Рішення № 102058147, 21.12.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4244/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Каменевої Тетяни Георгіївни до Приватного підприємства "Промпищобладнання" про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Каменева Тетяна Георгіївна звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Промпищобладнання" про стягнення заборгованості за договором поставки № 29 від 24.02.2021 року в розмірі 132404,49 грн., з яких 16500,00 грн. попередньої оплати, 115500,00 грн. пені, 214,63 грн. інфляції та 189,86 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 27.09.2019 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

24.02.2021 року між Фізичною особою-підприємцем Каменевою Тетяною Георгіївною (позивач, покупець) та Приватним підприємством "Промпищобладнення" (відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 29, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується виготовити та поставити професійне устаткування для виробництва харчових рідин відповідної якості, а покупець - прийняти та оплатити це устаткування на умовах, обумовлених Договором.

Між позивачем та відповідачем 24 лютого 2021 була укладена Специфікація № 29/2, яка є невід`ємною частиною Договору поставки. Згідно п. 1.1. Специфікації № 29/2 Постачальник зобов`язаний поставити Покупцю змішувач шнековий на 400 кг з моторедуктором 4-75 потужністю 1,5кВт. (надалі - устаткування) в кількості однієї одиниці загальною вартістю 33 000 (тридцять три тисячі) гривень без ПДВ.

Пунктом 3.1. Договору поставки передбачено, що оплата за цим Договором здійснюється наступним чином: 50 (п`ятдесят) % загальної суми Договору, що складає 16 500 гривень, Покупець перераховує на поточний рахунок Постачальника протягом п`яти банківських днів з моменту підписання даного Договору.

Пунктом 1.3 Специфікації № 29/2 встановлені такі умови оплати Устаткування: 50% попередня оплата згідно наданого Постачальником рахунку.

24 лютого 2021 року, на виконання пункту 3.1. Договору поставки та пункту 1.3 Специфікації № 29/2, на підставі отриманого рахунку Постачальника № 29/2 від 24.02.2021р. Покупець перерахував на поточний рахунок Постачальника 16 500 (шістнадцять тисяч п`ятсот) гривень в якості передоплати в розмірі 50% за поставку устаткування, що підтверджується платіжним дорученням № 253 від 24.02.2021 року.

Пунктом 4.1. Договору поставки передбачено, що Постачальник зобов`язується підготувати устаткування та відвантажити його на адресу Покупця після отримання оплати в розмірі 50% від загальної суми даного Договору на свій розрахунковий рахунок.

Згідно п.1.4 Специфікації строк постачання становить 30 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати.

Всупереч умовам вищезазначеного договору, відповідачем не було здійснено поставку устаткування, у строки, визначені договором та специфікацією до нього.

Позивачем 03.08.2021 року було направлено відповідачу вимогу щодо поставки устаткування.

Проте вищезазначена вимога була повернута відправнику, з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Крім того, позивачем було надано до суду описи вкладення у цінний лист про направлення на адресу відповідача претензії, які були повернуті відправнику без вручення.

02.09.2021 року позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу про повернення попередньої оплати та спати штрафів ( арк. 39).

Відповідач відповіді не надав попередню оплату не повернув.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не було своєчасно поставлено устаткування відповідачу та відповідно не повернуто попередню оплату позивачу, останній звернувся до суду з позовною заявою про повернення суми попередньої оплати та стягнення штрафних санкцій.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Як зазначив Верховний Суд України у своїх висновках, викладених в п. 7.12-7.13 постанови від 08.02.2019 по справі № 909/524/18: "Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням".

Як вже було зазначено вище, п. 4.1 договору було визначено, що Постачальник зобов`язується підготувати устаткування та відвантажити його на адресу Покупця після отримання оплати в розмірі 50% від загальної суми даного Договору на свій розрахунковий рахунок.

Крім того, п. 1.4 специфікації до договору було визначено, що строки постачання складають 30 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати.

В матеріалах справи наявні докази здійснення позивачем попередньої оплати у розмірі 16500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 253 від 24.02.2021 року.

Проте докази поставки устаткування відповідачем, у строки визначені специфікацією до договору, в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу абзацом 2 п. 8.2 договору, сторони визначили, що після досягнення терміну 2 (двох) місяців прострочення поставки устаткування даний договір розривається, і постачальник зобов`язаний протягом 5 банківських днів повернути на рахунок покупцю суму, що дорівнює сплаченій покупцем вартості даного договору на момент повернення, і штрафні санкції за весь термін непоставки устаткування.

У даному випадку, з наявних у справі документів, вбачається, що фактично позивач відмовився від прийняття виконання зобов`язання відповідача щодо поставки обумовленого договором устаткування та вимагає саме повернення суми сплаченої попередньої оплати в розмірі 16500,00 грн.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що вимоги позивача щодо перерахування йому відповідачем спірної суми, сплаченої в якості попередньої оплати, відповідачем залишені без задоволення, позовні вимоги, заявлені у даній справі в частині стягнення з відповідача 16500,00 грн. є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 214,63 грн. інфляційних втрат та 189,86 грн. 3 % річних, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжним дорученням про перерахування позивачем коштів.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №918/631/19 від 22.09.2020 року.

Приймаючи до уваги порушення відповідачем строків поставки устаткування у строки, визначені договором та специфікацією до вказаного договору та не повернення позивачу попередньої оплати, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 214,63 грн. інфляційних втрат за період з червня 2021 року по вересень 2021 року та 189,86 грн. 3 % річних за період з 03.06.2021 року по 20.10.2021 року.

Щодо стягнення з відповідача 115500,00 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18.

Згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Отже, виходячи з преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Тобто, норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, розмір пені у таких правовідносинах обчислюється від суми простроченого платежу - невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.

В обґрунтування нарахування позивачем пені, останній посилається на абзац другий п. 8.2 Договору поставки, яким зокрема передбачено, що у випадку неповерненні грошових коштів протягом п`яти банківських днів з моменту закінчення двох місяців порушення строку поставки устаткування, Постачальник зобов`язаний сплатити Покупцю пеню у розмірі 5 (п`ять) % від неповернутої суми за кожен подальший день прострочення до моменту виконання зобов`язань перед Покупцем по поверненню грошей.

Тобто, в даному випадку, позивачем здійснено нарахування пені на грошове зобов`язання з повернення попередньої оплати .

Таким чином, для розрахунку пені за порушення грошового зобов`язання її розмір має визначатись саме з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтями 1 та 3 якого визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок суми пені з урахуванням вищенаведених положень чинного законодавства, судом встановлено, що розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 822,74 грн. (за період з 03.06.2021 року по 20.10.2021 року на суму 16500,00 грн.).

Отже розмір пені, розрахований на підставі подвійної облікової ставки НБУ є меншим, ніж 5%, нарахованих позивачем, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 822,74 грн.

В частині стягнення 114677,26 грн. пені суд відмовляє в її задоволенні, у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 303,92 грн. судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Промпищобладнання" (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 12, код ЄДРПОУ 42917458) на користь Фізичної особи-підприємця Каменевої Тетяни Георгіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 16500,00 грн. попередньої оплати, 214,63 грн. інфляційних втрат, 189,86 грн. 3 % річних, 822,74 грн. пені та 303,92 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач - Фізична особа-підприємець Каменева Тетяна Георгіївна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Відповідач - Приватне підприємство "Промпищобладнання" (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 12, код ЄДРПОУ 42917458).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "21" грудня 2021 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/4244/21