких, спортивних школах, у дитячих садочках міста. У зв`язку із чим, просив не виставляти рахунок за оренду за вказаний період з 12.03.2020 по 03.04.2020 за Договором оренди №61 від 01.07.2019 (а.с.24 т.1).

24.03.2020 позивач надіслав на адресу відповідач лист №55/1-06/342, в якому в якому повідомив, що засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору) Торгово-промисловою палатою України є підставою для звільнення відповідальності за невиконання (не належне виконання) зобов`язання на території України та не застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань та не звільняє від обов`язку виконання самого зобов`язання. Повідомив відповідача про те, що питання щодо звільнення останнього від відповідальності за невиконання зобов`язань по сплаті орендної плати за Договором може бути розглянуто позивачем лише за наявності документа, що підтверджує вплив форс-мажорних обставин на виконання відповідачем договірних зобов`язань (а.с.27 т.1).

24.04.2020 Фізична особа-підприємець Безбородих О.С. звернулася до АТ «Ощадбанк» з проханням призупинити дію договору оренди від 01.07.2019 на період карантинних обмежень та звільнити орендаря на підставі ч.6 ст.762 ЦК України від сплати орендної плати за березень-травень 2020 року.

13.05.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Безбородих Оксани Сергіївни на підставі власного рішення.

30.06.2020 відповідачем було направлено лист-повідомлення на адресу позивача, яким повідомлялось про припинення господарської діяльності Фізичною особою-підприємцем (а.с.25 т.1).

30.06.2020 за Актом приймання-передачі приміщення (квартири) з договору оренди №Лом73е-н/п №061 від 01 липня 2019 року, орендоване приміщення було передане повіреному - ТОВ ГММ-Холдинг» (а.с.28 т.1).

Як стверджує позивач, на перше півріччя дії договору відповідач дотримувався свого обов`язку й вчасно перераховував позивачу орендну плату, внаслідок чого сторонами Додатковою угодою №1 від 31.01.2020 до Договору оренди продовжено термін дії Договору оренди до 31.072020 (включно) на тих самих умовах, в тому числі і щодо оплати вартості орендної плати за користування об`єктом оренди. Проте, починаючи з 12.03.2020, відповідач свідомо перестав сплачувати орендні платежі, продовжуючи користуватись об`єктом оренди, повідомляючи позивача про неможливість сплати орендних платежів, звертаючись і проханнями щодо не виставлення рахунків, призупинення дії Договору оренди та здійснення оплати заборгованості за користування об`єктом оренди разом з комунальними платежами в термін до 01.09.2020, на які позивачем було надано аргументовану відповідь, щодо неможливості звільнення від виконання зобов`язань за Договором оренди на запропонованих відповідачем умовах. Отже, несплата відповідачем орендних платежів та невиконання договірних зобов`язань за Договором тривали 4 місяці, починаючи з початку березня по кінець червня 2020 року, внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті орендних платежів на загальну суму 410 400,00 грн.

07.07.2020 позивач надіслав на адресу відповідача листом-вимогу вих.№55/01-08/962 про сплату орендної плати (а.с.26 т.1). Разом з цим, позивач повідомив відповідача про те, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання Договору оренди, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили і виключно за умови, що їх настання офіційно підтверджено довідкою Торгово-промислової палати України. Також позивач зазначив, що такої довідки відповідачем не надано.

Проте, як стверджує позивач, зазначену вимогу відповідачем залишено без відповіді. Відтак, внаслідок несплати відповідачем орендних платежів позивач нарахував відповідачу пеню на загальну суму 29 109,23 грн. та 3% річних від суми несплачених платежів на загальну суму 6 601,73 грн., що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

17.09.2021 відповідач звернулась до Торгово-промислової палати України з проханням засвідчити форс-мажорні обставини за період з 12.03.2020 по 30.06.2020 (а.с.82-83 т.2).

Відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України №3100-21-0787 від 21.09.2021, остання засвідчила період дії форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання відповідачем зобов`язань, у період з 12.03.2020 по 13.05.2020 (а.с.128 т.2).

Разом з цим, у відповідності до нотаріально засвідченої заяви свідка ОСОБА_2 , свідок ОСОБА_2 разом із іншими працівниками в квітні-червні 2020 року не змогла потрапити до дошкільного закладу за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 73е, з причин обмеження доступу службою охорони ЖК за вказівками Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ» (а.с.127 т.2).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між позивачем, від імені якого діяв повірений - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ», та відповідачем було укладено Договір оренди №Лом73е-н/п №61 від 01.07.2019, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове оплачуване користування нежитлові приміщення з №1 по №6 (групи приміщень №61), в літ.А, загальною площею 380,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 73е.

Частиною 1 статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи та не спростовується сторонами, з 12.03.2020 відповідач не сплачував орендні платежі, 13.05.2020 припинив свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, а 30.06.2020 за актом приймання передачі об`єкт оренди повернув повіреному.

В свою чергу відповідач стверджує, що на період дії карантину, у зв`язку із встановленням органами державної влади та місцевого самоврядування певних заборон та обмежень, відповідача повинно бути звільнено від відповідальності зі сплати орендної плати, оскільки такі обмеження унеможливлюють використання орендованого приміщення.

Так, право на звільнення від орендної плати за певних умов передбачено Цивільним кодексом України (стаття 762).

Відповідно до ч.6 ст.762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Разом з цим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 (зі змінами), внесені зміни до Цивільного кодексу з метою конкретизації умов, за яких орендарі мають право на звільнення та в якому розмірі.

Відповідно до пункту 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.

Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.

Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.

У відповідності до умов Договору сторони погодили, що об`єкт оренди передається в орендне користування орендарю виключно відповідно до його призначення, визначеного Договором. Орендодавець погоджується, що орендар використовує нежитлове приміщення з метою ведення статутної діяльності.

Як вбачається з інформації занесеної до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльністю Фізичної особи ОСОБА_1 є: 85.10 Дошкільна освіта (основний); 46.42 Оптова торгівля одягом і взуттям; 46.44 Оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 85.51 Освіта у сфері спорту та відпочинку; 85.52 Освіта у сфері культури; 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти; 88.91 Денний догляд за дітьми; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.51 Роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 74.20 Діяльність у сфері фотографії.

Суд зауважує, що обмежень щодо частини статутної діяльності відповідача, зокрема оптової торгівлі, на період дії карантину встановлено не було.

Проте, доказів того, що відповідач орендував спірні приміщення саме для розміщення закладів дошкільної освіти для здійснення статутної діяльності в сфері "85.10 Дошкільна освіта" матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 16.03.2020 повідомив позивача про те, що у зв`язку із запровадженими у столиці протиепідемічними заходами та обмеженнями, останнім тимчасово обмежено освітній процес. На підставі зазначеного відповідач просив позивача не виставляти рахунки за оренду за період з 12.03.2020 по 03.04.2020 за Договором.

Проте, лист відповідача з проханням не виставляти рахунки за оренду не є вимогою про зменшення орендної плати у розумінні пункту 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

За таких обставин, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача з вимогою про зменшення орендної плати впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони на підставі пункту 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Доказів добровільного врегулювання сторонами питання розміру орендної плати, зокрема звільнення від такої плати в період дії карантину в повному обсязі, матеріали справи не містять.

Так, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами) встановлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого продовжувалась, зокрема, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України (ст.ст.1, 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Разом з цим, пунктом 11.1. Договору сторони визначили, що сторони звільняються від визначеної цим договором та/або чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове невиконання цього договору, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) за умови, що їх настання офіційно підтверджено довідкою Торгово-промислової палати України.

Відповідно до п.11.3. Договору, сторона яка не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за цим Договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору), зобов`язана протягом 3календарних днів з моменту їх виникнення повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього Договору.

При цьому, п.12.11. Договору, сторони погодили умови належного повідомлення іншій стороні.

Приписами частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" обставини непереборної сили визначено як форс-мажорні обставини, що є надзвичайними та невідворотними обставинами, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Перелік обставин, які можуть вважатися форс-мажорними, визначено частиною другою статті 14-1 цього Закону, однак, такий перелік не є вичерпним.

Так, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

17 березня 2020 року Верховна Рада України ухвалила закон (№ 530-IX), яким внесено зміни до Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” та включено карантин до списку форс-мажорних обставин.

В постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 зроблено висновок про те, що:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України.

Так, Торгово-промислова палата України визнає обмежувальні заходи у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19 форс-мажором, які унеможливлюють виконання зобов`язань.

Водночас, визнання тих чи інших умов обставинами непереборної сили не звільняє автоматично фізичних чи юридичних осіб від відповідальності за невиконання встановлених договірних умов, а лише може надати відтермінування їх виконання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Тому, оголошення карантину та законодавче внесення його до переліку форс-мажорних обставин автоматично не звільняє від виконання грошових зобов`язань. Боржник має обґрунтувати як саме обставини форс-мажору унеможливлюють виконання відповідних зобов`язань.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю (ч. 1 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні № 671/97-ВР).

Суд бере до уваги те, що позивач неодноразово попереджував відповідача про те, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання Договору оренди, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили і виключно за умови, що їх настання офіційно підтверджено довідкою Торгово-промислової палати України. Також позивач звертав увагу відповідача на п.11.1. Договору.

Проте, матеріали справи не містять жодного доказу надання відповідачем позивачу доказів настання обставин непереборної сили (форс-мажору), офіційно підтверджених довідкою Торгово-промислової палати України у відповідності до п.11.1. Договору.

Бездіяльність відповідача у вигляді несплати орендної плати та не надання відповідних документів для звільнення відповідача від такої плати, зокрема передбачених п.11.1. та п.11.3. Договору, стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач звернувся до Торгово-промислової палати України лише 17.09.2021, тобто після звернення позивачем з позовом до суду та відкриттям провадження по справі.

В даному випадку, оскільки відповідач не погоджувався з рішенням позивача щодо нарахування орендної плати за Договором в повному обсязі, саме на нього покладалася відповідальність з доведення настання обставин непереборної сили та своєчасного надання відповідних доказів позивачу, зокрема на виконання передбачених п.11.1. та п.11.3. умов Договору.

При цьому, як уже зазначалося судом раніше, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про сплату орендної плати в повному обсязі або надання відповідних доказів для звільнення від такої плати, зокрема у відповідності до погоджених сторонами умов п.11.1., п.11.2., п.11.3. Договору.

Проте, доказів належного виконання відповідачем умов Договору, в тому числі п.11.1. та п.11.3. Договору, матеріали справи не містять.

Суд констатує, що ані рішенням орендодавця, ані додатковими угодами, ані рішенням суду, ані нормами чинного законодавства України відповідача не було звільнено від сплати орендної плати за Договором в повному обсязі.

Навпаки відповідач самовільно не сплачував орендну плату за спірний період без належних на те підстав, чим порушив умови Договору та норми чинного законодавства України.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості за договором оренди №Лом73е-н/п №61, з орендної плати за період з березня по червень 2020 року у розмірі 410 400,00 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача про врахування самостійної підстави для звільнення від орендної плати у вигляді обмеження доступу у квітні-червні 2020 року до орендованого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 73е службою охорони ЖК за вказівками Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ», оскільки п.12.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення орендарем виконання зобов`язань, передбачених даним договором, більше ніж на 15 банківських днів поспіль, орендодавець/експлуатаційна компанія вправі обмежити доступ орендаря до об`єкта оренди. З урахуванням того, що відповідач перестав сплачувати орендні платежі з 12.03.2020, то станом на квітень - червень 2020 року позивач мав право у відповідності до п.12.1. Договору обмежити доступ відповідача до орендованого приміщення.

Разом з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 6 601,73 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 29 109, 23 грн.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідальність у вигляді пені також передбачена сторонами п.10.2. Договору.

Суд зазначає, що застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідачем не надано належних доказів звільнення останнього від зобов`язання сплати орендної плати, за несвоєчасне виконання якого позивачем і було нараховано пеню.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично не вірно, а тому суд здійснивши контрозрахунок частково задовольняє позов в цій частині, а саме у розмірі 26 283,54 грн.

Разом з цим суд зазначає, що правовідносини, з яких виник даний спір, виникли внаслідок підприємницької діяльності відповідача.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець 13.05.2020 за власним рішенням.

Відповідно до п.73. постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №338/180/17 від 05 червня 2018 року, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції (чинній з 15 грудня 2017 року) спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №338/180/17 від 05 червня 2018 року, у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів та інших юридичних фактів (стаття 11 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення (частина перша статті 509 ЦК України), а змістом правовідношення - права й обов`язки його сторін.

Відтак, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

З огляду на зазначене, оскільки підприємницька діяльність відповідача припинена, обов`язки Фізичної особи-підприємця Безбородих Оксани Сергіївни за укладеним договором оренди №Лом73е-н/п №61 від 01.07.2019 залишаються за нею як за фізичною особою.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору за подання позову підлягають стягненню з відповідача у розмірі 6 649,30 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-ХОЛДИНГ», до Фізичної особи ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г; код ЄДРПОУ: 00032129, рахунок НОМЕР_3 в АТ «Ощадбанк», МФО 300465) заборгованість за Договором оренди №Лом73е-н/п №61 від 01.07.2019 за період з 01.03.2020 по 30.06.2020 у розмірі 410 400 (чотириста десять тисяч чотириста) грн. 00 коп., пеню за несвоєчасну оплату орендної плати у розмірі 26 283 (двадцять шість тисяч двісті вісімдесят три) грн. 54 коп., 3% річних у розмірі 6 601 (шість тисяч шістсот одна) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 6 649 (шість тисяч шістсот сорок дев`ять) грн. 30 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "20" грудня 2021 р.

Суддя Т.О. Пономаренко